АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
Суддя судової палати у кримінальних справах апеляційного суду Тернопільської області Декайло П.В., з участю скаржника ОСОБА_1, в м. Тернополі 18 червня 2010 року розглянув адміністративну справу за апеляцією ОСОБА_1 на постанову Тернопільського міськрайонного суду від 22 вересня 2009 року, -
Цією постановою
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Ланівці Борщівського району Тернопільської області, мешканця АДРЕСА_1, громадянина України, не працюючого, -
визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП та накладено на нього стягнення у виді позбавлення права керування всіма видами транспортних засобів строком на 5 років з оплатним вилученням транспортного засобу марки “Форд Скорпіо” д.н.з. НОМЕР_1, яким він керував.
Як визнав доведеним суд в постанові, ОСОБА_1, який двічі протягом року піддавався адміністративному стягненню за керування транспортним засобом в стані алкогольного сп’яніння, 02 липня 2009 року близько 16 год. 40 хв. в с. Кугаївці по автодорозі Кам’янець – Подільський – Білогір’я, керував транспортним засобом марки “Форд Скорпіо” д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп’яніння, від проходження у встановленому порядку огляду на стан сп’яніння відмовився, чим порушив п.2.5 Правил дорожнього руху України.
В апеляційній скарзі, поданій 27 травня 2010 року, ОСОБА_1 просить поновити пропущений строк для апеляційного оскарження постанови суду від 22 вересня 2009 року, оскільки він не був належним чином повідомлений про місце і час розгляду справи в суді та в день розгляду справи перебував на стаціонарному лікуванні, а про постанову суду дізнався лише 17 травня 2010 року, а тому пропустив даний строк з поважних причин та просить скасувати дану постанову суду і закрити провадження в справі. Посилається ________________________________________________________________________________Справа № 33 – 147, 2010 р. Головуючий у І інстанції – Грицак Р.М.
Категорія – ч.3 ст.130 КУпАП Доповідач – Декайло П.В.
на те, що судом винесено рішення з істотним порушенням норм матеріального та процесуального права. Стверджує, що ніякої постанови від 08 липня 2008 року, якою його нібито притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.130 КУпАП Тернопільським міськрайонним судом не виносилось. Вважає, що висновок суду про керування ним транспортним засобом з явними ознаками алкогольного сп’яніння зроблений виключно на основі письмових пояснень ОСОБА_2 Крім цього, вказує на те, що не керував транспортним засобом та знаходився поза його межами, а тому відмовився від проходження медичного огляду на стан сп’яніння.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши скаржника ОСОБА_1, який підтримав подану ним апеляцію і з мотивів викладених у ній просить поновити пропущений строк для апеляційного оскарження постанови суду та скасувати дану постанову суду і закрити провадження в справі, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи апеляційної скарги, приходжу до висновку, що апеляція ОСОБА_1 підлягає до задоволення з таких міркувань.
З матеріалів справи вбачається, що справа була розглянута без участі ОСОБА_1, а копія постанови суду від 22 вересня 2009 року йому не надсилалася, і лише 17 травня 2010 року він вперше дізнався про прийняте відносно нього рішення, ознайомившись в Тернопільському міськрайонному суді з матеріалами даної справи, про що свідчить подана ним письмова заява на адресу зазначеного суду від 11 травня 2010 року. Крім цього, згідно виписки з медичної картки стаціонарного хворого №02/86049, виданої КЗТОР “Тернопільською обласною клінічною лікарнею”, ОСОБА_1 10 вересня 2009 року госпіталізований та 12 жовтня 2009 року виписаний з лікарні, тобто в день розгляду справи, а саме 22 вересня 2009 року перебував на стаціонарному лікуванні, а тому не міг з’явитися в суд. На підставі наведеного строк на апеляційне оскарження апелянту слід поновити, так як він пропущений з поважної причини.
Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.
При цьому обвинувачення у скоєнні адміністративного правопорушення має бути обґрунтовано конкретними доказами. В основу постанови мають бути покладені лише достовірні докази, досліджені у судовому засіданні.
