справа № 2-287/10

РІШЕННЯ

іменем України

28 липня 2010 року Ковпаківський районний суд м. Сум в особі судді Князєва В.Б., при секретарі Сема О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Суми цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» про визнання недійсним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -

встановив:

Позивач свої вимоги мотивує тим, що з 2 серпня 2006 р. він працював у цеху № 33 Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» оператором транспортних систем видалення та переробки стружки та СОР. Наказом № 22-к від 14 січня 2009 р. його було звільнено з роботи за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. Вважає звільнення незаконним, оскільки відповідачем порушено порядок застосування дисциплінарних стягнень, при звільненні не було враховано ступінь тяжкості вчиненого позивачем проступку, обставини, за яких скоєно проступок та попередню роботу позивача, відповідачем не було отримано згоди профспілкової організації, членом якої є позивач, на його звільнення. Зазначає, що в результаті порушення прав позивача у галузі трудових відносин, йому спричинена моральна шкода, яка виразилась у його моральних стражданнях, втраті життєвих зв’язків та необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, пошуку заробітку для забезпечення життєдіяльності сім’ї. Просив суд визнати наказ про його звільнення незаконним, поновити його на посаді оператора транспортних систем видалення та переробки стружки та СОР цеху № 33 ДП «Завод ОБ та ВТ» ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу з 16.01.2009 р. по день поновлення на роботі та зобов’язати відповідача відшкодувати спричинену йому моральну шкоду у розмірі 10 000 грн. 28.07.2010 р. позивач подав суду письмову заяву про уточнення позовних вимог, в якій просив суд визнати недійсним та скасувати наказ від 14.01.2009 р. № 22-к про його звільнення, поновити його на посаді оператора транспортних систем переробки транспортування стружки та СОР механічного цеху № 33 ДП «Завод ОБ та ВТ», стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу з 15.01.2009 р. по 28.07.2010 р. в сумі 21 715,20 грн. та стягнути з відповідача на його користь моральну шкоду у розмірі 5 000 грн.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги з зазначених вище підстав. Додатково суду пояснили, що колектив цеху, в якому працював позивач, через погіршення умов оплати праці в січні 2009 р. вирішив провести страйк. Тому, прийшовши на роботу 13 січня 2009 р. на першу зміну, що триває з 7-30 год. до 15-30 год., позивач запустив обладнання, але до роботи не приступив, бо приєднався до працівників цеху, які розпочали страйк. 14 січня 2009 р. він також вийшов на роботу на першу зміну, але до роботи до кінця зміни не приступив, бо продовжував страйкувати разом з іншими працівниками цеху. Перед звільненням ОСОБА_1 ознайомили з наказом № 18 від 14.01.2009 р. про оголошення йому догани.

Відповідач надав суду письмові заперечення, в яких зазначає про необґрунтованість позовних вимог. В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що в період з 02.08.2006 р. по 15.01.2009 р. позивач працював на підприємстві відповідача оператором верстатів ЧПЗ в цеху № 33. 13.01.2009 р. позивач вийшов на роботу на першу зміну, о 7-30 год. прийняв зміну та запустив обладнання, але до роботи не приступив, підтвердженням чого є доповідна записка майстра дільниці стружкопереробки Жмаки В.М. на ім’я начальника цеху № 33 від 13.01.2009 р., та доповідна записка начальника цеху № 33 Алещенка О.В, на ім’я директора. Надати пояснення про причини відмови виконувати свої трудові обов’язки у цей день позивач відмовився, про що комісією зі складу працівників цеху № 33 був складений акт. Наказом від 14.01.2009 р. № 18 позивачу було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, яке мало місце 13.01.2009 р. З зазначеним наказом позивач ознайомлений 14.01.2009 р., підтвердженням чого є акт про ознайомлення від 14.01.2009 р. Вийшовши на роботу на першу зміну о 7-30 год. 14.01.2009 р., позивач знову відмовився від виконання своїх трудових обов’язків і, не зважаючи на притягнення його до дисциплінарної відповідальності згідно з наказом № 18 від 14.01.2009 р., з яким він був ознайомлений о 8-40 год. 14.01.2009 р., до кінця робочої зміни 14.01.2009 р. до роботи не приступив, що підтверджується доповідною запискою майстра дільниці цеху № 33 Жмаки В.М. на ім’я начальника цеху № 33 від 14.01.2009 р. та доповідною запискою начальника цеху № 33 Алещенка О.В. на ім’я директора. Надати пояснення про причини повторної відмови від виконання своїх трудових обов’язків 14.01.2009 р. позивач знову відмовився, про що представниками адміністрації цеху № 33 був складений акт. Крім того, раніше позивач допускав порушення трудової дисципліни, про що свідчить наказ по підприємству від 22.07.2008 р. № 367, яким  позивача було позбавлено премії за червень 2008 р. у розмірі 100% за вчинення прогулу без поважних причин. Враховуючи вищевикладені обставини, наказом від 14.01.2009 р. № 22-к позивача було звільнено з підприємства 14.01.2009 р. за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов’язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку. З зазначеним наказом позивача було ознайомлено о 8-40 год. 15.01.2009 р., про що свідчить акт про ознайомлення. Невиконання позивачем 13 та 14 січня 2009 р. своїх трудових обов’язків мало місце під час проведення працівниками цеху № 33 незаконної акції, яку ці працівники називали «страйком». Позивач, поряд з іншими працівниками цеху № 33, приймав активну участь у проведенні «страйку», своєю поведінкою та діями спонукав інших працівників до невиконання трудових обов’язків, на прохання та вимоги адміністрації припинити порушення трудової дисципліни не реагував, тобто фактично перешкоджав припиненню незаконного страйку. Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2009 р. страйк, що проводився 13.01.2009 р. та 14.01.2009 р. працівниками цеху № 33, визнано незаконним. Станом на теперішній час вказане рішення суду набрало законної сили. Відповідач вважає, що він не повинен був отримувати попередню згоду первинної профспілкової організації, членом якої є позивач, на його звільнення. З урахуванням викладеного, на думку відповідача, звільнення позивача було проведено з дотриманням вимог, встановлених чинним законодавством про працю України, а тому просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог у зв’язку з їх необґрунтованістю.

Судом встановлено, що наказом від 02.08.2006 року № 92-к позивач був прийнятий на роботу в ДП «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» ВАТ «Сумське НВО ім. М.В. Фрунзе» учнем оператора транспортних систем видалення та переробки стружки та СОР (а. с. 29). На теперішній час у зв’язку зі зміною найменування підприємство має назву: Дочірнє підприємство «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» , про що свідчить надана представником відповідача копія свідоцтва про державну реєстрацію підприємства та виписка з Статуту. 13 січня 2009 року позивач вийшов на роботу, але до виконання своїх обов’язків не приступив, що підтверджується доповідною запискою майстра дільниці стружкопереробки Жмаки В.М. на ім'я начальника цеху № 33 від 13.01.2009 р., та доповідною запискою начальника цеху № 33 Алещенка О.В, на ім'я директора (а. с. 32, 31). Надати пояснення про причини відмови від виконання своїх трудових обов'язків позивач відмовився, про що адміністрацією цеху № 33 був складений акт (а. с. 33). Наказом від 14.01.2009 р. № 18 позивачу було оголошено догану за порушення трудової дисципліни, яке мало місце 13.01.2009 р. (а. с. 37-38). З вказаним наказом позивач ознайомлений 14.01.2009 р. о 8-40 год., підтвердженням чого є акт про ознайомлення від 14.01.2009 р. (а. с. 39). Вийшовши на роботу на першу зміну о 7-30 год. 14.01.2009 р., позивач знову відмовився від виконання своїх трудових обов'язків і до кінця робочої зміни, тобто до 15-30 год. 14.01.2009 р. до роботи не приступив, що підтверджується доповідною запискою майстра дільниці цеху № 33 Жмаки В.М. на ім'я начальника цеху № 33 від 14.01.2009 р. та доповідною запискою начальника цеху № 33 Алещенка О.В. на ім’я директора (а. с. 35, 34). Надати пояснення про причини повторної відмови від виконання своїх трудових обов'язків позивач знову відмовився, про що представниками адміністрації цеху № 33 був складений акт (а. с. 36).

В судовому засіданні позивач підтвердив суду ту обставину, що колектив цеху № 33, в якому працював позивач, через погіршення умов оплати праці у січні 2009 року вирішив провести страйк. 13 та 14 січня 2009 року позивач повинен був працювати у першу зміну, але разом з іншими працівниками цеху не працював, бо приймав участь у страйку; перед звільненням ОСОБА_1 ознайомили з наказом № 18 від 14.01.2009 р. про оголошення йому догани.

Наказом від 14.01.2009 р. № 22-к позивач був звільнений з роботи за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України за систематичне невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку (а. с. 40). З наказом про звільнення позивач був ознайомлений 15.01.2009 р., що підтверджується актом про ознайомлення (а. с. 41).

Судом також встановлено, що в 2008 році мало місце невиконання позивачем своїх посадових обов’язків. Так, наказом від 22.07.2008 р. № 367 за вчинення прогулу позивач позбавлявся премії за червень 2008 р. у розмірі 100%. З зазначеним наказом позивач був ознайомлений 23.07.2008 р., підтвердженням чого є акт про ознайомлення.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що відповідачем було дотримано вимоги закону щодо порядку звільнення позивача за п. 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Статтею 43 КЗпП України передбачено, що розірвання трудового договору з підстав, передбачених пунктами 1 (крім випадку ліквідації підприємства, установи, організації), 2-5, 7 статті 40 і пунктами 2 і 3 статті 41 цього Кодексу, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника) первинної профспілкової організації, членом якої є працівник.

Перед звільненням позивача, подання до первинної профспілкової організації про отримання згоди на звільнення позивача відповідачем не направлялось.

Пунктом 15 Постанови Пленуму ВСУ № 9 зазначено: «…Встановивши, що звільнення працівника проведено власником або уповноваженим ним органом без звернення до профспілкового органу, суд зупиняє провадження по справі, запитує згоду профспілкового органу і після її одержання або відмови профспілкового органу в дачі згоди на звільнення працівника розглядає спір по суті. Не буде суперечити закону, якщо до профспілкового органу в такому випадку звернеться власник чи уповноважений ним орган або суддя при підготовці справи до судового розгляду».

Під час розгляду судом справи, листом від 26.02.2009 р. вих. № 79/20-0225/1 відповідач звернувся до первинної профспілкової організації «Солідарність», членом якої був позивач, з поданням про надання згоди на розірвання трудового договору з позивачем (а. с. 45).

Подання про надання згоди на звільнення позивача було отримано під розпис членом профспілкової організації «Солідарність» ОСОБА_4 27.02.2009 р., про що свідчить відповідна відмітка з його особистим підписом на поданні (а. с. 45).

Згідно з ч. 2 ст. 43 КЗпП України у випадках, передбачених законодавством про працю, виборний орган первинної профспілкової організації, членом якої є працівник, повинен розглянути обґрунтоване письмове подання власника або уповноваженого ним органу про розірвання трудового договору з працівником у п'ятнадцятиденний строк. Письмове повідомлення власнику або уповноваженому ним орган про прийняте рішення повинне бути направлене профспілковим органом в триденний строк після його прийняття. У разі пропуску цього строку вважається, що виборний орган первинної профспілкової організації (профспілковий представник) дав згоду на розірвання трудового договору (ч. 5 ст. 43 КЗпП України).

Аналогічні норми містяться в ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності».

З урахуванням цього, строк для розгляду профспілкою подання про звільнення, враховуючи строк для надання відповіді про прийняте профспілкою рішення, закінчився 17.03.2009 р.

Крім того, 13.01.2010 р. суд безпосередньо звернувся до Первинної профспілкової організації «Солідарність» шляхом направлення письмового запиту на юридичну адресу профспілки з проханням розглянути питання надання або відмови у наданні згоди профспілки на звільнення позивача (а. с. 52).

В судовому засіданні 22.03.2010 р. позивачем залучено до матеріалів справи протокол засідання виборного органу первинної профспілкової організації «Солідарність» від 02.12.2009 р. про надання чи ненадання згоди на звільнення членів  первинної профспілкової організації «Солідарність» і членів профспілкового комітету «Солідарність». З вказаного протоколу  вбачається, що в засіданні Профкому приймали участь чотири члени Профкому (а. с. 58-59).

З витягу протоколу конференції заводської профспілкової організації «Солідарність» від 26.02.2004 р. (а. с. 74), вбачається, що склад виборного органу профспілкової організації налічував вісім осіб, відповідно до п. 10.2.4 статуту профспілки, «Вважаються правомочними засідання профкомів, президій районної, міської, обласної, Кримської республіканської Центральної рад «Профспілки» при присутності більше половини обраних в її склад».

Пленум Верховного Суду України, в своїй постанові від 6 листопада 1992 р. N 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (п.15 Постанови), зазначив, що згода профспілкового органу на звільнення не може бути визнана такою, що має юридичне значення, якщо не додержані вимоги про участь у засіданні цього органу більше половини його членів.

Таким чином, засідання Профкому «Солідарність» і, відповідно, прийняте Профкомом рішення щодо відмови в наданні згоди на звільнення ОСОБА_1, не може бути визнане таким, що має юридичне значення у зв’язку з тим, що в засіданні профкому «Солідарність» прийняло участь чотири члена Профкому, що складає лише половину від складу Профкому, а не більше половини як того вимагають установчі документи первинної профспілкової організації «Солідарність» ДП «Завод ОБ та ВТ» ВАТ «СМНВО ім. Фрунзе».

Згідно зі ст. 57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 1 ст. 58 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Таким чином, у зв’язку з закінченням строку на надання профспілковою організацією відповіді на подання про надання згоди на звільнення позивача надісланою профкому Відповідачем 27.02.2009 р. та неможливістю визнати витяг з протоколу засідання профспілкової організації від 02.12.2009 р. наданий позивачем на звернення суду від 13.01.2010 р. щодо надання чи ненадання згоди на звільнення ОСОБА_1 як такого, що має юридичне значення, в зв’язку з не додержанням вимоги про участь у засіданні профкому профспілкової організації більше половини його членів, на підставі положень ч. 2, 5 ст. 43 КЗпП України суд прийшов до висновку, що виборний орган первинної профспілкової організації надав згоду на звільнення позивача.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 23.01.2009 року було визнано незаконним страйк працівників цеху № 33, що був розпочатий 13.01.2009 року та проводився під керівництвом первинної профспілкової організації «Солідарність» (а. с. 42-44). Вказане судове рішення не оскаржувалось, набрало законної сили і відповідно до вимог ст. 124 Конституції України є обов'язковим до виконання на всій території України.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Перевіривши надані докази та оцінивши їх у сукупності, судом не встановлено таких порушень закону відповідачем під час звільнення позивача, які б були підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про його поновлення на роботі, виплати середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 209, 212, 214-215 ЦПК України, ст. ст. 40, 43, 149 КЗпП України, ст. 39 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», суд,-

вирішив:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства «Завод обважнених бурильних та ведучих труб» про визнання недійсним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди відмовити повністю за необґрунтованістю вимог.

Заяву про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження до апеляційного суду Сумської області через Ковпаківський районний суд м. Сум.

Суддя:                                                                                           В.Б. Князєв