Справа № 2а-80/2010 року.

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 липня  2010 року                 Шаргородський районний суд Вінницької області

в складі головуючого               судді Славінської Н.Л.

при секретарі                                       Бородавка В.П.

з участю представника позивача       ОСОБА_1

         розглянувши у попередньому судовому засіданні в місті Шаргороді в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до завідувача сектору Державної інспекції з контролю за використанням  та охороною земель відділу Деркомзему у Шаргородському районі Вінницької області Рєзанова Віталія Андрійовича  про визнання  незаконним та скасування акту індивідуальної дії – постанови про накладення адміністративного стягнення,  

в с т а н о в и в :

     15.07.2010   року  ОСОБА_2 звернувся до суду із даним адміністративним позовом, в якому зазначив, що 7 грудня 2004 року він купив складське приміщення в АДРЕСА_1 з метою здійснення підприємницької діяльності його дружиною ОСОБА_4, якій воно було надане в користування за договором оренди від 18 листопада 2008 року. В даному приміщенні було встановлено обладнання і ОСОБА_4 почала займатися виробництвом пресованої цегли. Право власності на складське приміщення зареєстроване в КП «Могилів-Подільське міжрайонне бюро технічної інвентаризації» 28 березня 2005 року.  18 січня 2010 року рішенням Джуринської сільської ради надано йому земельну ділянку біля приміщення площею 0,17 га. за рахунок земель запасу з наданням в оренду, з послідуючим викупом земельної ділянки для комерційної діяльності. Цим же рішенням його  зобов’язано укласти договір із землевпорядною організацією на виготовлення технічної документації.

              18 січня 2010 року Джуринська сільська рада прийняла рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ПП «СІВІЛА І К» для виробництва будівельних матеріалів в межах населеного пункту. Цим же рішення ПП «СІВІЛА І К» надано в оренду 0,5009 га земельної ділянки. В ньому ж зазначено, що ПП «СІВІЛА І К» зобов’язано встановити в натурі межі землекористування і обумовити сервітут на право під’їзду до будівель ОСОБА_2 та ОСОБА_5

Тобто, надані земельні ділянки йому та  ПП «СІВІЛА І К» є суміжними, але про погодження меж із ПП «СІВІЛА І К» він ніяких документів  не підписував.

23 червня 2010 року на нього було складено протокол про адміністративне правопорушення, де зазначено, що він порушив  вимоги ст. 125, 126, 103 ЗК України, ст. 210 ЦК України та ст. 5 Закону України «Про оренду землі», за що передбачена відповідальність по ч.2 ст. 53-1 КпАП України та ч.1 ст. 211 ЗК України.

Жодних дій по самовільному зайняттю земельної ділянки ПП «СІВІЛА І К» він не здійснив, оскільки невідомо, де ж саме проходить межа суміжного землекористування, тому що Джуринська сільська рада не провела розмежування.

23 червня 2010 року йому був виданий припис  про усунення  до 15 липня 2010 року допущеного порушення. Цим же приписом йому рекомендовано укласти  з ПП «СІВІЛА І К»  договір суборенди земельної ділянки  або звільнити зайняту земельну ділянку, площею 0,0066 га.

Не дочекавшись 15 липня 2010 року,  відповідач виніс постанову №0003 від 5 липня 2010 року про накладення на  нього  штрафу в сумі 510 гривень.

Дана постанова є незаконною та необґрунтованою і підлягає  скасуванню з огляду на викладене та по процедурі її винесення.  

При розгляді справи про адміністративне правопорушення з’ясуванню підлягає обставина зі встановлення особи, винної в даному випадку в складуванні цегли, бо ОСОБА_4 чи він цегли на земельній ділянці не складували.  

Крім того, відповідач зобов’язаний був вказати спосіб самовільного зайняття земельної ділянки, тобто об’єктивну сторону правопорушення.                

Відповідач в протоколі не зафіксував місце складування цегли. Сільська рада зобов’язала розмежувати землекористування своїм рішенням лише  ПП «СІВІЛА І К», а не його. Вирішення питання розмежування в землекористуванні є виключною компетенцією сільської ради, в даному випадку Джуринської, яка не виконала свого власного рішення про встановлення межі між його та землекористуванням  ПП  «СІВІЛА  І К».

    Просить постанову відповідача – завідувача сектору Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель відділу Держкомзему у Шаргородському районі Вінницької області Рєзанова Віталія Андрійовича № 0003 від 5 липня 2010 року про визнання його винним по ч.2 ст. 53-1 КпАП України з накладенням на нього штрафу в сумі 510 гривень, визнати незаконною та скасувати її.

    В попередньому судовому засіданні позивач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_1 підтримали і уточнили позовні вимоги. Просили визнати протиправною постанову №0003 від 5.07.2010 року завідувача сектору  Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель відділу Держкомзему в Шаргородському районі  Вінницької області Рєзанова В.А.  про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності по ч.2 ст.53-1 КпАП України у виді штрафу в розмірі 510 грн., скасувати вказану постанову, а провадження по справі про адміністративне правопорушення – закрити. Суду пояснили, що вказана адміністративна постанова є незаконною, тому має бути скасована, оскільки відповідач не довів, що саме позивач самовільно зайняв земельну ділянку, так як складське приміщення по АДРЕСА_1 позивач купив для здійснення підприємницької діяльності дружиною – ОСОБА_4, котра в нього це приміщення орендує і займається в ньому виготовленням цегли, так як є приватним підприємцем. Позивач не є приватним підприємцем.      

            Завідувач сектору Державної інспекції з контролю за використанням  та охороною земель відділу Деркомзему у Шаргородському районі Вінницької області Рєзанов В.А. в попередньому судовому засіданні позов визнав, зазначивши, що при винесенні адміністративної постанови від 5.07.2010 року за №0003 відносно ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності ним допущено помилку, а саме: зазначено, що ОСОБА_2  вчинив самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,0066 га в с. Джурин Шаргородського району Вінницької області, на АДРЕСА_1, за що передбачена відповідальність за  ч.2 ст.53-1 КпАП України, тоді як ст.53-1 КпАП України немає частини 2. Крім того, ним не було перевірено той факт, що ОСОБА_2 не є приватним підприємцем, а тому не він, а його дружина займається підприємницькою діяльністю в складському приміщенні ОСОБА_2, і, можливо, саме вона складувала цеглу на самовільно зайнятій земельній ділянці.    Вважає, що при вказаних обставинах винесена ним постанова №0003 від 5.07.2010 року щодо ОСОБА_2 про притягнення його до адміністративної відповідальності по ч.2 ст.53-1 КпАП України, підлягає скасуванню.

    Відповідно до ч.4 ст.121 КАС України, якщо під час попереднього провадження відповідач визнав позов, суд може прийняти постанову про задоволення адміністративного позову.        

    Вирішуючи спір, суд встановив, що 5.07.2010 року відповідачем, завідувачем сектору Державної інспекції з контролю за використанням  та охороною земель відділу Деркомзему у Шаргородському районі Вінницької області Рєзановим В.А.  винесено відносно ОСОБА_2 постанову за №0003 про притягнення його до адміністративної відповідальності у виді штрафу в розмірі 510 грн. за вчинення ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.53-1 КпАП України, зокрема, як вбачається із постанови, за самовільне зайняття земельної ділянки площею 0,0066 га в с. Джурин Шаргородського району Вінницької області по АДРЕСА_1.

    Як вбачається із постанови №0003 від 5.07.2010 року (а.с.25), відповідачем ОСОБА_2 ставиться в вину  вчинення ним самовільного зайняття земельної ділянки по АДРЕСА_1, тоді як із пояснень позивача та його представника в судовому засіданні, а також із документів про оренду складського приміщення, котре знаходиться на вказаній земельній ділянці, вбачається, що ОСОБА_2, який є власником даного приміщення (а.с.8-10), передав його в оренду 18.11.2008 року (а.с.11-12) ОСОБА_4 для здійснення останньою виробничої підприємницької діяльності. Сам же ОСОБА_2 вказане приміщення не використовує і підприємницькою діяльністю не займається, що підтверджується довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.28).  

    Також, в постанові про накладення адміністративного стягнення від 5.07.2010 року за №0003 відповідачем не зазначено час вчинення правопорушення, а також не зазначено, в чому саме полягають дії позивача по самовільному зайняттю земельної ділянки із земель житлової та громадської забудови, які свідчать про її фактичне використання. Так само і в протоколі про адміністративне правопорушення від 23.06.2010 року (а.с.16), на підставі якого відповідачем винесено постанову про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності,  не зазначено, в чому саме полягають дії особи, яка притягається до адміністративної відповідальності –  ОСОБА_2, по самовільному зайняттю земельної ділянки.

Таким чином, в постанові про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності не розкрита об’єктивна сторона адмінправопорушення, передбаченого ст.53-1 КпАП України.

     Таким чином, в діях ОСОБА_2  відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КпАП України.

Крім того, в постанові від 5.07.2010 року за №0003 зазначено, що ОСОБА_2 притягується до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст.53-1 КпАП України, проте, ст.53-1 КпАП України не містить частини 2.

Таким чином, 5.07.2010 року завідувач сектору Державної інспекції з контролю за використанням  та охороною земель відділу Деркомзему у Шаргородському районі Вінницької області Рєзанов В.А.   необґрунтовано виніс постанову №0003 про вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 53-1 КпАП України і про застосування до останнього адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн.

Встановленому судом факту відповідають адміністративно-правові відносини, що регулюються  ст.ст. 2, 4, 6, 9, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162 КАС України,  ст.ст.9,10,53-1,280, 287, 289, 293  КпАП України, ст.ст.212 ч.2, 125,126 ЗК України, ст.1  ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель».

Відповідно до ст.ст. 2, 4, 6, 9, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162 КАС України,   завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень органів державної влади, органів місцевого самоврядування і до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена КАС України. Суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі,  в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень, дій чи бездіяльності. Місцевим загальним судам, як адміністративним судам підсудні усі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.   Адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень, що стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання (перебування, знаходження) позивача. Докази в адміністративному судочинстві мають бути належними та допустимими. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує щодо адміністративного позову. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Суд може визнати протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень. При вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень; зобов’язання відповідача вчинити певні дії; стягнення з відповідача коштів. Суд може прийняти іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб’єкта владних повноважень.

Згідно вимог ст.ст. 9,10,53-1, 280, 287, 289, 293  КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків. Орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов’язаний з’ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом’якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, та інше. Постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено, а також потерпілим. Скаргу на постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути подано протягом десяти днів з дня винесення постанови. В разі пропуску зазначеного строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено органом (посадовою особою), правомочним розглядати скаргу. Орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне із таких рішень: 1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення; 2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд; 3) скасовує постанову і закриває справу; 4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Відповідно до вимог ст.ст.125,126, 212 ч.2 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування земельною ділянкою, виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок  громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки.

Самовільне зайняття земельних ділянок – це будь-які дії особи, які свідчать про фактичне використання  не наданої їй земельної ділянки  чи намір використовувати земельну ділянку до встановлення її меж у натурі (на місцевості), до одержання документа, що посвідчує право на неї, та до його державної реєстрації (ст.1 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель»).  

Відповідач Рєзанов В.А.  не надав суду доказів,  які достовірно вказують на наявність в діях ОСОБА_2 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53-1 КпАП України, а  посилання відповідача в постанові по справі про адміністративне правопорушення лише на протокол про адміністративне правопорушення  не може бути прийнято судом як беззаперечний та належний доказ вчинення позивачем адміністративного правопорушення, оскільки із матеріалів справи вбачається, що  відповідач Рєзанов В.А. не встановив належних свідків, не прийняв інших, передбачених законом, заходів по встановленню істини по справі та  не  представив суду  доказів, що підтверджують винуватість позивача, хоча   законом обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.71 КАС України). До того ж, відповідач в постанові від 5.07.2010 року за №0003 безпідставно притягнув ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності за ч.2 ст.53-1 КпАП України, тоді як вказана стаття не містить частини 2.  

            За вказаних обставин суд вважає, що право ОСОБА_2 на використання своїх конституційних прав у сфері публічно-правових відносин з боку відповідача порушено і підлягає судовому захисту, а адміністративний позов – задоволенню.      

Керуючись ст.ст. 2, 4, 6, 9, 17, 18, 19, 70, 71, 86, 159, 160, 161, 162 КАС України, на підставі ст.ст.9, 10, 53-1, 280, 287, 288, 289, 293  КпАП України,  ст.ст. 212 ч.2, 125, 126 ЗК України, ст. 1 ЗУ «Про державний контроль за використанням та охороною земель», суд

п о с т а н о в и в :

Позовну заяву ОСОБА_2 –  задовольнити.

Постанову №0003 від 5 липня 2010 року по справі про адміністративне правопорушення, винесену  завідувачем сектору Державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель відділу Держкомзему в Шаргородському районі Вінницької області Рєзановим Віталієм Андрійовичем про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності по ч.2 ст. 53-1 КпАП України і накладення стягнення у виді штрафу  у розмірі 510 гривень визнати протиправною і скасувати.  

Провадження у справі про адміністративне правопорушення закрити.

          На постанову може бути подана заява про її апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України – з дня складення в повному обсязі та апеляційна скарга  на постанову протягом двадцяти днів з дня подання заяви про апеляційне оскарження до   Київського апеляційного адміністративного суду через Шаргородський районний суд, з подачею її копії до апеляційної інстанції.

Суддя: