СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
02 вересня 2009 року Справа № 2-2/2682-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді ,
суддів ,
,
за участю представників сторін:
позивача: не з'явився, Установа охорони здоров'я "Міська лікарня № 1 м. Ялти";
відповідача: не з'явився, фізична особа - підприємець ОСОБА_1;
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Толпиго В.І.) від 16 червня - 10 липня 2009 року у справі № 2-2/2682-2009
за позовом Установи охорони здоров'я "Міська лікарня № 1 м. Ялти" (вул. Красноармійська, 56,Ялта,98600)
до фізичної особи - підприємеця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1,98637)
про стягнення 35193,39 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, Установа охорони здоров’я «Міська лікарня № 1 м. Ялти», звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовною заявою до відповідача, фізичної особи –підприємця ОСОБА_1, про стягнення 13 430.43 грн. плати за користування нежитловими приміщеннями, розташованими за адресою: АДРЕСА_2, за період з 01 листопада 2007 року по 10 жовтня 2008 року, а також неустойки в розмірі 21 762.96 грн. за період з 20 лютого 2007 року по 10 жовтня 2008 року (а.с. 2-3).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач порушив свої обов’язки за договором оренди комунального майна від 25 грудня 2003 року № 2 щодо повернення орендованого майна після спливу строку його дії, у зв’язку з чим за ним створилася заборгованість за фактичне користування ним, яка, на підставі статей 550, 762, 785 Цивільного кодексу України, підлягає стягненню.
В процесі розгляду справи місцевим господарським судом позивач, в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, уточнив свої вимоги, та просив стягнути з відповідача на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойку в розмірі 35 193.39 грн. за користування спірними нежитловими приміщеннями та земельною ділянкою, площею 108.8 кв.м., на якій вони розташовані, за період з 20 лютого 2007 року по 10 жовтня 2008 року (а.с. 54-55).
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 червня –10 липня 2009 року у справі № 2-2/2682-2009 (суддя Толпиго В.І.) позов Установи охорони здоров’я «Міська лікарня № 1 м. Ялти»задоволений частково.
З фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 на користь позивача стягнуто 28 000.00 грн. неустойки.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду мотивоване неповерненням відповідачем майна після спливу строку дії договору оренди, укладеного між сторонами у справі, у зв’язку з чим, на підставі статей 785, 786 Цивільного кодексу України, з нього стягнута сума неустойки.
При цьому, суд першої інстанції прийняв до уваги доводи відповідача, що за весь період дії спірного договору ним було внесено коштів в рахунок орендної плати на суму, яка значно перевищує балансову вартість орендованого майна, у зв’язку з чим, у відповідності до вимог статті 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір неустойки, що підлягала стягненню, до 28 000.00 грн..
Не погодившись з рішенням суду, фізична особа –підприємець ОСОБА_1 звернувся до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якому просить рішення суду змінити, зменшив суму неустойки, що підлягає стягненню, до 13 430.43 грн..
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані неповним з'ясуванням місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, та невідповідністю висновків суду обставинам справи.
Так, заявник апеляційної скарги не оспорює факт наявності у нього перед позивачем заборгованості в розмірі 13 430.43 грн., однак, зазначає, що суд першої інстанції помилково вважає датою спливу строку дії спірного договору оренди – 20 лютого 2007 року, оскільки, на його думку, він закінчився 20 грудня 2006 року. При цьому, за твердженням скаржника, позивач продовжував виставляти йому рахунки за користування майном по березень 2007 року, а повідомлення про відсутність наміру продовжувати договірні відносини надіслав лише 22 лютого 2007 року.
Крім того, особа, яка звернулася з апеляційною скаргою, просила застосувати до спірних правовідносин положення статті 551 Цивільного кодексу України, якою передбачено право суду зменшити розмір неустойки, якщо він значно перевищує розмір збитків, мотивуючи своє клопотання значним розміром коштів, перерахованих ним у якості орендної плати на користь позивача та відсутністю своєї вини в простроченні повернення орендованого майна.
Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
Між Ялтинським протитуберкульозним диспансером, правонаступником якого є Установа охорони здоров’я «Міська лікарня № 1 м. Ялти»(орендодавець), і фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 (орендар) був укладений договір № 2 від 25 грудня 2003 року, предметом якого є оренда нежитлових приміщень (літ. К 1, Р), загальною площею 108.8 кв.м., розташованих за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 56-58).
Пунктом 4.4 договору встановлена орендна плата в розмірі 392.16 грн., порядок зміни якої передбачений пунктом 4.5 договору.
Згідно з пунктом 5.1 договір укладений на 2 роки та діяв до 25 грудня 2005 року.
Підпунктом 3.4.10 пункту 3.4 та пунктом 7.1 договору передбачений обов’язок орендаря своєчасно після припинення дії договору повернути майно орендодавцю у належному стані. При цьому, передача або повернення цього майна повинне бути оформлене двостороннім актом приймання-передачі.
Як вбачається з матеріалів справи, шляхом укладення додаткової угоди від 25 лютого 2006 року строк дії спірного договору оренди був продовжений сторонами до 20 грудня 2006 року, а розмір орендної плати змінений до 783.00 грн. (а.с. 64).
У зв’язку з відмовою ОСОБА_1 повернути спірне майно після спливу строку дії договору та відшкодувати послуги з його використання, Установа охорони здоров’я “Міська лікарня № 1 м. Ялти»зверталася до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом про усунення перешкод в користуванні цим майном та стягнення заборгованості з орендної плати за період з 20 грудня 2006 року по 01 листопада 2007 року в сумі 10 222.67 грн..
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 08 листопада 2007 року у справі 2-29/10453-2007, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11 березня 2008 року та постановою Вищого господарського суду України від 25 червня 2008 року, фізичну особу –підприємця ОСОБА_1 зобов’язано усунути перешкоди в користуванні Установою охорони здоров’я “Міська лікарня № 1 м. Ялти»спірними нежитловими приміщеннями шляхом його виселення, а також стягнуто з нього заборгованість з орендної плати в сумі 10 222.67 грн. (а.с. 24-25, 8-15).
При цьому зазначеним рішенням відмовлено в задоволенні зустрічних позовних вимог фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 про поновлення строку дії договору оренди від 25 грудня 2003 року на 2 роки, зобов’язання Установи охорони здоров’я “Міська лікарня № 1 м. Ялти»не чинити перешкод в користуванні орендованим майном та перерахування орендної плати із застосуванням ставки, яка відповідає діяльності позивача та понижуючого коефіцієнту.
Як вбачається з акту, складеного державним виконавцем ВДВС Ялтинського МУЮ, рішення у справі № 2-29/10453-2007 було виконане лише 10 жовтня 2008 року, коли спірні орендовані приміщення були звільнені фізичною особою –підприємцем ОСОБА_1 та передані Установі охорони здоров’я «Міська лікарня № 1 м. Ялти»(а.с. 16).
Дані обставини з’явились підставою для звернення Установи охорони здоров’я «Міська лікарня № 1 м. Ялти»до господарського суду Автономної Республіки Крим із даним позовом про стягнення на підставі частини 2 статті 785 Цивільного кодексу України неустойки за період з 20 лютого 2007 року по 10 жовтня 2008 року.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Згідно зі статтею 759 Цивільного кодексу України та статтею 283 Господарського кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк для здійснення господарської діяльності.
Частиною 1 статті 763 Цивільного кодексу України передбачено, що договір оренди (найму) укладається на строк, встановлений договором.
Спірний договір оренди від 25 грудня 2003 року з урахуванням додаткових угод до нього припинив свою дію 20 грудня 2006 року.
Цей факт був встановлений апеляційною інстанцією, з якою погодився суд касаційної інстанції, при розгляді справи № 2-29/10453-2007 (а.с. 10 об.).
