СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
25 серпня 2009 року Справа № 2-10/5019.1-2007
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
представник позивача, Гриппа Олег Іларіонович, довіреність № б/н від 19.12.08, колективне підприємство профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій";
представник відповідача, не з'явився , підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірма "Вітал-ТЕР" (товариство з обмеженою відповідальністю);
представник відповідача, не з'явився, Виконавчий комітет Ялтинської міської ради;
представник відповідача, Скоплін Артем Олександрович, довіреність № б/н від 10.06.09, товариство з обмеженою відповідальністю фірма "Ялта-Сапфір";
третя особа, ОСОБА_3, паспорт НОМЕР_1 від 13.06.97, ОСОБА_3;
третя особа, не з'явився, ОСОБА_4;
третя особа, не з'явився , ОСОБА_5;
представник позивача, Умеров Сервер Усейнович, довіреність № б/н від 19.12.08, колективне підприємство профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій";
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ялта-Сапфір" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Тітков С.Я. ) від 07.07.2009 року у справі № 2-10/5019.1-2007
за позовом Колективного підприємства профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій" (вул. Єкатерининська, 3,Ялта,98600)
до Підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" (вул. Механізаторів, 10,Київ 1,03035)
Виконавчого комітету Ялтинської міської ради (пл. Радянська, 1,Ялта,98600)
Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "Ялта-Сапфір" (бул. Чоколовський, 19,Київ,03035) (вул. Механізаторів, 10,Київ 1,03035)
3-ті особи:
ОСОБА_3 (АДРЕСА_1,98600)
ОСОБА_4 (АДРЕСА_1,98600)
ОСОБА_5 (АДРЕСА_1,98600)
про розірвання договору купівлі-продажу
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Тітков С.Я) від 16.06.-07.07.2009 року у справі № 2-10/5019.1-2007 позов Колективного підприємства профспілок “Ялтинське бюро подорожей та екскурсій” задоволено частково: розірвано та визнано недійсним договір купівлі-продажу від 05.12.2003 року житлового будинку літ. “А” загальною площею 743,7 кв. м., жилою площею 546,6 кв. м., розташованого за адресою : АДРЕСА_2, укладений між Колективним підприємством профспілок “Ялтинське бюро подорожей та екскурсій” і підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР"; визнано право власності Колективного підприємства профспілок “Ялтинське бюро подорожей та екскурсій” на житловий будинок літ. “А” загальною площею 743,7 кв. м., жилою площею 546,6 кв. м., розташований за адресою : АДРЕСА_2; витребувано житловий будинок літ. “А” загальною площею 743,7 кв. м., жилою площею 546,6 кв. м., розташований за адресою : АДРЕСА_2 з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір” і передано його Колективному підприємству профспілок “Ялтинське бюро подорожей та екскурсій”. В частині визнання недійсним свідоцтв про право власності від 04.03.2005 , від 02.02.2005 року провадження по справі припинено. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з постановленим судовим актом, товариство з обмеженою відповідальністю “Ялта –Сапфір” звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило рішення місцевого господарського суду скасувати, у задоволенні позову відмовити.
Як зазначає заявник апеляційної скарги, при прийнятті рішення судом першої інстанції було неправильно застосовано норми матеріального права, чим порушено вимоги статті 43 Господарського процесуального кодексу України про всебічний, повний та об’єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Товариство з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір” у скарзі та у доповненнях до скарги посилається на те, що судом невірно застосовано норму матеріального права щодо обов’язковості нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного між позивачем та підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" з огляду на перехідні положення Цивільного кодексу України. Заявник апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції було невірно застосовано ст.ст. 128,227 ЦК УРСР , ст. 657 ЦК України, Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України і, як наслідок, необґрунтовано визнано недійсним договір купівлі-продажу від 05 грудня 2003 року. Висновок суду про те, що товариство з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір” не є добросовісним набувачем спірного майна та можливість витребування в нього майна , на думку скаржника, також не відповідає обставинам справи.
Третя особа - ОСОБА_3, заперечуючи проти апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення, а рішення першої інстанції без змін як таке, що відповідає вимогам закону і матеріалам права.
Колективне підприємство профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій", заперечуючи проти апеляційної скарги, посилається на те, що товариство з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір” знало про неправомірне відчуження спірного домоволодіння, тому вважає, що відповідача не можна визнати добросовісним набувачем.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 29 липня 2009 року апеляційна скарга прийнята до провадження суду та призначена до розгляду на 11 серпня 2009 року у складі колегії: головуючий суддя Прокопанич Г.К., судді Заплава Л.Н., Фенько Т.П.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.08.2009 року розгляд апеляційної скарги було відкладено.
Розпорядженням заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 25.08.2009 року суддю Фенько Т.П. було замінено на суддю Антонову І.В.
У судове засідання 25 серпня 2009 року представники відповідача –виконавчого комітету Ялтинської міської ради, треті особи - ОСОБА_4, ОСОБА_5 не з’явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 № 2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов’язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, підстави для відкладення розгляду справи відсутні.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників відповідача та третіх осіб.
Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
У листопаді 2006 року Колективне підприємство профспілок “Ялтинське бюро подорожей та екскурсій” звернулося до господарського суду м. Києва з позовом до підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР", виконавчого комітету Ялтинської міської ради, товариства з обмеженою відповідальністю “Ялта –Сапфір”, просило про розірвання договору купівлі-продажу, укладеного між позивачем та підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" від 05.12.2003 року, про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 02.02.2005 року серії СЛА № 136555; про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.02.2007 року, укладеного між підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" та товариством з обмеженою відповідальністю фірми "Ялта-Сапфір"; про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 04.03.2005 року; про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на домоволодіння № 26-а по АДРЕСА_2.
Ухвалою господарського суду міста Києва від 25.10.2006 року позовні матеріали передані за підсудністю до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 17.11.2006 року позовну заяву Колективного підприємства профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій" прийнято до розгляду.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2007 року провадження у справі припинено (а.с. 39, том 1).
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 12.03.2007 року апеляційну скаргу Колективного підприємства профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій" задовольнено. Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 18.01.2007 у справі № 2-20/32-2007 скасовано. Справу передано на розгляд місцевого господарського суду (а.с. 77-79, том 1).
Уточнивши позовні вимоги, позивач просив розірвати договір купівлі-продажу від 05.12.2003 року, визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 02.02.2005 року серії СЛА №136555 (а.с. 133-135, том1).
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19-20.05.2009 року до участі у справі залучено третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Ялта-Сапфір", ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, також залучено другого відповідача - виконавчий комітет Ялтинської міської ради. Накладено арешт на домоволодіння №26 А по АДРЕСА_2 (а.с. 154, том 1).
Змінивши позовні вимоги, позивач просив залучити товариство з обмеженою відповідальністю "Ялта-Сапфір" в якості відповідача, визнати недійсним договір купівлі-продажу від 14.02.2007 року , визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04.03.2005 року , витребувати домоволодіння за адресою : АДРЕСА_2 з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір” (а.с. 1-4, том 2).
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 19-20.05.2009 року товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Ялта-Сапфір" залучено до участі у справі в якості відповідача (а.с. 43, том 2).
Оскаржене рішення мотивоване посиланням на положення про недійсність правочинів та загальні норми зобов’язального права.
Вивчивши матеріали справи, вислухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з огляду на наступне.
Статтею 651 Цивільного кодексу України передбачено, що договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
З матеріалів справи вбачається, що 05.12.2003 року між Колективним підприємством профспілок “Ялтинське бюро подорожей та екскурсій” та підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" було укладено договір купівлі-продажу житлового будинку № 26 літ. “А” загальною площею 743,7 кв. м., жилою площею 546,6 кв. м., розташованого за адресою : АДРЕСА_2 (а.с. 10, том 1).
Пунктом 3 договору передбачено, що право власності переходить на будинок до покупця з моменту підписання договору.
