Україна
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
П О С Т А Н О В А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
02 серпня 2010 р. справа № 2а-16072/10/0570
Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17
час прийняття постанови: 16 год. 10 хв.
Донецький окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Іванченкова А.С.
при секретарі Чалян Н.А.,
за участю представників сторін:
від позивача: Чебаненко Є.О.,
від відповідача: ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів
до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2
про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів,
ВСТАНОВИВ:
Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі – Фонд захисту інвалідів, позивач) звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році, у сумі 4043 грн. 75 коп. та пені у сумі 68 грн. 97 коп.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, в обґрунтування яких зазначив, що в порушення вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів» ФОП ОСОБА_2 не працевлаштовано, відповідно до 4-х відсоткового нормативу, 1 інвалід, що спричинило нарахування відповідачу штрафних санкцій та пені за звітній 2009 рік. Просив задовольнити позов у повному обсязі.
Відповідач – ОСОБА_2 позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні, зазначивши, що на органи державної влади законодавство про соціальний захист та реабілітацію інвалідів покладає обов’язок працевлаштування інвалідів, а фізичні особи, які використовують найману працю, в свою чергу, повинні створити для інвалідів умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації, працевлаштування інваліда є можливим лише при наявності відповідної пропозиції органів державної служби зайнятості або у разі безпосереднього звернення інваліда до відповідача.
Зауважив, що ним протягом 2009 року у звітах Форми №3-ПН надавалася інформація до Шахтарського міського центру зайнятості про вакантні посади та про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів.
Відповідач вважає, що ним були виконані всі вимоги Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів України» щодо обов’язку підприємства створити робочі місця для працевлаштування інвалідів.
Ознайомившись з матеріалами справи та поданими документами, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору, суд дійшов наступних висновків.
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року №875-XII (далі –Закон №875), Постановами Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про Фонд соціального захисту інвалідів» від 26 вересня 2002 року №1434 (далі –Положення №1434) та «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 31 січня 2007 №70 (далі –Постанова №70).
Частиною першою статті 4 Закону №875 визначено, що держава створює правові, економічні, політичні, соціально-побутові та соціально-психологічні умови для задоволення потреб інвалідів у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності.
Відповідно до частин другої та третьої статті 18 Закону №875 підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі - спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частини 3 статті 18-1 цього Закону державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Частинами першою та другою статті 19 Закону №875 визначено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, (далі – організації та інші роботодавці) установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4 відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості 1 робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.
Згідно з вимогами частини третьої статті 19 Закону №875 організації та інші роботодавці мають самостійно здійснювати працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону, а виконанням нормативу робочих місць, відповідно до змісту частини п’ятої статті 19, вважається працевлаштування організацією та іншими роботодавцями, які використовують найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Разом з тим, організаціями та іншими роботодавцями до виконання нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою інвалідів на підприємствах, в організаціях громадських організацій інвалідів шляхом створення господарських об'єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.
Статтею 20 Закону №875 встановлено обов’язок підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачувати відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Сплату вказаних адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини 8 статті 20 Закону №875 порядок сплати адміністративно-господарських санкцій і пені до відділень Фонду соціального захисту інвалідів, їх акумуляції, обліку, а також, з урахуванням пропозицій всеукраїнських громадських організацій інвалідів, - використання цих коштів затверджується Кабінетом Міністрів України.
Постановою №70 затверджено Порядок сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (далі –Порядок сплати санкцій), у пункті другому якого визначено, що роботодавці сплачують суму адміністративно-господарських санкцій відділенням Фонду соціального захисту інвалідів за місцем їх державної реєстрації як юридичних осіб або фізичних осіб - підприємців на рахунки, відкриті в органах Державного казначейства, до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.
Обчислення суми адміністративно-господарських санкцій проводиться роботодавцями самостійно згідно з порядком заповнення звіту про зайнятість і працевлаштування інвалідів, затвердженим Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.
Разом з тим, адміністративно-господарські санкції за незайняті інвалідами робочі місця не є податком, збором (обов’язковим платежем), обов’язкова сплата яких передбачена Конституцією України та Законом України «Про систему оподаткування» від 25 червня 1991 року № 1251-XII, а є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв’язку зі скоєнням правопорушення.
Відповідно до частини 1 статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
У частині 2 наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає, зокрема за порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу ФОП ОСОБА_2 у 2009 році склала 8 осіб, а тому, за вимогами статті 19 Закону №875, відповідачем має бути створено 1 робоче місце для працевлаштування інваліда, але інваліда не було працевлаштовано. Отже, відповідачем фактично не було працевлаштовано 1 інваліда.
На виконання вимог положень наведеного вище законодавства ФОП ОСОБА_2 упродовж 2009 року надав Шахтарському міському центру зайнятості відомості про вакансії для працевлаштування інваліда у формі звітів №3-ПН, в яких відображено кількість вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів (арк. справи 25-36).
25 лютого 2010 року ФОП ОСОБА_2 позивачеві надано звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009 рік за формою №10-ПІ (арк. справи 6).
Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Таким чином, оцінивши за правилами, встановленими статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України, наявні в матеріалах справи докази та пояснення представників сторін, надані під час розгляду справи, суд вважає, що у діях відповідача відсутній склад правопорушення, на нього не може бути покладена відповідальність за ненаправлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, обов'язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування.
З урахуванням викладеного, заявлений адміністративним позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, оскільки ФОП ОСОБА_2 виконано покладені на нього законодавством обов’язки щодо створення робочих місць для інвалідів.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 121-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
У задоволенні позовних вимог Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 про стягнення адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році, у сумі 4043 грн. 75 коп. та пені у сумі 68 грн. 97 коп. відмовити.
Постанова постановлена у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частини у судовому засіданні 02 серпня 2010 року в присутності представника позивача та відповідача. Постанова виготовлена в повному обсязі 07 серпня 2010 року.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Суддя Іванченков А. С.