СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
04 серпня 2009 року Справа № 2-7/11135.1-2008
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, Квартирно-експлуатаційний відділ міста Сімферополя;
відповідач:не з'явився, фізична особа - підприємець ОСОБА_1;
третьої особи:не з'явився, Міністерство оборони України;
третьої особи: не з'явився, Фонд державного майна України;
прокурор: Пархоменко Дмитро Петрович, посвідчення № 325 від 12.11.08, помічник військового прокурора Севастопольського гарнізону Військово-Морських Сил України;
прокурор: Бучко Роман Васильович, посвідчення № 299 від 28.09.07, прокурор відділу військової прокуратури Військово-Морських Сил України;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Дворний І.І.) від 02 червня 2009 року у справі № 2-7/11135.1-2008
за позовом квартирно-експлуатаційного відділу міста Сімферополя (вул. Павленка, 9,Сімферополь,95000)
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,98542)
3-ті особи Міністерство оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)
Фонд державного майна України (вул. Кутузова, 18/9,Київ 133,01133)
Військова прокуратура Севастопольського гарнізону (вул. Суворова, 27,Севастополь,99011)
про стягнення 10 000,00 грн.;
за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до квартирно-експлуатаційного відділу міста Сімферополя
про визнання права власності
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Ялтинська квартирно–експлуатаційна частина району, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, про стягнення 10 000,00 грн. матеріальної шкоди (т.1, а.с. 2-3).
Позовні вимоги обґрунтовані заподіянням позивачу матеріальної шкоди шляхом незбереження переданого відповідачу в оренду майна та вмотивовані статтею 779 Цивільного кодексу України.
26 лютого 2007 року до господарського суду Автономної Республіки Крим від відповідача за первинним позовом, суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, надійшла зустрічна позовна заява до Ялтинської квартирно–експлуатаційної частини району про визнання права власності на орендоване майно, нежитлову будівлю колишньої комендатури, загальною площею 388,9 кв.м., розташовану за адресою: АДРЕСА_2 (т.2, а.с. 46-47).
Зустрічні позовні вимоги суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 обґрунтував проведенням в орендованій будівлі капітального ремонту, вартість якого перевищує 100 000.00 грн., а також тим, що це майно вже списано з балансу позивача за первинним позовом та знаходиться на земельній ділянці, наданій йому в оренду, у зв’язку з чим, на підставі статей 331, 332, частин 3, 5 статті 376 Цивільного кодексу України, вважає себе належним власником спірного майна.
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 15 березня 2007 року зустрічна позовна заява прийнята до провадження суду (т.1, а.с. 61-62).
Справа неодноразово розглядалася різними судовими інстанціями.
08 серпня 2008 року військовий прокурор Військово-морських сил України вступив до участі у справі шляхом звернення з касаційним поданням на ухвалу господарського суду Автономної Республіки Крим від 07 червня 2007 року у даній справі (т.1, а.с. 91-93).
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 січня 2009 року до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, залучено Міністерство оборони України та Фонд державного майна України (т.1, а.с. 160-162).
Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 31 березня 2009 року сторона у справі - Ялтинська квартирно–експлуатаційна частина району, замінена на її правонаступника - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Сімферополя (т.2, а.с. 20-22, 23-24).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 червня 2009 року у справі №2-7/11135.1-2008 (суддя Дворний І.І.), що оскаржується, первинний позов Квартирно –експлуатаційного відділу м. Сімферополя задоволений (т.2, а.с. 63-70).
З суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто матеріальну шкоду в розмірі 10 000.00 грн..
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В зустрічному позові відмовлено.
При прийнятті рішення у справи, суд виходив з наявності вини у діях відповідача за первинним позовом, а саме –ним не були виконані обов’язки за договором страхування спірного орендованого майна, в результаті чого позивачу було заподіяно зазначеної шкоди, у зв’язку з чим, на підставі статті 1166 Цивільного кодексу України, задовольнив первинний позов у справі.
В задоволенні зустрічних позовних вимог судом було відмовлено, виходячи з того, що спірне майно є державним військовим майном, питання про відчуження якого повинне вирішуватися, згідно з положеннями Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України», - Кабінетом Міністрів України за пропозицією Міністерства оборони України.
Не погодившись з рішенням суду, суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у первинному позові, зустрічні позовні вимоги задовольнити.
Доводи апеляційної скарги вмотивовані порушенням міським господарським судом норм матеріального права та неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.
Так, заявник апеляційної скарги вважає, що місцевим господарським судом неправильно був визначений статус спірного майна як державного військового, оскільки жоден з документів, що знаходиться в матеріалах справи цього не підтверджує.
Крім того, суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 не погодився з розміром матеріальної шкоди, що була з нього стягнута оскаржуваним рішенням суду, оскільки вважає, що співробітники позивача за первинним позовом, що склали акт про пожежу, не є фахівцями у цієї галузі, а тому стверджує, що ця сума не обґрунтована та не підтверджена.
У судове засідання, призначене на 04 серпня 2009 року, представники позивача та відповідачів не з’явився, про місце розгляду справи повідомлений був, що підтверджується матеріалами справи, будь-яких клопотань від нього на адресу суду не надходило.
Враховуючи, що явка сторін не визнавалась обов’язковою, а також те, що відповідно до частини 2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі, судова колегія визнала можливим розглянути скаргу за відсутності нез’явившегося представника відповідача.
Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
22 квітня 2003 року між Ялтинською квартирно-експлуатаційною частиною району (орендодавець) та суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 був укладений договір оренди №2/2003 нерухомого майна, розташованого в Ялтинському гарнізоні за адресою: АДРЕСА_2 на п'ять років з 22 квітня 2003 року по 21 квітня 2008 року (т. 1, а. с. 8-15).
Згідно акта приймання-передачі нежитлових приміщень в оренду від 21 квітня 2003 року (т. 1, а. с. 18) приватний підприємець ОСОБА_1 отримав в оренду будівлю по генеральному плану №147, загальною площею 388,9 кв. м., для організації дозвілля - молодіжний клуб (спортивний для школярів та молоді).
Перелік майна, переданого в оренду, визначено в акті-інвентаризації об'єкту оренди в будинку по генеральному плану №147 в/м №4 за адресою: АДРЕСА_2 та складається із стін збірно-щитових, каменю-вапняку, дерев'яного перекриття та бетонної підлоги.
Згідно акту оцінки вартості нерухомого військового майна, затвердженого заступником голови Фонду майна АРК 28 квітня 2003 року, оціночна вартість орендованого майна становить 49 216.00 грн. (т. 1, а. с. 19).
В пункті 5.3 Договору оренди №2/2003 від 22 квітня 2003 року сторони передбачили, що орендар зобов'язаний протягом місяця після укладення цього договору застрахувати орендоване майно на його вартість згідно акта оцінки, але не менше ніж за експертною оцінкою, за рахунок власних коштів на користь орендодавця в порядку, визначеному законодавством, та надати орендодавцю завірену печаткою копію страхового полісу.
Одночасно, пунктом 5.4 встановлений обов’язок орендаря забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, своєчасно здійснювати капітальній, поточній та інші види ремонтів за рахунок власних коштів.
На виконання умов пункту 5.3 договору оренди між закритим акціонерним товариством „Страхова компанія „Укрпромгарант" (страховик), суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 (страхувальник) та Ялтинською квартирно-експлуатаційною частиною району (вигодонабувач) 13 червня 2005 року укладено договір страхування майна №0605/02-ИО-Р (т. 1, а. с. 33-34).
Об'єктом страхування є майнові інтереси, пов'язані з володінням, розпорядженням та використанням орендованого нерухомого майна, яке належить страхувальнику на підставі договору оренди нерухомого майна від 21 січня 2003 року (п. 4 договору страхування).
Вартість майна, яке підлягає страхуванню згідно експертної оцінки складає 49 216.00 грн. (п. 5 договору страхування).
Відповідно до пункту 11 договору страхування строк дії договору становить з 13 червня 2005 року по 12 червня 2006 року.
В ніч з 04 листопада 2005 року на 05 листопада 2005 року в будівлі нежитлового приміщення (колишньої комендатури), яка перебувала на балансі Ялтинської КЕЧ району, за адресою: АДРЕСА_2, військове містечко №4, сталася пожежа, про що складено акт про пожежу від 05-07 листопада 2005 року (т. 1, а. с. 35).
Згідно цього акту пожежа ліквідована 05 листопада 2005 року о 06 год. 10 хв. та встановлено, що пожежею знищено: дерев'яні конструкції будівлі 186 кв. м. та горюча покрівля будівлі 387 кв. м., прямі збитки від пожежі склали 10 000.00 грн..
Враховуючи те, що орендоване суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 нерухоме майно було застраховане, військовий прокурор Севастопольського гарнізону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України в особі Ялтинської КЕЧ району до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Укрпромгарант»про стягнення 10 000.00 грн. суми страхової виплати.
Проте, рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2006 року у справі №30/337-06 в позові було відмовлено з тих підстав, що страхувальником (суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 ) не були виконані обов'язки за договором страхування щодо надання страховику всіх документів, необхідних для здійснення страхової виплати.
Вважаючи, що сума страхового відшкодування не була виплачена саме через неправомірні дії суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, а також приймаючи до уваги закріплений в договорі обов'язок орендаря забезпечити цілісність переданого в користування майна та запобігати його пошкодженню, Ялтинська квартирно-експлуатаційна частина району звернулася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про стягнення з відповідача суму заподіяної матеріальної шкоди у сумі 10 000.00 грн.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду виходячи з наступного.
Так, предметом спору у даній справі за первинним позовом є вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок пожежі орендованого майна.
Згідно зі статтею 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.
Так, відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (шкода); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина правопорушника.
Таким чином, відшкодуванню підлягає завдана шкода, тобто шкода, причиною якої є порушення зобов’язання, якого припустився боржник. Отже, між порушенням та шкодою має бути причинний зв'язок. За відсутністю такого зв’язку шкода не відшкодовується. При вирішенні питання про наявність чи відсутність такого зв’язку слід враховувати, що необхідно виявляти зв'язок саме між порушенням зобов’язання та шкідливими наслідками (шкодою), а не між діями (бездіяльністю) боржника взагалі та шкодою.
Так, пунктом 5.3 договору оренди №2/2003 від 22 квітня 2003 року передбачений обов’язок суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 застрахувати орендоване майно.
На виконання зазначених умов між відповідачем за первинним позовом, закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Укрпромгарант»та Ялтинською квартирно –експлуатаційною частиною району 13 червня 2005 року був укладений договір страхування цього майна №0605/02-ИО-Р (т.1, а.с. 33-34).
Однак, як вбачається з рішення господарського суду Дніпропетровської області від 28 вересня 2006 року (т.1, а.с. 37-39) у стягненні із закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Укрпромгарант»майнової шкоди, заподіяної внаслідок пожежі, було відмовлено, оскільки страхувальником, суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1, не були виконані взяти на себе обов’язки за договором страхування №0605/02-ИО-Р від 13 червня 2005 року в частині надання страховику усіх документів, необхідних для здійснення страхової виплати.
Таким чином, враховуючи те, що сума страхового відшкодування не була виплачена саме через неправомірні дії суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1, а також приймаючи до уваги закріплений в договорі обов’язок орендаря забезпечити цілісність переданого в користування майна та запобігати його пошкодженню, колегія суддів вважає доведеними факти наявності протиправної поведінки відповідача за первинним позовом та його вини (невиконання обов’язків за договорами оренди №2/2003 від 22 квітня 2003 року та страхування №0605/02-ИО-Р від 13 червня 2005 року); шкідливого результату такої поведінки (заподіяння збитків внаслідок пожежі); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою (неможливість відшкодування вигодонабувачем за договором страхування шкоди внаслідок порушення умов цього договору страхувальником).
Згідно з пунктом 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»від 27 березня 1992 року №6 (з подальшими змінами) розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 440 і 450 Цивільного кодексу Української РСР шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини, крім випадків, передбачених статтею 456 Цивільного кодексу Української РСР.
Враховуючи викладене, а також з огляду на наявність та доведеність усіх складових, що призвели до заподіяння позивачу за первинним позовом матеріальної шкоди, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову Квартирно –експлуатаційного відділу м. Сімферополя.
Доводи заявника апеляційної скарги про відсутність у співробітників позивача повноважень для визначення розміру матеріальної шкоди, заподіяної пожежею орендованих приміщень, колегія суддів вважає неспроможними, оскільки акт про пожежу, яким встановлений розмір шкоди, складений комісією, в якій були наявні усі фахівці, спроможні встановити фактичний розмір заподіяних збитків, а саме - старший офіцер відділу пожежної профілактики та бойової підготовки Територіального управління пожежної безпеки, начальник пожежного нагляду відділу пожежної профілактики та бойової підготовки Територіального управління пожежної безпеки, головний інженер Ялтинської квартирно–експлуатаційної частини району, головний бухгалтер, інженер та економіст Ялтинської квартирно –експлуатаційної частини району (т.1, а.с. 35).
Стосовно зустрічних позовних вимог про визнання права власності на спірне майно, судова колегія також погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Позов про визнання права власності є речове-правовим, вимоги котрого звернені до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об’єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна.
Підставою ж позову, є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності. Такими доказами можуть бути правовстановлюючі документи, а також будь-які інші докази, що підтверджують приналежність позивачу спірного майна.
Положеннями статті 328 Цивільного кодексу України передбачено, що право власності набувається на підставах, які не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як на підстави набуття права власності на спірне майно суб’єкт підприємницької діяльності ОСОБА_1 посилається на статті 331, 332, частину 3, 5 статті 376 Цивільного кодексу України.
Статтями 331 та 332 Цивільного кодексу України, як вбачається з їх змісту, передбачена можливість набуття права власності на новостворене або перероблене майно. Статтею 376, на яку також посилається позивач за зустрічним позовом, встановлює порядок набуття права власності на самочинне будівництво.
Матеріалами справи безспірно підтверджується, що спірне майно є закінчена будівництвом споруда, що складається з нежитлових приміщень будівлі колишньої комендатури площею 388.9 кв.м. (т.1, а.с. 10-19).
Дійсно, заявник апеляційної скарги правильно зазначає, що зазначені приміщення до передання їх йому в оренду не використовувалися та потребували капітального ремонту, який і був ним проведений, що не заперечувалося представниками Квартирно –експлуатаційного відділу м. Сімферополя, але, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що проведення капітального ремонту не може змінити статус вже закінченого, прийнятого до експлуатації будівництва, право власності на яке вже зареєстроване, на незакінчене, новостворене або перероблене.
Отже, враховуючі викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що задовольнити зустрічні позовні вимоги з підстав, зазначених суб’єктом підприємницької діяльності ОСОБА_1 не здається можливим.
Також необґрунтованими є посилання суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 на неправильне віднесення судом першої інстанції спірного майна до державної військової власності, з огляду на наступне.
Відповідно до вимог статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України»військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Статтею 6 цього Закону передбачено, що відчуження військового майна здійснюється Міністерством оборони України через уповноважені Кабінетом Міністрів України підприємства та організації, визначені ним за результатами тендеру, після його списання, за винятком майна, визначеного частиною другою цієї статті. Рішення про відчуження військового майна, що є придатним для подальшого використання, але не знаходить застосування у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна, а також ; цілісних майнових комплексів та іншого нерухомого майна приймає Кабінет Міністрів України за поданням Міністерства оборони України.
Постановою Кабінет Міністрів України від 28 грудня 2000 року №1919 було затверджено Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил.
Відповідно до пункту 2 цього Положення відчуження військового майна - вилучення військового майна із Збройних Сил у результаті його реалізації через уповноважені підприємства (організації1).
Пунктом 6 Положення передбачено, що рішення про відчуження військового майна, зазначеного у пунктах 3 і 4 цього Положення, приймає Кабінет Міністрів України із затвердженням за пропозицією Міноборони погодженого з Мінекономіки переліку такого І майна за формою згідно з додатком 1.
Згідно довідки начальника Ялтинської КЕЧ району №27 від 09 березня 2007 року (т. 1, а. с. 58) будівля колишньої військової комендатури в 1998 році від розформованої Кримської КЕЧ району передана на баланс Ялтинської КЕЧ району. Цей факт також підтверджується
індивідуальною карткою обліку будови 111 за формою 400.
Крім того, згідно з наданою Фондом державного майна України відомістю про окреме нерухоме державне майно (т. 2, а.с. 25) будівля комендатури по вул. Скалиста в смт. Партеніт належить до державної власності та перебуває на балансі Міністерства оборони України.
Згідно зі статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У відповідності до статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Отже, враховуючи зміст вищевказаних правових норм, зазначені документи є належними та допустимими доказами у даній справі, які підтверджують певні обставини, а саме –належність спірного майна саме до військовій державній власності.
Викладене свідчить про те, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв’язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 статті 103, статтями 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу суб’єкта підприємницької діяльності ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02 червня 2009 року у справі №2-7/11135.1-2008 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді