< Копия >
ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА СЕВАСТОПОЛЯ
ПОСТАНОВА
Іменем України
15.07.10Справа №2а-1454/10/2770
м. Севастополь
11 год. 23 хв.
Окружний адміністративний суд міста Севастополя в складі колегії судів:
головуючого судді: Водяхіна С.А.,
суддів: Плієвої Н.Г.,
Дудкіної Т.М.
при секретарі: Єньшиній Н.Б.,
за участю представників:
позивача: ОСОБА_2 - не з’явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутністю,
відповідача: Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі - Лашкевич Світлана Петрівна, довіреність № 231/2/1 від 23.02.2010 р.;
відповідача: Державної Судової Адміністрації України - Лашкевич Світлана Петрівна, довіреність № 11-625/10 від 08.02.2010 р.;
відповідача: Державного казначейства України - не з'явився, повідомлений належним чином, надав до суду заперечення на позовну заяву, у яких просив слухати справу без представника Державного казначейства України;
третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Севастопольського апеляційного господарського суду - не з'явився, про дату, час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, причин неявки або поважності причин суду не повідомив,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, Державної Судової Адміністрації України, Державного казначейства України про стягнення недоотриманого грошового забезпечення,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі, Державної судової адміністрації України, Державного казначейства України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: Севастопольський апеляційний господарський суд про зобов’язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 95626,00 грн. для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2; про стягнення з Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі та Державної судової адміністрації України на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за 2006-2009 роки у сумі 95626,00 грн.
В судове засідання позивач не з'явився, повідомлений належним чином, надав заяву про розгляд справи за відсутністю позивача.
Представник відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі та Державної Судової Адміністрації України проти задоволення позову заперечувала, надала до суду письмові заперечення проти позову, просила відмовити в задоволення позову з мотивів, викладених у запереченнях.
Відповідач Державне казначейство України в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав до суду письмові заперечення на позов, просив суд відмовити в задоволенні позовних вимого та справу слухати без представника відповідача.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Севастопольський апеляційний господарський суд - в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце судового розгляду повідомлена належним чином, причин неявки суду не повідомила, явку повноважного представника не забезпечила.
Керуючись ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників учасників судового процесу за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з 01 січня 2006 року по 31 грудня 2009 року позивач отримувала заробітну плату з обмеженням встановленим пунктом 41 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів", тобто виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривні, чим порушені її права, оскільки розмір заробітної плати неодноразово збільшувався.
Позивач при обґрунтуванні позовних вимог посилається на приписи Конституції України, Закону України "Про статус суддів", Закону України "Про судоустрій", та вказує, що нормами Закону гарантований мінімальний посадовій оклад судді, який не може бути меншим у відсотковому розмірі встановленого окладу Голови Верховного Суду України.
Тому, на думку по позивача, недодержання цього принципу є порушенням конституційного права суддів на отримання заробітної плати не нижче від визначеної Законом, та порушенням конституційних гарантій незалежності та недоторканності суддів.
Відповідач Державне казначейство України у письмових поясненнях по справі просив суд відмовити позивачу у задоволенні позову, з мотивів того, що розподіл коштів за напрямками видатків здійснює самостійно Державна судова адміністрація як головний розпорядник бюджетних коштів, а тому, на думку відповідача, Державне казначейство України не має права розпоряджатися коштами, які призначені для фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Також відповідач вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Представник відповідачів Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі та Державної Судової Адміністрації України проти задоволення позову заперечував, зазначав, що відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 2 Бюджетного кодексу України, Закон про Державний бюджет України - це закон, який затверджує повноваження органів державної влади здійснювати виконання Державного бюджету України протягом бюджетного періоду. У даному випадку відповідачі діяли та діють на підставі законів України "Про Державний бюджет України на 2005-2009 р.р.", Бюджетного кодексу України та Конституцій України, прав позивача не порушували, вини відповідачів в даному випадку немає, а тому не можуть бути відповідачами у даної справі.
Також вказує, що позивачем пропущений строк звернення до суду, передбачений статтею 99 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суд, встановивши обставини по справі, дослідивши матеріали справи, наявні доказі у справі, вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 працює на посаді суді Севастопольського апеляційного господарського суду з 11.09.2001 року і по теперішній час.
Відповідно до статей 1, 3, 11 Закону України "Про статус суддів" судді знаходяться на публічній службі із здійснення правосуддя в Україні, держава гарантує фінансове та матеріально-технічне забезпечення судів та суддів. Судді мають право на належне матеріальне та соціальне забезпечення.
Відповідно до ст. 44 Закону України "Про статус суддів", заробітна плата є видом матеріального забезпечення суддів, отже є однією з гарантій незалежності суддів.
Згідно зі статтями 126, 130 Конституції України незалежність і недоторканість суддів гарантується Конституцією і законами України. Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.
Відповідно до частин 7, 8 статті 14 Закону України "Про судоустрій України" гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, серед іншого, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, та належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу передбачених законом гарантій самостійності судів, незалежності та правової захищеності суддів.
Заробітна плата судді, як складова його матеріального та соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді.
Відповідно до статті 44 Закону України "Про статус суддів" (в редакції Закону від 21.06.2001) заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.
Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50% його окладу. Посадовий оклад судді не може бути меншим від 80% посадового окладу суду, в якому працює суддя.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України" зазначеним в постанові особам були підвищені посадові оклади та встановлені відповідні системи оплати їх праці.
Пунктом 3 Кабінету Міністрів України від 30 червня 2005 року №514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України" встановлено, що ця постанова набирає чинності з 1 червня 2005 року, тобто постанові надана зворотна дія в часі.
03.09.2005 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про оплату праці суддів" № 865 (Постановою Кабінету Міністрів України від 16.01.2008 р. № 19 назва постанови викладена у наступної редакції - "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів"), якою затверджено схеми посадових окладів керівників та суддів Конституційного Суду України, Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, Апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів з додатками 1-6, а також розміри надбавок до посадових окладів суддів за кваліфікаційні класи згідно з додатком 7. Посадові оклади, передбачені цією Постановою, встановлювались виходячи з кількості розмірів мінімальної заробітної плати.
Набрання чинності цієї постанови було визначено на майбутнє –з 1 січня 2006 року (п.5 постанови КМУ №865).
Постановою Вищого Адміністративного Суду України від 16.05.07 року пункт 5 Постанови КМУ від 03.09.2005 р. №865 "Про оплату праці суддів" визнано незаконним.
Цією ж постановою суду, допущений поворот виконання Постанови КМУ №865, визнано, що вона підлягає застосуванню одночасно з Постановами КМУ від 30.06.2005 року №513 та № 514 з питань оплати праці керівників судів, тобто з 1 червня 2005 року.
Таким чином, з 1 червня 2005 року посадовий оклад судді мав складати 50% посадового окладу Голови Верховного Суду України.
Відповідно до ч.1 ст. 3 Закону України "Про оплату праці", мінімальна заробітна плата - це законодавчо встановлений розмір заробітної плати за просту, некваліфіковану працю, нижче якого не може провадитися оплата за виконану працівником місячну, погодинну норму праці (обсяг робіт).
Відповідно до ч. 2 ст. 9 цього Закону, мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України у законі про Державний бюджет на відповідний рік.
Розмір мінімальної заробітної плати встановлювався Законом України "Про Державний бюджет на 2006 рік" з 1 січня 2006 року - 350 грн., з 1 липня 2006 року - 375 грн., з 1 грудня 2006 року - 400 грн., Законом України "Про Державний бюджет на 2007 рік" з 1 січня 2007 року - 400 грн., з 1 квітня 2007 року - 420 грн., з 1 липня 2007 року - 440 грн., з 1 жовтня 2007 року - 460 грн., Законом України "Про Державний бюджет на 2008 рік" з 1 січня 2008 року - 515 грн., з 1 квітня 2008 року - 525 грн., з 1 жовтня 2008 року - 545 грн. та з 1 грудня 2008 року -605 грн., Законом України "Про Державний бюджет на 2009 рік" з 01 квітня 2009 року - 625 грн., з 01 липня 2009 року - 630 грн., з 01 жовтня 2009 - 650 грн., з 01 листопада 2009 - 744 грн. на місяць.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" № 1243 від 21.12.2005 р. та пунктом 4-1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці суддів" № 865 від 03.09.2005 р., установлено, що розмірі посадових окладів, передбачених цією постановою, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 гривни і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не провадиться.
Таким чином, щорічне поетапне збільшення розміру мінімальної заробітної плати, що передбачається законами про Державний бюджет України, не призводить до збільшення розміру заробітної плати суддів.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21.05.2008 року по справі № 2/174, залишеною без змін Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 29.09.2009 р. по справі № 22-а-26751/08, визнані незаконними постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865" та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Таким чином, не потребує додаткового доказування неправомірність застосування положень постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" в частині встановлення розміру посадового окладу суддів, пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 31.12.2005 р. № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 р. № 865" та пункт 41 постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2005 р. № 865 "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів".
При розгляді справи судом встановлено, що з 01 січня 2006 року та по 31 грудня 2009 року включно, посадовий оклад позивача, був меншим та не відповідав відсотковому співвідношенню новому розміру окладу Голови Верховного Суду України, з 01 січня 2006 року по 2009 рік включно, підвищення заробітної плати позивача у зв’язку зі змінами розміру мінімальної заробітної плати не здійснювалось взагалі.
Зазначена обставина підтверджується розрахунками фонду оплати праці суддів за 2006 - 2009 рік (а.с. 10-21, 25-36, 38-49, 52-64), розрахунковими листами Севастопольського апеляційного господарського суду за 2006 -2009 рік (а.с. 22, 24, 50, 65).
Згідно з довідками Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.01.2010 р. № 5038-160 (а.с. 9), від 11.01.2010 р. № 5038-56 (а.с. 23), від 11.01.2010 р. № 5038-101 (а.с. 37), від 11.01.2010 р. № 5038-129 (а.с. 51) позивачем недоотримано за 2006 рік - 5198,00 грн., за 2007 рік - 12588,00 грн., за 2008 рік - 16994,00 грн., за 2009 рік - 60846,00 грн.
Таким чином, всього за період праці на посаді судді Севастопольського апеляційного господарського суду з 01.01.2006 року по 31.12.2009 року, позивачем недоотримано 95626,00 грн.
Недоотриману позивачем суму коштів відповідачі не оскаржують.
Згідно зі статтею 14 Закону України "Про судоустрій України" встановлено, що гарантії самостійності судів і незалежності суддів забезпечуються, у тому числі, особливим порядком фінансування та організаційного забезпечення діяльності судів, встановленим законом, належним матеріальним та соціальним забезпеченням суддів.
Статтями 120, 121 Закону України "Про судоустрій України" визначено основні засади та порядок фінансування судів.
Відповідно до частини першої статті 120 зазначеного закону, фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Частиною другою статті 120 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
1) Верховний Суд України, Конституційний Суд України, вищі спеціалізовані суди - щодо фінансового забезпечення діяльності цих судових установ;
2) Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів загальної юрисдикції, а також діяльності кваліфікаційних комісій суддів усіх рівнів, органів суддівського самоврядування та державної судової адміністрації.
Відповідно до частини 3 статті 120 Закону України "Про судоустрій України" видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремими рядками по загальних судах і спеціалізованих судах, а також окремими рядками по місцевих судах, апеляційних судах (у тому числі Апеляційному суду України), військових судах (місцевих та апеляційних разом) та окремо по Касаційному суду України та кожному вищому спеціалізованому суду. Ці видатки не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Згідно з частиною 4 статті 120 Закону України "Про судоустрій України" державна судова адміністрація України розробляє і затверджує за погодженням з Радою суддів України єдині нормативи фінансового забезпечення судів загальної юрисдикції. Нормативи доводяться до кожного суду і повинні переглядатися не менше одного разу на три роки. Кошторис витрат на утримання кожного суду затверджується на підставі зазначених нормативів.
Частиною 5 статті 120 Закону України "Про судоустрій України" встановлено, що відповідальність за фінансове забезпечення діяльності кожного суду згідно з затвердженими нормативами покладається на державну судову адміністрацію. Контроль за додержанням вимог цього Закону щодо фінансування судів здійснює Рада суддів України, а також органи державної влади, визначені законом.
Відповідно до пункту 9 частини першої статті 126 Закону України "Про судоустрій України", до повноважень Державної судової адміністрації України віднесено виконання функцій головного розпорядника бюджетних коштів у випадках, передбачених цим Законом. Також з положень зазначеної статті вбачається, що Державна судова адміністрація України готує матеріали для формування пропозицій щодо бюджету судів та здійснює заходи щодо їх фінансування відповідно до цього Закону, здійснює матеріальне і соціальне забезпечення суддів.
Згідно з підпунктом 1 пункту 4 Положення про територіальні управління державної судової адміністрації, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.11.2004 № 205/04, основним завданням територіальних управлінь є організаційне забезпечення діяльності загальних місцевих судів (далі - судів), яке становлять заходи фінансового, матеріально-технічного, кадрового, інформаційного та організаційно-технічного характеру, спрямовані на створення умов для повного і незалежного здійснення правосуддя.
Враховуючи, що Севастопольський апеляційний господарський суд є спеціалізованим судом, та його фінансування не відноситься до повноважень Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги до цього відповідача не підлягають задоволенню.
Отже, здійснювати виплату недоотриманої заробітної плати позивачу, за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів", відповідно Закону України "Про державний бюджет України" повинна Державна судова адміністрація України.
Відповідно до норм "Бюджетного кодексу України" від 21.06.2001 № 2542-III, бюджетна програма - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій.
Пунктом 1.1. Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу" встановлено, що цей Порядок розроблено відповідно до частини четвертої статті 22, частини другої статті 32, статей 34, 35, 36, 47, 51 Бюджетного кодексу України, Положення про Міністерство фінансів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2006 № 1837, постанов Кабінету Міністрів України від 13.06.2000 № 965 "Про затвердження Порядку спрямування і координації діяльності центральних органів виконавчої влади через відповідних міністрів" (із змінами), від 28.02.2002 № 228 "Про затвердження Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ" (із змінами), розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.05.2006 № 296-р "Про вдосконалення структури розпорядників бюджетних коштів" (із змінами), наказу Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574 "Про затвердження Інструкції про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі", зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.
Відповідно до пункту 1.2, цей Порядок регулює взаємовідносини між Міністерством фінансів України як головним розпорядником бюджетних коштів (далі - головний розпорядник коштів) та центральними органами виконавчої влади та урядовими органами державного управління (далі - відповідальні виконавці) у процесі складання, затвердження та виконання державного бюджету за кодом відомчої класифікації видатків 350 "Міністерство фінансів України" (далі - КВКВ 350) відповідно до Бюджетної класифікації, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 27.12.2001 № 604 "Про бюджетну класифікацію та її запровадження" (із змінами). До системи головного розпорядника коштів, крім центрального апарату Міністерства фінансів України, входить вісім відповідальних виконавців, а саме: Державне казначейство України; Головне контрольно-ревізійне управління України; Державна митна служба України; Державна податкова адміністрація України; Фонд державного майна України; Пенсійний фонд України; Державна пробірна служба України; Національне агентство України з питань забезпечення ефективного використання енергетичних ресурсів (НАЕР).
Пункт 1.3. встановлює, що статус відповідальних виконавців та особливості їх участі в бюджетному процесі визначено Інструкцією про статус відповідальних виконавців бюджетних програм та особливості їх участі у бюджетному процесі, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 14.12.2001 № 574, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 03.01.2002 за № 3/6291.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 21.12.2005, № 1232, якою затверджено "Положення про Державне казначейство України", Державне казначейство України є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінфіну і йому підпорядковується. Казначейство у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, наказами Мінфіну та цим Положенням.
Згідно з п. 3 Постанови КМУ № 1232 основними завданнями Казначейства є зокрема: розрахунково-касове обслуговування розпорядників і одержувачів бюджетних коштів; контроль за здійсненням бюджетних повноважень при зарахуванні надходжень, прийнятті зобов'язань та проведенні платежів за цими зобов'язаннями. Казначейство відповідно до покладених на нього завдань: провадить безспірне списання коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти державного та місцевих бюджетів і бюджетних установ, за рішенням, яке було прийняте державним органом, що відповідно до закону має право на його застосування; здійснює розподіл коштів між державним бюджетом, бюджетами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя, а також між рівнями місцевих бюджетів відповідно до нормативів відрахувань, визначених бюджетним законодавством, і перерахування розподілених коштів за належністю.
Відповідно до п. 9.1 ст. 9 Наказу Міністерства фінансів України від 30.05.2007, № 662 "Про затвердження Порядку взаємодії Міністерства фінансів України як головного розпорядника коштів державного бюджету та відповідальних виконавців бюджетних програм на всіх стадіях бюджетного процесу", Державне казначейство України готує та затверджує розпорядження про виділення коштів головним розпорядникам і в установленому порядку повідомляє головному розпоряднику коштів (у розрізі відповідальних виконавців) розмір виділених сум.
Законом України "Про Державний бюджет України на 2009 рік" встановлені бюджетні видатки за програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" на 9500,00 тис. грн.
Також, Законом України "Про Державний бюджет України на 2010 рік" встановлені бюджетні видатки за програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" на 9500,00 тис. грн.
Відповідно до ч. 2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.
Позивач просить суд зобов’язати Державне казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 95626,00 грн. для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 та стягнути з Територіального управління Державної судової адміністрації України у м. Севастополі та Державної судової адміністрації України на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 заборгованість з щомісячного грошового забезпечення за 2006-2009 роки у сумі 95626,00 грн.
Проте недоплачена сума не може бути зазначена як "заборгованість", оскільки заборгованістю є суми, що нараховані до сплати позивачу, однак не сплачені з вини відповідача. Тоді як видатки за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 95626,00 грн. за період з 2006-2009 роки не були зараховані з Державного бюджету України на рахунок Державної судової адміністрації України, а отже і не могли сплачуватися на користь позивача.
При таких обставинах, суд вважає можливим вийти за межі позовних вимог, оскільки це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів позивача.
За таких повноважень відповідачів, права позивача можуть бути відновлені шляхом зобов'язання Державного казначейства України провести видатки з Державного бюджету України, передбачені Державній судовій адміністрації України за бюджетною програмою "Виконання рішень судів на користь суддів" у сумі 95626,00 грн. для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 та стягнення з Державної судової адміністрації України на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 несплаченої частини з щомісячного грошового забезпечення за 2006-2009 роки у сумі 95626,00 грн.
Сума, яка підлягає стягненню на користь позивача вказана без утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів. Оскільки справляння податку і сплата податків та інших обов’язкових платежів є обов’язком роботодавця та працівника, зазначена сума підлягає стягненню на користь позивача за вирахуванням суми податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів без визначення їх розміру.
Доводи відповідачів відносно пропуску позивачем річного строку для звернення з позовом до адміністративного суду, встановленого ч.2 ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України, не можуть бути прийняти до уваги суду та не тягнуть за собою наслідків передбачених статтею 100 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною третьою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Нормами частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
При таких обставинах, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі.
За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України повний текст постанови складений та підписаний 20.07.2010 р.
Керуючись ст. ст. 11, 158-163, 167 КАС України, суд -
ПОСТАНОВИВ:
1.Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Зобов'язати Державне казначейство України (01014, м. Київ, вул. бастіонна, 6, код ЄДРПОУ 20055032) провести видатки з Державного бюджету України передбачені Державній судовій адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 097444400) за бюджетною програмою "Виконання судових рішень судів на користь судів" у сумі 95626,00 грн. для виплати судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2.
3. Стягнути з Державної судової адміністрації (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 097444400) на користь судді Севастопольського апеляційного господарського суду ОСОБА_2 (99040, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) несплачену частину з щомісячного грошового забезпечення за 2006-2009 роки у сумі 95626,00 грн. (без урахування утримання податку з доходів фізичних осіб та інших обов’язкових платежів).
4. У задоволенні позовних вимог до Територіального управління Державної судової адміністрації в м. Севастополі відмовити.
Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України, та може бути оскаржена до Севастопольського апеляційного адміністративного суду у порядок і строки, передбачені ст. 186 КАС України.
Постанова не набрала законної сили.
Головуючий суддя < підпис > С.А. Водяхін
Судді: < підпис > Н.Г. Плієва
< підпис > Т.М. Дудкіна
< З оригіналом згідно >
< Суддя > < підпис > < Суддя >