ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"10" серпня 2010 р. м. Київ К-18967/10
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючого: Рецебуринського Ю.Й.,
Суддів: Головчук С.В.,
Сороки М.О.,
Ханової Р.Ф.,
Черпака Ю.К.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_4 до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії за касаційною скаргою Головного управління юстиції у Житомирській області на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_4 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області про визнання постанови державного виконавця Підрозділу примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Житомирській області Невмержицького О.О. від 25 червня 2008 року про повернення виконавчого листа № 2а-10707/07 від 19 лютого 2008 року неправомірною, зобов`язання усунути допущені порушення законодавства та прийняти виконавчий документ до виконання в установленому законом порядку.
Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року рішення суду першої інстанції скасовано, позовні вимоги задоволено.
Головне управління юстиції у Житомирській області, не погоджуючись з прийнятим рішенням суду апеляційної інстанції, звернулося з касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалене ним рішення та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
В якості обґрунтування своїх доводів відповідач вказує на те, що повертаючи стягувачу виконавчий документ Підрозділ примусового виконання рішень відділу Державної виконавчої служби Головного управління юстиції діяв правомірно на підставі ч. 2. ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження», а суд апеляційної інстанції у своєму рішенні не навів жодних аргументів з посиланням на конкретні статті закону стосовно порушень, які були допущені органом Державної виконавчої служби України.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 222 КАС України суд касаційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.
Оскільки судом повідомлено сторони у справі про дату та час судового засідання, проте ні позивач, ні відповідач до суду не з’явилися, своїх представників не направили, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження та без участі представників позивача та відповідача.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши надані письмові докази в їх сукупності, Вищий адміністративний суд України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
За нормами ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Відповідно до ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд вирішує справи на підставі Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (п. 1) ч. 3 ст. 2 КАС України).
Ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
З наведеного випливає, що при розгляді справ щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевіряти їх на предмет відповідності нормам чинного національного законодавства з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, яке при цьому виступає лише одним із джерел права.
Як вбачається з матеріалів справи, Київський апеляційний адміністративний суд скасовуючи постанову суду першої інстанції обґрунтовував незаконність дій відповідача лише судовою практикою Європейського суду з прав людини, без посилання на норми національного законодавства України.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції були порушені процесуальні норми права, а саме принцип законності, яким він повинен був керуватись при вирішенні справи відповідно до ст. 9 КАС України.
Крім того, в порушення встановлених ч. 3 ст. 207 КАС України вимог щодо мотивувальної частини постанови, апеляційним судом не було в ній зазначено положень закону, яким він керувався при її прийнятті. Тобто, судом не були досліджені всі джерела матеріального права, які регулюють спірні відносини.
Зазначене дозволяє суду касаційної інстанції також прийти до висновку, що відсутність у постанові оцінки правомірності дій відповідача з позиції законодавства України і яке було покладене в основу рішення суду першої інстанції, свідчить про неперегляд її постанови в цій частині апеляційним судом. А це, в свою чергу, унеможливлює перегляд постанови суду апеляційної інстанції в порядку касаційного провадження відповідно до п. 2 ч. 4 ст. 214 КАС України.
Згідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до вимог Постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судове рішення” рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а при їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Згідно з ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Відповідно до ч. 4 ст. 227 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом.
Вищий адміністративний суд України зазначає, що оскільки допущені судом апеляційної інстанції порушення норм матеріального та процесуального права могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції, то винесене судове рішення підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Під час нового розгляду слід врахувати викладене та вирішити спір відповідно до норм чинного національного законодавства, врахувавши при цьому також і практику Європейського суду з прав людини.
Виходячи з наведеного, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року підлягає скасуванню, а касаційна скарга Головного управління юстиції у Житомирській області – частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 222, 223, 227, 230-231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –
УХВАЛИВ:
Касаційну скаргу Головного управління юстиції у Житомирській області задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 15 лютого 2010 року скасувати.
Справу направити до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: Ю.Й. Рецебуринський
С.В. Головчук
М.О. Сорока
Р.Ф. Ханова
Ю.К. Черпак