донецький апеляційний господарський суд
вул. Артема, 157, м. Донецьк, 83048, тел. 332-57-40
УХВАЛА
Іменем України
22.08.2006 р. справа №38/184
Донецькій апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: | Кондратьєвої С.І. |
суддів | Акулової Н.В., Старовойтової Г.Я., |
Судова колегія призначена розпорядженням заступника голови Донецького апеляційного господарського судувід 21.08.06р. |
при секретареві судового засідання | Черторижських К.І. |
за участю представників сторін: |
від позивача: | Вдовін М.М. по Дов. б/н від 25.04.06р., |
від відповідача: | Вініченко М.В. по Дов. б/н від 20.03.06р., |
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства "Красноармійський динасовий завод"м.Красноармійськ |
на постанову господарського суду | Донецької області |
від | 30.08.2006 року |
по справі | №38/184 (суддя Радіоннова О.О.) |
за позовом | Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів м.Донецьк |
до | Відкритого акціонерного товариства "Красноармійський динасовий завод"м.Красноармійськ |
про | стягнення 143430грн.50коп |
В С Т А Н О В И В:
У 2006р. відділення Фонду звернулось до господарського суду Донецької області з позовом про стягнення з Товариства 143430грн.50коп. штрафних санкцій за недодержання законодавчо встановленого 4% нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у 2005 році.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що відповідачем на порушення ст..ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" №875-ХІІ від 21.03.91р. ( далі —Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р.), п.п.3 Положення про робоче місце інваліда та порядок працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.95р. №314 ( далі –Положення № 314 від 03.05.95р.) не виконано нормативу по створенню одинадцяти робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів, Товариство не інформувало відповідні державні установи про наявність вакантних місць де може використовуватись праця інвалідів, не перерахувало добровільно суму штрафу, пені у зв»язку з чим позивач просив стягнути вищевказану суму штрафних санкцій згідно зі ст..20 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. з урахуванням уточнень позов заявою від 29.06.06р. ( а.с.46) в порядку ст..51 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідач проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність позовних вимог, та зазначив, що обов»язок працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості та органами, зазначеними в Законі, Товариство не зобов”язане шукати інвалідів для їх працевлаштування, оскільки це обов”язок позивача, інваліди для працевлаштування Товариством відповідними органами не направлялись.
Постановою господарського суду Донецької області від 03.08.2006 року у справі №38/184, ухваленою суддею Радіоновою О.О., позов задоволено повністю. Прийняте судове рішення мотивовано тим, що позивачем доведена вина відповідача в нестворені робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів.
У апеляційній скарзі до Донецького апеляційного господарського суду Товариство просить постанову господарського суду Донецької області від 03.07.2006р. у справі №38/184 скасувати через неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, і прийняти нове рішення про відмову у задоволені позовних вимог. Зокрема, скаржник зазначає, що у звітному періоді відповідачем не було виконано згаданий норматив шляхом працевлаштування інвалідів у необхідній кількості через небажання інвалідів працювати на підприємстві. Крім того, на думку скаржника, судом попередньої інстанції не надано належної оцінки документам наданим Товариством стосовно вжиття ним заходів по створенню робочих місць для інвалідів.
Відповідно до частини 3 статті 22 Закону України "Про судоустрій України" місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності. Згідно з частиною 1 статті 21 Господарського процесуального кодексу України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу. Державні та інші органи мають право звертатися до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України ( частина 2 статті 1 цього Кодексу).
Кодекс адміністративного судочинства України відповідно до п.6 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу, який набув чинності з 01.09.05р., на момент пред'явлення позову у даній справі був чинним.
01.11.05р. набрав чинності Закон України „Про внесення змін до Кодексу адміністративного судочинства України „ №2953-ІУ від 06.10.05р., яким пункти 6 та 7 розділу 7 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України були викладені в новій редакції, згідно якої до початку діяльності окружного адміністративного суду, адміністративні справ, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України, вирішуються господарським судами за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Таким чином, господарським судам підвідомчі справи, коли склад учасників спору відповідає статті 1 Господарського процесуального кодексу України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Позовна заява та апеляційна скарга розглянута за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
В судовому засіданні повноважний представник скаржника, він же відповідач у справі, висловився на підтримку своїх доводів, викладених в апеляційній скарзі, з підстав в ній наведених.
Позивач проти доводів викладених в апеляційній скарзі заперечував, вважає постанову господарського суду такою, що відповідає нормам чинного законодавства, просить судовий акт суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу –без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення повноважного представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції, обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
З матеріалів справи вбачається, що Товариство, зареєстровано 03.03.1999р. рішенням №97РГ Красноарміською міською Радою у м.Кроасноармійську як суб»єкт підприємницької діяльності –юридична особа з приватною формою власності. Основним видом діяльності є виробництво вогнетривких керамічних виробів.
Попереднім судом встановлено, що:
- відповідно до середньооблікової чисельності штатних працівників (1288 особи) відповідач у 2005 році мав створити 52 робочих місця для працевлаштування інвалідів;
- фактично в 2005 році на підприємстві працював 41 інвалід, не працевлаштовано 11 інвалідів, що підтверджується наданою звітністю за Ф-10ПІ.
- середньорічна заробітна плата відповідача в 2005 році складала
12882грн.22коп.,
- розрахунок суми штрафних санкцій за нестворені робочі місця для
працевлаштування інвалідів у звітному 2005 році становить 141704грн.42коп.;
- Товариство не надало докази того, що у 2005 році розробляло заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, інформувало центр зайнятості, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, Управління праці та соціального захисту населення про вільні робочі місця зі звичайними умовами праці, на яких могли працювати інваліди.
Красноарміське міське Управління праці та соціального захисту населення та Красноармійський міський центр зайнятості у своїх листах за №03/1912 від 04.05.06р., №02-980 від 28.04.06р. повідомили, що Товариство про створені робочі місця для працевлаштування інвалідів і вакантні посади у 2005 році інформації не надавало. В матеріалах справи наявні докази відмови у працевлаштуванні роботодавцем ( Товариством) у зв”язку у невідповідностю його вимогам одному інваліду.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання про правомірність стягнення з відповідача передбачених статтею 20 Закону штрафних санкцій за недотримання установленого нормативу працевлаштування інвалідів та на- рахування пені.
Статтею 19 Закону для підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності і господарювання встановлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від 15 до 25 чоловік у кількості одного робочого місця.
Згідно з пунктом 5 Положення підприємства розробляють заходи щодо створення робочих місць для інвалідів, включають їх до колективного договору, інформують центри зайнятості, місцеві органи соціального захисту населення та відділення Фонду соціального захисту інвалідів про створення (пристосування) робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Відповідно до вимог пункту 3 Положення робоче місце інваліда вважається створеним, якщо воно відповідає встановленим вимогам робочого місця для інвалідів відповідної нозології, атестоване спеціальною комісією підприємства за участю представників МСЕК, органів Держнаглядохоронпраці, громадських організацій інвалідів, і введено в дію шляхом працевлаштування на ньому інваліда
Водночас, частиною першою статті 18 Закону обов’язок працевлаштування інвалідів покладено на центральний орган виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.
Крім того, відповідно до пункту 10 Положення №314 від 03.05.1995, працевлаштування інвалідів здійснюється державною службою зайнятості, органами Мінсоцзахисту, місцевими Радами народних депутатів, громадськими організаціями інвалідів з урахуванням побажань, стану здоров'я інвалідів, їхніх здібностей і професійних навичок відповідно до висновків МСЕК.
Отже, з наведеного випливає, що працевлаштування інвалідів може здійснюватись органами працевлаштування інвалідів за наявності отриманої від підприємства інформації про вільні робочі місця та вакантні посади, на яких може використовуватись праця інвалідів.
Товариство надало до відділення Фонду звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2005 рік Ф-10-ПІ (а.с. 5), в якому відображено, що фактично не було створено 11 робочих місць для інваліда.
