Справа №2-326/2010

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М    У К Р А Ї Н И

17 серпня 2010  року Солонянський районний суд Дніпропетровської області в складі:    

                    головуючого   - судді Омелюх В.М.,                          

        при секретарі – Первішко Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Солоне цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,                                  

                          В С Т А Н О В И В:

    Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачки про визнання особи такою, що втратила право на користування жилим приміщенням в зв’язку з вибуттям на інше постійне місце проживання, посилаючись на те, що у 1992 році виконкомом Солонянської селищної ради йому для нього та його сім’ї було виділено в користування квартиру АДРЕСА_1, в якій також разом з ним проживала відповідачка, з якою з 1981 року по 1996 рік він перебував у шлюбі та який було розірвано за рішенням суду, а також їх син, який помер у 2006 році.

    Відповідачка у травні 2003 року виїхала з постійного місця проживання на заробітки до Італії, де мешкає і працює, а в квартирі з цього періоду він проживає один та здійснює догляд за квартирою, оплату за її утримання та комунальні послуги.

    Відповідачка має приватизовану квартиру у м.Кривий Ріг, яка також була надана йому як працівнику органів внутрішніх справ та відносно якої за позовом матері відповідачки на підставі рішення суду від 05 березня 1996 року його було визнано втратившим право користування жилим приміщенням.

    Після розірвання шлюбу відповідачка не є членом його сім’ї, але до виїзду на роботу до Італії він не заперечував проти її проживання в спірній квартирі. Відповідачка самостійно вибрала місце своєї роботи та проживання, при цьому з квартири забрала особисті речі та один раз на рік приїздить до сел.Солне, що не свідчить про те, що спірна квартира є її місцем постійного проживання.

    Про обрання відповідачкою іншого постійного місця проживання свідчить укладення нею 22 липня 2008 року на невизначений строк  трудового договору на виконання роботи у республіці Італія та отримала дозвіл на виконання такої роботи за наймом домашньою робітницею, де отримує заробітну плату та має місце проживання, при цьому при оформлені зазначених документів нею було повідомлено, що вона є заміжньою, що свідчить про створення нею іншої сім’ї.

    Вважає, що відповідачка, відповідно до вимог ст.107 ЖК України підлягає визнанню такою, що втратила право користування жилим приміщенням, оскільки самостійно обрала інше постіне місце проживання та праці, в зв’язку з чим прохає визнати її такою, що втратила право на користування житлом в судовому порядку.

    В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав повністю, прохав визнати відповідачку такою, що втратила право на користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1, оскільки вона вибула зі спірної квартири на інше постіне місце проживання. В квартирі не проживає, не користується нею та не несе витрат по її утриманню та догляду.

Відповідачка, яка належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи через свого представника, в судове засідання не з’явилась. Про причини своєї неявки суд не повідомила та не подала заяви про розгляд справи у її відсутність, в зв’язку з чим суд вважає можливим розгляд справи у її відсутність, оскільки її інтереси представляє предстаник на підставі нотаріально посвідченої довіреності, від 07 травня 2010 року, яка не містить обмежень в повноваженнях(а.с.56).

Представник відповідачки в судовому засіданніпозов не визнав та пояснив, що відповідачка після розірвання шлюбу з позивачем  в зв’язку з матеріальною необхідністю виїхала на робу до Італії, а на виконання роботи за кордоном нею бло укладено 22 липня 2008 року договір на певний строк до закінчення дії закордонного паспорта, при цьому вона не втратила інтерес до спірної квартири, оскільки іншого житла на території України вона не має, в тому числі і на праві власності, оскільки квартира про яку повідомив позивач у м. Кривий Ріг належить не відповідачці, а її матері. Вона щорічно в період відпустки приїздить до сел.Солоне і проживає у спірній квартирі, доглядає за нею та проводить в ній ремрнт, про що свідчить і проведення нею автономного опалення. Відповідачка, як і позивач, також періодично здійснює оплату комунальних послуг, оскільки не може це робити щомісячно в зв’язку з її відсутністю на території України. Позивачем неодноразово з різниз підстав заявлись до суду позови про визнання відповідачки втративою право користування спірною квартирою, оскільки він має намір її особисто приватизувати, при цьому позивач сам не проживає та не користується даною квартирою, оскільки має інший житловий будинок та першкоджає відповідаці здійснити приватизацію її частини вкартири.  

Третя особа – Солонянська селищна рада,  яка належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи в судове засідання 11 серпня 2010 року не з’явилась, про причину  неявки представника суд не повідомили, в зв’язку з чим суд визнає неявку представника третьої особи без поважних причин і ухвалює розглядати справу за відсутність представника треьої особи. Згідно листа Солонянської селищної ради від 12 липня 2010 року (а.с.62) прохали розглядати справу в відсутність їх представника та заперечували проти задоволення позову, оскільки відсутність відповідачки у спірній квартирі пов’язана з виїздом в іншу країну на період виконання трудових обов’язків.

Свідок ОСОБА_3 показа суду, що з позивачем тривалий час знаходиться в дружніх стосунках, в зв’язку з чим йому відомо, що позивач та відповідачка розірвали шлюб та остання виїхали на роботу до Італії, де працює декілька років. Останній раз бачив її у спірній квартирі у 2009 році, де між нею та позивачем відбулася сварка, в процесі якої відповідачка повідомляла про те, що проживає з іншим чоловіком.

Свідок ОСОБА_4 показала суду, що вона знаходиться в дружніх стосунках з позивачем, часто буває в спірній квартирі, в зв’язку з чим їй відомо, в тому числі зі слів позивача, що відповідачка ОСОБА_2 виїхала на роботу до Італії в 2003 році. В квартирі проживає один позивач і в ній відсутні особисті речі відповідачки, яка щорічно приїздить у відпустку, при цьому останній раз приїздила в квартиру у 2009 році, але де вона проживає в період відпустки їй не відомо.

    Суд, заслухавши позивача, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що в задоволенні позову необхідно відмовити з наступних підстав.

          В судовому засіданні встановлено, що за час шлюбу сторін, у 1992 році виконкомом Солонянської селищної ради позивачу було надано в користування для нього та його сім’ї квартиру АДРЕСА_1(а.с.8), яка знаходиться на балансі Солонянької ЖЕК, де сторони проживали разом з сином, який помер у 2006 році(а.с13). Шлюб між сторонами було розірвано згідно актового запису №54 від 30 травня 1996 року по відділу реєстрації актів цивільного стану Солонянського районного управління юстиції Дніпропетровської області на підставі рішення Солонянського районного суду(а.с.9). В зв’язку з припиненням шлюбу сторони відповідачка перестала бути членом сім’ї позивача, але не втратила права користування жилим приміщенням відповідно до вимог ст.64 ч.3 Житлового кодексу України, оскільки продовжувала проживати та користуватися даною квартирою(а.с.10,14,15), в якій зареєстроване в установленому законом порядку її місце проживання з 15 квітня 1992 року, після чого у 2003 році відповідачка поїхала до Італії на роботу, що було встановлено і набравшими законної чиннності рішеннями Солонянського районного суду від 25 травня 2007 року та 04 вересня 2009 року, які було постановлено по цивільним справах за позовами позивача до відповідачки про визнання її втратившим право користування жилим приміщенням в зв’язку з відсутністю понад шість місяців без поважних причин (а.с.40,96,97) та  якими також встановлено, що відповідачка з зазначеного періоду часу щорічно приїздила у відпустку та користувалась спірною квартирою, де за свої кошти здійснювала ремонт та провела автономне опалення, а судом було зроблено висновок про те, що відповідачка не втратила інтерес до спірної квартири та не мала наміру припиняти користування нею.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК обставини, встановлені судовим рішенняу цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

          Як вбачається з заначених рішень суду  та встановлено при розгляді даної справи показаннями свідків та не оспорювали сторони відповідачка з 2003 року працює в Італії і періодично щорічно приїжджає в смт.Солоне у відпустку та користується саме спірною квартирою.     Згідно договору про перебування для роботи за наймом домробітницею від 22 липня 2008 року (а.с.34-35) та Дозволу на роботу за наймом домробітницею від 01 серпня 2008 року (а.с.36-37) з 2008 року між відповідачкою та роботодавцем у Італії існують трудові строкові відносини з надання відповідачкою послуг домробітниці, які обмежені датою закінчення терміну дії закордонного паспорту на ім’я відповідачки, який визначено 07.02.2013 року (а.с.11,34).

    Згідно акту обстеження житлових умов заявника ОСОБА_1 від 16 січня та 27 лютого 2010 року (а.с.16,18) в спірній квартирі зареєстроване місце проживання позивача та відповідачки, але на час проведення обстежень в квартирі проживав один позивач, а особисті речі відповідачки відсутні. Як пояснив в судовому засіданні позивач тексти зазначених актів загальноприйнятими технічними засобами було надруковано ним особисто, після чого підписані особами. Які обстежували житлові умови заявника. Проте, згідно акту не виявлено, що в спірній квартирі відсутні особисті речі відповідачки, що свідчить про те, що відповідачка виїхавши на роботу до Італії із спірної квартири не виїжджала і не має намірів це робити.

    Позивачем надано для дослідження в судовому засідання договори на надання комунальних послуг з  газо-, електро- та водопостачання, які ним було укладені в період лютого-березня 2010 року з відповідними підприємтва про надання таких послух лише у 2010 році (а.с.19,23,27), тобто в період відсутності відповідачки та перед зверненням з даним позовом до суду, який подано 11 березня 2010 року. В той же час оплата квартироної плати та наданих комунальних послуг згідно наданих сторонами квитанцій про здійснення таких оплат проводились протягом 2008-2010 років як позивачем, так і відповідачкою та її представником (а.с.21,22, 24-26,29-31,78-83), при цьому особові рахунки по оплаті комунальних послуг до укладення позивачем відповідних договорів про надання комунальних послуг у 2010 році було відкрито як на ім’я позивача, так і на ім’я відповідачки, а позивачем оплата таких послуг щомісячно стала здійснюватися лише у 2010 році.

      Згідно ч.2 ст.107 ЖК України у разі вибуття наймача або членів його сім’ї до іншого населеного пункту або в інше жиле приміщення в тому ж населенному пункті договір найму жилого приміщення вважається розірваним з дня вибуття, а якщо з жилого приміщення вибуває не вся сім’я, то договір найму жилого приміщення не розривається, а член сім‘ї, який вибув, втрачає право користування цим жилим приміщенням з дня його вибуття.

    В судовому засіданні встановлено, що позивач, як і відповідачка є наймачами жилого приміщення, куди вселились на підставі ордеру про надання квартири, і до даного часу власником спірної квартир є не позивач, а Солонянська селищна рада, якою вимоги про визнання відповідачкою втратившою право користування жилим приміщенням як власником квартири не заявляються. Більш того, власник квартири вважає, що відповідачка не втратила право користування квартирою за характером роботи, на виконання якої нею укладено договір(а.с.46,62).

      Таким чином, дослідженими в судовому засіданні доказами встановлено, що відповідачка відсутня за місцем проживання за характером та умовами роботи за трудовим договором  на певний строк в іншій країні з виїздом з постійного місця проживання, але не втратила інтерес до спірної квартири, про що свідчить те, що вона щорічно приїздить у відпустку та користується спірною квартирою, здійснює її ремонт та оплачує частково комунальні послуги, якими фактично користується у відсутність позивачки відповідач. В зв’язку з характером роботи відповідачки місце виконання нею трудових обов’язків не співпадає з місцем її постійного проживання, тому право на житло зберігається за нею протягом всього часу роботи за строковим договором. Більш того позивачем не надано суду будь-яких доказів на підтвердження наявності у відповідачки іншого місця проживання та створення нею іншої сім’ї(а.с.75,76), щоб могло свідчити про зміну нею місця свого проживання та вибуття до іншого житла, а проживання нею в житловому приміщенні роботодавця за місцем виконня роботи(а.с.34) не може бути визнано судом як вибуття відповідачки на інше місце проживання. В серпні 2009 року відповідачка зверталась до власника спірної квартири – Солонянської селищної ради з заявою про приватизацію спірної квартири, що також спростовує доводи позивача про те, що відповідачка вибула на інше  місце проживання(а.с.89) Не можуть бути прийняті до уваги судом і доводи позивача про те, що відповідачка має інше місце проживання у вигляді квартири у АДРЕСА_2, оскільки дана квартира на праві власності належить іншій особі - ОСОБА_5(а.с.85).

     З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що вимоги є необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

            На підставі викладеного, керуючись ст.107 Житлового кодексу                      

                            України, ст.10,11,57,60,88,212,213,215 ЦПК України,суд

                        В И Р І Ш И В:

      Відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.    

    Рішення суду може бути оскаржене до Дніпропетровського апеляційного суду через  Солонянський районний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з  дня проголошення рішення, а особами, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення..

    Текст повного рішення складено 16 серпня 2010 року.

                  Головуючий: суддя