ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"11" серпня 2006 р. | Справа № 11/127-06-3199 |
За позовом: Дочірнього підприємства із 100 % іноземним капіталом „Спортсистемс”.
До відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Техновел”.
про стягнення 6239,57 грн.
Суддя Власова С.Г.
Представники:
Від позивача: Подшивайло Д.А., Кравчук Ю.Д. (за довіреністю);
Від відповідача: Сербер Ю.П. (керівник).
СУТЬ СПОРУ: 04.04.2006 р. за вх. № 4038 Дочірнє підприємство із 100 % іноземним капіталом „Спортсистемс” (далі –Позивач) звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Техновел” (далі –Відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 6239,57 грн.
Позивач на позовних вимогах наполягає, 24.05.2006 р. за вх. № 11030 надав додаткові докази по справі, а 05.06.2006 р. за вх. № 11894 –пояснення по справі.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає їх незаконними та необґрунтованими, вказує, що Позивачем пропущено строк позовної давності.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, суд встановив наступне:
07.03.2001 р. сторони уклали Договір доручення № 8/17 (далі –Договір), відповідно до умов якого „Довіритель” –Позивач, доручив, а „Повірений” –Відповідач, зобов’язався від імені та за рахунок „Довірителя” продати товар третій особі –„Покупцю”. Пунктом 1.2. Договору встановлено, що доручення вважається виконаним після продажу повіреним товару Покупцю і перерахування коштів за проданий товар на розрахунковий рахунок „Довірителя”.
Позивач зазначає, що протягом 2001-2002 років він передав Відповідачу за Договором Доручення від 07.03.2001 р. товар на загальну суму 61354,04 грн., що, на його думку, підтверджується актом звірення взаємних розрахунків від 14.12.2001 р., інвентаризаційний опис № 17 на 14.12.2001 р., накладні №21/12 від 21.12.2001 р., №8/02 від 08.02.2002 р., №11/02 від 11.02.2002 р., №02/03 від 02.03.2002 р., №06/03 від 06.03.2002 р., № 04/04 від 04.04.2002 р., №16/04 від 16.04.2002 р., №15/05 від 15.05.2002 р., №22/07 від 22.07.2001 р., № 30/07 від 30.07.2002 р., №31/07 від 31.07.2002 р., №06/08 від 06.08.2002 р., №22/08 від 22.08.2002 р.
Позивач вказує, що з вищезазначеного товару Відповідачем було повернуто товар на суму 21571,01 грн., що підтверджується накладними про повернення № 20/12 від 20.12.2001 р., № 27 від 01.03.2002 р., № 67 від 18.06.2002 р., № 79 від 29.07.2002 р., № 53 від 01.11.2005 р., № 54 від 24.11.2005 р. Відповідач згідно Договору доручення здійснив продаж третім особам товару Позивача, та перерахував останньому 33543,46 грн.
Відповідно до п. 11.3. Договору у випадку неможливості виконання доручення Відповідач повинен був подати Позивачу звіт у 3-денний термін після припинення дії Договору і повернути отриманий товар у належному стані.
Позивачем в вересні 2005 р. направлено Відповідачу претензію про оплату заборгованості у розмірі 12559,64 грн., а в листопаді 2005 року Відповідачем Позивачу повернуто частину товару на загальну суму 6320,02 грн. товару. Позивач відмічає, що решта товару не була повернута Відповідачем та не було перераховано грошові кошти за нього.
Відповідач проти позовних вимог заперечує, вважає їх незаконними та необґрунтованими, вказує, що товар Позивача у нього відсутній, а також наполягає на тому, що Позивачем пропущено строк позовної давності.
В наданих Позивачем поясненнях у справі (вх. № 11030 від 24.05.2006 р.) Позивач зазначає, що Договір доручення від 07.03.2001 р. відповідно до п. 5.2. Договору був пролонгованим до 31.12.2002 р.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Заперечення представника Відповідача щодо відсутності заборгованості перед Позивачем не підтвердженні жодним доказом та повністю спростовуються наданими Позивачем суду доказами, а саме: актом звірення взаємних розрахунків від 04.12.2002 р. та інвентаризаційним описом № 4/12 на 04.12.2002 року. В зазначеному акті звірення зафіксована сума заборгованості Відповідача станом на 04.12.2002 р., яка становить 5946, 13 грн. та погоджено сторонами, що заборгованість підлягає сплаті протягом п'яти банківських днів.
Згідно інвентаризаційного опису, станом на 04.12.2002 р. у Відповідача перебував товар Позивача на суму 6613,51 гривень.
В листопаді 2005 року було повернуто Відповідачем частину товару на загальну суму 6320,02 грн. (накладні №53 від 01.11.2005 р., №54 від 24.11.2005 р.). Представник Відповідача в судовому засіданні пояснив, що товару Позивача у нього не залишилось. Відповідно залишок товару на суму 293,49 грн., (6613,51 грн. (згідно інвентаризаційного опису №4/12 на 04.12.2002 р.) - 6320,02 грн. (товар, що було повернуто у листопаді 2002 року)= 293,49 грн.)
Позивач вказує, що твердження Відповідача стосовно пропуску строку позовної давності щодо стягнення заборгованості, що є предметом спору, є безпідставним, оскільки загальний строк позовної давності є три роки та починає свій перебіг з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. Відповідач порушив приписі встановлені п. 11.3. Договору.
Відповідно до перехідних положень ЦК України (п.6) правила Цивільного кодексу України про позовну давність застосовуються до позовів, строк пред'явлення яких, встановлений законодавством, що діяло раніше, не сплив до набрання чинності цим Кодексом. Строк позовної давності за цим спором повинен був сплинути 31.12.2005 року.
Цивільний Кодекс України набрав чинності 01.01.2004 р., тобто до моменту сплину строку позовної давності за цим спором. У відповідності до ст. 264 ЦК України встановлює, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. У листопаді 2005 року Відповідачем було повернуто частину товару, що був переданий Відповідачу згідно Договору. Отже, Позивач вважає, що згідно ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається та починається з нову, тобто з 25.11.2005 року.
Посилаючись на порушення Відповідачем прав та охоронюваних законом інтересів Дочірнього підприємства із 100 % іноземним капіталом „Спортсистемс”, Позивач просить суд стягнути вказану заборгованість, яка виникла в наслідок неналежного невиконання Відповідачем умов Договору доручення № 8/17 від 07.03.2001 р.
Досліджуючи матеріали справи, аналізуючи норми чинного законодавства, що стосується суті спору, суд дійшов наступних висновків.
У відповідності до п. 4 прикінцевих положень Цивільного кодексу України 435-IV від 16.01.2003 року, що набрав чинності з 01.01.2004 року –Цивільний кодекс України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення кодексу застосовуються до тих прав і обов’язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Згідно ст. 1000 Цивільного Кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
На виконання умов Договору Позивачем за накладними № 21/12 від 21.12.2001 р., №8/02 від 08.02.2002 р., №11/02 від 11.02.2002 р., №02/03 від 02.03.2002 р., №06/03 від 06.03.2002 р., № 04/04 від 04.04.2002 р., №16/04 від 16.04.2002 р., №15/05 від 15.05.2002 р., №22/07 від 22.07.2001 р., № 30/07 від 30.07.2002 р., №31/07 від 31.07.2002 р., № 06/08 від 06.08.2002 р., №22/08 від 22.08.2002 р. передано товару на загальну суму 61354,04 грн., що підтверджується інвентаризаційним описом № 17 на 14.12.2001 р.(а.с.19).
Відповідачем було повернуто товар на суму 21571,01 грн., що підтверджується накладними про повернення № 20/12 від 20.12.2001 р., № 27 від 01.03.2002 р., № 67 від 18.06.2002 р., № 79 від 29.07.2002 р., № 53 від 01.11.2005 р., № 54 від 24.11.2005 р. (а.с.44-48,50).
Відповідач згідно Договору доручення здійснив продаж третім особам товару Позивача, та перерахував останньому 33543,46 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку останнього (а.с.187-204).
Відповідно до акту звірки взаємних розрахунків заборгованість Відповідача станом на 04.12.2002 р. складала 5946,13 грн.
Згідно інвентаризаційного опису, від 04.12.2002 р. у Відповідача перебував товар Позивача на суму 6613,51 гривень.
В листопаді 2005 року Відповідачем було повернуто частину товару на загальну суму 6320,02 грн. (накладні № 53 від 01.11.2005 р., № 54 від 24.11.2005 р.).
Таким чином наявна заборгованість Відповідача на день подачі позову (04.04.2006 р.) складає 6239,57 грн.
У відповідності до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно до ст. 261 Цивільного Кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
З доданого до позовної заяви переліку накладних, згідно яких Позивач передав Відповідачу товар за Договором доручення № 8/17 від 07.03.2001 р. вбачається, що остання накладна № 22/08, за якою Позивач передав Відповідачу товар видана 22.08.2002 р.
Пунктом 11.1. Договору „Повірений” (Відповідач) не пізніше 5-го числа кожного місяця зобов’язаний надати „Довірителю” (Позивачу) письмовий звіт із додатком документів, що підтверджують виконання доручення.
З огляду на зазначене, Відповідач повинен був в строк до 05.09.2002 р. надати Позивачу звіт про виконання доручення. Саме с цього терміну Позивач довідався або міг довідатися про порушення Відповідачем своїх зобов’язань за договором, тому початок перебігу позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України необхідно обчислювати з 05.09.2002 р.
Отже строк позовної давності за Договором доручення № 8/17 від 07.03.2001 р. сплинув 05.09.2005 р.
Посилання Позивача на те, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку (ст. 264 ЦК України), а також на ті обставини, що у листопаді 2005 року Відповідачем було повернуто частину товару, як на підставу поновлення перебігу строку позовної давності з листопаду 2005 р. відповідно до ст. 264 ЦК України, судом до уваги не приймаються, як необґрунтовані, з огляду на те, що повернення товару не свідчить про визнання Відповідачем заборгованості. Більш того, пункт 4.3. Договору встановлює, що, якщо протягом обумовленого терміну товар не проданий „Покупцю”, „Довіритель” самостійно вирішує про автоматичне продовження виконання доручення або повернення товару. Позивачем, після закінчення терміну дії Договору будь-які дії по продовженню терміну дії цього договору, або по поверненню переданого Відповідачу товару до листопада 2005 р. не приймались.
Відповідач на вимогу Позивача у листопаді 2005 р. повернув товар на загальну суму 6320,02 грн., оскільки не мав жодної правової підстави його утримувати (пункт 4.3.Договору доручення), але доказів вчиненням Відповідачем дій, що свідчить про визнання ним наявної заборгованості в сумі 6239,57 грн. після повернення залишку товару або іншого обов'язку згідно приписам ст. 264 ЦК України, на вимогу суду ( ухвала від 02.08.2006 р.), Позивачем не надані.
Отже, оскільки строк позовної давності за Договором доручення № 8/17 від 07.03.2001 р. сплинув 05.09.2005 р., а Позивач звернувся до господарського суду 30.03.2006 р., про що свідчить відповідний штамп відділення поштового зв’язку на конверті (а.с.68) (ч.4 ст. 51 Господарського процесуального кодексу України), ним пропущено строк позовної давності.
Відповідно до ч.3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Відповідач в судових засіданнях наполягав на тому, що Позивачем пропущено строк позовної давності.
Згідно ч.4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на викладене та оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку , що у позові Дочірнього підприємства із 100 % іноземним капіталом „Спортсистемс” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Техновел” слід відмовити згідно ст. 267 ЦК України.
Судові витрати по сплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу віднести на Позивача, згідно ст.ст. 44, 49 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
ВИРІШИВ:
1. В позові відмовити.
Рішення суду набуває законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Власова С.Г.
Рішення підписане 17.08.2006 р. в порядку статті 85 ГПК України.