За актом прийому –передачі від 05.12.2003 року позивач передав підприємству з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" майно, передбачене пунктом 1 договору, а саме домоволодіння літер „А”, яке знаходиться за адресою: місто Ялта, вул. Кірова, 26 (а.с. 11, том 1).
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Судом першої інстанції встановлено, що листом від 06.07.2006 року №73 позивач заявив покупцю вимогу про сплату вартості придбаного майна, однак, умови пункту 2 договору в частині перерахування суми 400 000 грн. на рахунок продавця підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" не виконало, у зв’язку з чим 17.08.2006 року Колективним підприємством профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій" на адресу відповідача було направлено лист №91 про розірвання договору купівлі-продажу від 05.12.2003 року у зв’язку з невиконанням та суттєвими порушеннями пункту 2 договору та несплатою суми 400 000 грн.
Згідно з ч.2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу, обставини справи , які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певним засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідачем –підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" не надано суду належних доказів виконання ним умов пункту 2 договору від 05.12.2003 року, у зв’язку з чим суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог у частині розірвання угоди.
З врахуванням вищенаведеного не можуть бути прийняті до уваги доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а саме, застосування до спірних правовідносин про розірвання договору статті 232 ЦК УРСР, оскільки, як правильно зазначено в оскарженому судовому акті, правовою підставою для розірвання договору від 05.12.2003 є ст.ст.611, 651 ЦК України.
Згідно частини 3 пункту 1 роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.99 р. N 02-5/111 “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними” за загальним правилом, невиконання чи неналежне виконання угоди не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом чи договором наслідків, а не визнання угоди недійсною.
Частина 4 статті 653 Цивільного кодексу України передбачає, що сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо договір змінений або розірваний у зв'язку з істотним порушенням договору (несплата за договором купівлі-продажу) однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих зміною або розірванням договору.
Таким чином, згідно з встановленими обставинами у справі відсутні правові підстави для повернення позивачу майна, переданого за договором купівлі-продажу від 05.12.2003 року.
Окрім того, така вимога позивачем до підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" не заявлялась.
Відповідно до роз’яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених в пункті 1 постанови від 29.12.1976 року № 11 “Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності –на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи з загальних засад і змісту законодавства України. Рішення суду першої інстанції цим вимогам відповідає не у повному обсязі.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 84 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Надалі у резолютивній частині в категоричній формі формулюється остаточний висновок господарського суду по суті спору. Отже, мотивувальна та резолютивна частина судового рішення повинні бути пов’язані між собою.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству.
Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 28.04.78 із змінами на 25.05.98 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.
Зі змісту мотивувальної частини рішення суду першої інстанції вбачається, що суд дійшов висновку про нікчемність договору від 05.12.2003 у зв’язку з недотриманням покупцем вимог частини 2 статті 227 ЦК УРСР у частині реєстрації договору у відповідному виконавчому комітеті місцевої Ради депутатів трудящих.
Однак, стаття 227 ЦК УРСР не пов’язувала з такою реєстрацією момент виникнення права власності, не впливала вона також і на дійсність договору, оскільки була необхідною для чіткого обліку будівель та сприяла встановленню їх дійсних власників.
Крім того, ЦК УРСР не містив положень про нікчемність угоди, а стаття 58 ЦК УРСР передбачала недійсність мнимої та удаваної угод.
Посилаючись на невиконання сторонами пункту 8 договору від 05.12.2003 року у частині передачі документів на будівлю, суд першої інстанції дійшов висновку, що договір від 5.12.2003 не відповідає вимогам ст.657 ЦК України, тому підлягає визнанню недійсним.
Згідно статті 128 Цивільного кодексу УРСР право власності (право оперативного управління) у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Як було зазначено вище, за умовами договору від 05.12.2003 року та акту приймання –передачі придбана підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" будівля перейшла у власність останнього.
Стаття 227 Цивільного кодексу УРСР містила вимогу щодо обов’язковості нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку лише стосовно договорів, в яких хоча б однією з сторін був громадянин. Сторонами спірного договору є юридичні особи, і нотаріальне посвідчення такого договору за законодавством, чинним на момент укладення договору, не було обов’язковим, а відсутність такого посвідчення не була підставою для визнання недійсним договору.
