Справа № 2-463/2010 року.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

4 серпня  2010 року                   Шаргородський районний суд Вінницької області

в складі: головуючого               судді    Славінської Н.Л.

при секретарі                                           Базиляк Н.М.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду справу за позовом  ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі про зобов’язання вчинити дії по перерахунку та виплаті недоотриманої щомісячної суми  до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про статус і соціальний захист дітей війни»,                                                      

в с т а н о в и в :

    15.07.2010 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому зазначив, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1, відноситься до категорії осіб із статусом «дитина війни». Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» з 1.01.2006 року йому повинна виплачуватися щомісячна грошова допомога у вигляді надбавки до пенсії у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком. Про те, що вказана надбавка до пенсії йому протиправно не виплачувалася у 2006-2007 роках, а у 2008-2010 роках виплачувалася у неповному обсязі, він дізнався із публікацій у газеті на початку 2010 року, у зв’язку із чим звернувся до відповідача з проханням нарахувати і виплатити грошові кошти, починаючи з 1.01.2007 року, на що отримав лист від 9.07.2010 року з відмовою у нарахуванні та виплаті недоплаченої соціальної допомоги. Вважає, що не  нарахування та невиплата працівниками УПФУ у Шаргородському районі належної йому соціальної надбавки у повному обсязі є незаконними та такими, що порушують його охоронювані законом права.

    Частиною 2 статті 3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» встановлено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені чи скасовані іншими нормативно-правовими актами, що гарантовано також Конституцією України.

    Конституційний Суд України своїми рішеннями визнав дії держави, що полягають у невиплаті 30% надбавки, неконституційними, тому положення бюджетних законів на 2007-2008 роки, що стосуються виплат 30% надбавки дітям війни, є неконституційними, чим порушується принцип верховенства права, закріплений у ст. 8 Конституції України.

     Про належні йому, як дитині війни, виплати, його повідомлено не було, тому про факт порушення його прав йому стало відомо лише з публікації в газеті та офіційно – з листа відповідача з відмовою у перерахунку і виплаті пенсії, як дитині війни.  

    Просить відновити пропущений строк для звернення до суду за захистом порушених прав, свобод та інтересів; визнати бездіяльність відповідача щодо невиплати і ненарахування недоплаченої йому державної соціальної допомоги як дитині війни з 1.01.2007 року по теперішній час незаконною; стягнути з управління ПФУ у Шаргородському районі йому, як дитині війни, недоплачену щомісячну державну соціальну допомогу – 30% надбавку до пенсії, що передбачена ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», починаючи з 1.01.2007 року по 30.06.2010 року в сумі 4803,60 грн.; зобов’язати відповідача нарахувати і виплачувати щомісячно державну соціальну допомогу – 30% надбавку до пенсії, що передбачена ст. 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у повному розмірі в подальшому; судові витрати покласти на відповідача.  

 В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заявлені вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на ті самі обставини.  

Представник відповідача – управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі в судове засідання не з’явився, але від  начальника УПФУ в Шаргородському районі Мельника О.Г. до суду надійшла заява про те, щоб справу розглянути у відсутності представника відповідача. Згідно наданих до суду заперечень (а.с.20-22) відповідач позов не визнав і просить залишити його без задоволення як безпідставний, а також у зв’язку із пропуском позивачем строків звернення до суду.  

             Вирішуючи спір, суд встановив, що ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Пекареві Сосницького району  Вінницької області, є громадянином України, йому на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років (а.с.8). Тобто судом встановлено, що ОСОБА_1  має статус дитини війни, як його визначено в ст.1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що підтверджується довідкою управління праці і соціального захисту населення Шаргородської РДА від 13.01.2006 року за №3512 (а.с.12).

Також, судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію за віком, що підтверджується оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою за №136414.

Зазначені обставини, встановлені судом, зокрема, що позивач ОСОБА_1 є дитиною війни та пенсіонером за віком, визнаються сторонами, що вбачається із виданого відповідачем пенсійного посвідчення ОСОБА_1 (а.с.10) та оглянутої в судовому засіданні пенсійної справи позивача.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», має право на державну соціальну підтримку, зокрема, на підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

Також, судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 пропустив строки звернення до суду за захистом порушених прав як дитини війни у період з 1.01.2007 року по 15.07.2007 року з поважних причин, оскільки про дійсне нарахування та виплату йому, як особі, яка має статус «дитини війни», допомоги, передбаченої ЗУ «Про статус і соціальний захист дітей війни», за період з 2007 року по 2010 рік включно, він дізнався із відповіді від 9.07.2010 року за №Н – 36 на своє звернення до відповідача з приводу нарахування надбавки до пенсії як дитині війни (а.с.14-15), і вважає такі нарахування та виплати неправильними і такими, що порушують його права та інтереси як дитини війни.

Будь-яких повідомлень, копій письмових звернень ОСОБА_1 чи документів, що підтверджували б усні звернення ОСОБА_1 до відповідача з приводу правильності нарахування і виплати йому допомоги як дитині війни,     відповідачем суду не представлено, а навпаки, спростовано  оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою, з якої вбачається, що всі звернення ОСОБА_1 стосувалися  перерахунку пенсії у зв’язку із збільшенням трудового стажу або заробітної плати, але не стосувалися перерахунку чи нарахування надбавки до пенсії як дитині війни.    

Таким чином, суд вважає, що позивач пропустив строки звернення із  позовом  про захист порушених прав як «дитини війни» в січні-липні 2007 року  – з поважних причин, тому даний строк підлягає поновленню.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.  

Також, згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» непрацездатні громадяни, крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення, мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Таким чином, на органи Пенсійного фонду в Україні покладено повноваження щодо призначення і виплати пенсій та доплат до них, в тому числі, і підвищення до пенсії дітям війни. Зазначені обставини сторонами визнаються і не оспорюються.

Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі, відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі, затвердженого начальником головного управління ПФУ у Вінницькій області 1.04.2008 року, є  органом, на який покладено завдання забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством (а.с.25-26). Таким чином, відповідачу також було делеговано повноваження щодо призначення і здійснення виплат дітям війни.  

Також судом встановлено з   довідки відповідача (а.с.24), що УПФУ у Шаргородському районі  отримувало у 2007-2010 роках з Державного бюджету кошти, призначені для виплат дітям війни, і розподіляло їх в межах, встановлених Законами України про Державний бюджет України на відповідний рік та постановою Кабміну від 28.05.2008 року №530.  

Підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком ОСОБА_1 у 2007 році відповідачем не виплачено, що підтверджується довідкою УПФУ у Шаргородському районі №898/06-41/02 від 22.07.2010 року (а.с.290).

У 2008-2010 роках (по червень 2010 року – включно) ОСОБА_1 отримував від відповідача доплату до пенсії, як дитині війни, але не в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, як встановлено ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а  в меншому розмірі,  зокрема:  у 2008 році – за січень-березень  – по 47 грн., за квітень-червень – по 48,10 грн., за липень-вересень  – по 48,20 грн., за жовтень-грудень – по 49,80 грн.; у 2009 році за січень-грудень – по 49,80 грн. щомісячно; з січня по червень включно 2010 року – по 49,80 грн.,  що підтверджується довідкою відповідача №897/06-41/02 від 22.07.2010 року (а.с.28) та оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою позивача  ОСОБА_1

Відповідно до ст.62 Закону України ?ро Державний бюджет України на 2007 рік”  прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність встановлюється у розмірі: з 1 квітня – 406 грн., з 1 жовтня – 411 грн.; відповідно до ст. 58 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає: з 1 квітня – 481 грн., з 1 липня 482 грн., з 1 жовтня – 498 грн.; відповідно до ст.54 ЗУ ?ро Державний бюджет України на 2009 рік” прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає: з 1 січня – 498 грн., а відповідно до ст.1 ЗУ «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» №1646-УІ від 20.10.2009 року, встановлено прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність: з 1 листопада 2009 року – у розмірі 573 грн.;  відповідно до ст.52 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2010 рік» прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, складає: з 1 січня – 695 грн., з 1 квітня – 706 грн.

