№ 2-559/2010

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 26 липня   2010 року Новоодеський районний суд Миколаївської області у складі: головуючого судді Демінської О.І., при секретарі Міріченко О.М., за участю представника позивача ОСОБА_1, відповідача ОСОБА_2,  розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача збитків, заподіяних внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки

ВСТАНОВИВ

10.04.2009 року позивач звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про витребування майна з чужого незаконного володіння та стягнення матеріальних збитків, посилаючись на те, що їй на праві приватної власності, на підставі державного акту, належить земельна ділянка площею 21,51 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Підлісненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, яку використовує відповідач із посиланням на придбання зазначеної земельної ділянки у її чоловіка, який є померлим. Посилаючись на необґрунтовану відмову відповідача повернути їй державний акт на право приватної власності на зазначену земельну ділянку та завдання зазначеними діями відповідача матеріальних збитків, позивач просила суд  про витребування у відповідача та передачу їй у натурі у користування належну їй земельну ділянку та стягнення з відповідача на її користь 11767,55 грн. в рахунок відшкодування завданої шкоди та всі понесені нею судові витрати.

У судовому засіданні позивач позовні вимоги змінила та просила про стягнення з відповідача збитків, заподіяних їй внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки з 2007 по 2009 рік включно у сумі 11600 грн., суми заборгованості 167 грн 55 коп, яка виникла в результаті несплати відповідачем податку на землю  та нарахованої у зв’язку із цим пені  та стягнення усіх судових витрат, понесених нею у процесі розгляду справи в суді.

При цьому у частині позовних вимог про витребування у відповідача та передачу їй земельної ділянки у натурі позивач відмовилась, посилаючись на повернення їй відповідачем під час судового розгляду справи правовстановлюючих документів на зазначену земельну ділянку.

В судовому засіданні представник позивача підтримав змінені позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, просить позов задовольнити.  

Відповідач змінені позовні вимоги не визнав, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позову, у останнє судове засідання не з’явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце розгляду справи.. В обґрунтування законності використання ним зазначеної земельної ділянки послався на наявність у нього розписки нині покійного чоловіка позивача – ОСОБА_4, відповідно якій ним було придбано майновий пай, належний ОСОБА_3, у розмірі 21,51 га за 1125 доларів США із зобов’язанням оформленням відповідної угоди у подальшому та на свою згоду на повернення земельної ділянки та правовстановлюючих документів  на вимогу позивача за умови повернення нею сплаченої ним суми під час придбання землі. При цьому зазначив, що під час такого звернення у 2006 р. до нього позивачки він був з її вимогою згоден за умови відшкодування нею витрат, понесених ним на підтримання землі у належному стані.

Заслухавши представника позивача, доводи відповідача, дослідивши матеріали  справи, суд вважає, що позовна заява підлягає задоволенню частково,  виходячи з наступного.    

Судовий захист цивільних прав та інтересів шляхом припинення дії, яка порушує право, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, гарантується ст. 16 ЦК України, з якої вбачається, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути - припинення дії, яка порушує право,  відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.  Ст. 156 Земельного Кодексу України (ЗК України) передбачено підстави відшкодування збитків власникам землі та користувачам, відповідно якій збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки підлягають відшкодуванню.  Ст.157 ЗК України передбачено обов’язок відшкодування збитків власникам землі громадянами та юридичними особами, які використовують земельні ділянки.

Відповідно п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 16.04.2004 року суди, вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної самовільним зайняттям або забрудненням земельних ділянок та іншими порушеннями земельного законодавства , мають виходити з того, що відповідно ст. 156 ЗК України, ст. 1166 ЦК України така шкода відшкодовується у повному обсязі.

Відповідно ст. 78 ЗК України  право власності на землю – це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками, яке набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Ст. 90 ЗКУ передбачено право власника земельної ділянки продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу тощо, а також самостійно господарювати на землі. При цьому порушені права власників підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Ст.ст. 125, 126 ЗКУ передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, а право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом та іншими відповідними документами. Ст. 140 ЗКУ передбачено підстави припинення права власності на земельну ділянку, серед яких відчуження земельної ділянки за рішенням власника та добровільна відмова власника від права на земельну ділянку.

Відповідно до ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.    

Статтями 317, 321 ЦК України, ст. 41 Конституції України передбачено, що права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власнику.  Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.    

Згідно зі ст. 373 ЦК України, ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.    

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник   земельної   ділянки   або  землекористувач  може вимагати усунення будь-яких порушень його прав  на  землю,  навіть якщо  ці  порушення  не  пов'язані  з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.    

У судовому засіданні на підставі досліджених матеріалів справи встановлено, що позивачу на праві приватної власності  належить земельна ділянка площею 21,51 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташована на території Підлісненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, що підтверджується державним актом на право приватної власності на землю НОМЕР_1 від 26.02.2001 року на ім’я ОСОБА_3. Цільове призначення зазначеної земельної ділянки – ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Це також підтверджується витягом з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки  від 09.04.2009 р., відповідно якій ОСОБА_3 належить земельна ділянка, цільове призначення якої – ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Підлісненської сільської ради Новоодеського району Миколаївської області, вартість якої становить 193028 грн 31 коп.

Відповідно довідкам № 182 від 08.062006 р. та № 959 від 07.04.2009 р. договір оренди  на земельну частку (пай) між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 не укладався на протязі 2000-2006 років та 2007 – 2009 років відповідно.

Відповідно довідці за вих.. № 61 від 06.05.2009 р. орендна плата за використання земельної ділянки розміром 10,7 умовних га   в СЗАТ «Малинівка» Новоодеського району Миколаївської області становила: за 2007 р – 1800 грн, за 2008 р. – 1800 грн., за 2009 р. – 2830 грн.

При цьому відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні підтвердив, що використовував земельну ділянку, належну на праві приватної власності позивачці за її призначенням з 2002 року. З 2008 року  особисто її не використовував, але передав її у тимчасове користування іншій особі, у зв’язку з тим, що був відсутній на території України та не мав змоги самостійно її обробляти. Також ним у судовому засіданні не заперечувався той факт, що позивачка зверталася до нього із вимогою про повернення належної їй земельної ділянки та відповідних правовстановлюючих документів, передані йому колишнім чоловіком позивачки, у 2006 році та декілька разів у подальшому.

Проте, під час судового розгляду позивачем не надано доказів того, що використання земельної ділянки, належної ОСОБА_3, відповідачем ОСОБА_2 здійснювалось з підстав самозахоплення, що підтверджено поясненнями сторін, наданими у судовому засіданні та розпискою нині покійного чоловіка позивачки – ОСОБА_4, що виключає склад адміністративного правопорушення відповідачем щодо самовільного захоплення зазначеної земельної ділянки, а тому суд вважає, що йдеться про передачу земельної ділянки відповідачу, який у судовому засіданні підтвердив, що знав про те, що придбана ним земельна ділянка за розпискою належить саме позивачу, а не її чоловіку, а також про те, що згідно чинного законодавства відчуження земель сільськогосподарського призначення в Україні заборонено з підстав введення мораторію на продаж земель зазначеної категорії.  

Таким чином суд дійшов висновку про те, що внаслідок дій відповідача ОСОБА_5, які полягали у обмеженні власника прав, передбачених ст. 90 ЗКУ щодо передання землі в оренду, заставу тощо, а також самостійного господарювання на землі, було порушено законні права власника земельної ділянки – позивачки ОСОБА_3

В частині стягнення з відповідача збитків, заподіяних позивачу внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, суд вважає, що позивачем обґрунтовано розмір та підстави неотримання доходів з вини відповідача, який у судовому засіданні не заперечував факту використання ним зазначеної земельної ділянки за її призначенням, однак вважав, що позивач мала змогу самостійно  зібрати засіяний ним врожай у разі, коли б мала намір щодо укладення договору оренди із СЗАТ „Малинівка” та отримання копій державного акта на право приватної власності на землю, які він на її вимогу відмовлявся повернути.

Вимоги щодо  стягнення із відповідача розміру несплаченого ним податку за землю, належну позивачу, під час неможливості її використання позивачем з-за дій ОСОБА_2, суд вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки позивачем не надано доказів того, що ним зазначені витрати понесено.

Відповідно до ст.. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи (витрат на інформаційно-технічне забезпечення, витрат на правову допомогу) Під час розгляду справи позивачем сплачено 1000 грн – за послуги адвоката (а.с 9), витрати на інформаційно-технічне забезпечення – 30 грн., судовий збір – 119 грн.

Відповідно   до ст. 88 ЦПК України суд вирішує питання про стягнення судових витрат  з відповідача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме 1124 грн.

Керуючись  ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212,  214-215,  217, 218  ЦПК   України, суд -    

вирішив:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про стягнення з відповідача збитків, заподіяних внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки - задовольнити частково.    

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування збитків, заподіяних внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки, в розмірі  11600 (одинадцять тисяч шістсот) грн.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 в рахунок відшкодування судових витрат 1124 (тисяча сто двадцять чотири) грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.    

Рішення суду набирає законної сили через 10 днів, якщо не буде подана заява про його оскарження.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Новоодеський районний суд шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги.

          Суддя