Отже, суд першої інстанції невірно застосував норми щодо обов’язковості нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 05.12.2003 року з огляду на Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України.
Відповідно до п. 9. Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 1 січня 2004 року і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила нового Кодексу щодо підстав, порядку і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Тобто, положення нового Кодексу не мають зворотної сили відносно вимоги щодо форми договорів, які були укладені до набрання ним чинності.
Правовідносини щодо дотримання форми договору виникли і закінчилися в момент його укладення, отже, висновок суду першої інстанції про те, що ці відносини є триваючими –помилковий.
Таким чином, судом першої інстанції було невірно застосовано ст.ст. 128,227 Цивільного кодексу УРСР , ст. 657 Цивільного кодексу України, Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України і, як наслідок, необґрунтовано визнано недійсним договір купівлі-продажу від 05 грудня 2003 року.
Крім того, рішенням Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 10.02.2009 року у справі № 2-629 2009 року у позові ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.12.2003 року домоволодіння №26 а, розташованого за адресою: АДРЕСА_2, укладеного між Колективним підприємством профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій" та підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "Вітал-ТЕР" відмовлено, договір визнано таким, що відповідає вимогам чинного законодавства (а.с. 68-71, том 2).
З врахуванням вищенаведеного рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсним договору від 5.12.2003 року прийняте з порушенням норм процесуального та матеріального права, що, згідно статті 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для скасування судового акту у цій частині.
Як було зазначено вище, окрім вимоги про розірвання договору від 05.12.2003 року, позивач просив про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 14.02.2007 р., укладеного між підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу фірми "Вітал-ТЕР" та товариством з обмеженою відповідальністю фірми "Ялта-Сапфір", про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 04.03.2005 року; про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на домоволодіння № 26-а по АДРЕСА_2.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про неможливість визнання недійними свідоцтв про право власності на нерухоме майно від 02.02.2005 року серії СЛА № 136555 та від 04.03.2005 року, оскільки вищезгадані документи не можуть бути предметом спору як такі, що не мають статусу акту державного чи іншого органу. З врахуванням вищенаведеного припинення провадження у справі у цій частині вимог є правомірним.
Щодо визнання права власності на спірний будинок судова колегія зазначає, що рішення суду першої інстанції, у порушення вимог статті 84 ГПК України, не містить мотивів задоволення цієї позовної вимоги.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 16 Цивільного кодексу України , одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.
Згідно пункту 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до статті 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Статтею 392 Цивільного кодексу України передбачена можливість власника майна пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Однак, на момент звернення позивача до суду та розгляду справи власником майна на підставі договору купівлі-продажу від 14.02.2007 року було та залишається товариство з обмеженою відповідальністю фірма “Ялта-Сапфір”, тому висновок суду про можливість задоволення вимоги позивача про визнання за ним права власності є хибним.
З врахуванням вищенаведеного рішення суду першої інстанції у частині визнання за позивачем права власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 підлягає скасуванню як таке, що прийняте з порушенням норм матеріального права, а у позові у зазначеній частині слід відмовити за необґрунтованістю.
Задовольняючи позов у частині витребування з незаконного володіння житлового будинку літ „А” загальною площею 743,7 кв.м, жилою площею 546,6 кв.м, який знаходиться по АДРЕСА_2, суд першої інстанції визнав товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Ялта-Сапфір" недобросовісним набувачем спірного майна, що також не відповідає фактичним обставинам справи.
За змістом статті 388 Цивільного кодексу України добросовісним набувачем є такий набувач, який не знав і не міг знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.
Посилаючись на те, що товариству з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір” було відомо, що договір купівлі-продажу від 05.12.2003 р. нотаріально не посвідчений, вартість будинку в сумі 400 000,00 грн. покупцю не сплачена, а угода про передачу будинку не виконана в частині передачі документів, пов’язаних з його експлуатацією, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" права власності на будинок, права на його відчуження та факт обізнаності товариства з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір” із вказаними обставинами.
Разом з тим, суд зазначив, що товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Ялта-Сапфір" не тільки могло знати , але й знало про те, що підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" не має права відчужувати житловий будинок, оскільки одна і та ж сама особа брала участь у вчиненні правочину з боку покупця і з боку продавця. Однак, з умов договору купівлі-продажу житлового будинку від 14 лютого 2007 року вбачається, що його сторонами є різні особи , а саме: підприємство з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" –Продавець, та товариство з обмеженою відповідальністю фірми “Ялта-Сапфір” - Покупець.
Відповідно до ст. 80 Цивільного кодексу України, юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю фірми "Ялта-Сапфір" придбав у підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" спірне майно за відплатним правочином –за договором купівлі-продажу від 14 лютого 2007 року та здійснив відповідну оплату , що підтверджується випискою по рахунку товариства (АБ “Експрес-банк”, м. Київ, МФО 322959 п/р 26001098637).
Таким чином, висновок суду про те, що товариство з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір” не є добросовісним набувачем спірного майна та можливість витребування у нього майна не відповідає обставинам справи.
Одночасно суд першої інстанції вірно зазначив про неможливість визнання недійсним договору купівлі-продажу будинку № 26 літ. “А” по АДРЕСА_2, який укладено 14.02.2007 року між підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" і товариством з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір”, оскільки це не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав і відмовив у цій частині позовних вимог.
Президія Вищого господарського суду України у Рекомендаціях від 27.06.2007 р. № 04-5/120 “Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам” роз’яснила, що господарським судам слід мати на увазі, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову.
Згідно пункту 2 статті 103 Господарського процесуального кодексу України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги (подання) має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти новее рішення.
З врахуванням вищенаведеного судова колегія, скасовуючи рішення у частині визнання недійсним договору 05.12.2003 року, визнання права власності Колективного підприємства профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій" на житловий будинок літ. А загальною площею 743,7 кв.м, витребування житлового будинку № 26 літ. “А” по АДРЕСА_2, з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Ялта-Сапфір" вважає за необхідне у позові про визнання права власності та витребування майна відмовити.
Керуючись статтями 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір” задовольнити частково.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16.06.- 07.07.2009 року у справі № 2-10/5019.1-2007 скасувати в частині:
- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.12.2003 року житлового будинку літ. “А” загальною площею 743,7 кв. м., жилою площею 546,6 кв. м., розташованого за адресою : АДРЕСА_2, укладеного між Колективним підприємством профспілок “Ялтинське бюро подорожей та екскурсій” і підприємством з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" ;
- визнання права власності Колективного підприємства профспілок “Ялтинське бюро подорожей та екскурсій” на житловий будинок літ. “А” загальною площею 743,7 кв. м., жилою площею 546,6 кв. м., розташований за адресою : АДРЕСА_2;
- витребування житлового будинку літ. “А” загальною площею 743,7 кв. м., жилою площею 546,6 кв. м., розташованого за адресою : АДРЕСА_2 з незаконного володіння товариства з обмеженою відповідальністю “Ялта-Сапфір” і передачі його Колективному підприємству профспілок “Ялтинське бюро подорожей та екскурсій”;
- розподілу судових витрат.
У позові Колективного підприємства профспілок “Ялтинське бюро подорожей та екскурсій” про визнання права власності та витребування житлового будинку по АДРЕСА_2 з незаконного володіння відмовити.
Стягнути з підприємства з іноземними інвестиціями за участю українського капіталу (товариство з обмеженою відповідальністю) фірма "Вітал-ТЕР" (вул. Механізаторів, 10,Київ 1,03035) (р/р 26004001303481 в ЗАТ „ОТП Банк”, м. Київ, МФО 300528, ідентифікаційний номер 22911274) на користь Колективного підприємства профспілок "Ялтинське бюро подорожей та екскурсій" (вул. Єкатерининська, 3,Ялта,98600) (р/р 2600331465001 в Укрсоцбанку м. Ялта, МФО 324270) 85,00 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційне - технічне забезпечення розгляду справи.
В іншій частині судове рішення залишити без змін.
Доручити господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.
Головуючий суддя
Судді