Справа № 2-426/2010 року.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

12  липня 2010 року                 Шаргородський районний суд  Вінницької області

в складі: головуючого                судді  Славінської Н.Л.

при секретарі                                          Базиляк Н.М.

з участю представника

позивача                                                  ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду  цивільну справу за  позовом ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі про зобов’язання перерахування пенсії та нарахування підвищення до неї як дитині війни та поновлення пропущеного строку для звернення до суду,  

в с т а н о в и в :

    24.06.2010 року  ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому зазначила, що вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України, відноситься до категорії осіб із статусом «дитина війни». Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» їй повинна виплачуватися щомісячна соціальна допомога у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, проте, у 2006-2007 роках така допомога їй не виплачувалася.   Не нарахування та невиплата працівниками УПФУ у Шаргородському районі належної їй соціальної надбавки потягли порушення її охоронюваних законом прав.

    Статтею 77 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2006 рік», ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» призупинено дію статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Однак, рішенням Конституційного Суду України від 9.07.2007 року   визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007 рік дію статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни».              

    Відповідно до ч.2 ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

    Невиплата їй соціальної допомоги, передбаченої статтею 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», є протиправною і такою, що суперечить Конституції та законам України.

     З врахуванням прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, у 2006-2009 роках розмір невиплаченої їй державної соціальної допомоги як, дитині війни, становить 5117,10 грн.

    Про належні їй, як дитині війни, виплати, її повідомлено не було, тому про факт порушення її прав їй стало відомо випадково із засобів масової інформації на початку 2010  року, у зв’язку із чим вона і звернулася в УПФУ у Шаргородському районі щодо перерахунку пенсії.    

    Просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів з 2006 року з поважних причин; зобов’язати управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі здійснити перерахунок та виплату їй суми недоплаченого підвищення до пенсії згідно ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за 2006-2009 роки в сумі 5117,10 грн.  

 В судовому засіданні  представник позивачки ОСОБА_2 – ОСОБА_1   уточнив позовні вимоги. Просив відновити пропущений ОСОБА_2 строк для звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів  за період з 1.01.2006 року по червень 2007 року включно, а також просив  стягнути з управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі   на користь ОСОБА_2 недоплачену їй, як дитині війни, державну соціальну допомогу за 2006-2009 роки в сумі 5117,10 грн. В решті – позовні вимоги ОСОБА_2 – підтримав.  Суду пояснив, що згідно ЗУ „Про   соціальний захист дітей війни” встановлено, що виплата соціальної допомоги дітям війни здійснюється органами Пенсійного Фонду України. Однак УПФУ в Шаргородському районі, що є органом державної влади, не були дотримані вимоги  Закону України „Про  соціальний захист дітей війни” і позивачці не було виплачено в повному обсязі грошову допомогу як дитині війни  у 2006-2009 роках. Вона має право на отримання від держави, як дитина війни,  у 2006-2009 роках додатково ще 5117,10 грн.  як суми не виплаченої їй щомісячної соціальної надбавки до пенсії, передбаченої як дитині війни. Строки звернення до суду пропущені позивачкою з поважних причин, так як вона є пенсіонером,  хворіє, маючи не велику пенсію, не виписує та не купує газет «Урядовий кур'єр» чи «Голос України», а виписує лише місцеві газети, де відповідачем жодного разу за останні роки не було розміщено ніяких роз’яснень щодо належних до виплати сум особам, які мають статус дитини війни.   З приводу розмірів виплати позивачці допомоги як «дитині війни» вона в УПФУ в Шаргородському районі ні з письмовими заявами, ні з усними заявами – не зверталася, ніяких роз’яснень від відповідача чи інших державних органів з цього приводу не отримувала. Із газети «33 канал», яку він же і привіз з м. Вінниці ОСОБА_2, в лютому 2010 року позивачка дізналася про те, що Пенсійним Фондом порушуються права  осіб, які мають статус дітей війни, а відновлюються вони в судовому порядку. Дізнавшись в лютому 2010 року про порушення своїх прав, позивачка в березні 2010 року звернулася в УПФУ в Шаргородському районі з приводу перерахунку пенсії і доплати надбавки до пенсії, як дитині війни, на що отримала відповідь від 24.03.2010 року за №318/06-41/02, з якої вбачається, що її права, як дитини війни, дійсно порушено, тому ОСОБА_2 звернулася до суду за захистом порушених прав і вважає, що строки звернення до суду пропущені нею з поважних причин. Також представник позивачки ОСОБА_2 – ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею судові витрати при зверненні в суд.

Представник відповідача – управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі в судове засідання не з’явився, але від заступника начальника УПФУ в Шаргородському районі Жмудь Л.А. до суду надійшла заява про те, щоб справу розглянути у відсутності представника відповідача (а.с.33). Згідно наданих до суду заперечень (а.с.12-14) відповідач позов не визнав і просить залишити його без задоволення як безпідставний, а також у зв’язку із пропуском позивачкою строків звернення до суду.  

             Вирішуючи спір суд встановив, що ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Слобода-Шаргородська Шаргородського району Вінницької області, є громадянкою України, їй на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років (а.с.5). Тобто судом встановлено, що ОСОБА_2 має статус дитини війни, як його визначено в ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується довідкою управління праці і соціального захисту населення Шаргородської РДА від 16.01.2006 року за №3902 (а.с.6).

Також, судом встановлено, що ОСОБА_2  отримує пенсію за віком, що підтверджується оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою за №132486.

Зазначені обставини, встановлені судом, зокрема, що позивач ОСОБА_2 є дитиною війни та пенсіонером за віком,   сторонами не оспорюються.

Судом встановлено, що ОСОБА_2, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку, зокрема, на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Також, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_2 пропустила строки звернення до суду за захистом порушених прав, як дитини війни, у період з 1.01.2006 року по 24.06.2007 року з поважних причин, оскільки про дійсне нарахування та виплату їй як особі, яка має статус «дитини війни», допомоги, передбаченої ЗУ «Про статус і соціальний захист дітей війни», за період з 2006 року по 2009 рік включно, вона дізналася із відповідей УПФУ в Шаргородському районі від 24.03.2010 року за №3181/06-41/02 на своє звернення до відповідача з приводу нарахування надбавки до пенсії як «дитині війни» (а.с.7-9).  

Будь-яких повідомлень, копій письмових звернень ОСОБА_2 чи документів, що підтверджували б усні звернення ОСОБА_2 до відповідача з приводу правильності нарахування і виплати їй допомоги як «дитині війни»,   відповідачем суду не представлено, а навпаки, спростовано   довідкою УПФУ в Шаргородському районі від 8.07.2010 року за №762/06-41/02, з якої вбачається, що позивачка до відповідача з приводу перерахунку пенсії як дитині війни – не зверталася до 23.03.2010 року (а.с.21). Даний факт також підтверджений оглянутою  в судовому засіданні пенсійною справою ОСОБА_2

Таким чином, суд вважає, що позивачка пропустила строки звернення із  позовом  про захист порушених прав як «дитини війни» в 2006- червні 2007 роках  – з поважних причин, тому даний строк підлягає поновленню.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.  

Також, згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни, крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення, мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Таким чином, на органи Пенсійного фонду в Україні покладено повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, в тому числі, і підвищення до пенсії дітям війни. Зазначені обставини сторонами визнаються і не оспорюються.

Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі, відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі, затвердженого начальником головного управління ПФУ у Вінницькій області 1.04.2008 року, є  органом, на який покладено завдання забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством (а.с.16-17). Таким чином, відповідачу також було делеговано повноваження щодо призначення і здійснення виплат дітям війни.

Також судом встановлено з довідки відповідача від 8.07.2010 року за №797/06/-41/09 (а.с.34), що УПФУ у Шаргородському районі  отримувало у 2007-2009 роках з Державного бюджету кошти, призначені для виплат дітям війни, і розподіляло їх в межах, встановлених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік та постановою Кабміну від 28.05.2008 року №530.  

Підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком ОСОБА_2 у 2006-2007 роках відповідачем не виплачено, що вбачається із заперечень відповідача  (а.с.13), із довідки відповідача за №788/06-41/02 від 8.07.2010 року (а.с.18) та з оглянутої в судовому засіданні пенсійної справи.

У 2008-2009 роках ОСОБА_2 отримувала від відповідача доплату до пенсії, як дитині війни, але не в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як встановлено ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а  в меншому розмірі,  зокрема: за січень-лютий-березень 2008 року – по 47 грн., за квітень-травень-червень 2008 року – по 48,10 грн., за липень-серпень-вересень 2008 року – по 48,20 грн., за жовтень-листопад-грудень 2008 року та січень-грудень 2009 року – по 49,80 грн. щомісячно, що підтверджується довідками відповідача №№759/06-41/02 та 760/06/-41/02 від 8.07.2010 року (а.с.19-20) та оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою позивачки ОСОБА_2

Відповідно до ст.62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”  прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлюється у розмірі: з 1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня – 411 грн.; відповідно до ст. 58 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає: з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.; відповідно до ст.54 ЗУ „Про Державний бюджет України на 2009 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає: з 1 січня – 498 грн., а відповідно до ст.1 ЗУ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» №1646-УІ від 20.10.2009 року, встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 листопада 2009 року – у розмірі 573 грн.

Саме з такого розрахунку повинно було вираховуватися і виплачуватися щомісячне підвищення до пенсії ОСОБА_2 як дитині війни,  у 2007-2009 роках, а також із врахуванням того, що рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними – відповідно: положення п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік» щодо зупинення на 2007 рік дії статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та положення п.41 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Тобто УПФУ у Шаргородському районі Вінницької області з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а також у 2009 році повинно було нараховувати та виплачувати позивачці ОСОБА_2 підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

З 1.01.2007 року до 9.07.2007 року та з 1.01.2008 року до 22.05.2008 року позивачка ОСОБА_2 не мала права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, так як норма, якою передбачено це право, була зупинена, а положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що зупиняли дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», втрачають чинність і не підлягають застосуванню  з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, що передбачено ч.2 ст. 152 Конституції України,   тобто у 2007 році з 9.07.2007 року, а в 2008 році – з 22.05.2008 року.

Також і у 2006 році позивачка ОСОБА_2 не мала права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як дитині війни, з наступних підстав. Хоча п.1 розділу ІУ «Прикінцеві положення» ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» було встановлено, що зазначений Закон набирає чинності з 1 січня 2006 року, проте підвищення до пенсії дітям війни могло бути впроваджено за наступних умов: поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету відповідно до вимог статті 110 ЗУ «Про державний бюджет України на 2006 рік», в редакції, викладеній у ЗУ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік». Оскільки такі умови не настали і Кабінет Міністрів України у 2006 році не визначив порядку виплати підвищення до пенсії дітям війни, не фінансував видатки з бюджету на вказані виплати,  то суд вважає, що за таких умов позивачка не мала права на виплату підвищення до пенсії, як дитині війни, у 2006 році.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не в повному обсязі проведено виплати позивачці ОСОБА_2, як дитині війни з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а також у 2009 році, оскільки виплата підвищення до пенсії позивачці, як дитині війни, у 2009 році щомісячно проводилася у розмірі 49,80 грн. на підставі п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою звужуються та обмежуються державні соціальні гарантії дітям війни, що є неприпустимим відповідно до ст.22 Конституції України, якою передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, та ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист.

Виходячи із положень ст.ст.8,22,46 Конституції України, виплати підвищення до пенсії дітям війни, передбачені ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», є соціальною гарантією і не можуть бути скасованими, а також не можуть бути звужені за їх змістом і обсягом при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Тому суд прийшов до висновку, що в даному спорі щодо розміру підвищення до пенсії ОСОБА_2, як дитині війни,  слід керуватися не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, а Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки він, як Закон постійної дії, має прерогативу над Законами про Державний бюджет України на 2007 рік, 2008 рік, 2009 рік та над постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, які мають обмежений термін дії, тобто являються Законами тимчасової дії – на період певного бюджетного  періоду (п.20 ст.2 Бюджетного кодексу України), який становить один календарний рік, що починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України), а тому дані закони та постанова КМУ не можуть скасовувати або звужувати чи встановлювати нові розміри щомісячного підвищення до пенсії особам, які мають статус дітей війни згідно із ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»,  котрий є Законом постійної дії. В протилежному випадку порушується конституційний принцип верховенства права.

Зокрема, згідно із ст.ст. 95,96 Конституції України, виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків і Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, проте, відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також суд вважає, що  при розрахунку щомісячного підвищення дітям війни, яке, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», становить 30% мінімальної пенсії за віком,  слід виходити з положення ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого, крім передбаченого ст.28 цього Закону, мінімального розміру пенсії за віком.

Таким чином, розмір недоплаченого  підвищення до пенсії ОСОБА_2, як дитині війни, з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року становить 699,96 грн. і розраховується наступним чином: 1) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у липні 2007 року становив 406 грн.; з врахуванням, що липень 2007 року мав 31 день, то прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, за 1 день липня 2007 року становив – 406:31=13,10 грн., а за 22 дні липня 2007 року (31 день – 9 днів = 22 дні) становив – 288,20 грн. (22х13,10=288,20 грн.), а 30% від зазначеної суми становить – 86,46 грн.; 2) у 8-9 місяцях 2007 року прожитковий мінімум для непрацездатних осіб становив 406 грн., а 30% від зазначеного розміру становить по 121,80 грн.; 3) у 10-12 місяцях 2007 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 411 грн., а 30% від зазначеного розміру становить по 123,30 грн.; 4) всього у 2007 році недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачці становить: 86,46 + 121,80 + 121,80 + 123,30 + 123,30 + 123,30 = 699,96 грн.

Розмір недоплаченого підвищення до пенсії ОСОБА_2, як дитині війни, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року становить 712,13 грн. і розраховується наступним чином: 1) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у травні 2008 року становив 481 грн.; травень 2008 року мав 31 день, звідси прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, за 1 день травня 2008 року становить – 481:31=15,516 грн., а за 9 днів травня 2008 року (31 день – 22 дні = 9 днів) становить 139,6 грн. (9х15,516=139,6 грн.), а 30% від зазначеної суми становить – 41,88 грн.; в травні 2008 року позивачці виплачено підвищення до пенсії, як дитині війни в сумі 48,10 грн., тобто по 1,55 грн. в день (48,10 грн.:31день=1,55 грн. допомоги в день виплачено), що за 9 днів травня 2008 року становить 13,95 грн. (1,55 грн. х 9 днів =13,95 грн.), тому недоплата становить у травні 2008 року: 41,88–13,95=27,93 грн.; 2) у 6 місяці 2008 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 481 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – 144,30 грн.; з врахуванням виплати позивачці підвищення в 6 місяці 2008 року в сумі 48,10 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у червні 2008 року їй становить 96,20 грн. (144,30 – 48,10 =96,20 грн.); 3) у 7-9 місяцях 2008 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 482 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 144,60 грн., з врахуванням виплати позивачці підвищення в 7-9 місяцях 2008 року в сумі по 48,20 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 7-9 місяцях 2008 року їй становить по 96,40 грн. (144,60 – 48,20 =96,40 грн.); 4) у 10-12 місяцях 2008 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 498 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 149,40 грн., з врахуванням виплати позивачці підвищення в 10-12 місяцях 2008 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 10-12 місяцях 2008 року їй становить по 99,60 грн. (149,40 – 49,80 =99,60 грн.); 5) всього у 2008 році недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачці становить: 27,93 + 96,20 + 96,40 + 96,40 + 96,40 + 99,60 + 99,60 + 99,60 = 712,13 грн.

У 2009 році розмір недоплаченого підвищення до пенсії ОСОБА_2, як дитині війни, становить 1240,20 грн. і розраховується наступним чином: 1) у 1-10 місяцях 2009 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 498 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 149,40 грн., з врахуванням виплати позивачці підвищення до пенсії як дитині війни в 1-10 місяцях 2009 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 1-10 місяцях 2009 року їй становить по 99,60 грн. (149,40 – 49,80 =99,60 грн.); 2) у 11-12 місяцях 2009 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 573 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 171,90 грн., з врахуванням виплати позивачці підвищення в 11-12 місяцях 2009 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 11-12 місяцях 2009 року їй становить по 122,10 грн. (171,90 – 49,80 = 122,10 грн.); 3) всього у 2009 році недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачці становить: 99,60х10 + 122,10х2 = 1240,20 грн.

Всього недоплата підвищення до пенсії ОСОБА_2, як дитині війни, становить 2652,29 грн., а саме: 699,96+712,13+1240,20=2652,29 грн.  

Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_2 підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав за період 2006 року – по 24.06.2007 року та в частині зобов’язання Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області здійснити перерахунок виплати і стягнення з відповідача на користь ОСОБА_2 недоплаченої їй державної соціальної допомоги як дитині війни за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року в сумі 699,96 грн., з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року –  в сумі 712,13 грн., за 2009 рік – в сумі 1240,20 грн., а всього 2652,29 грн., в решті позову ОСОБА_2 – слід відмовити.

Тобто обставини, викладені позивачкою  в позовній заяві про те, що вона має право на доплату їй відповідачем підвищення до пенсії, як дитині війни, у 2007-2009 роках, частково обґрунтовані і підтверджені в судовому засіданні вище перерахованими доказами.

          Встановленому судом факту відповідають цивільно-правові відносини, що виникають з приводу захисту прав фізичної особи по спорах щодо призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, які регулюються  Конституцією України,  Цивільним процесуальним кодексом України,   Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Так, згідно ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, в Україні  визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій  чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.  Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 10, 11, п.2 ч.1 ст.15, 72, 73, 209, 212-215, 218 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь в справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Згідно ст.ст.  257, 261, 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися  про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років; державна соціальна гарантія – це встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки (Ст.2 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»).

Згідно ч.2 ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України розробляє і включає до загальнодержавних програм відповідні положення щодо соціального захисту дітей війни і здійснює контроль за їх виконанням. Положення про соціальний захист дітей війни повинні бути відображені в програмах діяльності Кабінету Міністрів України, які схвалюються Верховною Радою України. Суми разової грошової допомоги звільняються від обкладення податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що  виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених   Законом України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок  коштів Державного бюджету України.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.  

На Пенсійний фонд України, відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року за №1261 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України», покладено завдання участі у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;  забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Одним із основних завдань управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі, відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі, затвердженого начальником головного управління ПФУ у Вінницькій області 1.04.2008 року, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством (а.с.16-17).

Згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом.

  Суд залишає по за увагою посилання відповідача – УПФУ у Шаргородському районі, викладені в запереченні на позовну заяву (а.с.12-14) про те, що при вказаних спірних правовідносинах не можна застосовувати при нарахуванні недоплаченого підвищення до пенсії Магдюк.О.О., як дитині війни, вимоги ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо мінімальної пенсії, яка застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, що також, на думку відповідача, встановлено і ухвалою Конституційного Суду України від 19.05.2009 року у справі №2-25/2009 року, оскільки положення частини 1 статті 28 вище вказаного Закону не є перешкодою для застосування визначеної в ній величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних із мінімальною пенсією за віком, і чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 ст.28 цього Закону мінімальної пенсії за віком. До того ж в ухвалі Конституційного Суду України, на яку посилається відповідач в запереченні, вказане питання не розглянуто, оскільки Конституційним Судом відмовлено у відкритті конституційного провадження у даній справі (а.с.40-41).

Також, суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені в запереченні на позовну заяву (а.с.12-14), щодо правомірності нарахувань та виплати позивачці підвищення до пенсії, як «дитині війни», з посиланням на відсутність фінансування з бюджету для виплати підвищення в розмірах, які вказані позивачкою, а також з посиланням на нецільове використання коштів Пенсійного фонду України у випадку проведення виплат не із Держбюджету, як встановлено ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а  із джерел Пенсійного фонду, оскільки питання фінансування цих видатків на підвищення до пенсії дітям війни не є предметом спору і питання надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах даної категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися. Навпаки, з довідки відповідача від 8.07.2010 року за №797/06-41/09 (а.с.34), встановлено, що виплати відповідачем підвищення до пенсії дітям війни з Держбюджету  фінансувалися протягом 2007-2009 років. Окрім того, позивачка не заявляє позовної вимоги, а суд не зобов’язує відповідача щодо проведення виплат ОСОБА_2 з власних джерел фінансування УПФУ у Шаргородському районі.      

    Крім того, суд залишає по за  увагою заяву відповідача про застосування позовної давності та відмови у позові на підставі спливу позовної давності (а.с.15), оскільки судом встановлено, що позивачка пропустила строки позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права за період 2006 року по 24.06.2007 року з поважних причин – необізнаності про дійсне нарахування та виплату їй як особі, яка має статус «дитини війни», допомоги, передбаченої ЗУ «Про статус і соціальний захист дітей війни», за період з 2006 року по 2009 рік включно, про що вона  дізналася лише із  відповідей відповідача від 24.03.2010 року за №3181/06-41/02 на своє звернення з приводу нарахування та надбавки до пенсії як «дитині війни». Посилання відповідача на публікації в газетах  «Урядовий кур’єр» та  «Голос України» щодо виплат дітям війни спростовані поясненням представника позивачки, який в судовому засіданні пояснив, що позивачка не має змоги через низьку пенсію та постійні хвороби передплачувати такі газети, а в газеті місцевого рівня, «Шаргородщині», такі публікації були відсутні. Крім того, Конституцією України кожному гарантується право знати свої права і обов’язки, проте, УПФУ у Шаргородському районі будь-яких роз’яснень позивачці по питанню нарахування підвищення до пенсії, як дитині війни, ні в письмовій, ні в усній формі не надавав, що підтверджується як показами представника позивача, так і оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою позивача за №132486.

    Таким чином, судом встановлено, що право позивачки ОСОБА_2    отримувати підвищення до пенсії, як дитині війни, у липні-грудні 2007 року, травні-грудні 2008 року та у 2009 році  у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, порушено з боку управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі і підлягає судовому захисту, а позов є частково обґрунтованим  і підлягає частковому задоволенню.

    Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки понесені нею та документально підтверджені судові витрати (а.с.1) по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи пропорційно до розміру задоволених вимог, тобто в розмірі 50%, а саме: 25,50 грн. – по сплаті державного мита та 60 грн. – по сплаті витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96  Конституції України, ст. ст. 3, 8, 10, 11, п.2 ч.1 ст.15, 72, 73, 209, 212-215, 218, 88 ЦПК України і на підставі ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України,  ст. ст. 1, 2, 3, 4, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. ст. 6, 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення»,     суд                                                                                                                                          

в и р і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі про зобов’язання перерахування пенсії та нарахування підвищення до неї як дитині війни та поновлення пропущеного строку для звернення до суду   –   задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_2 строк на звернення до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів як «дитини війни» за період з 1.01.2006 року до 24.06.2007 року.

Зобов’язати Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області здійснити перерахунок виплат ОСОБА_2 державної соціальної допомоги як «дитині війни» за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, за 2009 рік відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» і стягнути на користь ОСОБА_2 недоплачену їй державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року в сумі 699,96 грн., з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року –  в сумі 712,13 грн., за 2009 рік – в сумі 1240,20 грн., а всього 2652 (дві тисячі шістсот  п’ятдесят дві) гривні 29 копійок.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі на користь ОСОБА_2 частково понесені нею судові витрати по сплаті державного мита в сумі 25,50 грн. та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді в сумі 60 грн., а всього 85 (вісімдесят п’ять) гривень 50 копійок.

В решті позову – відмовити.

          Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги,  або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

    Рішення набирає законної сили через 10 днів після його проголошення, якщо заяву про апеляційне оскарження рішення  не було подано. Якщо було  подано заяву про апеляційне оскарження рішення, але апеляційну скаргу не було подано  протягом 20 днів, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі  подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили  після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: