ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 серпня 2010 р. м. Чернівці Справа № 2а-2538/10/2470
15:48
Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Левицького В.К.,
при секретарі судового засідання Левчуку Д.С.,
за участю сторін:
позивача - ОСОБА_1;
представників позивача - ОСОБА_2, ОСОБА_3, за ордером;
відповідач - 1- не з’явився;
відповідача - 2 - Заря О.Г.;
представника відповідача - 2 - Гавриш Г.А, за дорученням;
перекладача - ОСОБА_4, на підставі посвідчення № П-9 від 22.06.2004 р.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Чернівецькій області старшого інспектора сектора громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області Зарі Октавіана Георгійовича про визнання протиправним та скасування рішення,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Служби у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України у Чернівецькій області (далі - відповідач 1), старшого інспектора сектора громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області Зарі Октавіана Георгійовича (далі - відповідач 2), в якому просив визнати протиправним рішення старшого інспектора сектора громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області Зарі Октавіана Георгійовича щодо його видворення за межі України в термін до 20.06.2010 р. та накладення заборони на в’їзд в Україну терміном на 5 років до 08.06.2015 року.
Вимоги мотивовані тим, що під час перебування в Україні не притягувався до кримінальної відповідальності, не вчиняв дії направлені на грубе порушення законодавства про статус іноземців, а також не вчиняв адміністративних правопорушень, які грубо порушують громадський порядок. Також вказував на те, що 05.06.2010 р. о 2130 годині, перебуваючи у м. Чернівці на Театральні площі, він разом з його знайомими студентами БДМУ громадянами Індії ОСОБА_5 та ОСОБА_6 стояли на сходах. В цей час до них підійшли працівники міліції. Неподалік від них на тротуарі стояла пляшка пива та один з працівників міліції запитав його чиє це пиво. Погано розуміючи запитання працівника міліції він відповів, що йому невідомо кому належить дана пляшка пива. Після чого працівник міліції запропонував йому пред’явити паспортний документ для перевірки. Перевіривши його паспорт, працівник міліції повернув його позивачу та сказав підняти з тротуару пляшку пива та піти з ним в сторону магазину «Колос», що знаходиться на розі Театральної площі та вул. Ватутіна у м. Чернівці. Біля вказаного магазину один з працівників міліції почав складати якийсь письмовий документ, зміст якого йому не був відомий, так як українською мовою він не володіє. На вимогу працівника міліції розписатись у складеному документі він погодився так, як не бажав вступати з ним у суперечку. Після чого до них під’їхала патрульна машина та доставила їх до Шевченківського РВ УМВС України у м. Чернівці, де працівник міліції вдруге склав невідомого йому змісту документ та запропонував розписатись в ньому. Він погодився розписатись в цьому документі. Після цього в приміщенні Шевченківського РВ з’явився відповідач 2 та вилучив у нього його паспорт громадянина республіки Пакістан, при цьому повідомив, що згодом його поверне. 09.06.2010 р. відповідач 2, зустрівши його у м. Чернівці на вул. І. Франка, повернув йому паспорт, в якому на сторінці 31 було проставлено штамп з відміткою про видворення з території України з обмеженням терміну перебування до 20.06.2010 р. та штамп з відміткою «Заборонено в’їзд в Україну терміном на 5 років до 08.06.2015 р.».
В зв’язку з вищенаведеним позивач вважає, що прийняте рішення про його видворення з території України з обмеженням терміну перебування до 20.06.2010 р. та накладення заборони в’їзду в Україну терміном на 5 років до 08.06.2015 р. є незаконним та суперечить вимогам ст. ст. 19, 26, 55 Конституції України, ст. ст. 9, 29 Загальної декларації прав людини від 10.12.1948 р., ст. ст. 3, 31, 32 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а тому підлягає скасуванню.
В судовому засіданні представники позивача та позивач позов підтримали повністю та, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві, просили суд задовольнити позовні вимоги.
Відповідач 1 в судове засідання не з’явився, явку представника в судове засідання не забезпечив, причини не повідомив, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду справи. Не з’явлення у судове засідання відповідача та ненадання заперечення проти позову, згідно ст. 128 КАС України, не перешкоджає вирішенню спору по суті за наявними в справі матеріалами.
Відповідачем 2 подано письмові заперечення проти прозову, відповідно до яких вважає позовні вимоги необґрунтованими і безпідставними та просить суд у задоволенні позову відмовити, зазначаючи, що оскаржуване рішення винесено ним правомірно після відбуття призначеного позивачу покарання, на підставі приписів ст. 32 Закону України «Про правовий статус іноземців»
В судовому засіданні відповідач 2 та його представник позов не визнали з підстав наведених в письмових запереченнях проти позову.
Судом після початку судового розгляду встановлено, що позивач по справі не володіє мовою, якою здійснюється судочинство в Україні.
Відповідно до ч. 4 ст. 6, ст. 15 КАС України іноземці користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни України; у разі якщо особи, які беруть участь у справі, не володіють або недостатньо володіють державною мовою, вони мають право користуватися послугами перекладача.
З метою всебічного та повного розгляду справи по суті заявлених вимог суд ухвалою, занесеною до журналу судового засідання, допустив до участі у розгляді справи перекладача – ОСОБА_4.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі, судом встановлено наступне.
27.08.2009 р. посольством України в ісламській республіці Пакістан позивачу видано освітню (одноразову) візу для навчання у Буковинському державному медичному університеті терміном до 15.11.2009 р. (а.с. 13).
Як вбачається із оскаржуваного рішення, позивач прибув в м. Чернівці для навчання 11.09.2009 р. через контрольно-пропускний пункт Бориспіль.
01.10.2009 р. між позивачем та Буковинським державним медичним університетом укладено договір № 120, за умовами якого, позивача зараховано слухачем підготовчого відділення для іноземних громадян університету на контрактних умовах з 01.10.2009 р. Термін дії угоди до 30.08.2010 р.
14.10.2009 р. відділом у справах громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб УМВС України в Чернівецькій області зареєстровано паспортний документ та місце проживання позивача у м. Чернівці по вул. Чернігівській № 1 у гуртожитку університету, а також прийнято рішення про продовження терміну його перебування на території України до 15.05.2010 р., про що зроблено відмітку в паспорті. Вказана обставина не заперечувалась сторонами.
09.06.2010 р. старшим інспектором сектора громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області Заря О.Г. було прийнято рішення про видворення за межі України громадянина Пакістану ОСОБА_1, надано термін 10 діб для виїзду за межі України та заборонено в'їзд в Україну терміном на 5 років. Вказане рішення 09.06.2010 р. затверджене начальником Шевченківського РВ ВМУ УМВС України в Чернівецькій області.
Як вбачається із оскаржуваного рішення, підставою для видворення позивача та заборони в’їзду, стало притягнення останнього до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП.
Про прийняте рішення, 09.06.2010 р. відповідач – 2 повідомив прокурора Шевченківського району м. Чернівці та ректора Буковинського державного медичного університету.
14.06.2010 р. Буковинським державним медичним університетом, на підставі оскаржуваного рішення, видано наказ № 395-ст «Про зміну в складі студентів», згідно якого за порушення правил перебування іноземних громадян та території України позивача відраховано з підготовчого відділення університету.
Також встановлено, що 14.06.2010 р. управлінням МВС України в Чернівецькій області на адресу Державної прикордонної служби було направлено доручення про заборону в’їзду позивача в Україну до 08.06.2015 р.
Не погоджуючись з рішенням про видворення та забороною в’їзду, позивач оскаржив його до суду.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
В рішенні про видворення іноземного громадянина за межі України від 09.06.2010 р., в якості підстави видворення та заборони в’їзду в Україну позивача зазначено, що останнього було притягнуто адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 178 КУпАП за вживання алкоголю та рішенням Шевченківського РВ накладено покарання у вигляді адміністративного штрафу в сумі 17,00 грн.
В судовому засіданні встановлено, що 05.06.2010 р. дільничним інспектором міліції Шевченківського РВ УМВУС України в Чернівецькій області відносно позивача було складено протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 178 КУпАП. Як вбачається із змісту протоколу, суть адміністративного порушення полягало у тому, що 05.06.2010 р. о 21:10 год. позивач на площі Театральній, тобто в громадському місці розпивав слабоалкогольні напої, а саме пиво «Карлзберг».
Під час судового розгляду справи позивач заперечував проти вживання слабоалкогольних напоїв, при цьому вказував на те, що протокол та інші документи підписав на вимогу працівників міліції, не розуміючи їх змісту, оскільки не володіє українською мовою.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженою на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Відповідно до ст. 256 КУпАП в протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; при наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
При складенні протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюються її права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Згідно вимог ст. 268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі.
Як вбачається із протоколу, складеного відносно позивача, в ньому відсутні відомості на підставі яких документів засвідчується особа правопорушника (позивача), не вказано дату роз’яснення прав та обов’язків передбачених ст. 63 Конституції України та ст. 268 КУпАП, не відібрано пояснення у позивача та/або не вказано (не зроблено відмітки) про відмову від давання ним пояснень. Крім того, в протоколі відсутні відомості про забезпечення позивача послугами перекладача, у зв’язку з не володінням мовою, або ж зазначення в протоколі відомостей, які вказують про вільне володіння позивачем мовою, якою ведеться провадження (українською мовою).
Аналогічні порушення також допущено працівниками міліції при винесенні постанови про адміністративне правопорушення відносно позивача, за якою на позивача накладено адміністративний штраф у розмірі 17,00 грн.
З п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод випливає обов’язок держави забезпечити особі реальну можливість користуватися послугами перекладача. У даному випадку, ненадання такої можливості позивачу, суд розцінює як порушення його права користуватися рідною мовою та відповідно на правовий захист і отримання правової допомоги, а також в обмеженні рівності учасників процесу перед законом та судом.
Відповідно до ч. 3 ст. 70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.
Таким чином, складений відносно позивача протокол про адміністративне правопорушення та винесена постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, за умови невиконання посадовими особами органу внутрішніх справ вимог передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення, як докази, на думку суду, одержані з порушенням закону, є необ’єктивними, а тому не беруться до уваги.
Стосовно винесення оскаржуваного рішення суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Правовий статус іноземців, які проживають або тимчасово перебувають в Україні, їх основні права, свободи та обов’язки, порядок вирішення питань, пов’язаних з їх в’їздом в Україну або виїздом з України, регулюються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 04.02.1994 р. № 3929-XII (далі - Закон № 3929-XII)
Статтею 32 Закону № 3929-XII визначено підстави видворення іноземців за межі України. Цією нормою передбачено, що видворення іноземця та особи без громадянства може проводитись за таких підстав: якщо вони вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного їм покарання чи виконання адміністративного стягнення; якщо їх дії грубо порушують законодавство про статус іноземців та осіб без громадянства; якщо їх дії суперечать інтересам забезпечення безпеки України чи охорони громадського порядку; якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України.
Зокрема, ч. 1 ст. 32 цього Закону визначено, що іноземець та особа без громадянства, які вчинили злочин або адміністративне правопорушення, після відбуття призначеного йому покарання чи виконання адміністративного стягнення може бути видворений за межі України. Рішення про видворення його за межі України після відбуття ним покарання чи виконання адміністративного стягнення приймається органом внутрішніх справ за місцем його перебування з наступним повідомленням протягом 24 годин прокурора про підстави прийняття такого рішення. За рішенням органу внутрішніх справ видворення іноземця та особи без громадянства за межі України може супроводжуватися забороною подальшого в'їзду в Україну строком до п'яти років. Строки заборони подальшого в'їзду в Україну обчислюються з дня винесення вказаного рішення. Порядок виконання рішення про заборону подальшого в'їзду в Україну визначається законодавством України.
Отже, за правовою природою видворення за межі України є заходом припинення протиправної поведінки іноземців і осіб без громадянства.
Статтею 1 Закону України «Про міліцію» визначено, що міліція - це державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань. Відповідно до п.14 ч.1 ст.10 цього Закону одним з основних завдань органів внутрішніх справ є контроль додержання громадянами та службовими особами встановлених законодавством правил паспортної системи, в'їзду, виїзду, перебування в Україні і транзитного проїзду через її територію іноземних громадян та осіб без громадянства.
Згідно з Правилами в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію контроль за дотриманням цих Правил іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними і фізичними особами в Україні, які приймають іноземців та осіб без громадянства або надають їм послуги, здійснюють у межах своєї компетенції органи внутрішніх справ у взаємодії з Міністерством закордонних справ, органами Служби безпеки України та Державної прикордонної служби.
Зазначені структури віднесені до категорії правоохоронних органів, які здійснюють управління у закріплених за ними сферах, тобто реалізують надані їм управлінські функції, серед яких видворення іноземців та осіб без громадянства. Такі функції реалізуються шляхом прийняття рішення про видворення іноземця чи особи без громадянства та здійснення примусового видворення.
Частиною 8 ст.32 Закону 3929-XII регламентовано, що рішення органів внутрішніх справ, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України про видворення іноземця з України може бути оскаржено до суду. Такі спори відповідно до ч.1 ст.17 КАС України відносяться до компетенції адміністративних судів.
За статтями 9 та 29 Загальної декларації прав людини ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Як вбачається із дослідженого в судовому засіданні оскаржуваного рішення, відповідачем зроблено висновок про те, що з моменту приїзду в Україну, позивач займався пияцтвом та перебивався тимчасовими заробітками.
В судовому засіданні відповідач - 2, заперечуючи проти позову, не довів належними та допустимими доказами, що позивач займався пияцтвом та тимчасовими підробітками під час навчального процесу.
Також, як вбачається із оскаржуваного рішення, 05.06.2010 р. позивача було доставлено на освідчення в Чернівецький обласний наркологічний диспансер, де зроблено висновок про його перебування в стані сп’яніння внаслідок вживання алкоголю.
Під час судового розгляду, відповідач - 2 доказів проведення освідчення позивача в Чернівецькому обласному наркологічному диспансері на стан сп’яніння не надав, при цьому вказував про відсутність протоколу медичного огляду для встановлення факту вживання психоактивних речовин та стану сп’яніння як такого на час розгляду справи в суді та на момент прийняття оскаржуваного рішення.
Так само відповідачем – 2 не доведено допустимими та належними доказами можливість створення позивачем загрози громадській безпеці, зазіхання на майно громадян України, а також здобуття злочинним шляхом коштів, на які відповідач 2 посилався при винесенні оскаржуваного рішення.
Виходячи з аналізу встановлених правовідносин та норм закону, що їх регулюють, суд вважає, що висновки відповідача – 2, викладені в оскаржуваному рішенні, є безпідставними, оскільки не підтверджені жодним доказом по справі.
Посилання відповідача – 2 на притягнення позивача до адміністративної відповідальності та понесення ним відбуття покарання у вигляді сплати штрафу у розмірі 17,00 грн., що є підставою для видворення, суд не приймає до уваги, оскільки протокол про адміністративне правопорушення та постанова про адміністративне правопорушення, як докази, одержані з порушенням закону, при вирішенні вказаної справи не береться до уваги, а іншими доказами не доведено вчинення позивачем адміністративного проступку.
При цьому, при відібранні пояснень у позивача, винесенні оскаржуваного рішення та його врученні позивачу, внесенні відмітки в паспорт про видворення та заборони в’їзду, відповідачем – 2 не забезпечено останньому реальну можливість користуватися послугами перекладача. Доводи відповідача про вільне володіння позивачем українською мовою, суд не бере до уваги, оскільки такі доводи не підтверджено належними та допустимими доказами.
Твердження відповідача – 2 про академічну заборгованість та невиконання навчальної програми позивачем, як однієї із підстав для видворення, на думку суду є безпідставним, оскільки чинним законодавством України не передбачено такої підстави для видворення за межі України.
При вирішенні даної справи суд враховує положення статей 9, 29 Загальної декларації прав людини, відповідно до яких, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав і свобод кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Оцінюючи правомірність дій та рішень відповідача, суд керується критеріями, закріпленими у ч. 3 ст. 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких повинні дотримуватися суб’єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Судовим розглядом встановлено порушення зазначених критеріїв відповідачем 2 при винесенні оскаржуваного рішення, а тому рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до положень, закріплених ст. 11 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Як зазначено ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
В судовому засіданні з боку відповідача - 2 не надано достатніх аргументів, доводів та доказів, які свідчать, що оскаржуване рішення прийняте (винесене) обґрунтовано, тобто вчинене з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення для прийняття рішення; добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.
У процесі розгляду справи не виявлено інших фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Керуючись ст.ст. 11, 70 - 72, 76, 79, 86, 158-163 та 167 КАС України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення б/н від 09.06.2010 р. старшого інспектора сектора громадянства імміграції та реєстрації фізичних осіб Шевченківського РВ УМВС України в Чернівецькій області Зарі Октавіана Георгійовича щодо видворення за межі України в термін до 20.06.2010 р. ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина ісламської республіки Пакістан, та накладення заборони на в'їзд в Україну терміном на 5 років до 08.06.2015 р.
Порядок та строки набрання постановою законної сили та оскарження.
Постанова відповідно до ст. 254 КАС України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня складання її в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом 20 днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Повний текст постанови виготовлено та підписано судом 10.08.2010 р.
Суддя В.К. Левицький