Справа № 2- 509/2010 року.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

09 серпня  2010 року                 Шаргородський районний суд  Вінницької області

в складі: головуючого                судді  Соколовської Н.Л.

при секретарі                                          Оганесян Н.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду  цивільну справу за  позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області про поновлення  пропущеного строку, визнання бездіяльності незаконною та про стягнення недоплаченої щомісячної 30% надбавки до пенсії як дитині війни та  зобов’язання виплачувати її в подальшому,  

в с т а н о в и в :

    26.07.2010  року позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, в якому зазначила, що вона народилася 01 жовтня 1944 року , відноситься до категорії осіб із статусом «дитина війни». Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з 1.01.2006 року їй повинна виплачуватися щомісячна грошова допомога у вигляді надбавки до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Про те, що вказана надбавка до пенсії їй протиправно не виплачувалася у 2006-2007 роках, а у 2008-2010 роках виплачувалася у неповному обсязі, вона дізналася із публікації у газеті на початку 2010 року, у зв’язку із чим звернулася до відповідача з проханням нарахувати і виплатити грошові кошти, починаючи з 1.01.2007 року, на що отримала лист з відмовою у нарахуванні та виплаті недоплаченої соціальної допомоги. Відповідно до положення про УПФ України, нарахування і виплата 30% надбавки до пенсії відноситься до компетенції відповідача. Вважає, що не нарахування та невиплата працівниками УПФУ у Шаргородському районі належної їй соціальної надбавки у повному обсязі є незаконними та такими, що порушують її охоронювані законом права.

           Просить поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів; визнати бездіяльність та відмову відповідача щодо нарахування і виплати недоплаченої їй державної соціальної допомоги як дитині війни з 1.01.2007 року по теперішній час незаконними; стягнути з управління ПФУ у Шаргородському районі їй, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу – 30% надбавку до пенсії, що передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 1.01.2007 року по 30.06.2010 року в сумі 4803,60 грн.; зобов’язати відповідача нарахувати і виплачувати щомісячно державну соціальну допомогу – 30% надбавку до пенсії, що передбачена ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у повному розмірі в подальшому; судові витрати покласти на відповідача.

             В судовому засіданні  позивачка ОСОБА_1 підтримала та уточнила позовні вимоги. Просила поновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів у період з 1.01.2007 року по 22.06.2007 року; визнати бездіяльність відповідача щодо нарахування і виплати недоплаченої їй державної соціальної допомоги як дитині війни з 1.01.2007 року незаконною; стягнути з управління ПФУ у Шаргородському районі їй, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу – 30% надбавку до пенсії, що передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 1.01.2007 року по 30.06.2010 року в сумі 4803,60 грн.; зобов’язати відповідача нарахувати і виплачувати щомісячно державну соціальну допомогу – 30% надбавку до пенсії, що передбачена ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у повному розмірі в подальшому; судові витрати покласти на відповідача.   Суду пояснила, що ЗУ „Про   соціальний захист дітей війни” встановлено, що виплата соціальної допомоги дітям війни здійснюється органами Пенсійного Фонду України. Однак УПФУ в Шаргородському районі, що є органом державної влади, не були дотримані вимоги  Закону України „Про  соціальний захист дітей війни” і їй не  виплачено в повному обсязі грошову допомогу як дитині війни  у 2007-2010 роках. Вона має право на отримання від держави, як дитина війни,  у 2007-2010 роках додатково ще 4803,60 грн.,  як суми не виплаченої їй щомісячної соціальної надбавки до пенсії, передбаченої, як дитині війни. Строки звернення до суду пропущені нею з поважних причин, так як вона є пенсіонером, але з приводу розмірів виплати їй допомоги як «дитині війни» вона в УПФУ в Шаргородському районі ні з письмовими заявами, ні з усними заявами  не зверталася, ніяких роз’яснень від відповідача чи інших державних органів з цього приводу не отримувала. Із газети в лютому 2010 року дізналася про те, що Пенсійним Фондом порушуються права  осіб, які мають статус дітей війни, а відновлюються вони в судовому порядку. Дізнавшись достовірно в липні 2010 року із відповіді УПФУ у Шаргородському районі, що її права, як дитини війни, дійсно порушено, вона звернулася до суду, тому вважає, що строки звернення до суду пропущені з поважних причин.

 Представник відповідача – управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі в судове засідання не з’явився, але від начальника УПФУ в Шаргородському районі Мельника О.Г. до суду надійшла заява про  розгляд справи у відсутності представника відповідача.

 Згідно наданих до суду заперечень відповідач позов не визнав і просить залишити його без задоволення як безпідставний, а також у зв’язку із пропуском позивачкою строків звернення до суду.  

            Вирішуючи спір суд встановив, що ОСОБА_1  народилася 01 жовтня1944 року в с. Перепільчинці   Шаргородського району  Вінницької області, є громадянкою України, їй на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років (а.с.7),  відповідно вона  має статус дитини війни, як його визначено в ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» та право на державну соціальну підтримку, зокрема, на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що підтверджується довідкою управління праці і соціального захисту населення Шаргородської РДА від 13.01.2006 року за НОМЕР_1 (а.с.10).

ОСОБА_1 є також пенсіонеркою і отримує пенсію за віком, що підтверджується оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою за №132436 .

Також, судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1  пропустила строки звернення до суду за захистом порушених прав як дитини війни у період з 1.01.2007 року по 22.06.2007 року з поважних причин, оскільки про дійсне нарахування та виплату їй, як особі, яка має статус «дитини війни», допомоги, передбаченої ЗУ «Про статус і соціальний захист дітей війни», за період з 2007 року по 2010 рік включно, вона дізналася із відповіді від 13.07.2010 року за №К-45/8 на своє звернення до відповідача з приводу нарахування надбавки до пенсії як «дитині війни» (а.с.13).

 Будь-яких повідомлень, копій письмових звернень чи документів, що підтверджували б усні звернення позивачки до відповідача з приводу правильності нарахування і виплати їй допомоги як «дитині війни», відповідачем суду не представлено, а навпаки, спростовано  оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою, з якої вбачається, що всі звернення позивачки стосувалися  перерахунку пенсії у зв’язку із збільшенням стажу, але не стосувалися перерахунку чи нарахування надбавки до пенсії як «дитині війни».    

Таким чином, суд вважає, що позивачка пропустила строки звернення із  позовом  про захист порушених прав як «дитини війни» в січні-червні  2007 року з поважних причин, тому даний строк підлягає поновленню.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.  

Також, згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни, крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення, мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Таким чином, на органи Пенсійного фонду в Україні покладено повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, в тому числі, і підвищення до пенсії дітям війни. Зазначені обставини сторонами визнаються і не оспорюються.

Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі, відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі, затвердженого начальником головного управління ПФУ у Вінницькій області 1.04.2008 року, є  органом, на який покладено завдання забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством. Відповідно, відповідачу також було делеговано повноваження щодо призначення і здійснення виплат дітям війни.  

Підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком ОСОБА_1 у 2007 році відповідачем не виплачено, що підтверджується довідкою УПФУ у Шаргородському районі № 1062/06-41/09 від 30.07.2010 року. ( а.с.20).

У 2008-2010 роках (по червень 2010 року – включно) ОСОБА_1  отримувала від відповідача доплату до пенсії, як дитині війни, але не в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як встановлено ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а  в меншому розмірі,  зокрема:  у 2008 році – за січень-березень  – по 47 грн., за квітень-червень – по 48,10 грн., за липень-вересень  – по 48,20 грн., за жовтень-грудень – по 49,80 грн.; у 2009 році за січень-грудень – по 49,80 грн. щомісячно; з січня по червень включно 2010 року – по 49,80 грн.,  що підтверджується довідками відповідача №№922/06-41/02, 924/06-41/02, 1090/06-41/02 від 23.07.2010 року та оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою позивачки.

Відповідно до ст.62 Закону України „Про Державний бюджет України на 2007 рік”  прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлюється у розмірі: з 1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня – 411 грн.; відповідно до ст. 58 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає: з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.; відповідно до ст.54 ЗУ „Про Державний бюджет України на 2009 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає: з 1 січня – 498 грн., а відповідно до ст.1 ЗУ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» №1646-УІ від 20.10.2009 року, встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 листопада 2009 року – у розмірі 573 грн.;  відповідно до ст.52 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2010 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає: з 1 січня – 695 грн., з 1 квітня – 706 грн.

Саме з такого розрахунку повинно було вираховуватися і виплачуватися щомісячне підвищення до пенсії ОСОБА_1,  як дитині війни,  у 2007-2010 роках (по червень 2010 року включно), а також із врахуванням того, що рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними положення п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік» щодо зупинення на 2007 рік дії статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та положення п.41 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Тобто, УПФУ у Шаргородському районі Вінницької області з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а також у 2009 році та з січня по червень включно 2010 року повинно було нараховувати та виплачувати позивачці підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

З 1.01.2007 року до 9.07.2007 року та з 1.01.2008 року до 22.05.2008 року позивачка не мала права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, так як норма, якою передбачено це право, була зупинена, а положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що зупиняли дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», втрачають чинність і не підлягають застосуванню  з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, що передбачено ч.2 ст. 152 Конституції України,   тобто у 2007 році з 9.07.2007 року, а в 2008 році – з 22.05.2008 року.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не в повному обсязі проведено виплати позивачці ОСОБА_1,  як дитині війни, з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а також у 2009 році та в січні-червні 2010 року, оскільки виплата підвищення до пенсії позивачці, як дитині війни, у 2009 році та в січні-червні 2010 року щомісячно проводилася у розмірі 49,80 грн. на підставі п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою звужуються та обмежуються державні соціальні гарантії дітям війни, що є неприпустимим відповідно до ст.22 Конституції України, якою передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, та ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», в силу якої,  державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист.

Виходячи із положень ст.ст.8,22,46 Конституції України, виплати підвищення до пенсії дітям війни, передбачені ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», є соціальною гарантією і не можуть бути скасованими, а також не можуть бути звужені за їх змістом і обсягом при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Тому суд прийшов до висновку, що в даному спорі щодо розміру підвищення до пенсії ОСОБА_1,  як дитині війни,  слід керуватися не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, а Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки він, як Закон постійної дії, має прерогативу над Законами про Державний бюджет України на 2007 рік, 2008 рік, 2009 рік та над постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, які мають обмежений термін дії, тобто являються Законами тимчасової дії – на період певного бюджетного  періоду (п.20 ст.2 Бюджетного кодексу України), який становить один календарний рік, що починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України), а тому дані закони та постанова КМУ не можуть скасовувати або звужувати чи встановлювати нові розміри щомісячного підвищення до пенсії особам, які мають статус дітей війни згідно із ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»,  котрий є Законом постійної дії. В протилежному випадку порушується конституційний принцип верховенства права.

Зокрема, згідно із ст.ст. 95,96 Конституції України, виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків і Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, проте, відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також суд вважає, що  при розрахунку щомісячного підвищення дітям війни, яке, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», становить 30% мінімальної пенсії за віком,  слід виходити з положення ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого, крім передбаченого ст.28 цього Закону, мінімального розміру пенсії за віком.

Таким чином, розмір недоплаченого  підвищення до пенсії ОСОБА_1,  як дитині війни, з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року становить 699,96 грн. і розраховується наступним чином: 1) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у липні 2007 року становив 406 грн.; з врахуванням, що липень 2007 року мав 31 день, то прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, за 1 день липня 2007 року становив – 406:31=13,10 грн., а за 22 дні липня 2007 року (31 день – 9 днів = 22 дні) становив – 288,20 грн. (22х13,10=288,20 грн.), а 30% від зазначеної суми становить – 86,46 грн.; 2) у 8-9 місяцях 2007 року прожитковий мінімум для непрацездатних осіб становив 406 грн., а 30% від зазначеного розміру становить по 121,80 грн.; 3) у 10-12 місяцях 2007 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 411 грн., а 30% від зазначеного розміру становить по 123,30 грн.; 4) всього у 2007 році недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачці становить: 86,46 + 121,80 + 121,80 + 123,30 + 123,30 + 123,30 = 699,96 грн.

Розмір недоплаченого підвищення до пенсії ОСОБА_1,  як дитині війни, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року становить 712,13 грн. і розраховується наступним чином: 1) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у травні 2008 року становив 481 грн.; травень 2008 року мав 31 день, звідси прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, за 1 день травня 2008 року становить – 481:31=15,516 грн., а за 9 днів травня 2008 року (31 день – 22 дні = 9 днів) становить 139,6 грн. (9х15,516=139,6 грн.), а 30% від зазначеної суми становить – 41,88 грн.; в травні 2008 року позивачці виплачено підвищення до пенсії, як дитині війни в сумі 48,10 грн., тобто по 1,55 грн. в день (48,10 грн.:31день=1,55 грн. допомоги в день виплачено), що за 9 днів травня 2008 року становить 13,95 грн. (1,55 грн. х 9 днів =13,95 грн.), тому недоплата становить у травні 2008 року: 41,88–13,95=27,93 грн.; 2) у 6 місяці 2008 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 481 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – 144,30 грн.; з врахуванням виплати позивачці підвищення в 6 місяці 2008 року в сумі 48,10 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у червні 2008 року їй становить 96,20 грн. (144,30 – 48,10 =96,20 грн.); 3) у 7-9 місяцях 2008 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 482 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 144,60 грн., з врахуванням виплати позивачці підвищення в 7-9 місяцях 2008 року в сумі по 48,20 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 7-9 місяцях 2008 року їй становить по 96,40 грн. (144,60 – 48,20 =96,40 грн.); 4) у 10-12 місяцях 2008 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 498 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 149,40 грн., з врахуванням виплати позивачці підвищення в 10-12 місяцях 2008 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 10-12 місяцях 2008 року їй становить по 99,60 грн. (149,40 – 49,80 =99,60 грн.); 5) всього у 2008 році недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачці становить: 27,93 + 96,20 + 96,40 + 96,40 + 96,40 + 99,60 + 99,60 + 99,60 = 712,13 грн.

У 2009 році розмір недоплаченого підвищення до пенсії ОСОБА_1,  як дитині війни, становить 1240,20 грн. і розраховується наступним чином: 1) у 1-10 місяцях 2009 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 498 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 149,40 грн., з врахуванням виплати позивачці підвищення до пенсії як дитині війни в 1-10 місяцях 2009 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 1-10 місяцях 2009 року їй становить по 99,60 грн. (149,40 – 49,80 =99,60 грн.); 2) у 11-12 місяцях 2009 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 573 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 171,90 грн., з врахуванням виплати позивачці підвищення в 11-12 місяцях 2009 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 11-12 місяцях 2009 року їй становить по 122,10 грн. (171,90 – 49,80 = 122,10 грн.); 3) всього у 2009 році недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачці становить: 99,60х10 + 122,10х2 = 1240,20 грн.

З 1.01.2010 року по 30.06.2010 року розмір недоплаченого підвищення до пенсії ОСОБА_1,  як дитині війни, становить 962,10 грн. і розраховується наступним чином: 1) у 1-3 місяцях 2010 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 695 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 208,50 грн., з врахуванням виплати позивачці підвищення до пенсії як дитині війни в 1-3 місяцях 2010 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 1-3 місяцях 2010 року їй становить по 158,70 грн. (208,50 – 49,80=158,70 грн.); 2) у 4-6 місяцях 2010 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 706 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 211,80 грн., з врахуванням виплати позивачці підвищення в 4-6 місяцях 2010 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 4-6 місяцях 2010 року їй становить по 162 грн. (211,80 – 49,80 = 162 грн.); 3) всього з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачці становить: 158,70х3 + 162х3 = 962,10 грн.

Всього недоплата підвищення до пенсії ОСОБА_1,  як дитині війни, становить  3614,39 грн., а саме: 699,96+712,13+1240,20+962,10=3614,39 грн.

Таким чином, суд вважає, що бездіяльність відповідача щодо відмови у нарахуванні і виплаті позивачці недоплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченої ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»,  на її звернення, за період з: 9.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 1.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року   є незаконною.

 Також, суд вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивачки про зобов’язання УПФУ в Шаргородському районі в подальшому нарахувати та виплачувати на її користь щомісячну державну соціальну допомогу, згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки позивачкою не представлено суду доказів порушення відповідачем свого права, як дитини війни, в майбутньому. Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних  прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, тобто до компетенції   суду належить захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав фізичних осіб,   які вже сталися.

Таким чином, суд вважає, що позов   ОСОБА_1  підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав з 1.01.2007 року по 22.06.2007 року, в частині визнання незаконною бездіяльності відповідача у виплаті недоплаченої їй державної соціальної допомоги як дитині війни та в частині стягнення з  Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області   на користь позивачки недоплаченої їй державної соціальної допомоги, як дитині війни, за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року в сумі 699,96 грн., з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року –  в сумі 712,13 грн., за 2009 рік – в сумі 1240,20 грн., за період з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року – в сумі 962,10 грн.,  а всього 3614,39 грн., в решті позову – слід відмовити.

          Встановленому судом факту відповідають цивільно-правові відносини, що виникають з приводу захисту прав фізичної особи по спорах щодо призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, які регулюються  Конституцією України,  Цивільним процесуальним кодексом України,   Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Так, згідно ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, в Україні  визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій  чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.  Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 10, 11, п.2 ч.1 ст.15, 72, 73, 209, 212-215, 218 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь в справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Згідно ст.ст.257, 261, 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися  про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст.1 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років; державна соціальна гарантія – це встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки (Ст.2 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»).

Згідно ч.2 ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України розробляє і включає до загальнодержавних програм відповідні положення щодо соціального захисту дітей війни і здійснює контроль за їх виконанням. Положення про соціальний захист дітей війни повинні бути відображені в програмах діяльності Кабінету Міністрів України, які схвалюються Верховною Радою України. Суми разової грошової допомоги звільняються від обкладення податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що  виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених   Законом України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок  коштів Державного бюджету України.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.  

На Пенсійний фонд України, відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року за №1261 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України», покладено завдання участі у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;  забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Одним із основних завдань управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі, відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі, затвердженого начальником головного управління ПФУ у Вінницькій області 1.04.2008 року, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом.

  Суд залишає по за увагою посилання відповідача – УПФУ у Шаргородському районі, викладені в запереченні на позовну заяву про те, що при вказаних спірних правовідносинах не можна застосовувати при нарахуванні недоплаченого підвищення до пенсії позивачці, як дитині війни, вимоги ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо мінімальної пенсії, яка застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, що також, на думку відповідача, встановлено і ухвалою Конституційного Суду України від 19.05.2009 року у справі №2-25/2009 року, оскільки положення частини 1 статті 28 вище вказаного Закону не є перешкодою для застосування визначеної в ній величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних із мінімальною пенсією за віком, і чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 ст.28 цього Закону мінімальної пенсії за віком. До того ж в ухвалі Конституційного Суду України, на яку посилається відповідач в запереченні, вказане питання не розглянуто, оскільки Конституційним Судом відмовлено у відкритті конституційного провадження у даній справі.

Також, суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені в запереченні на позовну заяву щодо правомірності нарахувань та виплати позивачці підвищення до пенсії, як «дитині війни», з посиланням на відсутність фінансування з бюджету для виплати підвищення в розмірах, які вказані позивачкою, а також з посиланням на нецільове використання коштів Пенсійного фонду України у випадку проведення виплат не із Держбюджету, як встановлено ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а  із джерел Пенсійного фонду, оскільки питання фінансування цих видатків на підвищення до пенсії дітям війни не є предметом спору і питання надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах даної категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися. Навпаки, із заперечень та довідки відповідача вбачається, що виплати підвищення до пенсії дітям війни з Держбюджету  фінансувалися протягом 2007-2010 років. Окрім того, позивачка не заявляє позовної вимоги, а суд не зобов’язує відповідача проводити виплати   ОСОБА_1  з власних джерел фінансування УПФУ у Шаргородському районі.      

    Крім того, суд залишає по за  увагою заяву відповідача про застосування позовної давності та відмови у позові на підставі спливу позовної давності, оскільки судом встановлено, що позивачка пропустила строки позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права за період з 1.01.2007 року по 22.06.2007 року з поважних причин – необізнаності про дійсне нарахування та виплату їй як особі, яка має статус «дитини війни», допомоги, передбаченої ЗУ «Про статус і соціальний захист дітей війни», за період з 2007 року по червень 2010 року включно, про що вона  дізналася лише із  відповіді відповідача від 30.07.2010 року за № 1062/06/41/09   на своє звернення з приводу нарахування та надбавки до пенсії як «дитині війни». Крім того, Конституцією України кожному гарантується право знати свої права і обов’язки, проте, УПФУ у Шаргородському районі будь-яких роз’яснень позивачці по питанню нарахування підвищення до пенсії, як дитині війни, ні в письмовій, ні в усній формі не надавав, що підтверджується як показами позивачки, так і оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою позивачки за №132436.      

    Таким чином, судом встановлено, що право позивачки ОСОБА_1   на отримання підвищення до пенсії, як дитині війни, у липні-грудні 2007 року, травні-грудні 2008 року та у 2009-2010 роках  у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, порушено з боку управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі і підлягає судовому захисту, а позов є частково обґрунтованим  і підлягає частковому задоволенню.

    Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивачки понесені нею та документально підтверджені судові витрати (а.с.1,2) по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

Керуючись ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96  Конституції України, ст. ст. 3, 8, 10, 11, п.2 ч.1 ст.15, 72, 73, 209, 212-215, 218, 88 ЦПК України і на підставі ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України,  ст. ст. 1, 2, 3, 4, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. ст. 6, 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення»,     суд  

в и р    і ш и в:

           Позовну заяву  ОСОБА_1  до Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області про поновлення  пропущеного строку, визнання бездіяльності незаконною, стягнення недоплаченої щомісячної 30% надбавки до пенсії як дитині війни та  зобов'язання виплачувати її в подальшому  задовольнити частково.

            Поновити ОСОБА_1  строк на звернення до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів як "дитини війни" за період з 1.01.2007 року до 22.06.2007 року.

            Визнати незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі Вінницької області щодо нарахування і виплати державної соціальної допомоги ОСОБА_1  як дитині війни за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, за 2009 рік, з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року включно відповідно до ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни".

             Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області на користь ОСОБА_1  недоплачену державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року в сумі 699,96 грн., з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року -  в сумі 712,13 грн., за 2009 рік - в сумі 1240,20 грн., з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року в сумі 962,10 грн., а всього 3614 (три тисячі шістсот чотирнадцять) гривень 39 копійок.

              Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області на користь ОСОБА_1 51 грн. сплаченого нею при зверненні в суд державного мита та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120 грн.,

В решті позову відмовити.  

              Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд  протягом десяти днів   з дня його проголошення.

Суддя :