СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
Постанова
Іменем України
18 серпня 2009 року Справа № 2-23/2841-2009
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Волкова К.В.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Гонтаря В.І.,
за участю представників сторін:
позивача: Мневець Віктор Данилович, довіреність № б/н від 14.08.09, товариство з обмеженою відповідальністю "Поліпак Індустрія";
позивача: Фурс Тетяна Володимирівна, довіреність № б/н від 15.06.09, товариство з обмеженою відповідальністю "Поліпак Індустрія";
відповідача: ОСОБА_4, довіреність № 5044 від 01.09.08, суб'єкт підприємницької діяльності ОСОБА_5;
розглянувши апеляційну скаргу суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Доброрез І.О.) від 25 червня 2009 року у справі № 2-23/2841-2009
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Поліпак Індустрія" (вул. Мелітопольська, 21,Севастополь,99003)
до суб'єкта підприємницької діяльності ОСОБА_5 (АДРЕСА_1,95000)
про стягнення 34635,63 грн.
ВСТАНОВИВ:
Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю „Поліпак Індустрія”, звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до відповідача, фізичної особи –підприємця ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за договором поставки продукції №16/7 від 03 липня 2006 року в розмірі 18 000,00 грн., яка складається з пені –5 313,90 грн., інфляційних витрат –10 043,32 грн. та 3% річних –1 278,41 грн. ( а.с. 3-5).
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач, фізична особа –підприємець ОСОБА_5, порушив договірні зобов’язання в частині сплати за поставлений товар та нормами статей 526, 530, 617, 625 Цивільного кодексу України та частині 1 статі 193, статі 231 Господарського кодексу України.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 червня 2009 року у справі №2-23/2841-2009 (суддя Доброрез І.О.) позов товариства з обмеженою відповідальністю “Поліпак Індустрія” задоволений частково.
На користь позивача з фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 стягнуто 18 000.00 грн. заборгованості, 2 141,15 грн. - пені, 10 043,32 грн. - інфляційних втрат, 1 278,41 грн. - 3 % річних.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В частині стягнення 3 172,75 грн. пені в позові відмовлено.
При прийнятті рішення про часткове задоволення позову суд першої інстанції виходив із загальних положень про виконання господарських зобов’язань –статей 525, 526, 549 Цивільного кодексу України, статті 231 Господарського кодексу України.
Не погодившись з рішенням суду фізична особа –підприємець ОСОБА_5 звернувся до господарського суду Автономної Республіки Крим з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги обґрунтовані порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, а також неповним дослідженням обставин, які мають значення для справи.
Так, фізична особа –підприємець ОСОБА_5 не згоден з тим, що отримав товар на загальну саму 62 106,89 грн., з підстав того, що не на всіх накладних стоїть його підпис та саме його печатка.
У судове засідання, призначене на 18 серпня 2009 року, представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, представник позивача з доводами та вимогами апеляційної скарги не погодився.
Переглянувши справу в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія встановила наступне.
03 липня 2006 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Поліпак Індустрія” (постачальник) та фізичною особою –підприємцем ОСОБА_5 (покупець) був укладений договір поставки продукції №16/7 від 03 липня 2006 року. (а.с. 20, далі - Договір).
Відповідно до пункту 1.1 якого позивач зобов'язався передати у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити товар (поліетиленову плівку).
Пунктом 3 договору передбачено, що покупець оплачує кожну партію товару на підставі рахунку-фактури постачальника шляхом перерахування грошових коштів на його розрахунковий рахунок або готівкою у касу підприємства протягом 15 банківських днів з моменту отримання товару.
Позивач поставив відповідачеві продукцію, що підтверджується витратною накладною №217 від 01.06.2007р. на суму 62 106,89грн. (а. с. 21), яка підписана представниками сторін та скріплена печатками.
Відповідач зобов'язання по оплаті поставленої позивачем продукції виконав частково, перерахувавши на рахунок постачальника 44 106,89 грн., в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі –18 000,00 грн.
Дані обставини з’явились підставою для звернення товариства з обмеженою відповідальністю „Поліпак Індустрія” до господарського суду з вимогами про стягнення заборгованості за договором поставки продукції №16/7 від 03 липня 2006 року з урахуванням штрафних санкцій.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення виходячи з наступного.
Предметом позову є вимога про стягнення заборгованості за договором поставки продукції №16/7 від 03 липня 2006 року, яка утворилася внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов’язків за зазначеним Договором.
Згідно частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором постачання одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
З матеріалів справи вбачається, що позивач поставив відповідачеві продукцію, що підтверджується витратною накладною №217 від 01.06.2007р. на суму 62 106,89грн. (а. с. 21), яка підписана представниками сторін та скріплена печатками.
Отже, факт виконання зобов’язань позивача перед відповідачем за договором поставки продукції №16/7 від 03 липня 2006 року підтверджуються видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи (а.с.79-86).
Однак відповідачем зобов'язання по оплаті поставленої позивачем продукції виконав частково, перерахувавши на рахунок постачальника 44 106,89 грн., в результаті чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі –18 000,00 грн.
Згідно зі статтею 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статей 526 Цивільного кодексу України та 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідачем доказів сплати заборгованості в сумі 18 000,00 грн. у порядку частині 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, представлені не були.
Таким чином, факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 18 000,00 грн. за договором поставки продукції №16/7 від 03 липня 2006 року підтверджуються матеріалами справи, у зв’язку з чим судова колегія вважає позовні вимоги у цієї частині такими, що були правильно задоволенні судом першої інстанції.
Одночасно, в процесі судового розгляду справи, позивач просив стягнуту з фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 пеню в сумі 5 313,90 грн., інфляційні витрати –10 043,32 грн. та 3% річних –1 278,41 грн.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна прийняти всі міри, необхідні для належного виконання зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором.
Згідно статей 546, 549, пункту 3 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредитору у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом 4 договору сторонами передбачено, що сторони несуть майнову відповідальність за порушення умов цього договору, при несвоєчасній оплаті покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,5% за кожний день прострочення від суми простроченого платежу.
Відповідно до статей 3-4 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, встановленому за погодженням сторін. Розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Позивач просить стягнути пеню у розмірі 5 313,90грн., однак розрахунок пені був здійснений невірно.
Відповідно до частини 1 статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. Приписами п.6 вказаної статті унормовано, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань регулюються Законом України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, а саме статями 1, 3 встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлені за згодою сторін. Розмір пені обчисляється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Отже, перевіривши розрахунок пені, який був зроблений судом першої інстанції, колегія суду погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що у стягненні 3 172,75 грн. пені було правильно відмовлено.
Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановлено індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нараховані позивачем згідно додатку №2 інфляційні витрати у розмірі 10 043,32грн. та 3% річних у розмірі 1 278,41грн., розраховані у додатку №3 до позовної заяви є обґрунтованими та підлягають стягненню з відповідача.
Згідно з пунктом 6.3 Роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №02-5/78 від 04 березня 1998 року, з наступними змінами та доповненнями, у разі, коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою державного мита, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем.
Так, колегія суду погоджується з висновком суду, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Доводи заявника про те, що не на всіх накладних стоїть його підпис та саме його печатка, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим виходячи з того, що втрата відповідачем своєї печатки у липні 2008 року ніяк не впливає на виникнення господарських зобов’язань за договором та поставки товарів по накладній №217 від 01 червня 2007 року.
Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення у відповідності до норм матеріального та процесуального права, з дослідженням всіх обставин у справі, у зв’язку з чим підстави для скасування судового рішення відсутні.
Керуючись статтею 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу фізичної особи –підприємця ОСОБА_5 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 червня 2009 року у справі №2-23/2841-2009 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Волков
Судді Ю.М. Гоголь
В.І. Гонтар