СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ  АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ   СУД

Постанова

Іменем України

18 серпня 2009 року   Справа № 2-31/7903-2008

                    Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Антонової І.В.,

суддів                                                                      Градової О.Г.,

                                                                                          Ткаченка М.І.,

за участю представників сторін:

          позивача: Фабішевський Іван Генрікович, довіреність № 5-юр від 12.01.09,  Сакське районне споживче товариство;

          позивача: Дерюгіна Жанна Анатоліївна, довіреність №  7   від 07.03.08,  Сакське  районне споживче товариство;

          відповідач: ОСОБА_4, паспорт НОМЕР_1   від 24.12.04,  фізична особа - підприємець  ОСОБА_4;

розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця  ОСОБА_4 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Привалова А.В.) від 05 травня 2009 року у справі № 2-31/7903-2008

за позовом           Сакського районного споживчого товариства ( Новоселовське шосе, 5, місто Саки, 96500)

до           фізичної особи - підприємця  ОСОБА_4 (АДРЕСА_1, 96560)

про звільнення самовільно зайнятого приміщення та стягнення 27611,37 грн.;

та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця  ОСОБА_4

до Сакського районного споживчого товариства

про визнання договору продовженим, стягнення збитків та моральної шкоди

                                                            ВСТАНОВИВ:

          Позивач, Сакське районне споживче товариство, звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за фактично спожиті послуги в сумі 23122,26 грн., зобов’язання звільнити незаконно зайняте приміщення площею 30,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2, що належить позивачу на праві власності.

В процесі розгляду справи на адресу господарського суду Автономної Республіки Крим надійшла заява, підписана заступником голови правління Сакського районного споживчого товариства про відмову від позовних вимог в частині зобов’язання суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 звільнити незаконно зайняті приміщення (а.с. 43, том 1).

Суд першої інстанції встановив, що дана заява підписана не уповноваженою особою, у зв’язку з чим не прийняв відмову від позову у вказаній частині.

Позивач також заявою від 09 грудня 2008 року збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача заборгованість за договором в сумі 27611,37 грн. (а.с. 4, том 2).

Уточнені позовні вимоги мотивовані тим, що договір оренди нежилого приміщення №16-юр від 03.01.2007р. припинив свою дію 31.12.2007р. за закінченням строку, на який його було укладено, проте відповідач в період з 01.01.2008р. по 31.07.2008р. продовжував користуватись даним приміщенням в порушення умов договору та статті 785 Цивільного кодексу України, не здійснюючи при цьому плату за користування приміщенням, не сплачуючи комунальніпослуги за користування електроенергію та спожиту воду.

При цьому остаточним розрахунком суми позову позивачем вказано 25341,19 грн. (а.с. 51, том 2).

30 жовтня 2008 року суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим із зустрічним позовом до Сакського районного споживчого товариства та просила суд визнати договір оренди нежитлового приміщення №16-юр від 03.01.2007р., укладений з Сакським районним споживчим товариством, продовженим на той же термін і на тих самих підставах, які передбачені договором; стягнути з відповідача в якості відшкодування збитків грошові кошти в розмірі 454 536,1 грн.; стягнути з відповідача в якості відшкодування неотриманих доходів (упущеної вигоди) грошові кошти в розмірі 86 693,70 грн.; стягнути з відповідача 10 000 грн. моральної шкоди; стягнути грошові кошти, отримані Сакським районним споживчим товариством в якості сплати суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 вартості електроенергії та води за період з 01 жовтня 2005 року по 01 жовтня 2008 року.

Позивач за зустрічною позовною заявою неодноразово змінював позовні вимоги відповідними заявами. Остаточно заявою про уточнення позовних вимог від 27 березня 2009 року (а.с. 122, том 3) просив визнати договір оренди нежитлового приміщення №16-юр від 03 січня 2007 року продовженим на той же термін і на тих самих підставах, які передбачені договором; стягнути з відповідача в якості відшкодування збитків грошові кошти в розмірі 857930,18 грн.; відшкодувати шкоду, завдану діловій репутації, у сумі 5000 грн.; стягнути з відповідача 5 000 грн. моральної шкоди.

Зустрічна позовна заява мотивована положеннями частини 4 статті 284 Господарського кодексу України, статтею 764 Цивільного кодексу України щодо вимог немайнового характеру; положеннями статей 224 - 226 Господарського кодексу України, статтями 22, 623, 1192 Цивільного кодексу України щодо вимог про відшкодування збитків та ч.1 ст.225 Господарського кодексу України в обґрунтування компенсації моральної шкоди.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 30 жовтня 2008 року зустрічну позовну заяву суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом.

          Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 05 травня 2009 року у справі № 2-31/7903-2008 первісний позов Сакського районного споживчого товариства задоволено частково; стягнуто з суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 на користь Сакського районного споживчого товариства заборгованість в сумі 17106,94грн., 171,06 грн. державного мита та 73,10грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у первісному позові в частині вимог про зобов'язання суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 звільнити незаконно (бездоговірне) зайняте приміщення площею 30,9 кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_2, що належить позивачу на праві власності, та в частині вимог про стягнення заборгованості в сумі 10504,43 грн. відмовлено; у задоволенні зустрічного позову суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 відмовлено в повному обсязі; з Сакського районного споживчого товариства в дохід державного бюджету України стягнуто державне мито в сумі 136,11грн.; з суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 стягнуто державне мито в сумі 7064,3 грн.

                    Не погодившись з рішенням суду, позивач за зустрічним позовом - суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_4 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить судове рішення від 05 травня 2009 року скасувати, прийняти нове рішення у справі, яким зустрічний  позов задовольнити.

                    Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального права та неповним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи.

                    Розпорядження заступника голови Севастопольського апеляційного господарського суду від 30 червня 2009 року у зв’язку з зайнятістю в іншому судовому процесі суддю Прокопанич Г.К. замінено на суддю Котлярову О.Л.

          30 червня 2009 року у судовому засіданні оголошено перерву до 18 серпня 2009 року.

          Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 10 серпня 2009 року строк розгляду апеляційної скарги суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 у справі № 2-31/7903-2008 продовжено на один місяць.

          Розпорядженням заступника голови судової палати Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2009 року у зв’язку з відпусткою суддю Котлярову О.Л. замінено на суддю Градову О.Г.

Переглянувши постанову суду першої інстанції в порядку статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.

03 січня 2007 року між Сакським районним споживчим товариством (Орендодавець) та суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 (Орендар) був укладений договір №16-юр оренди нежитлового приміщення, що належить Сакському районному споживчому товариству на праві власності, а саме - частину приміщень літ. Т площею 30,9 кв.м., розташованих по АДРЕСА_2.

Відповідно до пункту 2.1 договору вступ орендаря в користування основними засобами настає після сплати задатку в сумі щомісячної орендної плати в сумі 901,35 грн., підписання сторонами договору та акту приймання –передачі технічного стану вказаного об’єкту та майна.

Умовами п.2.4 договору визначений порядок повернення орендованого майна, а саме - орендоване майно є повернутим Орендодавцю з часу підписання сторонами акту приймання - передачі.

Розділом 3 договору визначений порядок та розмір орендної плати. Сума орендної плати щомісяця складає 901,35 грн., крім того 20% ПДВ - 180,27 грн., всього 1081,62 грн. та вноситься Орендарем до п'ятого числа поточного місяця. Розрахунки здійснюються в гривнях шляхом безготівкового перерахування на розрахунковий рахунок Орендодавця або сплати готівкою в касу Центрального ринку Сакського районного споживчого товариства. Орендодавець має право змінювати ставки орендної плати при зміні рівня інфляції, податкового законодавства, рості витрат. Вартість комунальних послуг - вода, газ, електроенергія, теплопоставка, прибирання, вивіз мусору, телефонний, поштовий зв'язок, а також інші витрати, пов'язані з утриманням приміщення та прилеглої території, відшкодовуються щомісячно Орендарем за фактичними витратами звітного місяця та показанням приборів обліку (20-25 числа поточного місяця) одночасно з орендною платою. Кінцевий розрахунок здійснюється до 5 числа поточного місяця згідно з рахунками Орендодавця.

Розрахунком до договору оренди, який є невід'ємною частиною договору, згідно з п.7 договору, сторонами визначено, що до сум орендної плати включається ринковий збір в розмірі 137,70грн. в місяць.

Пунктом 4.1.2 договору встановлено зобов'язання Орендаря своєчасно, не пізніше 5 числа поточного місяця та у повному обсязі вносити Орендодавцю орендну плату, плату за комунальні послуги та інші платежі згідно з розділом 3 цього договору.

Відповідно до п.6.1 строк дії договору встановлений до 31 грудня 2007 року.

Порядок внесення змін і розірвання договору встановлений розділом 6 договору оренди від 03.01.2007р., відповідно до пункту 6.3 якого договір може бути розірваний за вимогою однієї з сторін або за рішенням суду у випадках, передбачених діючим законодавством, зокрема - закінчення строку дії договору. Одностороння відмова від виконання договору і внесення змін не допускається. При цьому пунктом 6.5 договору передбачено, що взаємовідносини сторін, не врегульовані даним договором, регулюються діючим законодавством. Отже, оскільки договором не врегульовано питання пролонгації договору, сторони повинні керуватись нормами діючого законодавства

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 з огляду на наступне.

Згідно з  ч. 4 ст.284 Господарського кодексу строк договору оренди визначається за погодженням сторін. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення строку дії договору він вважається продовженим на такий самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Аналогічна норма міститься у статті 764 Цивільного кодексу України, якою передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором..

Аналіз даних правових норм дає підстави для висновку про те, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на той самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець. При цьому такі заперечення мають бути заявлені ним протягом одного місяця після закінчення строку дії договору.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що якщо позивач не мав бажання продовжувати з відповідачем договірні відносини, він повинен був спрямувати на адресу відповідача відповідне повідомлення про припинення або зміну договору оренди саме у місячний термін, передбачений частиною 4 статті 248 Господарського кодексу України, тобто у період з 31 грудня 2007 року по 31 січня 2008року.

Докази, що містяться в матеріалах справи, спростовують доводи відповідача про пролонгацію договору, позивачем не надані належні докази того, що він повідомляв відповідача у зазначений місячний строк про своє небажання продовжувати договірні відносини, а наявна в матеріалах справи переписка між сторонами договору не свідчить про відмову від договору, оскільки листи позивача, адресовані відповідачу, спрямовувалися йому поза межами строку, передбаченого частиною 4 статті 284 Господарського кодексу України, та не містять попередження щодо припинення договірних відносин та вимоги про звільнення всього орендованого майна. У зв'язку з цим господарський суд Автономної Республіки Крим зробив вірний висновок про те, що спірний договір є продовженим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором, в порядку частини 4 статті 284 Господарського кодексу України.

При цьому місцевим господарським судом правильно прийняв до уваги те, що відповідач продовжував користуватись приміщенням після закінчення строку дії договору, продовжував виконувати свої зобов'язання щодо сплати орендної плати та інших платежів за договором, а орендодавець прийняв орендні платежі за січень 2008 року, сплачені відповідачем 16 січня 2008 року (чек №4160), що свідчить про те, що між сторонами за відсутності заперечень були продовжені договірні відносини, що, у свою чергу, спростовує доводи позивача відносно припинення строку дії цього договору.

Разом з тим, позивач за первісним позовом вважає, що договірні відносини за цим договором фактично припинились 19 серпня 2008 року у зв'язку з добровільним звільненням відповідачем орендованих приміщень. Однак, допустимих доказів у підтвердження такого доводу позивач ані суду першої, ані суду апеляційної інстанцій не надав. В матеріалах справи відсутні письмові докази розірвання договору оренди за згодою сторін саме з цієї дати та передачі орендованого майна за актом приймання - передачі Орендодавцю. При цьому відповідачем факт добровільного звільнення приміщення саме з цієї дати не визнається.

Матеріали справи свідчать, що за актом приймання - передачі від 03 січня 2007 року суб’єкту підприємницької діяльності ОСОБА_4 була передана Сакським районним споживчим товариством частина приміщення літ. Т, розташована по АДРЕСА_2 площею 30,9 кв.м. згідно з договором оренди нежитлового приміщення

Як вже зазначено раніше, умовами договору визначений порядок повернення орендованого майна, а саме - орендоване майно є повернутим Орендодавцю з часу підписання сторонами акту приймання –передачі.

Відповідно до частини 1 статті 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Згідно з частиною 1 статті 203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управленою стороною.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що між сторонами за позовною вимогою позивача про зобов'язання відповідача звільнити незаконно зайняте приміщення існує спір, який підлягає розгляду по суті.

Таким чином, позов Сакського районного споживчого товариства в цій частині задоволенню не підлягає з огляду на правомірне користування відповідачем приміщенням на умовах договору оренди, строк дії якого є продовженим.

Оскільки позовна вимога щодо стягнення з відповідача подвійної орендної плати за користування приміщенням за час прострочення зобов'язання з повернення предмету оренди в сумі 15386,88грн. пов'язана підставою припинення договору оренди, у задоволенні позову в цій частині також слід відмовити.

Стосовно позовних вимог про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 заборгованості зі сплати комунальних послуг та орендної плати за користування приміщенням з урахуванням ринкового збору у загальній сумі  17106,94грн., позов Сакського  районного споживчого товариства судова колегія вважає обґрунтованим і таким, що підлягає задоволенню.

Так, при наявності продовжених договірних відносин у сторін за договором оренди від 03 січня 2007 року №16-юр виникають зобов'язання з виконання умов договору, зокрема, обов'язок орендаря щодо своєчасного внесення орендної плати та інших платежів за договором.

З розрахунку заборгованості за первісним позовом вбачається, що позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за період з 01 серпня 2008 року по 19 серпня 2008 року, яка складається з: користування приміщенням в сумі 7152,63грн. (орендна плата з ПДВ в сумі 1081,62грн. х на 7 місяців + 662,91грн. за 19 днів - 1081,62грн. сплаченої суми за січень 2008р.), комунальних послуг за користування електроенергією в сумі 8883,25грн. та водою в сумі 163,26грн., ринкового збору в сумі 907,80грн., всього 17106,94, а також 8234,25 грн. в якості подвійної плати за користування приміщенням за час прострочення (а.с.51, том 2).

Враховуючи, що сторонами не надано належних доказів розірвання договору оренди або його припинення, а позивач за первісним позовом просить стягнути з відповідача заборгованість станом на 19 серпня 2008 року, колегія суддів Севастопольського апеляційного господарського суду погоджується з судом першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову в сумі 17106,94 грн.

Господарський судом Автономної Республіки Крим правомірно не прийняті до уваги твердження відповідача про припинення договірних зобов'язань з 22 червня 2008 року у зв'язку з перешкодами у користуванні приміщенням, оскільки такий довід не підтверджений відповідачем належними доказами, які б безумовно свідчили про неможливість виконання ним своїх зобов'язань зі сплати орендних та комунальних платежів внаслідок дій орендодавця.

Також є безпідставним твердження відповідача щодо відсутності у нього заборгованості за договором оренди через сплату орендних та комунальних платежів з січня по квітень 2008 року, так як ці платежі поверталися позивачем з лютого 2008р. як помилково сплачені, що не спростовується відповідачем, а також сплачувались лише по квітень 2008р.

Так, відповідно до положень ст.203 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, всі умови якого виконано належним чином, припиняється, якщо виконання прийнято управленою стороною.

Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Стаття 526 Цивільного кодексу України встановлює, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції обґрунтовано відмовив Сакському районному споживчому товариству в частині стягнення з суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 10504, 43 грн. (24611, 37 грн.  –17106, 44 грн.).

Щодо зустрічного позовну суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Заявлена фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 вимога по зустрічному позову про визнання договору оренди нежитлового приміщення №16-юр від 03.01.2007р., укладеного з Сакським районним споживчим товариством та продовженим на той же термін і на тих самих підставах, які передбачені договором, як правильно зазначив суд першої інстанції, не відповідає способам захисту цивільних прав, передбачених статтею 16 Цивільного кодексу України. Господарський суд Автономної Республіки Крим дійшов обґрунтованого висновку про те, що така вимога не може бути предметом спору і самостійно розглядатись у справі з огляду на наступне.

За загальним правилом, вимога про встановлення факту продовження договору не призводить до поновлення порушених прав, так як вимога про визнання договору поновленим є нічим іншим як встановленням факту, що має юридичне значення. Цей факт може встановлюватися господарськими судами лише при існуванні та розгляді між сторонами договору спору про право цивільне.

Отже, позивач не вірно обрав спосіб захисту свого порушеного права, у зв’язку з чим у даній частині позову слід відмовити.

Стосовно позовних вимог за зустрічним позовом про стягнення з Сакського районного споживчого товариства реальних збитків та упущеної вигоди в сумі 857930,18грн., суд апеляційної інстанції погоджується з висновком висновку суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині з огляду на наступне.

Згідно зі статтею 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За загальним принципом цивільного права, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (ч. 1 ст.22, ст.611, ч.1 ст.623 ЦК України). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Згідно з частиною 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Отже обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків, як правильно встановлено господарським судом Автономної Республіки Крим, є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення. Відсутність будь-якої з зазначених ознак складу цивільного правопорушення виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Позовні вимоги щодо стягнення реальних збитків позивач обґрунтовує порушенням відповідачем своїх зобов'язань з енергозабезпечення приміщень за договором оренди нежилого приміщення від 03 січня 2007 року №16-юр, які виразились у відключенні електроенергії 26.02.2008р. та 19.03.2008р., що призвело до порчі товару (риби та морепродуктів) у сумі 106756,00грн., утилізованого позивачем. Також до суми реальних збитків позивач відносить вартість втраченого обладнання (холодильні камери, торговельні прилавки тощо) на загальну суму 80620грн., посилаючись на ст.225 Господарського кодексу України, 1192 Цивільного кодексу України.

Також до суми збитків, спричинених внаслідок неправомірних дій відповідача, які виразились у порушенні ним вимог статті 136 Господарського кодексу України та п.4.4.4 договору щодо порушення режиму доступу орендаря на об'єкт оренди, позивач спочатку включав нереалізований товар (рибу та морепродукти) на загальну суму 428979грн., вартість медичних препаратів в сумі 1727,1грн., упущену вигоду в сумі 86693,70грн.(а.с. 112, т.1) Потім позивач зменшив розмір збитків і просив стягнути 366005,66грн. реальних збитків, виключивши суму медичних препаратів та 78825,75грн.   упущеної вигоди (а.с.69, т.2).

Остаточно позивач визначив суму збитків заявою від 27.03.2009р. (а.с. 122, т.З) і просив стягнути з відповідача збитки в сумі 857930,18грн.

Оцінивши надані сторонами докази у їх сукупності в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про недоведеність позивачем наявного в діях відповідача складу цивільного правопорушення як підстави для відшкодування шкоди у заявленій сумі.

Як зазначалось вище, важливими елементами доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві, а також встановлення протиправності поведінки відповідача як заподіювача збитків та його вини. За загальним правилом, протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи, - наслідком такої протиправної поведінки. Тобто протиправна дія є причиною, а шкода - наслідком протиправної дії.

Проте з наданих позивачем актів обстеження від 29.02.08р. та 24.03.2008р. (а.с.71,72 т.2) неможливо дійти однозначного висновку, про те що саме 25.02.08р. і 19.03.08р. відповідачем здійснювалось відключення орендованого приміщення від електроенергії, оскільки акти складені значно пізніше, без участі представника відповідача, не містять відомостей про тривалість такого відключення, що не доводить наявності причинного зв'язку між подією та шкодою.

Надана в матеріали справи переписка між сторонами, звернення позивача до відповідних органів із заявами про неправомірні дії відповідача, ксерокопії фотографій щодо наявності на двері якогось приміщення наклеєного листа бумаги з підписами невідомих осіб, не підкріпленого печаткою щодо опломбування, не доводить наявного в діях відповідача складу цивільного правопорушення.

Крім того, наявними у справі документами, не підтверджується, що саме відповідач, саме з торгового приміщення, що орендується позивачем, вивозив продукцію позивача на визначену позивачем суму та кількість, відсутні акти утилізації, з яких можливо б було встановити ким, коли і яка саме продукція вивозилась та була утилізована.