Керуючись законом, суддя повинен дати остаточну оцінку доказам щодо їх допустимості, достовірності та достатності для вирішення питань, що стосуються вини особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Цих вимог закону під час розгляду даного адміністративного матеріалу виконано не було.
На обґрунтування свого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, суд першої інстанції послався на протокол про адміністративне правопорушення від 02 липня 2009 року Серія ХІ №192221, належно не перевіривши та не дослідивши цей доказ у судовому засіданні.
В той же час, суддя не врахував, що згідно з ч.3 ст.62 Конституції України та п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №7 “Про посилення судового захисту прав та свобод людини і громадянина ” обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, які повинні визнаватися недопустимими.
Так, в даному протоколі про адміністративне правопорушення було зроблено виправлення кваліфікації дій ОСОБА_1 на ч.3 ст.130 КУпАП, а тому вказаний доказ у відповідності до вимог ч.3 ст.62 Конституції України є нелегітимним, таким що зібраний з порушенням закону. Проте, суддя не звернув на це уваги та поклав його в основу прийнятого рішення.
Відповідно до вимог ст.283 КУпАП постанова у справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
В порушення вимог вищевказаної норми закону у постанові суду в фабулі вказано, що “ОСОБА_1 порушив вимоги п.2.5 Правил дорожнього руху України”, що за змістом не відповідає протоколу про адміністративне правопорушення від 02 липня 2009 року, де зазначено, що “ОСОБА_1 порушив п.2.9 Правил дорожнього руху України”.
Також, в постанові суду невірно вказано, що “…постановою Тернопільського міськрайонного суду від 08 липня 2008 року, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.130 КУпАП …”, оскільки як вбачається з матеріалів справи, така постанова була винесена 08 липня 2009 року та постановою апеляційного суду Тернопільської області від 18 червня 2010 року її було скасовано, а провадження в адміністративній справі закрито.
Крім цього, на обґрунтування свого висновку про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, суд першої інстанції послався на протокол медичного огляду від 02 липня 2009 року, який проводився о 18 год. того ж дня та відповідно до якого ОСОБА_1 перебував в стані алкогольного сп’яніння.
Підставою для направлення ОСОБА_3 для медичного обстеження, як слідує з протоколу про адміністративне правопорушення від 02 липня 2009 року, був запах алкоголю від правопорушника.
Відповідно до ч.2 ст.266 КУпАП огляд водія на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу на швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів працівником міліції у присутності двох свідків.
Частиною 3 ст.266 КУпАП передбачено, що лише у разі незгоди водія на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу на швидкість реакції, працівником міліції з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами, огляд проводиться в закладі охорони здоров’я.
Як вбачається з матеріалів справи, огляд ОСОБА_1 на стан сп’яніння з використанням спеціальних технічних засобів працівником міліції Росецьким О.В. у присутності двох свідків не проводився і проведення такого огляду ОСОБА_1 не пропонувалося. Всупереч вимог вищевказаних нормативно-правових актів ОСОБА_1 був направлений для проведення медичного огляду в заклад охорони здоров’я лише за наявності візуальних ознак знаходження особи у стані сп’яніння.
Згідно ч.5 ст.266 КУпАП направлення особи для огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу на швидкість реакції, проведений з порушенням вимог цієї статті, вважається недійсним.
Таким чином, направлення ОСОБА_1 для проведення медичного огляду на стан алкогольного сп’яніння не може вважатися легітимним в силу порушення порядку його проведення.
З огляду на ці обставини вважаю, що в матеріалах справи відсутні і судом не здобуті належні докази про вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП.
З урахуванням наведеного, вважаю, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.130 КУпАП, а тому постанову Тернопільського міськрайонного суду від 22 вересня 2009 року відносно ОСОБА_1 слід скасувати та закрити провадження в справі.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 293, 294 КУпАП, -
П О С Т А Н О В И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження.
Постанову Тернопільського міськрайонного суду від 22 вересня 2009 року відносно ОСОБА_1 – скасувати, а провадження в адміністративній справі – закрити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя судової палати у кримінальних справах
апеляційного суду Тернопільської області
П.В.Декайло