Згідно зі статтею 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Тобто, це факт має преюдиціальне значення і не підлягає повторному доказуванню.
Судом встановлено, що відповідач після спливу строку договору фактично продовжував займати спірне приміщення до 10 жовтня 2008 року (день складання акту відділом ДВС –а.с. 16).
Згідно з частиною 2 статті 785 Цивільного кодексу України, якщо наймач не виконує обов’язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.
Як вбачається з розрахунку, доданого до уточнень до позову (а.с. 70), сума позовних вимог –неустойка в розмірі 35 193.39 грн., складається з наступного:
- орендна плата за період з 20 лютого 2007 року по 01 листопада 2007 року з урахуванням індексу інфляції в сумі 7903.58 грн. (плата у одинарному розмірі);
- орендна плата за період з 01 листопада 2007 року по 10 жовтня 2008 року з у рахуванням індексу інфляції в сумі 12 860.96 грн. х 2 = 25 721.92 грн. (плата у подвійному розмірі),
- заборгованість з плати за землю за період з 20 лютого 2007 року по 01 листопада 2007 року в сумі 428.95 грн.;
- заборгованість з плати за землю за період з 01 листопада 2007 року по 10 жовтня 2008 року в сумі 569.47 грн..
Виходячи з даного розрахунку судом першої інстанції було встановлено, що стягненню підлягає сума 33 652.50 грн., що складається з суми неустойки за період з 01 листопада 2007 року по 10 жовтня 2008 року в розмірі 25 721.92 грн., а також неустойки за період з 20 лютого 2007 року по 10 жовтня 2008 року в розмірі 7 903.58 грн..
У частині стягнення неустойки у сумі 1 567.89 грн., нарахованої з урахуванням індексу інфляції на плату за землю, судом відмовлено, тому як ані договором, ані статтею 785 Цивільного кодексу України, на яку посилається позивач в обґрунтування позовних вимог, ця відповідальність не передбачена.
При прийнятті рішення, суд першої інстанції прийняв до уваги доводи відповідача про незначну первісну вартість орендованого майна та великий розмір неустойки, та, керуючись вимогами статті 83 Господарського процесуального кодексу України, зменшив розмір неустойки, що підлягає стягненню, до 28 000.00 грн..
Судовою колегією був перевірений розрахунок позивача, долучений до заяві про уточнення позовних вимог (а.с. 70), та визнаний правильним в частині стягнення неустойки у розмірі подвійної плати за користування майном в сумі 33 652.50 грн..
В задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача неустойки за невнесення плати за землю з урахуванням індексу інфляції за період з 20 лютого 2007 року по 01 листопада 2007 року в сумі 428.95 грн. та за період з 01 листопада 2007 року по 10 жовтня 2008 року в сумі 569.47 грн., судом першої інстанції відмовлено правомірно, оскільки статтею 785 Цивільного кодексу України неустойка на плату за землю не встановлена.
Доводи заявника скарги відносно наявності обставин для зменшення розміру неустойки, що підлягає стягненню з відповідача, були прийняти до уваги судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення, у зв’язку з чим її розмір і був зменшений, позов задоволений частково в сумі 28 000.00 грн.
Наявності нових обставин, які можуть бути підставою для застосування частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, відповідачем суду апеляційної інстанції не приведено і доказів їх існування не надано.
З огляду на викладене колегія суддів вважає, що під час розгляду справи місцевим господарським судом фактичні обставини справи встановлено на основі повного і об'єктивного дослідження матеріалів справи, висновки суду відповідають цим обставинам і їм надана правильна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а відтак, у апеляційної інстанції відсутні підстави для скасування прийнятого у справі рішення.
Керуючись статтями 101, пунктом 1 частини 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 16 червня –10 липня 2009 року у справі № 2-2/2682-2009 залишити без змін.
Головуючий суддя
Судді