ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
вул. Київська, 150, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95493
ПОСТАНОВА
Іменем України
28.07.10Справа №2а-6989/10/15/0170
Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Тоскіної Г.Л., при секретарі судового засідання Налбандян Р.В., за участю:
позивача –ОСОБА_1,
представника відповідача – Кілбас М.М.;
третій особи – ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом
Прокурора Совєтського району Автономної Республіки Крим в інтересах
ОСОБА_1,
до Совєтської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову з боку відповідача ОСОБА_3
про визнання протиправними та скасування розпорядження, визнання недійсним акту
Суть спору: до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом звернувся прокурор Совєтського району Автономної Республіки Крим на захист інтересів громадянина ОСОБА_1 (далі – позивач) до Совєтської районної державної адміністрації Автономної Республіки Крим (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет позову з боку відповідача ОСОБА_3 про визнання протиправним та скасування розпорядження Совєтської районної державної адміністрації АР Крим № 168-р від 02.04.2007 року, визнання державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №603452 від 17.08.2007 року, виданого громадянину ОСОБА_3, недійсним.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що прокуратурою Совєтського району АР Крим за зверненнями мешканців с. Роздольне Совєтського району АР Крим проведена перевірка дотримання порядку паювання земель, переданих в колективну власність ВАТ «Шалфейне». Проведеною перевіркою встановлено, що на підставі розпорядження від 14.11.1997 року №360 громадянину ОСОБА_3 було видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії: КМ, №0181580, як члену ВАТ «Шалфейне». Розпорядженням Совєтської районної державної адміністрації АР Крим № 168-р від 02.04.2007 року затверджений технічний звіт по передачі земельного паю в натурі. На підставі цього розпорядження був виданій державний акт серії ЯД №603452 від 17.08.2007 року на право власності на земельну ділянку площею 39,7237 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Позивач вважає, що розпорядження № 168-р від 02.04.2007 року та державний акт серії ЯД №603452 від 17.08.2007 року були прийняти з порушенням п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 від 08.08.1995 року, чим порушені права та законі інтереси позивача. У зв’язку з тяжким матеріальним становищем позивача з позовом до адміністративного суду на підставі ст. 60 КАС України, ст. 36-1 Закону України «Про прокуратуру» звернувся прокурор Советського району Автономної Республіки Крим.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.06.2010 року відкрито провадження по справі.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 02.06.2010 року закінчено підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.07.2010 року закрито провадження в частині визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку серії ЯД №603452 від 17.08.2007 року.
У судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, зазначених в позові.
Позивач зазначив, що у зв’язку з тим, що спірне розпорядження є протиправним, порушені права позивача, а саме: у позивача відсутня можливість випасати худобу, оскільки відсутнє пасовище загального користування, яке передано у власність ОСОБА_3
Представник відповідача адміністративний позов не визнав, надав письмове заперечення, відповідно до яких, вважає, що спірне розпорядження відповідає нормам діючого законодавства, прийняте на підставі, у межах та у спосіб, передбачений Конституціею і Законами України. Представник відповідача також підкреслює, що з матеріалів позову та справи не вбачається наявність порушення прав саме позивача у зв’язку з прийняттям спірного розпорядження. Представник відповідача наполягав на застосуванні ст. 99, 100 КАС України, оскільки вважає, що позивач пропустив строк для звернення до адміністративного суду та немає поважних причин для його поновлення.
Третя особа з боку відповідача – ОСОБА_3 проти задоволення адміністративного позову заперечував, надав письмові пояснення по суті спору, в яких зазначив про відсутність порушення прав, свобод та законних інтересів позивача у зв’язку з прийняттям спірного розпорядження та державного акту на право власності на земельну ділянка, позивач ні є стороною спірних правовідносин, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
ОСОБА_3 підкреслив, що зазначена земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту, увійшла до схеми розпаювання і відповідно до Перехідних положень Земельного кодексу України повноваження щодо її розпорядження має саме Совєтська районна державна адміністрація
АР Крим, яка ніколи не приймала рішень про передачу цієї земельної ділянки
ОСОБА_1, яка, до речі, як член сільськогосподарського підприємства в свою чергу
отримала земельну ділянку сільськогосподарського призначення в іншому місці, тим самим реалізувавши своє право на приватизацію землі, і не має право претендувати на
земельну ділянку, яка була виділена ОСОБА_3
Що стосується оскаржуваного розпорядження від 02 квітня 2007 року №168-р, ОСОБА_3 зазначив, що воно теж було видано в рамках закону, на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай), розпорядження Совєтської районної державної адміністрації АР Крим від 14 листопада 1997 р. №360-р ''Про паювання земель" та розпорядження
відповідача від 14 червня 2006 року №597-р ''Про розроблення технічної документації про
передачі земельного паю в натурі", у зв'язку з чим підстави для визнання його
протиправним також відсутні.
Вислухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази по справі в їх сукупності, суд
ВСТАНОВИВ:
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до п. 4 частини 1 статті 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.
Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб’єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб’єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до статті 1 Закону України “Про прокуратуру” від 05.11.1991 року № 1789- ХІІ прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів Кабінетом Міністрів України, міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, органами державного і господарського управління та контролю, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими Радами, їх виконавчими органами, військовими частинами, політичними партіями, громадськими організаціями, масовими рухами, підприємствами, установами і організаціями, незалежно від форм власності, підпорядкованості та приналежності, посадовими особами та громадянами здійснюється Генеральним прокурором України і підпорядкованими йому прокурорами.
Згідно зі статтею 5 Закону України “Про прокуратуру” прокуратура України становить єдину систему, на яку відповідно до Конституції України та цього Закону покладаються такі функції: 1) підтримання державного обвинувачення в суді; 2) представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; 3) нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство; 4) нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.
Статтею 36-1 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійснені прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів громадянина е його неспроможність через фізичний чи матеріальний стан, похилий вік або з інших поважних причин самостійно захистити свого порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження, а інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.
Стаття 19 Конституції України зобов’язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Суд з’ясовує, чи використане повноваження, надане суб’єкту владних повноважень, з належною метою; обґрунтовано, тобто вчинено через вмотивовані дії; безсторонньо, тобто без проявлення неупередженості до особи, стосовно якої вчиняється дія; добросовісно, тобто щиро, правдиво, чесно; розсудливо, тобто доцільно з точки зору законів логіки і загальноприйнятих моральних стандартів; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, тобто з рівним ставленням до осіб; пропорційно та адекватно; досягнення розумного балансу між публічними інтересами та інтересами конкретної особи.
Судом встановлено, що ОСОБА_3 на підставі розпорядження №360-р від 14.11.1997 року видань сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КМ №0181580, яка перебуває у колективний власності ВАТ «Шалфейне» у розмірі 6,69 га в умовах кадастрових гектарів без визначення меж цієї земельної ділянки в натурі (а.с.13 зворотна сторона).
Відповідно до протоколу №4 загальних зборів акціонерів ВАТ «Шалфейне» від 23.03.2001 року било прийнято рішення про клопотання перед радою про виділенні землі у розмірі середнього паю з не витребуваних паїв у першу чергу тим, хто пропрацював більш 10 років у підприємстві, у тому числі – ОСОБА_3 (а.с.180-186).
Розпорядженням від 14 червня 2006 року №597-р ''Про розроблення технічної документації про передачі земельного паю в натурі" дана згода на розробку технічної документації щодо передачі земельного паю в натурі і підготовку державного акту на право власності на землю громадянину України ОСОБА_3 (а.с.40).
Розпорядженням Советської районної державної адміністрації АР Крим № 168-р від 02.04.2007 року затверджений технічний звіт по передачі земельного паю в натурі (а.с.15).
На підставі Розпорядження № 168-р від 02.04.2007 року виданій державний акт серії ЯД №603452 від 17.08.2007 року на право власності на земельну ділянку площею 39,7237 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.16).
Перевіряючи законність та обґрунтованість позивних вимог суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.118 Конституції України місцеві державні адміністрації здійснюють виконавчу владу в областях і районах, містах Києві та Севастополі. Статус та повноваження місцевих державних адміністрацій визначаються насамперед ст.118 Конституції України, а також Земельним кодексом України та Законом України “Про місцеві державні адміністрації”.
Положеннями ст.17 ЗК України, ст.21 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” передбачено, що до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належать в тому числі і розпорядження землями державної власності в межах, визначених ЗК України. Ці положення вказують на те, що місцеві державні адміністрації можуть розпоряджатися землями у випадку: безоплатної приватизації земельних ділянок громадянам (ст.118 ЗК України); вилучення та надання у власність та користування земельних ділянок державної власності у випадках, визначених ч.ч.3-5 ст.122, ст.ст.149, 150 ЗК України; у разі продажу земельних ділянок державної власності (ст.128 ЗК України).
Пунктом 12 Перехідних положень Земельного Кодексу України передбачено, що до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель переданих у приватну власність та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об’єкти незавершеного будівництва та законсервовані об’єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.
Пунктом 16, 17 Перехідних положень Земельного Кодексу України встановлено, що Громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю, сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно п. 8 Перехідних положень Земельного Кодексу України члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств та працівники державних і комунальних закладів освіти, культури та охорони здоров'я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонери з їх числа, які на час набрання чинності цим Кодексом не приватизували земельні ділянки шляхом оформлення права на земельну частку (пай), мають право на їх приватизацію в порядку, встановленому статтями 25 та 118 цього Кодексу. В сільськогосподарських акціонерних товариствах право на земельну частку (пай) мають лише їх члени, які працюють у товаристві, а також пенсіонери з їх числа.
Відповідно до приписів ст. 6 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, власних і делегованих повноважень голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники управлінь, відділів та інших структурних підрозділів - накази. Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов'язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження (частина 2 статті 2 КАС України).
Згідно частини 1 пункту 8 статті 3 КАС України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подана позовна заява до адміністративного суду.
Відповідно до статті 6 КАС України кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України.
Статтею 104 КАС України передбачено, що до адміністративного суду має право звернутися з адміністративним позовом особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом є складовою права на судовий захист, яке передбачено статтею 55 Конституції України. Згідно з цією статтею, права і свободи людини і громадянина захищаються судом і кожному гарантується право на оскарження в суді рішень дій чи бездіяльності органів державної органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом є первинним диспозитивним правом в адміністративному процесі, тобто правом, яким особа розпоряджається на власний розсуд. Вона самостійно вирішує, реалізувати їй це право чи добиватися захисту в інший, позасудовий, спосіб або ж змиритися з порушенням.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом доцільно відрізняти від права на судовий захист, що закріплене у статті 6 КАСУ. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист, суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу чи інтерес, про захист яких вона просить, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
Право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Право на звернення до адміністративного суду з позовом має ширше коло суб'єктів - таке право мають також представники, у тому числі законні представники, зокрема й органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Виходячи з системного аналізу зазначених норм, суд дійшов до висновку, що хоча з позовом до суду може звернутися будь-яка особа, але право на судовий захист, тобто право на задоволенні заявлених позовних вимог, має лише та особа, чиї права, свободи чи законні інтереси порушені суб'єктом владних повноважень.
Таким чином у випадку оскарженні особою акта суб'єкта владних повноважень, особа може звернутися до адміністративного суду по конкретній адміністративної справі лише, якщо це рішення суб’єкту владних повноважень порушує саме права, свободи та закони інтересі цієї особи – позивача по справі, тобто особа є учасником спірних правовідносин та має юридичну зацікавленість у результаті розгляду спору.
Судом встановлено, що прокурор звернувся до суду з зазначенім позовом у зв’язку з тім, що позивач вважає, що спірне розпорядження прийнято з порушенням п. 2 Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 від 08.08.1995 року, оскільки ОСОБА_3 на час розпаювання земель ВАТ «Шалфейне» не був членом цього підприємства, ні працював на підприємстві, тому права на частку (пай) він не мав.
Суд зазначає, що прийняття спірного розпорядження з порушенням, як вважає позивач, вимог Указу №720/95 від 08.08.1995 року не має саме по собі наслідку порушення прав позивача, оскільки, як встановлено судом, позивач реалізував своє право на отримання земельної ділянки сільськогосподарського призначення із земель ВАТ «Шалфейне», які знаходилися в його постійному користуванні, при розпаюванні земель, як член цього підприємства, що підтверджується державним актом на право власності земельну ділянку (а.с.204).
Ствердження позивача, про відсутність пасовища для випасу худобу, що саме це пасовище було передано у власність ОСОБА_3, у зв’язку з чим спірне розпорядження порушує права позивача, суд вважає безпідставними виходячи з наступного.
Суд зазначає, у відповідності до вимого Земельного Кодексу України підставою для набуття та документального оформлення права власності та права користування земельної ділянки є прийняття рішень органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування та державними органами приватизації. Компетенція цих органів поширюється на розпорядження земельними ділянками відповідно до правил, викладених у нормах глав 2 та 3 розділу I ЗК України.
Набуття прав на землю, котрі є різновидом земельних прав фізичних та юридичних осіб, здійснюється на правових титулах власності та користування (кількох видів). До останнього віднесені: право постійного користування, оренди, емфітевзису, суперфіцію, сервітуту (ст. ст. 92, 93, 98 - 1021 ЗК України) у порядку, передбаченому ЗК України.
Доказів, що позивач оформив право власності чи іншого речового
права на цю земельну ділянку позивач до суду не надав.
Судом встановлено, що ця земельна ділянка не виділялася їй у встановленому законом порядку, не передавалася у користування за цивільно-правовимиугодами, що не заперечував позивач у судовому засіданні, тому права на випас худоби на цієї земельної ділянки позивач не має.
Вирішуючи спір стосовно доводів представника відповідача про пропуск позивачем, строків звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом, судом встановлено наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що про прийняття спірного розпорядження, на підставі якого було передано у власність земельну ділянку ОСОБА_3, позивач дізнався у 2008 році, що підтверджується заявами на ім’я народного депутата, проти цього факту також не заперечував позивач у судовому засіданні. З зазначеним позовом прокурор Совєтського району АР Крим в інтересах позивача звернувся 01.06.2010 року, про що свідчить штам суду на позовної заяві.
Таким чином, судом встановлено, що позивачем пропущень строк звернення до адміністративного суду, встановленій ч. 2 ст. 99 КАС України, про що було заявлено представником відповідача.
Суд зазначає, що звернення з зазначеним позовом прокурором в інтересах позивача, не позбавляло можливості звернуться з позовом у встановлені законом строки самостійно ОСОБА_1, що також ні є підставою для поновлення пропущеного строку та визнання причин пропуску строку поважними.
Крім того, суд зазначає, що позивач не просив поновити пропущені строки для звернення з позовом до суду, та суд не знайшов підстав для поновлення цих строків, також відсутні доказі оскарження розпорядження в іншому, ні судовому порядку.
Суд також зазначає, що звернення з зазначеним позовом до місцевого загального суду у порядку цивільного судочинства також не є підставою для визнання причин пропуску строків поважними.
Відповідно до частини 1 статті 100 КАС України пропущення строків звернення до адміністративного суду є підставою відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна зі сторін.
Враховуюче відсутність порушення прав позивача прийняттям спірного розпорядження, наявність земельної ділянки у власності позивача, яка була передана їй у власність на підставі розпорядження Совєтської районної державної адміністрації АР Крим від 25.10.2006 року № 566-р, а також встановлених судом обставин, суд вважає, що позивні вимоги не підлягають задоволенню.
Судом не вирішується питання про розподіл судових витрат, у зв’язку з тим, що прокурор звільнений від сплати судового збору.
Під час судового засідання, яке відбулось 28.07.2010 року, були оголошені вступна та резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАСУ у повному обсязі постанову складено 02.08.2010 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 98,160-163, 171 КАС України, суд
ПОСТАНОВИВ:
В задоволенні позову відмовити.
У разі неподання заяви про апеляційне оскарження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України - з дня складення в повному обсязі.
Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то постанова набирає законної сили через 10 днів з дня отримання особою копії постанови, у разі неподання нею заяви про апеляційне оскарження.
Якщо після подачі заяви про апеляційне оскарження, апеляційна скарга не подана, постанова вступає в законну силу через 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова може бути оскаржена в порядку і строки передбачені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Тоскіна Г.Л.