Саме з такого розрахунку повинно було вираховуватися і виплачуватися щомісячне підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни,  у 2007-2010 роках (по червень 2010 року включно), а також із врахуванням того, що рішеннями Конституційного Суду України від 9.07.2007 року №6-рп/2007 та від 22.05.2008 року №10-рп/2008 визнано неконституційними – відповідно: положення п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет на 2007 рік» щодо зупинення на 2007 рік дії статті 6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» та положення п.41 розділу 2 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України».

Тобто УПФУ у Шаргородському районі Вінницької області з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а також у 2009 році та з січня по червень включно 2010 року повинно було нараховувати та виплачувати позивачу ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як дитині війни, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

З 1.01.2007 року до 9.07.2007 року та з 1.01.2008 року до 22.05.2008 року позивач ОСОБА_1 не мав права на отримання підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, так як норма, якою передбачено це право, була зупинена, а положення Законів України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» і «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України», що зупиняли дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», втрачають чинність і не підлягають застосуванню  з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, що передбачено ч.2 ст. 152 Конституції України,   тобто у 2007 році з 9.07.2007 року, а в 2008 році – з 22.05.2008 року.

Таким чином, судом встановлено, що відповідачем не в повному обсязі проведено виплати позивачу ОСОБА_1, як дитині війни, з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року та з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, а також у 2009 році та в січні-червні 2010 року, оскільки виплата підвищення до пенсії позивачу, як дитині війни, у 2009 році та в січні-червні 2010 року щомісячно проводилася у розмірі 49,80 грн. на підставі п.8 постанови Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року за №530 «Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян», якою звужуються та обмежуються державні соціальні гарантії дітям війни, що є неприпустимим відповідно до ст.22 Конституції України, якою передбачено, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, та ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», якою передбачено, що державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція України має найвищу юридичну силу, а закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що кожен громадянин України має право на соціальний захист.

Виходячи із положень ст.ст.8,22,46 Конституції України, виплати підвищення до пенсії дітям війни, передбачені ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», є соціальною гарантією і не можуть бути скасованими, а також не можуть бути звужені за їх змістом і обсягом при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів.

Тому суд прийшов до висновку, що в даному спорі щодо розміру підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни,  слід керуватися не Законами про Державний бюджет України на відповідний рік та постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, а Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки він, як Закон постійної дії, має прерогативу над Законами про Державний бюджет України на 2007 рік, 2008 рік, 2009 рік та над постановою КМУ від 28.05.2008 року за №530, які мають обмежений термін дії, тобто являються Законами тимчасової дії – на період певного бюджетного  періоду (п.20 ст.2 Бюджетного кодексу України), який становить один календарний рік, що починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року (ч.1 ст.3 Бюджетного кодексу України), а тому дані закони та постанова КМУ не можуть скасовувати або звужувати чи встановлювати нові розміри щомісячного підвищення до пенсії особам, які мають статус дітей війни згідно із ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»,  котрий є Законом постійної дії. В протилежному випадку порушується конституційний принцип верховенства права.

Зокрема, згідно із ст.ст. 95,96 Конституції України, виключно Законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків і Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, проте, відповідно до ст.22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані і при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Також суд вважає, що  при розрахунку щомісячного підвищення дітям війни, яке, відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», становить 30% мінімальної пенсії за віком,  слід виходити з положення ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», якою визначено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом, оскільки чинним законодавством не передбачено іншого, крім передбаченого ст.28 цього Закону, мінімального розміру пенсії за віком.

Таким чином, розмір недоплаченого  підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року становить 699,96 грн. і розраховується наступним чином: 1) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у липні 2007 року становив 406 грн.; з врахуванням, що липень 2007 року мав 31 день, то прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, за 1 день липня 2007 року становив – 406:31=13,10 грн., а за 22 дні липня 2007 року (31 день – 9 днів = 22 дні) становив – 288,20 грн. (22х13,10=288,20 грн.), а 30% від зазначеної суми становить – 86,46 грн.; 2) у 8-9 місяцях 2007 року прожитковий мінімум для непрацездатних осіб становив 406 грн., а 30% від зазначеного розміру становить по 121,80 грн.; 3) у 10-12 місяцях 2007 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 411 грн., а 30% від зазначеного розміру становить по 123,30 грн.; 4) всього у 2007 році недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачу становить: 86,46 + 121,80 + 121,80 + 123,30 + 123,30 + 123,30 = 699,96 грн.

Розмір недоплаченого підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року становить 712,13 грн. і розраховується наступним чином: 1) прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, у травні 2008 року становив 481 грн.; травень 2008 року мав 31 день, звідси прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, за 1 день травня 2008 року становить – 481:31=15,516 грн., а за 9 днів травня 2008 року (31 день – 22 дні = 9 днів) становить 139,6 грн. (9х15,516=139,6 грн.), а 30% від зазначеної суми становить – 41,88 грн.; в травні 2008 року позивачу виплачено підвищення до пенсії, як дитині війни в сумі 48,10 грн., тобто по 1,55 грн. в день (48,10 грн.:31день=1,55 грн. допомоги в день виплачено), що за 9 днів травня 2008 року становить 13,95 грн. (1,55 грн. х 9 днів =13,95 грн.), тому недоплата становить у травні 2008 року: 41,88–13,95=27,93 грн.; 2) у 6 місяці 2008 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 481 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – 144,30 грн.; з врахуванням виплати позивачу підвищення в 6 місяці 2008 року в сумі 48,10 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у червні 2008 року йому становить 96,20 грн. (144,30 – 48,10 =96,20 грн.); 3) у 7-9 місяцях 2008 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 482 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 144,60 грн., з врахуванням виплати позивачу підвищення в 7-9 місяцях 2008 року в сумі по 48,20 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 7-9 місяцях 2008 року йому становить по 96,40 грн. (144,60 – 48,20 =96,40 грн.); 4) у 10-12 місяцях 2008 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 498 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 149,40 грн., з врахуванням виплати позивачу підвищення в 10-12 місяцях 2008 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 10-12 місяцях 2008 року  йому становить по 99,60 грн. (149,40 – 49,80 =99,60 грн.); 5) всього у 2008 році недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачу становить: 27,93 + 96,20 + 96,40 + 96,40 + 96,40 + 99,60 + 99,60 + 99,60 = 712,13 грн.

У 2009 році розмір недоплаченого підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, становить 1240,20 грн. і розраховується наступним чином: 1) у 1-10 місяцях 2009 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 498 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 149,40 грн., з врахуванням виплати позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в 1-10 місяцях 2009 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 1-10 місяцях 2009 року йому становить по 99,60 грн. (149,40 – 49,80 =99,60 грн.); 2) у 11-12 місяцях 2009 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 573 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 171,90 грн., з врахуванням виплати позивачу підвищення в 11-12 місяцях 2009 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 11-12 місяцях 2009 року йому становить по 122,10 грн. (171,90 – 49,80 = 122,10 грн.); 3) всього у 2009 році недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачу становить: 99,60х10 + 122,10х2 = 1240,20 грн.

З 1.01.2010 року по 30.06.2010 року розмір недоплаченого підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, становить 962,10 грн. і розраховується наступним чином: 1) у 1-3 місяцях 2010 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 695 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 208,50 грн., з врахуванням виплати позивачу підвищення до пенсії як дитині війни в 1-3 місяцях 2010 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 1-3 місяцях 2010 року йому становить по 158,70 грн. (208,50 – 49,80=158,70 грн.); 2) у 4-6 місяцях 2010 року прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, становив 706 грн., а 30% від зазначеного розміру становить – по 211,80 грн., з врахуванням виплати позивачу підвищення в 4-6 місяцях 2010 року в сумі по 49,80 грн., недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни у 4-6 місяцях 2010 року йому становить по 162 грн. (211,80 – 49,80 = 162 грн.); 3) всього з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року недоплата підвищення до пенсії, як дитині війни, позивачу становить: 158,70х3 + 162х3 = 962,10 грн.

Всього недоплата підвищення до пенсії ОСОБА_1,  як дитині війни, становить  3614,39 грн., а саме: 699,96+712,13+1240,20+962,10=3614,39 грн.

Таким чином, суд вважає, що бездіяльність відповідача, що полягає у відмові провести перерахунок пенсії, як дитині війни, та відмова відповідача ОСОБА_1 у нарахуванні і виплаті йому недоплаченої, як дитині війни, щомісячної державної соціальної допомоги у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, що передбачено ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»,  на його звернення, за період з: 9.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, з 1.01.2009 року по 31.12.2009 року, з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року –  є незаконною.

 Також, суд вважає, що не підлягає задоволенню вимога позивача про зобов’язання УПФУ в Шаргородському районі в подальшому нарахувати та виплачувати на його користь щомісячну державну соціальну допомогу, згідно ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки позивачем не представлено суду доказів порушення відповідачем свого права, як дитини війни,  після звернення до суду із позовом, тобто – в майбутньому. Що стосується зобов’язання перерахувань і виплати йому підвищення до пенсії, як дитині війни, в майбутньому, то, відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних  прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, тобто до компетенції   суду належить захист порушених, невизнаних чи оспорюваних прав фізичних осіб,   які вже сталися, а оскільки позивачем  не представлено суду доказів про порушення його прав відповідачем в майбутньому, то позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Таким чином, суд вважає, що позов ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а саме: в частині поновлення пропущеного строку для звернення до суду за захистом порушених прав з 1.01.2007 року по 15.07.2007 року, оскільки, як вбачається із пояснень позивача в судовому засіданні, строк звернення до суду за вказаний період пропущено ним з поважних причин, оскільки про порушення свого права він дізнався із публікації в газеті «33 канал» за 17 лютого 2010 року та з відповіді відповідача від 9.07.2010 року, а також в частині визнання незаконною бездіяльності відповідача, що полягає у відмові провести виплати недоплаченої позивачу державної соціальної допомоги як дитині війни та в частині стягнення з  Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області    на користь ОСОБА_1 недоплаченої йому державної соціальної допомоги, як дитині війни, за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року в сумі 699,96 грн., з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року –  в сумі 712,13 грн., за 2009 рік – в сумі 1240,20 грн., за період з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року – в сумі 962,10 грн.,  а всього 3614,39 грн., в решті позову – слід відмовити.

Тобто обставини, викладені позивачем  в позовній заяві про те, що він має право на доплату йому відповідачем підвищення до пенсії, як дитині війни, у 2007-2010 роках, частково обґрунтовані і підтверджені в судовому засіданні вище перерахованими доказами.

Встановленому судом факту відповідають цивільно-правові відносини, що виникають з приводу захисту прав фізичної особи по спорах щодо призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, які регулюються  Конституцією України,  Цивільним процесуальним кодексом України,   Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Так, згідно ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96 Конституції України, в Україні  визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій  чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.  Кожному гарантується право знати свої права і обов’язки. Бюджетна система України будується на засадах справедливого і неупередженого розподілу суспільного багатства між громадянами і територіальними громадами. Виключно законом про Державний бюджет України визначаються будь-які видатки держави на загальносуспільні потреби, розмір і цільове спрямування цих видатків. Державний бюджет України затверджується щорічно Верховною Радою України на період з 1 січня по 31 грудня, а за особливих обставин – на інший період.

Відповідно до ст.ст. 3, 8, 10, 11, п.2 ч.1 ст.15, 72, 73, 209, 212-215, 218 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь в справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь в справі. Суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи щодо спорів з приводу призначення, обчислення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням та інших соціальних виплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, речового майна, пайків або грошової компенсації замість них. Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд поновлює або продовжує строк, встановлений відповідно законом або судом, за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущення з поважних причин.

Згідно ст.ст.  257, 261, 267 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися  про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Згідно ст.1 Закону України ?ро соціальний захист дітей війни” дитина війни – це особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років; державна соціальна гарантія – це встановлений цим Законом мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.

Державні соціальні гарантії дітям війни встановлюються з метою: визнання на державному рівні важкого життєвого шляху громадян України, чиє дитинство збіглося з роками Другої світової війни; надання дітям війни соціальної підтримки (Ст.2 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни»).

Згідно ч.2 ст.3 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» державні соціальні гарантії дітям війни, встановлені цим Законом, не можуть бути обмежені або скасовані іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що Кабінет Міністрів України розробляє і включає до загальнодержавних програм відповідні положення щодо соціального захисту дітей війни і здійснює контроль за їх виконанням. Положення про соціальний захист дітей війни повинні бути відображені в програмах діяльності Кабінету Міністрів України, які схвалюються Верховною Радою України. Суми разової грошової допомоги звільняються від обкладення податком з доходів фізичних осіб.

Відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що  виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.

Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених   Законом України «Про соціальний захист дітей війни», здійснюється за рахунок  коштів Державного бюджету України.

Згідно ч.1 ст.6 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування непрацездатні громадяни крім пенсійних виплат із системи пенсійного забезпечення мають право отримувати доплати, надбавки та підвищення до зазначених виплат, додаткову пенсію в порядку та за рахунок коштів, визначених законодавством.

Відповідно до ст.10 Закону України «Про пенсійне забезпечення» пенсійне забезпечення здійснюється органами Пенсійного фонду України.  

На Пенсійний фонд України, відповідно до п. 3 Положення про Пенсійний фонд України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.10.2007 року за №1261 «Про затвердження Положення про Пенсійний фонд України», покладено завдання участі у формуванні і реалізації державної політики у сфері пенсійного забезпечення та соціального страхування; керівництво та управління солідарною системою загальнообов’язкового державного пенсійного страхування;  забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством.

Одним із основних завдань управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі, відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 Положення про управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі, затвердженого начальником головного управління ПФУ у Вінницькій області 1.04.2008 року, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством (а.с.25-26).

Згідно ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили  працездатність, визначеного законом.

  Суд залишає по за увагою посилання відповідача – УПФУ у Шаргородському районі, викладені в запереченні на позовну заяву (а.с.20-22) про те, що при вказаних спірних правовідносинах не можна застосовувати при нарахуванні недоплаченого підвищення до пенсії ОСОБА_1, як дитині війни, вимоги ч.1 ст.28 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» щодо мінімальної пенсії, яка застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, що також, на думку відповідача, встановлено і ухвалою Конституційного Суду України від 19.05.2009 року у справі №2-25/2009 року, оскільки положення частини 1 статті 28 вище вказаного Закону не є перешкодою для застосування визначеної в ній величини мінімального розміру пенсії за віком до обрахування інших пенсій чи доплат, пов’язаних із мінімальною пенсією за віком, і чинним законодавством не встановлено іншого, крім передбаченого частиною 1 ст.28 цього Закону мінімальної пенсії за віком. До того ж в ухвалі Конституційного Суду України, на яку посилається відповідач в запереченні, вказане питання не розглянуто, оскільки Конституційним Судом відмовлено у відкритті конституційного провадження у даній справі (а.с.40-41).

Також, суд не приймає до уваги доводи відповідача, викладені в запереченні на позовну заяву (а.с.20-22), щодо правомірності нарахувань та виплати позивачу підвищення до пенсії, як дитині війни, з посиланням на відсутність фінансування з бюджету для виплати підвищення в розмірах, які вказані позивачем, а також з посиланням на нецільове використання коштів Пенсійного фонду України у випадку проведення виплат не із Держбюджету, як встановлено ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», а  із джерел Пенсійного фонду, оскільки питання фінансування цих видатків на підвищення до пенсії дітям війни не є предметом спору і питання надання бюджетних коштів УПФ для виконання покладених на нього обов’язків у справах даної категорії виходять за межі заявлених вимог і судом не розглядалися. Навпаки, з довідки відповідача     (а.с.24), встановлено, що виплати відповідачем підвищення до пенсії дітям війни з Держбюджету  фінансувалися протягом 2007-2010 років. Окрім того, позивач не заявляє позовної вимоги, а суд не зобов’язує відповідача щодо проведення виплат ОСОБА_1 з власних джерел фінансування УПФУ у Шаргородському районі.      

    Крім того, суд залишає по за  увагою заяву відповідача про застосування позовної давності та відмови у позові на підставі спливу позовної давності (а.с.23), оскільки судом встановлено, що позивач пропустив строки позовної давності для звернення до суду за захистом порушеного права за період з 1.01.2007 року по 15.07.2007 року з поважних причин – необізнаності про дійсне нарахування та виплату йому як особі, яка має статус «дитини війни», допомоги, передбаченої ЗУ «Про статус і соціальний захист дітей війни», за період з 2007 року по червень 2010 року включно, про що він  дізнався лише із  відповіді відповідача від 9.07.2010 року за №Н-36 на своє звернення з приводу нарахування та надбавки до пенсії як дитині війни. Посилання відповідача на публікації в газетах  «Урядовий кур’єр» та  «Голос України» щодо виплат дітям війни спростовані поясненнями позивача в судовому засіданні, з яких вбачається, що таких газет він не передплачує, а в місцевій газеті «Шаргородщина» будь-яких роз’яснень відповідача щодо нарахувань дітям війни не було. Крім того, Конституцією України кожному гарантується право знати свої права і обов’язки, проте, УПФУ у Шаргородському районі будь-яких роз’яснень позивачу по питанню нарахування підвищення до пенсії, як дитині війни, ні в письмовій, ні в усній формі не надавав, що підтверджується також і оглянутою в судовому засіданні пенсійною справою позивача за №136414.      

    Таким чином, судом встановлено, що право позивача ОСОБА_1 отримувати підвищення до пенсії, як дитині війни, у липні-грудні 2007 року, травні-грудні 2008 року та у 2009-2010 роках  у розмірі 30 відсотків мінімальної пенсії за віком, порушено з боку управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі і підлягає судовому захисту, а позов є частково обґрунтованим  і підлягає частковому задоволенню.

    Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача понесені ним та документально підтверджені судові витрати (а.с.1,2) по сплаті держмита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.  

Керуючись ст. ст. 8, 19, 22, 46, 55, 57, 95, 96  Конституції України, ст. ст. 3, 8, 10, 11, п.2 ч.1 ст.15, 72, 73, 209, 212-215, 218, 88 ЦПК України і на підставі ст. ст. 257, 261, 267 ЦК України,  ст. ст. 1, 2, 3, 4, 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. ст. 6, 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», ст. 10 Закону України «Про пенсійне забезпечення»,     суд

в и р    і ш и в:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі про зобов’язання вчинити дії по перерахунку та виплаті недоотриманої щомісячної суми  до пенсії відповідно до ст.6 Закону України «Про статус і соціальний захист дітей війни»                                                      –   задовольнити частково.

Поновити ОСОБА_1 строк на звернення до суду з позовом про захист прав, свобод та інтересів як «дитини війни» за період з 1.01.2007 року до 15.07.2007 року.

Визнати незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України у Шаргородському районі щодо не нарахування і невиплати ОСОБА_1 державної соціальної допомоги як дитині війни  за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року, з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року, за 2009 рік, з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року включно відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» у розмірі 30% надбавки до пенсії.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі Вінницької області на користь ОСОБА_1 недоплачену йому державну соціальну допомогу як дитині війни за період з 9.07.2007 року по 31.12.2007 року в сумі 699,96 грн., з 22.05.2008 року по 31.12.2008 року –  в сумі 712,13 грн., за 2009 рік – в сумі 1240,20 грн., з 1.01.2010 року по 30.06.2010 року в сумі 962,10 грн., а всього 3614 (три тисячі шістсот  чотирнадцять) гривень 39 копійок.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Шаргородському районі на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати по сплаті державного мита в сумі 51 грн. та витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в суді в сумі 120 грн., а всього 171 грн.  

В решті позову – відмовити.  

          Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до апеляційного суду Вінницької області через Шаргородський районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.  

Суддя: