АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ
Справа № 22-1065 Головуючий у 1 інстанції 2010 р. Троценко Т.А.
Суддя-доповідач: Калашнікова О.В.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“12” серпня 2010 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Калашнікової О.В
Суддів : Гончара О.С.
Дашковської А.В.
При секретарі: Мосіній О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою
ОСОБА_4
на заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від “23” грудня 2009 року по справі за позовом
ОСОБА_4 до територіальної громади м. Бердянська, Управління земельних ресурсів, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 3-тя особа: садово-огородницьке товариство „Першотравневець-2” про визнання державного акту про право власності на землю недійсним, визнання договору купівлі-продажу садового будинку дійсним і визнання права власності на садовий будинок та за додатковим позовом про визнання права власності і зобов’язання вчинити правочин, -
ВСТАНОВИЛА:
У жовтні 2009 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до територіальної громади м. Бердянська, Управління земельних ресурсів, ОСОБА_5, ОСОБА_6, 3-тя особа: садово-огородницьке товариство „Першотравневець-2” про визнання державного акту про право власності на землю недійсним, визнання договору купівлі-продажу садового будинку дійсним і визнання права власності на садовий будинок, який в ході судового розгляду справи уточнила та доповнила.
В позові зазначала, що в листопаді 2006 року вона придбала у ОСОБА_6 садовий будинок, що розташований на земельній ділянці площею 0,0600 га АДРЕСА_1, але договір купівлі-продажу не оформлявся, оскільки була відсутня правова реєстрація садового будинку та земельної ділянки. Після купівлі садового будинку, земельна ділянка на якій він розташований, була переоформлена з ОСОБА_6 на неї, про що зазначено у членських книжках СОТ „Першотравневець-2”. У 2008 році їй стало відомо, що земельна ділянка АДРЕСА_1 площею 0,0600 га, на якій розташовано спірний садовий будинок, на підставі державного акту від 22.04.2004 року належить ОСОБА_5, який в свою чергу у 2005 році продав спірний садовий будинок ОСОБА_6
Посилаючись на те, що вона з 2006 року є членом СОТ „Першотравневець-2” і спірна земельна ділянка з цього часу знаходиться у неї в користуванні, а також на те, що на час оформлення членства у СОТ „Першотравневець-2” їй не було відомо, що земельна ділянка у 2004 році була приватизована колишнім членом СОТ „Першотравневець-2”, ОСОБА_5 просила суд визнати недійсним державний акт про право власності № 3625 від 22.04.2004 року на земельну ділянку площею 0,0600 га, що розташована АДРЕСА_1 виданий на ім’я ОСОБА_5, визнати дійсним договір купівлі-продажу садового будинку з верандою, площею 25 кв. м., літньої кухні з підвалом площею 5 кв. м. укладений між нею та ОСОБА_6, визнати за ОСОБА_4 право власності на зазначений садовий будинок.
В ході судового розгляду справи позивач уточнила та доповнила позовні вимоги, і посилаючись на те, що нею було добудовано садовий будинок, який на даний час є об’єктом нерухомого майна, але він не позначений у технічному паспорті, позивачка просила суд визнати за нею право власності на садовий будинок, розташований на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 0,06 га, зобов’язати ОСОБА_5 надати їй можливість користуватися його ділянкою (укласти договір сервітуту) в межах необхідних для обслуговування садового будинку, або здійснити відповідне оформлення правочину щодо купівлі-продажу земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,0600 га, з перереєстрацією права власності вказаної земельної ділянки на ім’я ОСОБА_4
Заочним рішенням Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від “23” грудня 2009 року позовні вимоги залишено без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, просила рішення суду першої інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд у той же суд в іншому складі суду.
ОСОБА_4 в судове засідання не з’явилась, хоча про час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, між тим, як позивач по справі та апелянт у суді апеляційної інстанції нехтувала своїми процесуальними обов’язками, судові повістки про виклик в судове засідання тривалий час не отримувала, у зв’язку з чим вони поверталися до суду не врученими за закінченням терміну зберігання. Колегія суддів, зважаючи на те, що справа тривалий час знаходиться в провадженні апеляційного суду через недобросовісне здійснення апелянтом своїх процесуальних обов’язків, вирішила справу розглянути у відсутності апелянта на підставі наявних в матеріалах справи доказах.
Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті та справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_5 з 22.04.2004 року є власником земельної ділянки АДРЕСА_1, що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку. За таких обставин обґрунтування ОСОБА_4 позовних вимог про визнання дійсним договору купівлі-продажу садового будиночка, розташованого на спірній земельній ділянці, укладеного з ОСОБА_6 тим, що вона набула членства в кооперативі СТ „Першотравнець-2” у 2006 році є безпідставним, оскільки в матеріалах справи відсутні докази набуття ОСОБА_6 членства в кооперативі у встановленому законом порядку на той час або наявності у нього правовстановлюючих документів на спірне майно.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом зазначеної статті укладення договору носить добровільний характер і ніхто не може бути примушений до вступу в договірні відносини.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ОСОБА_4 про визнання права власності на садовий будинок, зобов’язання ОСОБА_5 укласти договір сервітуту для користування садовим будинком, що розташований на його земельній ділянці або договір щодо купівлі-продажу земельної ділянки з перереєстрацією права власності на неї на ім’я ОСОБА_4 є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Звертаючись до суду з позовом про визнання в порядку ст. ст. 331, 376 ЦК України права власності на садовий будинок, що розташований на земельній ділянці, яка на підставі державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого 22.04.2004 року, належить ОСОБА_5, ОСОБА_4 посилалась на те, що 17.11.2006 року вона за договором купівлі-продажу, укладеного з ОСОБА_6 набула право власності на об’єкт незавершеного будівництва, розташований на земельній ділянці АДРЕСА_1, який згодом добудувала і зважаючи на те, що право власності на земельну ділянку належить відповідачу ОСОБА_5 вона не має можливості оформити на себе право власності на садовий будинок.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 331 ЦК України право власності на нову річ, яка виготовлена (створена) особою, набувається нею, якщо інше не встановлено договором або законом. Особа, яка виготовила (створила) річ зі своїх матеріалів на підставі договору, є власником цієї речі. Право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил (ст. 376 ЦК України).
Частиною 3 ст. 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Враховуючи вимоги чинного цивільного законодавства та встановлені обставини справи, зокрема відсутність у ОСОБА_4 документів на право власності на земельну ділянку або на право користування нею, а також неможливість надання ОСОБА_4 зайнятої ОСОБА_5 земельної ділянки, підстав для задоволення позовних вимог про визнання права власності на садовий будинок колегія суддів не вбачає.
Колегія суддів вважає безпідставними і позовні вимоги про визнання недійсним державного акту на право приватної власності на землю, що виданий ОСОБА_5 22.04.2004 року.
За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про залишення без задоволення позовних вимог ОСОБА_4, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 317 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.
Заочне рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від “23” грудня 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий:
Судді: