Справа №2-2524/10

                                Р І Ш Е Н Н Я

     ІМ'ЯМ    УКРАЇНИ

            17 серпня  2010 року     Антрацитівський    міськрайонний суд  Луганської області в складі:

            головуючого - судді                    Ходирєвої І.В.

            при секретарі                                Томенко К.О.,

            розглянувши  в  судовому засіданні у залі суду  м. Антрацит цивільну справу  за  позовом  ОСОБА_1  до  Управління Пенсійного Фонду України в   м. Антрацит Луганської області « Про  перерахунок надбавки до  пенсії  як інваліду війни»,-

      В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1   звернувся  до суду  з позовом  до  Управління Пенсійного Фонду України в   м. Антрацит Луганської області про   перерахунок  надбавки до  пенсії  як інваліду війни.

В обґрунтування   вимог позивач  ОСОБА_1 послався на те, що  з 5.02.2004 року має статус  інваліда  війни  2 групи.

Відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" має право на отримання надбавки до пенсії у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком за час знаходження на 2 групі.

 Згідно до Закону України від 23.12.2004 року за N 2291-ІУ, яким були внесені зміни у ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

Вказаний Закон України набирав чинності з   дня його опублікування у газеті «Урядовий кур'єр» № 4 від 12.01.2005 року.

Вважає, що з 12.01.2005 року він повинен був отримувати надбавку до пенсії як інвалід війни виходячи з мінімальної пенсії за віком. Розмір повинен був відповідати розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Однак надбавку як інваліду війни він отримував в значно нижчому розмірі.

Так станом на 12.01.2005 року він  отримував 58  гр. 17 коп., у той час, коли розмір прожиткового мінімуму   на 12.01.2005 року складав 332 гр. (згідно  Закону України «Про Державний бюджет на 2005 рік» від 23.12.2004 року № 2285-ІУ)  та 350% від 332 гр. дорівнює  1162 гр., які  він повинен був отримувати.

Розмір прожиткового мінімуму надалі збільшувався та став складати: з 01.01.2006 року - 350 гр., з 01.04.2006 року – 359 гр., з   01.10.2006 року - 366 гр., з 01.01.2007 року - 380 гр., з 01.04.2007 року – 410 гр.06 коп., з   01.10.2006 року – 415 гр.11 коп., з   01.01.2008 року - 470 гр., з 01.04.2008     року - 481 гр., з 01.07.2008 року - 482 гр., з 01.10.2008 року – 498 гр., з  01.11.2009      року – 573 гр., з 01.01.2010 року - 695 гр., з 010.04.2010 року – 706,0 грн. Однак  зазначене відповідачем до уваги не приймалося.                

У зв'язку зі змінами до Закону України «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців й осіб начальницького й рядового складу органів внутрішніх справ» та Закону «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» з 01.01.2006 року розмір надбавки до пенсії як інваліду війни 3-ї групи став складати 30% прожиткового мінімуму, інваліду війни 2-ї групи - 40% прожиткового мінімуму, інваліду війни 1-ї групи-50% прожиткового мінімуму .

Однак у відповідності до ст. 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, а тому нарахування надбавки до пенсії інваліду війни 3-ї групи у розмірі 200% мінімальної пенсії за віком, інваліду війни 2-ї групи - 350% прожиткового мінімуму та інваліду війни 1-ї групи - 400% прожиткового мінімуму повинно було провадитися і після 01.01.2006 року.

24.02.2010 року  він  звернувся до Управління Пенсійного фонду України в              м. Антрацит  із заявою про перерахунок  надбавки до пенсії  як інваліду війни, однак  рішенням  відповідача № 29 від 24.02.2010 року у задоволенні  вимог  йому було відмовлено.

Вважає,  що рішення УПФУ в м. Антрацит про відмову в  перерахунку  надбавки до пенсії  як інваліду війни  суперечить нормам Конституції  та Законам України, є неправомірним і таким, що порушує його права.

Також вважає  на необхідне  застосувати вимоги:

           -  ст.87 ч.2 Закону України « Про пенсійне  забезпечення, згідно  якої суми пенсії, не  одержані  своєчасно з вини органу, що призначає   або виплачує  пенсію, виплачуться за минулий час без обмеження будь яким строком;

          - ст. 46 ч.2 Закону України « Про загальнообов’язкове  державне пенсійне страхування»  від 9.07.2003 року № 1058-ІУ, згідно  якої   нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачується за минулий час без  обмеження  будь - яким  строком;

         - ст. 55 Закону України « Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких  інших осіб», згідно  якої   нараховані суми пенсії, не отримані  пенсіонером з вини органу ПФУ,  виплачуються  за минулий час без  обмеження  будь - яким  строком з  нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

 Просить  з обов'язати УПФУ в  м. Антрацит    провести  перерахунок і сплату  надбавки до пенсії   з 12.01.2005 року    з врахуванням  надбавки до пенсії, як інваліду війни 2 групи у розмірі  350 %  мінімальної  пенсії  за віком, яка відповідає  розміру прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Позивач ОСОБА_1  в  судове засідання  не з"явився, подав заяву від 17.08.2010 року про розгляд  справи  у його відсутності, позовні вимоги  підтримує, просить їх задовольнити у повному обсязі.( а.с. 17)

Відповідач  УПФУ в м. Антрацит Луганської області в судове засідання не з»явився, надіслав  заперечення  на  позов, просив справу  розглянути  у  відсутності  свого представника, вимоги  позивача  ОСОБА_1 повністю не  визнав,  посилаючись на наступне.   (а.с.16)

  ОСОБА_1  з 5.02.2004 року є інвалідом 2 групи  від захворювання, яке пов’язано з виконанням обов’язків військової служби по ліквідації  наслідків аварії на ЧАЕС безстроково.

 24.02.2010  року  позивач  звернувся до Управління Пенсійного фонду України в              м. Антрацит  із заявою про перерахунок   підвищення до пенсії, як інваліду війни.

Рішенням  № 29  від 24.02.2010 року в перерахунку підвищення до пенсії  позивачу було відмовлено.

Вважає дії Управління  правильними з наступних підстав.

Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від

22.10.1993 року № 3551-ХІІ  набрав чинності 1.01.1994 р.,  згідно з Постановою Верховної Ради України від 22.10.1993 року  "Про введення в дію Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Цією ж постановою Верховна Рада доручила Кабінету Міністрів України до 1.01.1994 р. прийняти необхідні нормативні акти щодо застосування зазначеного Закону.

    Відповідно до п. 7 постанови Кабінету Міністрів України  від 16.02.1994 року               № 94 "Про порядок надання пільг, передбачених Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" громадянам, які набули статусу ветерана війни або особи, що має особливі заслуги перед Батьківщиною, та особам, на котрих поширюється чинність цього Закону, після прийняття останнього пільги надаються з дня звернення.

Редакцією Закону від 22.12.1995 року, яка набрала чинності з 2.01.1996 року, встановлено розміри підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії: інвалідам І групи - у розмірі 400 % мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 % мінімальної пенсії за віком, III групи – 200 % мінімальної пенсії за віком (частина 3 статті 13).

Згідно  постанови Кабінету Міністрів України від 3.01.2002 року № 1 "Про підвищення розміру пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється за рахунок коштів державного бюджету" розрахунок пенсій, виплачуваних відповідно до ч. 4 ст. 54 Закону "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" і додаткових пенсій, здійснювався виходячи з розміру пенсії за віком 19,91 гр.

Згідно із Законом України від 5.10.2005 № 2939-ІУ "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", який набрав чинності з 1.01.2006 року, ч.4 ст. 13 викладено в такій редакції:"інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам 1 групи -у розмірі   50 %   прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам 2 групи - у розмірі 40% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, інвалідам

3 групи - у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність."

    Зауважив на те, що  намагання позивача визначити відповідність зазначених змін до Закону нормам Конституції України не може бути прийнято судом, оскільки відповідно до ст. 147 Конституції України вирішення питань про відповідність законів та інших правових актів Конституції України належить до повноважень Конституційного Суду України.

    Зазначені норми Закону протягом 2006-2009 років змін не зазнавали, неконституційними не визнавались, отже, підлягають застосуванню з часу набрання ними чинності.

    Зазначив, що посилання позивача на положення Законів України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та "Про пенсійне забезпечення" при вимозі перерахунку пенсії за минулий період недоречне, оскільки зазначена норма передбачає випадки виплати нарахованої, але не отриманої суми пенсії.

Пенсія та підвищення до пенсії позивачу нараховано і виплачено в розмірах, встановлених діючим законодавством.

    Строки перерахунку пенсії визначено ст. 45 зазначеного Закону (з першого числа місяця, в якому заявник звернувся за перерахунком пенсії, якщо відповідну заяву з усіма необхідними документами подано ним до 15 числа включно, і з першого числа наступного місяця, якщо заяву з усіма необхідними документами подано ним після 15 числа).

    Крім того, для звернення до суду із заявою про перерахунок підвищення до пенсії з 12.01.2005 року позивачем пропущено строк позовної давності, встановлений ст. 257 ЦПК України, на застосуванні якого при розгляді справи УПФУ наполягає.

    Просить у  задоволенні позову  ОСОБА_1  відмовити. ( а.с.16)

Суд , дослідивши матеріали справи,  які були досліджені в судовому засіданні ,  вважає  позов  таким , що   не  підлягає   задоволенню   з наступних підстав.      

   Позивач  ОСОБА_1 з 5.02.2004 року визнаний інвалідом 2 групи безстроково від захворювання, яке  пов'язане з виконанням   службових обов'язків  по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.  (а.с.7)

    З  5.02.2004 року отримує пенсію по інвалідності 2 групи в розмірі  фактичних  збитків згідно ст.54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 року № 796-ХІІ.

   Згідно посвідчення серії  Є № 116403 від 25.02.2005 року, яке видано повторно, позивач ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені  законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни . ( а.с.3)

  Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від

22.10.1993 року № 3551-ХІІ визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 цього Закону до ветеранів війни належать: учасники бойових дій,   інваліди війни, учасники війни.

Пунктом 2 ч. 2 ст. 7 вказаного Закону передбачено, що до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб які стали інвалідами внаслідок захворювання, одержаного під час ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Частиною 4 ст.13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551 від 22.10.1993 року в редакції, яка діяла до 1.01.2006 року, було  передбачено, що інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії підвищуються: інвалідам I групи - у розмірі 400 % мінімальної пенсії за віком, II групи - 350 %  мінімальної пенсії за віком, III групи - 200 % мінімальної пенсії за віком.  

Розмір,  з якого обчислюється позивачу підвищення  до пенсії за вислугу років як інваліду війни,  був встановлений Постановою КМУ № 831 від 26.07.1996 року ”Про підвищення розмірів пенсій, призначених до 1.08.1996 року та порядок  обчислення пенсій, що призначаються після 1.08.1996 року”, Постановою КМУ № 1 від 3.01.2002 року ”Про  підвищення розмірів пенсій та інших соціальних виплат окремим категоріям пенсіонерів, фінансування яких здійснюється  за рахунок  коштів державного бюджету”.

Зазначені постанови регулювали правовідносини, які виникли до 01.01.2006 року.   

Таким  чином, з урахуванням розміру мінімальної пенсії,  з  якого необхідно визначати розмір доплати до пенсії, встановленого  постановою КМУ № 1, такий розмір було збільшено, що потягло збільшення розміру пільгових виплат позивачу.

Вказані положення не визнані неконституційними Конституційним Судом України.       Ст. 13 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” встановлено, що доплата до пенсії інваліду війни - є пільгою.     

При цьому, пільга не є складовою основної пенсії ,  а тому  суд вважає, що з боку відповідача не було порушень Конституційного права позивача на належне соціальне забезпечення.

Пунктом 3 розділу І Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"  від 5.10.2005 року № 2939-IV (який   згідно пункту 1 розділу II набрав чинності з 1.01.2006 року) ч. 4 ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" була викладена в такій редакції:  «Інвалідам війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: інвалідам

I групи - у розмірі 50 %  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність,            II групи - 40 %  прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, III групи - 30 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність».

Ця норма є діючою на даний час та Конституційним судом України її зміна неконституційною не визнавалася.

З позовної заяви та матеріалів справи вбачається, що позивач  ОСОБА_1   просить здійснити перерахунок надбавки до пенсії з 12.01.2005 року як інваліду війни  

2 групи у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком   при діючій на час звернення                ч. 4 ст. 13  Закону України  "Про статус   ветеранів   війни, гарантії   їх соціального захисту", за якою розмір підвищення  для інвалідів 3 групи складає 30 % , а для інвалідів  2 групи - 40 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, і як вбачається з матеріалів справи, такий перерахунок здійснювався відповідачем своєчасно.  (а.с.15)

Більш того, позивач з вказаними вимогами до відповідача із заявою про перерахунок надбавки до пенсії як інваліду війни  не звертався.        

Із заявою щодо зазначеного перерахунку  позивач звернувся  до відповідача лише 24.02.2010 року (а.с.4), тобто на час,  коли ст. 13 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" існувала у новій редакції, що унеможливлювало відповідачу зробити   перерахунок   надбавки до пенсії як інваліду війни 2 групи у розмірі 350 % мінімальної пенсії за віком з 12.01.2005 року.

 У відповідності до ст. 45 Закону України   "   Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування  "   від 09.07.2003 року № 1058-ІV перерахунок пенсії проводиться з часу звернення із заявою про перерахунок.  

    Крім того, суд  звертає увагу на те, що  згiдно ст. 257 ЦК України загальний  строк, у межах якого  особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу,  встановлюється тривалістю у три роки.

            Згiдно ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за завою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

    Сплив  позовної  давності, про застосування  якої  заявлено  стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

    Якщо суд визнає поважними причини  пропущення  позовної  давності, порушене право  підлягає  захисту.

Позивач  ОСОБА_1   вимагає   захисту   права на отримання    щомісячного   підвищення  до пенсії, як інваліду війни 2 групи,  з 12.01.2005 року.

Звернення до суду за захистом  порушеного  права  мало місце  24.02.2010 року, тобто понад  3  роки.   

В  своїх    запереченнях відповідач  наполягав  на застосуванні до правовідносин , що виникли між сторонами ,   положень ст. 257 ЦК України , оскільки позивачем пропущено строк   звернення  до  суду за захистом  порушеного  права.   

Суд  вважає,  що   позивач ОСОБА_1  пропустив    строк  звернення  до суду  без поважних   причин.         

Позивач   мав  змогу  дізнатися   про порушене право  за весь період  дії редакції   ст. 13 Закону  України  «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», відповідно до якої    вимагає  перерахунку   пенсії   та  оспорити   дії    відповідача, оскільки вiдповiдно до ст. 57 Конституцiї України, всi законодавчi акти, якi стосуються прав та обов’язкiв громадян, обов’язково пiдлягають оприлюдненню.    

В    позові   ОСОБА_1  не навів  причин  пропуску  строку   звернення  до  суду за захистом  порушеного  права, то суд вважає  на необхiдне вiдмовити позивачу у  задоволенні  позовних вимог.

        На підставі викладеного,

       керуючись ст.ст.3,10,11,15, 60,81,88, 212-215,257,267  ЦПК України,

        Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали

       внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28.02.1991 року  №796-Х11,

          Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального

         захисту» від  22.10.1993 року № 3551-ХІІ, Законом  України «Про статус

         ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» № 3551 від 22.10.1993 року,

                  Законом  України "Про внесення змін до Закону України "Про статус ветеранів

                  війни, гарантії їх соціального захисту"  від 5.10.2005 року № 2939-IV , суд

В И Р І Ш И В  :

ОСОБА_1    у задоволенні позовних вимог до  Управління Пенсійного Фонду України в   м. Антрацит Луганської області « Про  перерахунок надбавки до  пенсії,  як інваліду війни» - відмовити.

            Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів  з дня його проголошення.

            Особи, які брали участь у справі, але не були присутні  у судовому засіданні під час проголошення судового рішення,   можуть подати  апеляційну  скаргу протягом  десяти днів з дня отримання цього рішення.

            Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку на апеляційне оскарження.

Суддя   Антрацитівського   міськрайонного   суду                          І.В.Ходирева.