ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05.08.2010 року Справа № 2/287-09
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий –суддя Голяшкін О.В. (доповідач),
судді –Герасименко І.М., Ясир Л.О..
секретар судового засідання –Ковзиков В.Ю.,
за участю представників сторін:
від позивача –ОСОБА_1, довіреність від 23 листопада 2009 року № 943;
від відповідача –не з’явився;
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2, м.Нікополь Дніпропетровської області
на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2010 року у справі № 2/287-09
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3, м.Нікополь
до Приватного підприємця ОСОБА_2, м.Нікополь
про стягнення 42910,19 грн.,
та за зустрічним позовом Приватного підприємця ОСОБА_2
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
про визнання правочину недійсним, -
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2010 року у справі № 2/287-09 (суддя Боділовська М.М.) первісний позов ФОП ОСОБА_3 задоволено, стягнуто з ПП ОСОБА_2 на користь ФОП ОСОБА_3 28000 грн. основного боргу, 13244 грн. інфляційних нарахувань, 1666,19 грн. річних, 429,10 грн. держмита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 1500 грн. витрат на адвокатські послуги; у задоволенні зустрічного позову ПП ОСОБА_2 відмовлено.
При прийнятті рішення суд виходив із невиконання відповідачем ПП ОСОБА_2 зобов’язань з повернення позики, у зв’язку з відповідача стягнуто борг з нарахуванням інфляційних та річних за прострочення грошових сум. Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову суд зазначив про доведеність факту передачі грошових коштів, що свідчить про існування у сторін наміру на створення правових наслідків.
Не погодившись із вказаним рішенням, відповідач –ПП ОСОБА_2 звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, у первісному позові відмовити та задовольнити її зустрічні позовні вимоги, визнавши договір позики недійсним.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає про недодержання сторонами письмової форми правочину, нікчемність договору та його недійсність, а також вказує, що діюче законодавство не містить правових підстав для написання розписки підприємцем.
Позивач –ФОП ОСОБА_3 викладених в апеляційній скарзі доводів заперечує, рішення господарського суду вважає законним, просить залишити його без змін, а в задоволенні скарги відмовити. У поданому відзиві зазначає, що факт отримання відповідачем грошей та факт укладення договору позики підтверджуються розпискою відповідача, що також свідчить бажання останньої на укладення договору у такій формі.
Відповідач ПП ОСОБА_2 про час і місце судового засідання повідомлена належним чином /а.с. 122/, своїм правом участі в судовому засіданні не скористалася, явку представників в судове засідання не забезпечила. Враховуючи те, що наявні в справі докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи у відсутності відповідача. Клопотання відповідача про відкладення розгляду справи у зв’язку з зайнятістю його представника /а.с. 131 / судовою колегією відхилене як безпідставне.
Вислухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
10 листопада 2007 року позивач ФОП ОСОБА_3 передала відповідачу ПП ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 28000 грн., про що відповідач склала розписку (договір фінансової позики) /а.с.10/ із зобов’язанням повернення отриманої суми у строк до 10 листопада 2007 року.
Згідно ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Як передбачено ч.2 ст.1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
З урахуванням вищевказаних обставин справи та положень закону судова колегія вважає встановленим та доведеним факт укладення між сторонами договору позики та отримання відповідачем від позивача грошових коштів в сумі 28000 грн., що свідчить про обов’язок позичальника –ПП ОСОБА_2, повернути вказану суму грошей у обумовлений строк –до 10 листопада 2007 року.
Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ст.ст.525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як встановлено ч.1 ст.1049 ЦК України, позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій саме сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій саме кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Проте, відповідач ПП ОСОБА_2 своїх зобов’язань не виконала, у обумовлений строк суму позики не повернула, у зв’язку з цим судова колегія вважає вірним висновок господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача суми виниклого боргу.
Доводи, викладені відповідачем в апеляційній скарзі, з посиланням на недодержання сторонами письмової форми договору позики, неотримання грошових коштів на написання розписки під впливом обману, судовою колегією відхиляються як необґрунтовані.
Як вірно зазначено в рішенні господарського суду, складена відповідачем розписка (договір фінансової позики) підтверджує факт отримання відповідачем грошових коштів від позивача в сумі 2800 грн. та факт укладення договору позики. Розписка складена відповідачем власноручно, підписана нею та скріплена її печаткою, що свідчить про її бажання укласти договір в такій формі. Твердження відповідача про написання розписки під впливом обману судова колегія визнає неспроможними, оскільки відповідачем не доведений факт навмисного її введення в оману щодо істотних обставин правочину та знаходження відповідача у ситуації, у якій неможливо було оцінити ситуацію, суть, характер та природу правочину та прав і обов’язків сторін. Твердження відповідача про фіктивність правочину спростовується фактом передачі грошей та складанням боргового документу.
Що стосується посилання відповідача на ненадання згоди її чоловіком на укладення договору позики, то відповідно до положень ст.ст.57, 61 Сімейного кодексу України, ст.52 ЦК України, майно приватного підприємства чи фізичної особи-підприємця не є об’єктом спільної сумісної власності подружжя (п.29 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 “Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя”).
Підставою недійсності правочину відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити нормам цивільного законодавства та моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Обставин, які б свідчили про невідповідність укладеного між сторонами договору позики вимогам ст.203 ЦК України, не вбачається, а тому підстави для визнання вказаного правочину недійсним –відсутні.
За вказаними обставинами зустрічний позов ПП ОСОБА_2 є необґрунтованим і задоволенню не підлягає.
Що стосується оспорювання відповідачем договору позики з посиланням на неодержання грошових коштів, то відповідачем, в порушення вимог ст.ст.33, 34 ГПК України, належних та допустимих доказів на підтвердження безгрошевості укладеного договору позики не надано.
Також, судова колегія вважає вірним рішення господарського суду в частині стягнення інфляційних та річних.
Як встановлено ст.530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ст.610 ЦК України порушення зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).
Як передбачено ч.1 ст.1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.
Враховуючи прострочення відповідачем виконання грошового зобов’язання з повернення суми позики останній зобов’язаний сплатити на користь позивача інфляційні втрати та річні від простроченої суми за весь час прострочення.
З урахуванням обов’язку відповідача повернути суму позики у розмірі 28000 грн. у строк до 10 листопада 2007 року, сума інфляційних, що підлягає стягненню, складає за період з листопада 2007 року по листопад 2009 року –13244 грн., сума річних за період з 11 листопада 2007 року по 03 листопада 2009 року (724 дні) –1666,19 грн.
Наведений позивачем розрахунок інфляційних та річних /а.с.9/ судова колегія вважає вірним.
Також судова колегія вважає правильним рішення господарського суду в частині розподілу господарських витрат, а саме –стягненні з відповідача витрат позивача на послуги адвоката в сумі 1500 грн. Факт понесення позивачем витрат на адвокатські послуги підтверджений належним чином /а.с.41-44/, при визначенні розміру стягнення вказаних витрат судом враховані принципи розумної необхідності їх понесення та їх спів розмірності із розміром заявлених грошових вимог.
З урахуванням вищевикладеного, судова колегія вважає, що господарським судом повно, всебічно і об’єктивно досліджені всі обставини справи з наданням їм належної правової оцінки, рішення господарського суду відповідає нормам матеріального та процесуального права та підлягає залишенню без змін.
Керуючись ст.ст.103, 105 ГПК України апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20 травня 2010 року у справі № 2/287-09 залишити без змін, а апеляційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_2 – без задоволення.
Головуючий О.В.Голяшкін
Судді І.М.Герасименко
Л.О.Ясир
10.08.2010р.