Надані товарні накладні на рибну продукцію, як зазначив суд першої інстанції та не спростовується матеріалами справи, свідчать лише про придбання позивачем відповідної продукції і не підтверджують, що саме ця продукція в зазначених обсягах її придбання реалізовувалась позивачем у приміщенні, яке ним орендовано під магазин риби. У розрахунках сум збитків до зустрічного позову та уточненнях до нього позивачем вказуються різні суми реалізованого товару, при тому за одними самими товарними накладними. Зазначені суми не відповідають наявними у матеріалах справи звітам позивача, наданих до податкової інспекції про отримані доходи від реалізації продукції, та записам у Журналі реєстрації ветеринарно-санітарних експертиз риби, морських безхрібетних для проведення ветеринарно-санітарної експертизи проб, отриманої позивачем продукції, в лабораторії ветеринарно-санітарної експертизи на Центральному ринку м.Саки.

Звертаючись з позовом про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які б безспірно підтверджували їх розмір.

За змістом статті 1166 Цивільного кодексу України упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Якщо особа, що порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватись, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються тільки ті збитки, які б могли бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) - це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум, якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Недоотримання позивачем торгової націнки у розмірі 40% з нереалізованого товару не можна розцінювати як упущену вигоду, оскільки є лише припущенням позивача, яке базується на рості цін не підкріплено документально і не підтверджує реальну можливість отримання цього доходу.

Стосовно заявлених до відшкодування збитків вартості торгового обладнання в сумі 80620грн. господарський суд Автономної Республіки Крим вірно зазначив, що позивачем не надані належні докази, які б могли свідчити, що саме відповідачем з приміщення, яке орендується позивачем, вивезено чи знищено вказане торгове обладнання. Надані товарні накладні на торгове обладнання у цій сумі свідчать про його придбання, але не підтверджують факт, що саме це обладнання було встановлено і використовувалось позивачем у орендованому приміщенні.

Згідно з частиною другою статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Така вимога обумовлена основною спрямованістю інститутів цивільно-правової відповідальності саме на відшкодування збитків. Нездатність кредитора обгрунтувати вимоги про відшкодування збитків (упущеної вигоди) може бути підставою для відмови в задоволенні таких вимог.

Таким чином, суд першої інстанції зробив правильний висновок про те, що  докази, які містяться в матеріалах справи, не свідчать про наявність в діях відповідача складу цивільного правопорушення, що виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків. Відтак, у задоволенні зустрічних позовних вимог про стягнення з відповідача збитків в сумі 857930,18 грн. має бути відмовлено.

Зустрічні позовні вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5000 грн. та відшкодування шкоди, нанесеної діловій репутації у розмірі 5000 грн., також не підлягають задоволенню через їх недоведеність позивачем.

Позивач за зустрічним позовом обґрунтовує моральну шкоду тим, що Сакським районним споживчим товариством були спричинені дії, які призвели до знищення великої кількості товару, вивозу та знищення торгового обладнання, що спричинило моральну шкоду та дискредитацію ділової репутації суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4.

Вказані дії, за твердженням позивача за зустрічним позовом, виявилися у самовільному проникненні відповідача в орендовані позивачем приміщення, здійсненні постійного психологічного тиску на позивача шляхом направлення на його адресу поштової кореспонденції, яка містила у собі інформацію про погрозу нанесення шкоди та втрати матеріальних цінностей.

Згідно з частиною 2 статті 23 Цивільного кодексу України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Наведене матеріалами справи не підтверджене.

Оскільки позивачем за зустрічним позовом шкода немайнового характеру пов'язується підставою її виникнення з причинення відповідачем шкоди матеріального характеру, відсутність правових підстав для задоволення вимоги про відшкодування збитків (матеріальної шкоди) виключає покладення на відповідача обов'язку з відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Таким чином, суд апеляційної інстанції  вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що підстави для стягнення з відповідача за зустрічним позовом моральної шкоди в сумі 5000,00 грн. та шкоди, спричиненої діловій репутації в сумі 5000,00 грн., також відсутні.

За даних обставин підстав для задоволення апеляційної скарги і скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим не вбачається.

Керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105   Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_4 залишити без задоволення.

                    2. Рішення господарського суду від 05 травня 2009 року у справі № 2-31/7903-2008 залишити без змін.

Головуючий суддя                                                  І.В. Антонова

Судді                                                                                О.Г. Градова

                                                                                М.І. Ткаченко