Справа № 22ц–7204/2010 Головуючий 1-ї інстанції – Геєнко М.Г.
Категорія: 57 Доповідач - Контратьєва О.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
5 серпня 2010 року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючої - Кондратьєвої О.М.,
суддів – Звягінцевої О.М., Бабенка П.М.,
при секретарі – Лясовій В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Слов»янської міської ради на рішення Слов»янського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Слов»янської міської ради про перерахунок суми щорічної допомоги на оздоровлення, -
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Слов»янського міськрайонного суду від 31 березня 2010 року позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Слов»янської міської ради щодо відмови ОСОБА_1 здійснити перерахунок щорічної допомоги на оздоровлення за 2007-2009 роки. Стягнуто з відповідача на користь позивача недоплачені суми допомоги на оздоровлення за 2007, 2008, 2009 роки в розмірі 7090 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування судового рішення, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування доводів скарги відповідач зазначив, що фінансування витрат, пов’язаних з реалізацією Закону «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 року, здійснюється за рахунок Державного бюджету. Постановою Кабінету Міністрів України № 562 від 12 липня 2005 року розмір щорічної допомоги на оздоровлення інвалідам 3 групи визначено в 90 грн. Відповідно до ст. 51 Бюджетного кодексу України УПСЗН бере на себе бюджетні зобов»язання і здійснює витрати в межах, виділених кошторисом асигнувань. Кошторисні призначення на 2007-2008 роки складено з урахуванням контингенту осіб одержувачів данної компенсації та встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 562 розміру допомоги.
Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши матеріали цивільної справи, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін, якщо визнає, що суд 1-ї інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Апеляційним судом встановлено, що судом при розгляді даної справи порушень зазначених норм припущено не було, тому підстави для скасування рішення відсутні.
Судом при розгляді справи встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення Слов»янської міської ради ради як громадянин, який постраждав внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1); є інвалідом 2 групи і має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – інвалідів війни.
Статтею 48 Закону України від 28.02.1991 року № 796-ХП «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-ХП) позивачу передбачена щорічна виплата на оздоровлення у розмірі п»яти мінімальних заробітних плат. При цьому розмір мінімальної заробітної плати визначається на момент виплати.
Як встановив суд першої інстанції, такі виплати позивачу проводились в менших розмірах ніж передбачено відповідними законами.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Положеннями Закону № 796-ХП визначено основні засади реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та прирівняних до них громадян на охорону їх життя і здоров’я, оскільки відповідно до частини першої ст. 50 Конституції України кожен має право на безпечне для життя і здоров’я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди.
Законом № 796-ХП Кабінет Міністрів України не уповноважений зменшувати встановлені останнім конкретні розміри доплат, пенсій і компенсацій, зокрема допомоги на оздоровлення. Навпаки, у ч. 1 ст. 67 зазначеного Закону встановлено, що ці розміри підвищуються Кабінетом Міністрів України відповідно до зміни індексу вартості життя і зростання мінімальної заробітної плати, а встановлений ще в 1996 році Кабінетом Міністрів України розмір щорічної допомоги на оздоровлення протягом тривалих років не змінювався, отже, не відповідає розміру, встановленому іншими законами України.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над урядовими нормативними актами при вирішенні даного спору, суд дійшов обґрунтованого висновку, що розмір щорічної грошової допомоги на оздоровлення визначається відповідно до вимог ст. 48 Закону № 796-ХІІ та положень інших законів щодо встановлення розміру мінімальної заробітної плати на кожен рік.
В силу ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», в редакції Закону Про внесення змін до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 23.12.2004р. № 2291-IV, мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Інший розмір мінімальної пенсії діючим законодавством не передбачено.
Згідно зі ст. 2 ч.1 Закону України "Про прожитковий мінімум" від 15 липня 1999 року № 966-14, прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Колегія суддів не бере до уваги положення частини третьої ст. 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом першим частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми за відсутності іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії та права на отримання допомоги на оздоровлення, виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, як це встановлено статтею 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, і тому, враховуючи частину третю ст. 22 Конституції України, звуження підзаконним актом змісту та обсягу права, наданого Законом України № 796-ХП, є безпідставним.
Крім того, положення пункту 30 статті 71 Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік", яким зупинено на 2007 рік дію абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого та сьомого частини першої, частини третьої, абзаців другого, третього, четвертого, п'ятого, шостого, сьомого частини четвертої та частини сьомої статті 48 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в частині виплати компенсацій і допоміг у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати, визнані неконституційними рішенням Конституційного Суду України № 6-рп від 09.07.2007 р.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що дії УПСЗН щодо не проведення позивачу виплат на оздоровлення за 2007-2009 роки в розмірі, встановленому Законом № 796-ХП , є неправомірними.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо відмови в задоволенні позову в частині визнання неправомірними дій відповідача та стягнення сум на оздоровлення за 2006 рік з огляду на таке.
Пунктом 37 ст. 77 Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» дію абзаців другого, третього, четвертого, п’ятого, шостого та сьомого ч. 4 та ч. 7 ст. 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» в частині виплати компенсацій і допомоги у розмірах відповідно до мінімальної заробітної плати зупинено, а тому незастосування відповідачем норм зупиненого Закону України не можуть бути визнані неправомірними.
Зазначені норми матеріального права були враховані судом при вирішенні даного спору.
За таких обставин Апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає нормам матеріального та процесуального права і підстави для його скасування відсутні.
Доводи апеляційної скарги позивача не заслуговують на увагу, оскільки не ґрунтуються на законі.
Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Слов»янської міської ради відхилити.
Рішення Слов»янського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення, є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: