СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
31 серпня 2009 року Справа № 2-15/1442.1-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: ОСОБА_1, довіреність № 297 від 30.01.2008,
відповідача: Якутін Владислав Андрійович, довіреність № б/н від 20.08.2009,
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 09 липня 2009 року у справі № 2-15/1442.1-2009
за позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 95034; АДРЕСА_2, 95022)
до товариства з обмеженою відповідальністю "Метро-2007" (вул. Миру, 19-42,с. Шкільне, Сімферопольський р-н,97541)
про стягнення 24478,75 грн.
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа –підприємець ОСОБА_3 (позивач) звернувся до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до фірми "Метро" (відповідач) про стягнення 24478, 75 грн., у тому числі 19404,61 грн. основного боргу, 3% річних у сумі 161,08 грн., 1882,25 грн. індексу інфляції, 1070,94 грн. пені, 1959,87 грн. відсотків за користування чужими грошовими коштами.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 03.01.2007 між позивачем та фірмою "Метро" було укладено договір № 1333, за умовами якого позивач зобов'язався поставляти відповідачу товар, а відповідач його оплачувати. У зв'язку з тим, що відповідач за отриманий товар розрахувався частково, у нього утворилася заборгованість перед позивачем в сумі 19404,61 грн., яку позивач просив стягнути в примусовому порядку, а також інфляційні, пеню, річні та відсотки за користування грошовими коштами.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти позовних вимог позивача, посилаючись на те, що позивачем не представлено достатніх доказів у підтвердження здійснення відповідних поставок, а акт звірки взаємних розрахунків не може служити відповідним доказом (а.с.73-75).
Справа судами розглядається не одноразово.
Востаннє рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09.07.2009 у справі № 2-15/1442.1-2009 у задоволені позову фізичної особи –підприємця ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Метро-2007" про стягнення 24478,75 грн. відмовлено.
Рішення мотивовано тим, що позивачем не предоставлено суду достатніх чи обгрунтованих доказів поставки відповідачу товару на суму 19404,61 грн. надані суду накладні та акти звірення взаеморозрахунків не прийняти судом до уваги, як не належні доказі.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вказане рішення суду першої інстанції та прийняти нове, котрим задовольнити позовні вимоги.
Сторона вважає, що суд прийняв вказане рішення з порушенням норм матеріального права.
Факт заборгованости, на думку сторони, підтверджується текстом касаційної скарги, поданої відповідачем, у якій зазначено, що "актом звірки підтверджується тільки сума 6793.58 грн., а не 19404,61 грн.". Таким чином, відповідач визнав заборгованість перед позивачем в розмірі 6793,58 грн.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Більш детальніше доводи вказані у скарзі.
Від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення першої інстанції залишити без змін.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила таке.
03.01.2007 між фізичної особою –підприємцем ОСОБА_3 та фірмою "Метро" був укладений договір № 1333, згідно якому позивач брав на себе зобов'язання (відповідно до попередньої домовленості) поставляти обумовлений товар, а відповідач його оплачувати (а.с.7).
08.02.2007 відбулася реорганізація фірми "Метро" в Товариство з обмеженою відповідальністю "Метро-2007".
Так, згідно пункту 1.3 договору товариство створене в результаті перетворення фірми "Метро", Товариство є правонаступником фірми "Метро".
Згідно з пунктом 4.1 договорів оплата за придбаний товар, який передається за даним договором, проводиться покупцем в національній валюті України шляхом оплати готівкою через касу продавця (з оформленням прибутково-касових документів), або перерахуванням грошових коштів на розрахунковий рахунок продавця, вказаному в розділі 9 договорів протягом п'яти банківських днів з дня отримання товару покупцем.
Так, позивач зазначає, що ним на протязі 2007 року здійснювалися поставки товару, проте, відповідачем були порушені умови договору в частині оплати за отриманий товар, що призвело до утворення заборгованості в розмірі 6793,58 грн., що підтверджується актом звірки між позивачем і відповідачем від 31.01.2008 (а.с. 8)
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову від позову, виходячи з наступного.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання —відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі статтєю 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Таким чином, позивач повинен довесті, що він поставив товар на підставі зазначеного договору.
Відповідно до вимог статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарської операції. Первинні документи повинні мати в числі інших обов'язковий реквізит - особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 2.4. Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, також встановлено, що в первинних документах повинно відображуватися посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.
Відповідно до пункту 2 Інструкції про порядок реєстрації виданої, поверненої і використаної довіреності на отримання цінностей, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 16.05.96 № 99 сировина, матеріали, паливо, запчастини, інвентар, худоба, насіння, добрива, інструмент, товари, основні засоби і інші товарно-матеріальні цінності, а також нематеріальні активи, грошові документи і цінні папери (надалі -цінності) відпускаються покупцям або передаються безкоштовно тільки за дорученням одержувачів.
Згідно з пункту 12 зазначеної Інструкції забороняється відпускати цінності у випадках:
а) представлення довіреності, виданої з порушенням встановленого
порядку заповнення або з незаповненими реквізитами;
б) представлення довіреності, яка має виправлення і помарки, які не підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність;
в) відсутності у довіреної особи вказаного в довіреності паспорта або іншого документа, що засвідчує довірену особу;
г) закінчення терміну дії довіреності;
ґ) отримання повідомлення підприємства-одержувача цінностей про анулювання довіреності;
Пунктом 13 Інструкції встановлено, що довіреність, незалежно від терміну її дії, залишається у постачальника при першій відпустці цінностей.
Відповідно до пункту 15 Інструкції відповідальність за дотримання постачальником встановленого порядку відпустки за довіреністю цінностей покладається на посадовців підприємства-постачальника, що має право підписувати первинні документи на відпустку цінностей.
Таким чином, законодавством встановлено, що товарно-матеріальні цінності відпускаються покупцям виключно за довіреністю одержувача.
Накладні, представлені позивачем у якості доказу поставки товару не містять ідентифікації підпису особи, яка підписала накладну з боку покупця.
Позивачем суду першої інстанції та апеляційної інстанції не представлено довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей, виписаних відповідачем.
Таким чином, позивачем не представлено суду достатніх та обгрунтованих доказів поставки відповідачу товару на суму 19404,61 грн.
Відповідно до статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В акті звірення (а.с. 8), не якій посилається позивач в обгрунтування своїх вимог, відсутній відбиток печатки підприємства - відповідача, а тому вказаний документ не приймається судовою колегією до уваги.
Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Таким чином, наявні в матеріалах документи, якими позивач обґрунтовує свої вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Метро-2007" заборгованості за поставлений товар у розмірі 19404,61 грн., не є належними доказами в розумінні норм чинного законодавства та не підтверджують факт поставки товару.
Доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, оскільки відповідач не визнав суму заборгованості у тексті касаційної скарги, а взагалі оспорювае факт наявності такої заборгованості.
Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято при повному та всебічному зясуванні обставин справи з правильним застосуванням норм матеріального права, воно зміні чи скасуванню не підлягає.
Апеляційна скарга на підставі вище наведеного не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 101, 103 (пунктом 1), 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2009 року у справі № 2-15/1442.1-2009 залишити без змін.
Головуючий суддя Підпис
Судді Підпис
Підпис