Справа №2а-458/2010р      

                      ПОСТАНОВА  

        Іменем            України  

11 серпня  2010 року  

           Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі:

 головуючого судді Гажі О.П.

при секретарі  Шведовій Я.О.

 з участю представника позивача ОСОБА_1, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нова Одеса справу за  адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України (УПФУ) в Новоодеському районі  про  поновлення пропущеного строку для звернення з адміністративним позовом до суду та про визнання дій неправомірними і стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги по Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, -

                          В С Т А Н О В И В :

 02 березня 2010 року позивач, відповідно до діючого на той час законодавства, звернувся в Новоодеський  районний суд з адміністративним позовом до відповідача про  поновлення пропущеного строку для звернення з адміністративним позовом до суду та про визнання дій неправомірними щодо  невиплати недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги по Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, зобов’язання відповідача вчинити дії і стягнення моральної шкоди.

В своєму позові позивач зазначив, що  відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни” він має статус дитини війни, а відповідач порушує вимоги цього закону відмовляється проводити йому, передбачені цим законом нарахування державної соціальної допомоги, як дитині війни, за 2006-2009 роки та січень 2010 року у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Посилаючись на порушення відповідачем чинного законодавства, просив суд винести рішення, яким відновити йому пропущений з поважних причин  строк звернення до суду за захистом порушених конституційних прав, визнати неправомірними дії відповідача: УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області щодо відмови йому, як особі, яка має статус дитини війни, в перерахунку пенсії та нездійсненні виплат щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком  за період 2006-2009 років та січень 2010 року та зобов’язати УПФУ в Новоодеському районі нарахувати на його користь, як дитині війни, щомісячну соціальну допомогу за 2006-2009 роки та січень 2010 року в сумі 6517,50 гривень, зобов’язати відповідача і в подальшому нараховувати йому таку державну соціальну допомогу за лютий-грудень 2010 року та стягнути з   УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області на його користь моральну шкоду в сумі 3000 гривень та всі судові витрати по справі.

В процесі судового розгляду справи, позивач неодноразово доповнював свої позовні вимоги.  

За останніми доповненнями, посилаючись на ті ж обставини і підстави позову, позивач просив суд визнати незаконними дії та бездіяльність відповідача - УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області,  зобов’язати УПФУ в Новоодеському районі нарахувати на його користь, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки та січень-березень 2010 року в сумі 6934,50 гривень, суму інфляційних втрат за 2006-2009 роки та січень-березень 2010 року в розмірі 6026,08 гривень, суму 3% річних за 2006-2009 роки та січень-березень 2010 року в розмірі 883,43 гривні, суму пені з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за останні 6 місяців в розмірі 712,73 гривні, зобов’язати УПФУ в Новоодеському районі виплатити позивачу суму боргу станом на початок квітня 2010 року з урахуванням індексу інфляції, 3% річних та пені з урахуванням облікової ставки НБУ за останні 6 місяців в розмірі 14556,74 гривні, зобов’язати відповідача і в подальшому нараховувати позивачу таку гарантовану, як дитині війни, щомісячну державну соціальну допомогу, стягнути з УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області на його користь  завдану моральну шкоду в сумі 3000 гривень та всі судові витрати по справі.

Справа розглянута у відсутність позивача, на підставі його письмової заяви, в якій він посилаючись на поганий стан свого здоров’я, просив суд розглянути справу у його відсутність.

Представник позивача в судовому засіданні повністю підтримала позовні вимоги. Посилаючись на викладені в позові обставини, представник позивача просила суд позов задовольнити повністю.

Представник відповідача УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області  в судове засідання не з'явився, хоча належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи.  

На адресу суду від представника відповідача надійшла письмова заява про розгляд справи у відсутність відповідача та відгук на позов, в якій він просить суд розглянути справу у відсутність представника відповідача та надано письмові заперечення проти позову, в яких позовні вимоги  не визнаються.

 В своїх запереченнях, представник відповідача – УПФУ в Новоодеському районі, посилаючись на відсутність законодавчого визначення мінімального розміру пенсії за віком для громадян, яким пенсію слід підвищувати відповідно до Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, відсутність законодавчо визначеного механізму нарахування та виплати цієї соціальної допомоги та пропущення позивачем річного строку звернення до суду за захистом свого порушеного права, відсутність вини відповідача у заподіянні моральних страждань позивачу, просить суд в задоволені позову відмовити повністю.

Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та перевіривши їх письмовими доказами, оцінивши досліджені в судовому засіданні докази, суд приходить до наступного висновку:

      Позивач народився 24.07.1938 року, являється пенсіонером і відповідно до ст.1 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має статус дитини війни.  

Ці фактичні обставини беззаперечні, визнаються сторонами, а тому суд вважає їх доведеними, такими, що не викликають сумніву щодо їх достовірності та добровільності їх визнання.  

Відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в редакції станом на 18.11.2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком і позивач, як дитина війни мав і має право на таке підвищення пенсії.  

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Також, в ст.7 цього Закону зазначено, що фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом,   здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.  , а не за рахунок коштів Пенсійного Фонду України.

Незважаючи на ці вимоги Закону, статями 77,110 Закону України “Про державний бюджет України на 2006 рік” та  пунктом 12 ст.71 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” було зупинено відповідно на 2006 та 2007 роки дію ст.6 Закону України №2195-ІV “Про соціальний захист дітей війни”, а згідно з Законом України “Про державний бюджет України  на 2008 рік” виплата державної соціальної гарантії дітям війни була передбачена у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни,   а саме в розмірі 10% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.  

Дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено  Законом України №3367-ІV від19.01.2006 року, у зв’язку з виключенням п.17 ст.77 Закону України  №3235 від 20.12.2005 року.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року №6-рп/2007 у справі №1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України положень статей 29,36, ч.2 ст.56,ч.2 ст.62,ч.1 ст.66,пп.7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43-46 ст.71,ст.ст.98,101,103,111 Закону України “Про державний бюджет України на 2007 рік” (справа про соціальні гарантії громадян) ці положення визнано такими, що не відповідають Конституції України( є неконституційними), а тому з 09 липня 2007 року вважаються такими, що втратили чинність.  

Також, Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними положення закону, яким було зупинено дію ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” на 2008 рік, а тому з 22 травня 2008 року вважаються такими, що втратили чинність.  

Ці обставини також загальновідомі, беззаперечні.  

Рішення Конституційного суду України мають преюдиціальне значення для суддів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень Закону України “Про Державний бюджет України” і є обов'язковими до виконання на території України.

 Статтею 6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, в редакції від  18.11.2004 року, який набрав чинності з 01 січня 2006 року, передбачається, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.

Мінімальний розмір пенсії за віком, відповідно до абзацу 8 ч.2 ст.5 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” встановлюється виключно цим Законом.

Законодавством України не передбачено визначення розміру мінімальної пенсії за віком, з якого має вираховуватися, передбачена ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” 30 відсоткова державна соціальна допомога.  

Згідно абзацу 1 ч.1 ст. 28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок 20 років страхового стажу  встановлений в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, але відповідно до ч.3 ст.28 цього ж Закону, абзац 1 ч.1  вищевказаної статі застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим законом.  

Суд, керуючись принципом верховенства права, не враховує доводи представника відповідача про те, що порядок визначення розміру мінімальної пенсії за віком встановлений абзацом 1 ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” не може застосовуватися до визначення розміру підвищення пенсії дітям війни, передбаченого ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” і вважає ці доводи безпідставними.

Відповідно до ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд керуватись в своїй діяльності принципом верховенства права, передбачено, що людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Тому суд, відповідно до вимог ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, при вирішенні даної справи застосовує принцип верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини, як джерела права.

Крім того, суд зазначає, що законодавчий орган держави сам в численних прийнятих ним законах при визначені мінімальної пенсії за віком посилається на ч.1 ст.28 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”.

Згідно ч.1 ст.17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини”, суд України застосовує  при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) та протоколи до неї і практику Європейського Суду, як джерело права.

Відповідно до ст.1 Протоколу №1 Конвенції, кожна фізична особа має право мирно володіти своїм майном і ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.  

За таких обставин, майнові права громадян, в світлі рішень і практики Європейського Суду з прав людини, розцінюються як об'єкти цивільних прав в сенсі “власності”.

 Зокрема, при розгляді справи “Кечко проти України” (заява №63134/00) Європейський Суд з прав людини зазначив, що у межах свободи дій держави визначати, які  надбавки виплачувати своїм робітникам із державного бюджету. Також зазначено, що держава може вводити, призупиняти чи закінчувати виплати таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство, однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (п.23 рішення Суду).

У зв'язку з цим, Європейський суд не прийняв до уваги позицію уряду України про колізію двох нормативних актів – Закону України, відповідно до якого були встановлені надбавки з бюджету і, які є діючими та Закону України “Про державний бюджет України” на відповідний рік, де положення останнього, на думку уряду України”, превіювали, як lex specialis.

Також, Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів, як на причину невиконання своїх зобов'язань (п.26 рішення Суду).

Суд виходить з того, що Рішеннями Конституційного Суду України №6-рп/2007 від 09.07.2007 року та № 10-рп/2008 від 22.05.2008 року було визнано неконституційними положення Закону України “Про державний бюджет України” відповідно на 2007 -2008 роки, якими зупинялась дія  ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”.

Згідно з ч.2 ст.152 Конституції України, закони, інші правові акти або окремі положення, що визнанні неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що бездіяльність та відмова відповідача  - УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області в нарахуванні позивачу надбавки до пенсії – державної соціальної допомоги, як особі, яка відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, має такий статус дитини війни,  за період, починаючи з 02.03.2009 року і по 02.03.2010 року, тобто по день звернення з позовом до суду, являється неправомірною.  

Так, суд зазначає, що відповідно до ч.2 ст.99 КАС України передбачено річний строк для звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів особи, який обчислюється з дня коли особа дізналась або повинна дізнатися про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

З обставин справи вбачається, що позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права тільки   02 березня 2010 року  , а тому, з урахуванням положень ст.99 КАС України, позивачем було пропущено річний строк звернення до суду за захистом порушених його прав.

Відповідно до ст.100 КАС України, пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.  

Про порушення позивачем строків звернення до суду вказує відповідач і наполягає на застосуванні цих строків та на відмові з цих підстав у задоволені позову.

Дослідивши обставини справи, суд приходить до висновку, що доводи позивача щодо його необізнаності в порушенні його прав та інтересів  відповідачем не є поважною причиною пропуску цього строку звернення до суду, а тому  пропущення позивачем  строку звернення до суду з вказаних ним підстав і клопотання про поновлення цього строку задоволенню не підлягають.

Порушенні права позивача, як дитини війни, підлягають захисту саме з   02 березня 2009   року, тобто в межах річного строку зверхня до суду.    

Відповідно до ст.7 Закону України “Про соціальний статус дітей війни” фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а не за рахунок коштів Пенсійного Фонду України.

 Пенсійний Фонд України та його управління на місцях діють на підставі положення “Про Пенсійний Фонд України” і здійснюють свої повноваження по ефективному використанню коштів Пенсійного Фонду України  (далі ПФУ).  

Реалізація нормативних приписів і пенсійних програм здійснюється шляхом фінансування пенсійних виплат за рахунок чітко визначених прибутковою частиною бюджету ПФУ, який щорічно затверджується Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 9 Положення “Про Пенсійний Фонд України” передбачено вичерпний перелік напрямків використання коштів ПФУ, які використовуються виключно за призначенням і вилученню не підлягають.

Органи виконавчої влади України, відповідно до вимог ст.6 Конституції України здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією України межах і відповідно до законів України.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правопорядок в Україні ґрунтується на принципах, згідно яких ніхто не може бути вимушений робити те, що не передбачено законодавством.

Враховуючи, що Законом України “Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що фінансування виплат по даному закону проводиться з Державного бюджету України, який затверджується (приймається закон) Верховною Радою України, а не з бюджету ПФУ, який затверджує Кабінет Міністрів України, тому на думку суду, єдиним вірним способом, який гарантував би дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача буде зобов'язання відповідача вчинити дії по   нарахуванню і виплаті   позивачу до його пенсії підвищення, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період   з   02 березня 2009 року по 02 березня 2010   року.  

Що ж стосується вимог позивача в частині зобов’язання  відповідача в майбутньому нараховувати на його користь недоплачену державну соціальну допомогу, як дитині війни, то суд з урахуванням викладено приходить до висновку, що виплата вказаної державної допомоги, передбачена чинним законодавством в установлені строки і повинна виконуватись відповідачем згідно чинного законодавства, а тому  ці вимоги позивача не ґрунтуються на законі, в зв’язку з чим задоволенню не підлягають.

Не підлягають задоволенню вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на його користь 3000 гривень на відшкодування завданої моральної шкоди через відсутність вини відповідача у заподіянні такої шкоди позивачу та через  недоведеність позивачем заподіяння йому цієї шкоди відповідачем.  

Також суд зазначає, що факт заподіяння моральної шкоди, її характер, обставини спричинення, розмір повинен доводитьсь особисто особою, яка зазначала цієї шкоди.  

Не підлягають задоволенню, як такі, що не ґрунтуються на законі і вимоги позивача в частині зобов’язання відповідача нарахувати на його користь недоплачену суму інфляційних втрат за 2006-2009 роки, в сумі 6026,08 гривень, суму 3% річних за 2006-2009 роки в розмірі 883,43 гривні, суми пені з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ в розмірі 712,73 гривні.  

На підставі ст. 94 КАС України з  Державного бюджету України  слід стягнути на користь позивача понесені ним  документально підтверджені судові витрати по справі   в сумі 3,40 гривні за сплату державного мита.

 На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6-11, 15, 158-163 КАСУ, суд, -

                П О С Т А Н О В И В :

 0.1.   Позов ОСОБА_2 до Управління Пенсійного Фонду України в Новоодеському районі Миколаївської області про  поновлення пропущеного строку для звернення з адміністративним позовом до суду та про визнання дій неправомірними і стягнення недоплаченої щомісячної державної соціальної допомоги по Закону України “Про соціальний захист дітей війни”, - задовольнити частково.

0.2.   Визнати неправомірними дії відповідача УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області щодо відмови позивачу в перерахунку пенсії та нездійсненні виплат щомісячного підвищення пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком за період, починаючи з 02 березня 2009 року і по 02 березня 2010 року, тобто по день звернення з позовом до суду.

0.3.    Зобов'язати УПФУ в Новоодеському районі Миколаївської області   нарахувати   і   виплатити   позивачу ОСОБА_2  до його пенсії підвищення, відповідно до ст.6 Закону України “Про соціальний захист дітей війни” в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, за період 02 березня 2009 року і по 02 березня 2010 року, з урахуванням сум інфляції затримки виплати передбаченої законодавством державної соціальної допомоги.

0.4.   Стягнути з державного бюджету України  на користь ОСОБА_2  судові витрати по справі в розмірі 3,40 гривень.

 В задоволені іншої частини позовних вимог відмовити.  

 Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку  апеляційного оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано.

Постанова  суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через  Новоодеський районний суд  шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на       рішення суду  може бути подана безпосередньо до суду в 10 (десяти) денний строк після проголошення рішення, або протягом 10 днів з дня отримання копії повного тексту рішення, у випадку проголошення вступної та резолютивної його частини.

                 Головуючий :