СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
4 серпня 2009 року Справа № 2-5/3468-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився (ТОВ „Димок”);
відповідача - ОСОБА_1, довіреність № 603 від 13 лютого 2009 року (фізична особа-підприємець ОСОБА_2);
відповідача - не з'явився (фізична особа-підприємець ОСОБА_3);
третьої особи - не з'явився (ТОВ „Диамант-К”);
третьої особи - ОСОБА_4, протокол № 1 від 25 квітня 2009 року (директор СП ТОВ „Південий хрест”);
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на ухвалу господарського суду АР Крим (суддя Гаврилюк М.П.) від 3 липня 2009 року по справі № 2-5/3468-2009
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Димок”
(вулиця Інтернаціональна, 126, місто Євпаторія, АР Крим, 97400)
(вулиця Інтернаціональна, 123, місто Євпаторія, АР Крим, 97400 )
до фізичної особи- підприємця ОСОБА_2
(АДРЕСА_1, АР Крим, 97400)
фізичної особи-підприємця ОСОБА_3
(АДРЕСА_4 96500)
за участю третіх осіб Товариства з обмеженою відповідальністю „Диамант-К” (проспект Перемоги, 54, кв. 30, місто Євпаторія, АР Крим, 97400)
Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю „Південий хрест”
(вулиця Некрасова, 43, кв. 102, місто Євпаторія, АР Крим, 97400)
про визнання недійсним договору
В С Т А Н О В И В:
У липні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Димок” (далі ТОВ „Димок”) звернулось до господарського суду АР Крим до відповідачів з позовною заявою, в якій просило:
- визнати недійсним укладений між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 договір оренди об'єкта нерухомості № 6 від 15 квітня 2009 року щодо частини нежитлового приміщення розташованого за адресою: АДРЕСА_5, а саме 1-ий поверх (літера „Е”) приміщення № 1 площею 10,2 м2 - підсобне; приміщення № 2 площею 10,9 м2 - умивальник; приміщення № 3 площею 8,9 м2 - туалет; приміщення № 4 площею 12,1м2 - основне; приміщення № 5 площею 1,7 м2 - туалет; приміщення № 6 площею 56,4 м2 - кухня; приміщення № 7 площею 17,3 м2- підсобне; приміщення № 8 площею 4,8 м2- підсобне; приміщення № 9 площею 13,0 м2 основне; приміщення № 10 площею 13,1 м2 - основне; приміщення №11 площею 9,7 м2 - основне; приміщення № 12 площею 7,9 м2 - основне; приміщення № 13 площею 7,2 м2 - основне; приміщення № 14 площею 4,6 м2 - основне; приміщення № 23 площею 14,5 м2 - підсобне; приміщення № 34 площею 48,4м2 - підсобне; приміщення № 35 площею 24,1 м2 - діджейська; 2-ий поверх (літера „Б”) приміщення № 3 площею 6,0 м2 - туалет; приміщення № 4 площею 3,5 м2 - коридор; приміщення № 5 площею 10,9м2 - підсобне; приміщення № 5 а площею 8,4м2- туалет; приміщення № 6 площею 24,5 м2- битовка; приміщення № 7 площею 97,5м2 - хол; приміщення № 7а площею 5,4 м2- бар; приміщення № 8 площею 15,1м2- мийка; приміщення №11 площею 31,5м2 - лоджія; приміщення №12 площею 150,0м2- галерея; 1-ий поверх (літера Ж 1) площею 1068,8 м2 - навіс; 1-ий поверх (літера Ж 3) площею 34,0 м2 - навіс; 1 -ий поверх (літера „Ж4” ) площею 72,0 м2 –навіс;
- визнати недійсною додаткову угоду за № 1 від 20 квітня 2009 року к договору оренди об'єкту нерухомості за № 6 від 15 квітня 2009 року, укладену між фізичною особою підприємцем ОСОБА_2 та фізичною особою підприємцем ОСОБА_3;
- заборонити суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 та суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 або іншій особі, самостійно або з залученням третіх осіб, вчиняти будь-які дії по безперешкодному володінню та користуванню ТОВ „Димок” об'єктом оренди, а саме торгівельно - розважальним комплексом з рестораном, розташованим за адресою: АДРЕСА_5;
- заборонити суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 та суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 або іншій особі передавати у володіння та користування торгівельно-розважальний комплекс з рестораном, розташований за адресою: АДРЕСА_5.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірні правовідносини виникли у зв'язку з укладанням відповідачами договору оренди нерухомого майна в період дії іншого договору, відповідно до якого, позивачу було надано у володіння та користування теж саме майно.
Разом з позовною заявою позивач звернувся з заявою про його забезпечення.
Заява мотивована тим, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Ухвалою господарського суду АР Крим від 3 липня 2009 року заборонено суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 та суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 або іншій особі, самостійно або з залученням третіх осіб, вчиняти будь-які дії по безперешкодному володінню та користуванню ТОВ „Димок” об'єктом оренди, а саме торгівельно- розважальним комплексом з рестораном, розташованим за адресою: АДРЕСА_5,
- заборонено суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі підприємцю ОСОБА_2 та суб'єкту підприємницької діяльності фізичній особі підприємцю ОСОБА_3 або іншій особі, передавати у володіння та користування торгівельно-розважальний комплекс з рестораном, розташований за адресою: Україна, місто Євпаторія, вулиця Горького, 5 „г”.
Не погодившись з ухвалою суду, фізична особа підприємець ОСОБА_2 звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу суду скасувати.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що оскаржуваною ухвалою, суд заборонив законному власнику майна користуватися ним.
Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.
Розпорядженням керівництва суду від 4 серпня 2009 року у зв'язку з хворобою судді Котлярової О.Л., було здійснено її заміну на суддю Остапову К.А.
У судове засідання, призначене на 4 серпня 2009 року представники ТОВ „Димок”, Товариства з обмеженою відповідальністю „Диамант-К” (далі ТОВ „Диамант-К”) та фізична особа-підприємець ОСОБА_3 не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Частина 3 статті 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальним правами.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
До початку розгляду справи по суті від директора ТОВ „Димок”, директора ТОВ „Диамант-К” надійшли телеграми, а від директора Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю „Південий хрест” (далі СП ТОВ„Південий хрест”) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Необхідно зазначити, що відповідно до статті 28 Господарського процесуального кодексу України представниками сторін у справі можуть бути як керівники підприємств та організацій, так і інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами. Тобто коло осіб, які можуть здійснювати представництво в суді чинним законодавством не обмежується.
Враховуючи, що надання повноважень на представництво в процесі не обмежено будь-яким конкретно визначеним колом осіб, а також те, що участь сторін не визнавалась обов’язковою, а клопотання про відкладення судового засідання не підтверджено документально, то судова колегія визнала можливим розглянути апеляційну скаргу за наявними у справі матеріалами за відсутністю не з’явившихся представників сторін та третьої особи.
Розглянувши справу, в порядку статті 106 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
8 вересня 2007 року між СП ТОВ „Південий хрест” (орендодавець) та ТОВ „Димок” (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, відповідно до умов якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування нерухоме майно по АДРЕСА_5 торгівельно-розважальний комплекс з рестораном площею 1245,8 м2 .
Строк дії цього договору - з 8 липня 2007 року по 31 липня 2010 року.
Пунктом 6.3. договору визначено, що орендар має право здавати орендоване майно в субаренду без узгодження з орендодавцем.
На підставі цього пункту, 10 вересня 2009 року ТОВ „Димок” уклало договір субаренди, відповідно до якого передало ТОВ „Диамант-К” у строкове платне користування нежитлове приміщення - бар з холодом в літері „Е-2” торгівельно-розважального комплексу з рестораном, розташованого по АДРЕСА_5.
Строк дії договору субаренди визначений до 31 липня 2010 року.
На момент укладення договору оренди між ТОВ „Димок” та СП ТОВ „Південий хрест”, останнє було власником торгівельно-розважального комплексу з рестораном, що підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 14 квітня 2006 року виданого комітетом Євпаторійської міської ради та довідкою КРП „БРТІ міста Євпаторі” за № 1027 від 18 грудня 2006 року.
15 квітня 2009 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (орендар) укладено договір оренди об'єкта нерухомості за № 6, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування частину нежитлового приміщення, розташованого по АДРЕСА_5.
Строк дії укладеного договору - з 15 квітня 2009 року по 29 лютого 2012 року.
Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, а ухвала скасуванню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є визнання недійсним договору оренди об'єкту нерухомого майна № 6 від 15 квітня 2009 року, укладений між відповідачами.
Зазначене приміщення є власністю ОСОБА_2 на підставі нотаріального договору купівлі-продажу від 27 грудня 2007 року та рішення Євпаторійського міського суду АР Крим від 23 грудня 2008 року по справі № 2-5715/2008 яким визнано право власності на нерухоме майно - торгівельно-розважальний комплекс з рестораном, що розташований по АДРЕСА_5.
Право власності ОСОБА_2 на спірні нежитлове приміщення підтверджується витягом № 21596619 від 19 січня 2009 року.
Прийнявши оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції заборонив законному власнику майна та орендарю використовувати майно, тим самим втрутився у господарську діяльність, що є неприпустимим та порушує гарантовані права та інтереси відповідачів.
Крім того, судова колегія вважає, що при винесені ухвали про забезпечення позову, господарський суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позовні вимоги стосуються лише орендних відносин.
На момент укладення договору купівлі-продажу від 27 грудня 2007 року майно не знаходилось у спільній власності або під заставою. Відносно нього не укладено договорів купівлі-продажу та оренди.
Посилання ТОВ „Димок” на той факт, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 може зловживати своїми правами та укласти ще невизначену кількість договорів оренди з метою позбавлення позивача користування об'єктом оренди, не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки їй не було відомо, що ТОВ “Димок” є орендатором нерухомого майна, яке було передано за оскаржуваним договором в оренду фізичній особі-підприємцю ОСОБА_3
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів по забезпеченню позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого:
- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Пунктом 8 роз'яснення Вищого арбітражного суду України № 02-5/611 від 23 серпня 1994 року „Про деякі питання практики застосування засобів по забезпеченню позову” передбачено, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись на момент виконання рішення.
Крім того, приймаючи ухвалу про заборону відповідачеві вчиняти певні дії, господарський суд повинен точно визначити, які саме дії забороняється вчиняти, помилковими слід визнати ухвали, якими боржникам забороняється користуватись їх майном, якщо через особливості цього майна користування ним не тягне знищення або зменшення його цінності.
Відповідно до статей 66, 67 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування наявності підстав про вжиття засобів забезпечення позову покладаються на особу, яка подає заяву про забезпечення позову. Звертаючись з клопотанням про вжиття заходів забезпечення позову у зв'язку з тим, що надалі виконання судового рішення буде утруднено або неможливо, необхідно довести наявність обставин, які вже на момент пред'явлення позову свідчать про загрозу неможливості виконання судового рішення.
Згідно зі статтями 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Однак, в ухвалі про забезпечення позову відсутнє обґрунтування, яким чином невжиття застосованих судом заходів по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду, також немає жодних доказів, які б підтверджували ці обставини.
Таким чином, суд дійшов хибного висновку відносно того, що невжиття заходів по забезпеченню позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, оскільки на даний момент саме позивач займає нерухоме майно яке є об'єктом оскаржуваного договору оренди.
Пунктом 3 частини 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала господарського суду повинна містити мотиви винесення ухвали з посиланням на законодавство.
Такого обґрунтування в оскаржуваній ухвалі не має, оскільки вона обґрунтована лише посиланням на норми статті 67 Господарського процесуального кодексу України.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 22 грудня 2006 року „Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову” передбачено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
При встановленні зазначеної відповідності слід врахувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно зі статтею 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
ТОВ „Димок” не надало доказів, що невжиття заходів забезпечення позову може у подальшому утруднити або зробити неможливим виконання судового акту.
Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що ухвала суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню.
Керуючись статтями 46, 101, пунктом 2 статті 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтями 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, суд
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 задовольнити.
Ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 3 липня 2009 року у справі № 2-5/3468-2009 скасувати.
Прийняти нове рішення.
У задоволенні заяви ТОВ „Димок” про вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.
Головуючий суддя
Судді