Справа № 2-4/10  

          Р І Ш Е Н Н Я

          ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

06 січня 2010 року                     Комсомольський міський суд

                            Полтавської області

    в складі: головуючого судді         Таранкової І.М.

            при секретарі                 Ващенко А.М.

            за участю позивача       ОСОБА_1.            

            представника відповідача       ОСОБА_2    

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Комсомольську справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ВГІРФО Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області про усунення перешкод в користуванні житловим будинком, що є приватною власністю та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю,

в с т а н о в и в:

    В жовтні 2007 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, в якому вказуючи на порушення його права власності на домоволодіння по АДРЕСА_1, що він набув на підставі договору дарування від 21.11.2001 р., просив про захист цивільного права судом шляхом зобов’язання відповідачів не чинити перешкод у користуванні житловим будинком та знятись з реєстраційного обліку за вказаною адресою, а у разі невиконання відповідачами даного обов’язку, зобов’язання про зняття з реєстрації відповідачів покласти на ВГІРФО Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області (а.с. 4-5, 22-23).          

    В січні 2008 року ОСОБА_3 звернулась до суду із зустрічним позовом та зазначаючи, що вказане домоволодіння придбала перебуваючи в зареєстрованому шлюбі з чоловіком, просила усунути перешкоди в користуванні житловим будинком та господарськими спорудами шляхом виселення ОСОБА_1 та вселення її у житловий будинок по АДРЕСА_1 (а.с. 19).

    Ухвалою суду від 30.01.2008 р. зустрічний позов ОСОБА_3 було прийнято до спільного розгляду із первісним позовом ОСОБА_1

    В судовому засіданні сторони свої вимоги підтримали повністю та заперечували проти вимог один-одного.

    Розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши докази, надані сторонами на доведення своїх вимог та заперечень, суд не находить підстав до задоволення первісного позову ОСОБА_1, а зустрічні вимоги ОСОБА_3 вважає обґрунтованими та доведеними за такими підставами.

    Судом встановлено, що перебуваючи у шлюбі із ОСОБА_6, який зареєстровано 02.07.1993 р., ОСОБА_3 за нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу від 25 лютого 1997 р., що його зареєстровано в Кременчуцькому МБТІ 28.02.1997 р. під реєстровим № 403, придбала домоволодіння по АДРЕСА_1, яке складається з житлового будинку жилою площею 107,8 кв.м. літ. «А.2», гаражу літ. «Б», теплиці літ. «В», вбиральні літ. «Г» та огорожі № 1. Купівля-продаж жилого будинку з господарчими будівлями була здійснена за 42522 грн., з яких 5722 грн. були одержані продавцем ОСОБА_7 до підписання договору, а решту – 36800 грн. покупець ОСОБА_3 зобов’язалась сплатити рівними частками, що було зроблено 26.04.1999 р.

    У відповідності до ст.ст. 128, 227 ЦК України (в редакції 1963 р.), ст.ст. 12, 13 Закону України «Про власність», ОСОБА_3 набула право власності на спірний жилий будинок, в якому проживала до листопада 2007 року.      

    16.04.1999 р. ОСОБА_3 та ОСОБА_8 уклали біржовий договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_3 продала, а ОСОБА_8 купив житловий будинок АДРЕСА_1, який складається з житлового будинку літ. «А-2» жилою площею 107,8 кв.м., сараю-гаражу літ. «Б.б.б1», теплиці літ. «В», вбиральні літ. «Г», огорожі № 1 та навісу літ. «Д». Продаж було вчинено за договірною ціною 10 тис. грн., які були одержані продавцем від покупця повністю. Проте всупереч вимог ст.ст. 47, 227 ЦК України (в редакції 1963 р.) обов’язкової нотаріальної форми договору купівлі-продажу жилого будинку сторони не дотримали.

    21.11.2001 р. ОСОБА_8 подарував зазначений житловий будинок з господарчими будівлями позивачу ОСОБА_1, уклавши нотаріально посвідчений договір дарування.

    01.10.2002 р. ОСОБА_8 від імені ОСОБА_1 та ОСОБА_3 домовились про укладення договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 до 01.10.2007 р., та ОСОБА_3 видано ОСОБА_1 завдаток (авансовий платіж) у сумі 1590 грн. у рахунок належних з неї 90100 грн. від продажу житлового будинку, про що сторонами укладено нотаріально посвідчену угоду (а.с. 82).

    09.10.2002 р. між ОСОБА_8, як домовласником, та ОСОБА_3 – наймачем було укладено договір найму кімнати житловою площею 9 кв. м. на три місяці (а.с. 8).

    Вирішуючи дану справу, суд керується нормами ст.ст. 47, 48, 59, 128, 227 ЦК України (в редакції 1963 р.), ст.ст. 22, 23 Кодексу про шлюб та сім`ю України, що діяли на час виникнення спірних правовідносин, відповідно до яких договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. У разі укладення договорів по відчуженню спільного майна подружжя, що потребують обов’язкового нотаріального засвідчення, згода другого з подружжя повинна бути висловлена у письмовій формі. Невідповідність вимогам закону тягне недійсність договору з моменту його укладення з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 ЦК України (в редакції 1963 р.) – зобов’язанням кожній стороні повернути другій стороні все одержане за угодою. Право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором.

    При укладенні біржового договору купівлі-продажу житлового будинку не було додержано обов’язкової нотаріальної форми договору та суду не надано належних та допустимих доказів справжності підпису другого з подружжя ОСОБА_6 під письмовою згодою на відчуження майна, придбаного в період шлюбу, а тому договір купівлі-продажу від 16.04.1999 р., укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_8, є недійсним з моменту його укладення. За таких обставин ОСОБА_8 не набув законних прав щодо володіння, користування та розпорядження спірним жилим будинком і всі інші правочини: договір дарування від 21.11.2001 р., договір завдатку від 01.10.2002 р. та договір найму від 09.10.2002 р., які засновані на недійсному правочині, юридичного значення не мають і правових наслідків не створюють.

    Аналізуючи надані по справі докази, суд у відповідності до ч. 2 ст. 59 ЦПК України не бере до уваги показання свідка ОСОБА_9 щодо справжності підпису ОСОБА_6 під письмовою згодою на відчуження будинку, що була засвідчена представником Комсомольської універсальної товарної біржі, який не має наданих законом повноважень на вчинення таких дій.

    З показань свідків ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17 вбачається, що ОСОБА_3 з сім’єю постійно проживали в АДРЕСА_1 з 1997 року, звідки примусово були виселені ОСОБА_1 30 листопада 2007 року. Факт виселення ОСОБА_3 та заволодіння ним спірним будинком не заперечувався і самим позивачем (відповідачем за зустрічним позовом) – ОСОБА_1

    Згідно ст.ст. 387, 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, в тому числі і від добросовісного набувача, якщо майно було набуте безвідплатно від особи, яка не мала права його відчужувати.  

    На час укладення договору дарування 21.11.2001 р. ОСОБА_8 не мав права відчужувати житловий будинок з господарчими будівлями по АДРЕСА_1, оскільки придбав його за договором, що є недійсним, та у відповідно до ст. 128 ЦК України (в редакції 1963 р.) не набув права власності: майно за договором купівлі-продажу від 16.04.1999 р. йому передано не було, володіння та користування будинком з 1997 року по листопад 2007 року здійснювалось ОСОБА_3, тому дії позивача ОСОБА_1 щодо виселення відповідачів та заволодіння спірним будинком є незаконними, а його позовні вимоги задоволенню не підлягають.

    Суд захищає порушене цивільне право позивачки за зустрічним позовом – ОСОБА_3 шляхом виселення ОСОБА_1 з житлового будинку по АДРЕСА_1 та вселення ОСОБА_3 до будинку, який належить їй на підставі договору купівлі-продажу від 25 лютого 1997 р..

    Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про застосування позовної давності за вимогами ОСОБА_3, суд керується нормами ст.ст. 256-261 ЦК України та виходить з наступного. Для спірних правовідносин встановлено позовну давність тривалістю у три роки, про порушення свого права ОСОБА_3 довідалася у листопаді 2007 року, з позовом до суду вона звернулась у січні 2008 року – в межах строку позовної давності, тому наслідки, встановлені ст. 267 ЦК України, до зустрічного позову ОСОБА_3 судом не застосуються.      

    Розподіл судових витрат здійснюється судом у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України – стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 10, 11, 58-60, 88, 213-215, 223, 294 ЦПК України,

суд  

р і ш и в :

    В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ВГІРФО Комсомольського МВ УМВС України в Полтавській області – відмовити повністю.

    Зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні власністю задовольнити повністю.

    Виселити ОСОБА_1 з житлового будинку АДРЕСА_1.

    Вселити ОСОБА_3 в житловий будинок АДРЕСА_1.

    Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 понесені нею судові витрати в сумі 8 грн. 50 коп.      

    Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження або закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо заяву або апеляційну скаргу не було подано.

    Заяву про апеляційне оскарження рішення суду може бути подано апеляційному суду Полтавської області через Комсомольський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга на рішення суду подається в такому ж порядку протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

              Суддя         підпис                         І.М. Таранкова

       З оригіналом вірно:

             Суддя                                   І.М. Таранкова