Наказом Державного комітету статистики України від 06.07.1998 № 244, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.07.1998 за № 464/2904, затверджено Інструкцію щодо заповнення державної статистичної звітності за формами № 3-ПН “Звіт про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) та потребу в працівниках” і № 4-ПН “Звіт про вивільнення працівників”, відповідно до підпункту 2.1 пункту 2 якої:
- звіт за формою № 3-ПН подається підприємствами, незалежно від форм власності і господарювання, місцевому центру зайнятості 28 числа щомісячно;
- у разі потреби термінового заміщення наявних вільних робочих місць, що виникли у міжзвітний період у зв'язку зі звільненням працівників, дані про ці місця подаються додатково, в міру їх виникнення;
- в графі 4 звіту за формою № 3-ПН проставляється наявність вільних робочих місць (вакантних посад) в рахунок річної броні, встановленої місцевими державними адміністраціями, для працевлаштування громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, а також для пенсіонерів, учнів, студентів, інвалідів. Наявність вільних робочих місць (вакантних посад) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо під встановленими шифрами (інваліди мають шифр “14”).
Разом з тим, відповідачем не були надані суду звіти за Ф-3ПН за 2006рік, з його пояснень від 29.06.06р. така звітність не надавалась центру зайнятості внаслідок відсутності спеціальних місць для працевлаштування інвалідів.
Посилання скаржника на те, що наказ Державного комітету статистики України „Про затвердження форм державної статистичної звітності по питанням працевлаштування та зайнятості населення і Інструкції по їх заповненню” від 06.07.1998р. №244 втратив чинність на підставі наказу Держкомстату №392 від 30.11.2005р. та відсутність підстав для заповнення та надання звітності по формі №3-ПН є необґрунтованим.
Так як, згідно наказу Держкомстату від 30.11.2005року №392 наказ „Про затвердження форм державної статистичної звітності по питанням працевлаштування та зайнятості населення і Інструкції по їх заповненню” від 06.07.1998р. №244, зареєстрований в Мін’юсті України 17.07.98р. за № 464/2904 втратив чинність з 01.01.2006року. На час виникнення вказаних правовідносин діяли норми наказу №244 від 06.07.98р.
Не розроблялись Товариством заходи щодо створення робочих місць для інвалідів ( не примінялись міри організаційного характеру, не включались необхідні міроприємства в колективний договір).
Виходячи з наведеного, не можуть бути прийняті до уваги судовою колегією доводи відповідача про те, що органи, зазначені в ст..18 Закону, не виконали свого обов”язку щодо направлення на підприємство інвалідів для працевлаштування, так як виконанню цими органами даного обов”язку повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, здійснення заходів зі створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність вакантних посад для інвалідів.
Відповідно до частин третьої і четвертої статті 20 Закону, сплату штрафних санкцій за нестворені робочі місця для інвалідів підприємства (об'єднання), установи і організації провадять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). У разі відсутності коштів, штрафні санкції можуть бути застосовані шляхом звернення стягнення на їх майно в порядку, передбаченому законом.
Товариством надано звіт про фінансові результати за 2005 рік, згідно якого вбачається, що ТОВ „Красноармійський динасовий завод” спрацювало збитково ( а.с.55-59). Однак, судова колегія зазначає, що Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р. не ставить в залежність обов”язок щодо сплати санкцій від наявності чи відсутності прибутку, а вказує лише джерело сплати.
Згідно ст..216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договорами.
Відповідно до ч.І ст..218 Господарського кодексу України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 наведеної статті встановлено, зокрема, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов”язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Зі змісту наведених норм вбачається, що підприємство вважається таким, що належним чином виконало покладені на нього Законом обов”язки у тому випадку, коли доведе виконання ним належним чином покладених законодавством обов”язків. Відповідач це не довів.
Аналіз наведених положень чинного законодавства України дає підстави для висновку про те, що виконанню відповідними органами обов’язку працевлаштовувати інвалідів повинно передувати вжиття підприємством необхідних заходів для забезпечення такого працевлаштування, до яких належать, зокрема, створення в установленому порядку робочих місць у межах нормативу та інформування названих органів про наявність таких вакантних посад для інвалідів.
Щодо специфіки діяльності Товариства судова колегія зазначає, що посилання відповідача про неможливість на цій підставі створити необхідну кількість робочих місць для працевлаштування, так як, при визначені нормативу для працевлаштування інвалідів варто враховувати тільки ті робочі місця, що пов”язані зі шкідливими, важкими і небезпечними умовами праці, є безпідставним. Крім того, суду попередньої інстанції наданий список працюючих на підприємстві інвалідів у кількості 41 особи, які зайняті на роботі, не пров”язаній зі шкідливими та важкими умовами праці.
Частиною четвертою статті 43 Конституції України проголошено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці.
Відповідно до частини третьої статті 5 Закону України „Про охорону праці” працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров”я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи.
Статтею 12 цього Закону визначено, що підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов”язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов”язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій.
У відповідності зі ст..17 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. інвалідам забезпечується право працювати на підприємствах ( об”єднаннях), в установах і організаціях із звичайними умовами праці, в цехах і на дільницях, де застосовується праця інвалідів.
Отже, чинним законодавством України передбачено гарантії соціального захисту інвалідів шляхом встановлення особливих вимог щодо організації робочого місця інваліда та покладання на підприємства обов”язку забезпечувати для інвалідів належні та безпечні умови праці з урахуванням медичних показань, але без встановлення для підприємств жодних обмежень щодо обов”язку працевлаштування інвалідів.
Таким чином, особливості господарської діяльності Товариства та відповідні умови праці лише обмежують коло робочих місць, на яких може використовуватись праця інвалідів, але не можуть бути підставою для зменшення встановленого статтею 19 Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. 4% нормативу робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів від загальної кількості робочих місць на підприємстві.
Закон України №875-ХІІ від 21.03.91р. є спеціальним законом з питань, що визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні права з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами. Норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів визначається виключно цим Законом.
Відповідно до частини шостої статті 20 Закону порядок і терміни сплати підприємствами (об'єднаннями), установами і організаціями штрафних санкцій до відділень Фонду України соціального захисту інвалідів, акумуляції, обліку та використання цих коштів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У разі несплати штрафних санкцій в установлений термін відділення Фонду вживають заходів щодо їх стягнення у судовому порядку.”
Згідно абзаца другого статті 20 Закону, передбачено, що порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120% річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.
В цій же статті передбачено, що адміністративно - господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною 1 ст..19 Закону. Звідси, правомірно нарахована Фондом пеня за період з 15.04.2006р. по 23.05.2006р.
Безпідставними є твердження скаржника про відсутність доказів про встановлення і доведення до його відома нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, так як чинна редакція Закону України №875-ХІІ від 21.03.91р. змінила порядок та умови встановлення нормативу для підприємств відтепер він однаковий для всіх і становить 4%.
Відтак, господарським судом Донецької області правильно застосовано норми матеріального права, й правомірно задоволено позовні вимоги Фонду.
Враховуючи наведене, визначених законом підстав для скасування оскаржуваного судового акту та задоволення апеляційної скарги немає.
Керуючись ст.ст.195,198,200, 205 п.6,п.7 розділу УІІ Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, судова колегія Донецького апеляційного господарського суду,
У Х В А Л И Л А :
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства „Красноарміський динасовий завод” м.Красноарміськ на постанову господарського суду Донецької області від 03.07.2006року у справі №38/184 залишити без задоволення.
Постанову господарського суду Донецької області від 03.07.2006року у справі №38/184 залишити без змін.
Ухвала Донецького апеляційного господарського суду набирає законної сили з моменту її підписання і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом одного місяця після складення постанови в повному обсязі.
Ухвала виготовлена в повному обсязі 23.08.2006року.
Головуючий: С.І. Кондратьєва
Судді: Н.В. Акулова
Г.Я. Старовойтова
Надруковано 6екз.:
ДАГС -2екз, В справу- 1 екз, позивачу-1екз., Відповідачу-1екз.
ГСДО –1 екз.,
Громко А.А.