У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

3 серпня  2010 року колегія суддів судової палати в кримінальних справах апеляційного суду Рівненської області в складі:

                          Головуючої – Міщенко О.А.

                          Суддів – Гладкого С.В., Квятковського А.С.

                          З участю прокурора – Клімашевич Н.О.

                           Засудженого – ОСОБА_1

розглянула кримінальну справу за апеляціями прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, захисника—адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 на вирок Сарненського районного суду від 19 квітня 2010 року.на постанову Рівненського міського суду від 14 червня  2010 року.

    Цим вироком ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1,  українець,  громадянин України, уродженець та житель АДРЕСА_1, Рівненської області,  з середньою спеціальною освітою, підприємець, раніше не судимий,

   - засуджений за ч.1  ст.122 КК України на два роки обмеження волі.

      На підставі ст.75 КК України ОСОБА_1 звільнений від відбування  

 покарання з випробуванням з іспитовим строком один рік шість місяців, з  

 покладенням обов'язків, передбачених п.п.2,4 ст.76 КК України.

       ОСОБА_1  визнаний винним та засуджений за те, що  26 квітня 2009 року біля 17 год. на ґрунті неприязних відносин з ОСОБА_3, які виникли в результаті того, що на протязі дня  ОСОБА_3 лаявся по телефону на адресу ОСОБА_1, за місцем проживання ОСОБА_3, в дворі будинку АДРЕСА_2, Сарненського району умисно наніс потерпілому ОСОБА_3 удари руками та ногами в різні частини тіла, заподіявши ОСОБА_3 середнього ступеню тяжкості тілесні ушкодження.

       В поданій на вирок суду апеляції захисник-адвокат ОСОБА_2 вважає вирок суду незаконним. Зазначає, що висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи, суд невірно застосував норми матеріального закону. Доводить, що ОСОБА_1 мав всі підстави вважати, що відносно нього зі сторони ОСОБА_3  мало місце реальне посягання. В діях ОСОБА_1 мала місце уявна оборона. Просить вирок скасувати, справу провадженням закрити.

       На вирок суду подавалась апеляція прокурором, який брав участь у розгляді справи судом, яка відкликана ним листом №2341 від 29.07.2010 року відповідно до вимог ст.355 КПК України.

      Заслухавши доповідача Міщенко О.А., доводи засудженого ОСОБА_1  про задоволення апеляції захисника, думку прокурора Клімашевич Н.О. про залишення вироку суду без змін,  дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляції, колегія суддів вважає, що апеляція захисника–адвоката ОСОБА_2  не підлягає до задоволення з таких підстав.

       Висновок суду першої інстанції  про винуватість ОСОБА_1  у вчиненні злочину, за який його  засуджено, ґрунтується на сукупності зібраних у справі та досліджених в судовому засіданні  достатніх та достовірних доказів.

      Кваліфікація дій засудженої за ч.1 ст.122  КК України є вірною.

      В ході досудового  та судового слідства  потерпілий ОСОБА_3 показував, що він дійсно телефонував на номер чоловіка, який дзвонив його дружині. В розмові по телефону вони сварились.  Незнайомий, як потім виявилось ОСОБА_1 запропонував йому зустрітися. Біля 17 год. він вийшов на вулицю і ОСОБА_1 наніс йому удар в обличчя, а потім коліном в щелепу та ногою по тулубу.

      Сам засуджений ОСОБА_1 не заперечував факт нанесення ОСОБА_3 тілесних ушкоджень.

       Із показань свідка ОСОБА_4, даних нею в ході судового слідства,  вбачається, що вона разом із свідком ОСОБА_5 бачили, як ОСОБА_1 наносив удари ОСОБА_3(а.с.120).

       Допитаний в судовому засіданні  свідок ОСОБА_6 показав, що  коли його дружина ОСОБА_5 сказала, що когось б'ють, він підійшов до будинку АДРЕСА_2 та побачив ОСОБА_3, який лежав на землі, на його обличчі була кров, а біля нього стояв ОСОБА_1

       Згідно висновку судово-медичної експертизи №100 від 11 травня 2009 року у потерпілого ОСОБА_3 виявлені ушкодження у вигляді синця  епігастральної ділянки, надриву слизової оболонки між 2 та 3 зубами нижньої щелепи зліва, поперечного перелому кута нижньої щелепи справа, які відносяться до середнього ступеню тяжкості тілесних ушкоджень. (а.с.45-46).

       Доводи апеляції стосовно того, що ОСОБА_1 сприймав ситуацію з ОСОБА_3 як реальну загрозу для себе, тобто мала місце уявна оборона,  є надуманими та спростовуються встановленими по справі доказами.

         Ні в ході досудового слідства , ні в судовому засіданні не встановлено, що  ОСОБА_3 своєю поведінкою створив для ОСОБА_1 небезпеку, чи мав намір заподіяти йому шкоду.

        Із показань потерпілого ОСОБА_3  вбачається, що коли він вийшов з двору та закривав хвіртку, то був спиною до ОСОБА_1, а як тільки повернувся лицем, то отримав удар  в праву частину голови, потім  два удари в щелепу та ногою  по тулубу.

      Із матеріалів справи , і це встановлено в ході судового слідства, вбачається, що ОСОБА_1 приїхав до ОСОБА_3 виясняти стосунки разом із ОСОБА_7, який забрав у ОСОБА_3 із мобільних телефонів його та дружини сім-карти та порвав їх.

      За висновком амбулаторної  судової психолого-психіатричної експертизи ОСОБА_1 будь-яким психічним захворюванням, яке позбавляло б його  здатності усвідомлювати свої дії та керувати ними не страждав, в тимчасово хворобливому стані не знаходився.  Даних за перебування ОСОБА_1 в стані фізіологічного афекту під час скоєння інкримінованого злочину не вбачається. (а.с.64-68).

      Суд першої інстанції вірно зазначив у вироку, що завдаючи потерпілому удар ногою після того, як той присів і не становив будь-якої загрози для  життя та здоров'я ОСОБА_1, свідчать про наявність прямого умислу засудженого на заподіяння ОСОБА_3 шкоди здоров'ю.

      Що стосується покарання, то при його призначенні суд належним чином дотримався вимог ст.65 КК України.

       Суд врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину,  обставини, які обтяжують та пом'якшують покарання. Зокрема, суд взяв до уваги вчинення злочину вперше, позитивну характеристику, відсутність претензій з боку потерпілого. Також враховано судом поведінку потерпілого, яка істотно знижує суспільну небезпечність злочину.

        Призначене ОСОБА_1 покарання є максимально наближеним до мінімального, передбаченого ч.1 ст.122 КК України.

       Разом з тим, суд  правильно прийшов до висновку про можливість звільнення ОСОБА_1 від відбування покарання з випробуванням з іспитом строком.

       Підстав для скасування вироку колегія суддів не вбачає.

       Керуючись ст.ст.365, 366 КПК України, колегія суддів

                                                   у х в а л и л а :

      Вирок Сарненського  районного суду від 19 квітня 2010 року стосовно ОСОБА_1  залишити без змін, а апеляцію захисника-адвоката ОСОБА_2 в інтересах засудженого ОСОБА_1 – без задоволення.

                                                       С у д д і :

       Міщенко О.А.                     Гладкий С.В.                      Квятковський А.С.

      Вірно: Доповідач                              Міщенко О.А.