РІШЕННЯ

Іменем України

12 серпня 2010 року                                 м. Ужгород

Апеляційний суд Закарпатської області в складі

головуючого                 судді КОНДОРА Р.Ю.

суддів                     КОЖУХ О.А., ПАВЛІЧЕНКА С.В.

при секретарі                 МЕДЯНИК Л.В.

розглянувши без виклику сторін у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Справа № 22ц-3081/10                     Номер рядка статистичного звіту: 57

Головуючий у І-й інстанції СЕМЕРАК І.О.

Доповідач КОНДОР Р.Ю.  Шимон Тетяни Сергіївни до Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради Закарпатської області про визнання неправомірними дій, перерахунок та стягнення допомоги по догляду за дитиною, за апеляційною скаргою Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2009 р., -

встановив:

ОСОБА_1 у липні 2009 р. звернулася до суду із зазначеним адміністративним позовом до Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міськради (далі – Управління), мотивуючи його наступним. Позивачка є матір’ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, з листопада 2008 р. їй виплачується допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, середній розмір якої становить 130,00 грн. Такий розмір допомоги не відповідає встановленому ст. 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», за яким допомогу слід виплачувати у розмірі одного прожиткового мінімуму, встановленому законом для дитини віком до 6 років. Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» було встановлено, що розмір цієї допомоги дорівнює різниці між прожитковим мінімумом для працездатної особи та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців, але не менше 130,00 грн. Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 р. визнано неконституційними норми закону про Держбюджет України на 2008 р., що визначали розміри допомоги. З урахуванням розмірів прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, установлених законом, борг із сплати допомоги за період з листопада 2008 р. по травень 2009 р. складає 3002,00 грн. Просила: визнати дії відповідача щодо призначення їй допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, нижчому за встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років, неправомірними, і такими, що порушують конституційне право позивачки та її сина на достатній життєвий рівень; зобов’язати відповідача відшкодувати позивачці майнову шкоду за період з листопада 2008 р. по травень 2009 р. в розмірі 3002,00 грн. та виплачувати щомісяця зазначену допомогу до досягнення дитиною трирічного віку в розмірі, що дорівнює встановленому законом розміру прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років; судові витрати просила покласти на відповідача.

Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 27.11.2009 р. позов задоволено частково: визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міськради щодо призначення позивачці допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, нижчому за встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років; зобов’язано відповідача нарахувати та виплатити позивачці недоплачену щомісячну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» із врахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» і Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» - за період з 01.11.2008 р. по 01.05.2009 р.; стягнуто з відповідача на користь позивачки сплачений судовий збір в розмірі 3,40 грн. В решті позову – відмовлено.

Відповідач порушує в апеляції питання про скасування постанови суду та повну відмову в позові. На думку апелянта, суд неправильно застосував до спірних правовідносин матеріальне право, а відповідач діяв правомірно.

Позивачкою постанова не оскаржується.

Заслухавши доповідь судді, обговоривши доводи сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в сукупності, суд приходить до такого.

Спірні правовідносини регулюються законодавством щодо державної соціальної допомоги по догляду за дитиною.

Судом першої інстанції справа розглядалася за правилами адміністративного судочинства, засадами якого є диспозитивність, змагальність сторін, свобода надання ними доказів на підтвердження своїх вимог або заперечень, розгляд судом справи в межах заявлених вимог з можливістю виходу за ці межі лише з метою повного захисту прав, свобод та інтересів сторони, про захист яких вона просить, сторона на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами (ст.ст. 7, 11 КАС України в редакції на час вирішення справи). На час розгляду справи апеляційним судом застосовуються правила цивільного судочинства, відповідно до яких перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції (ст. 303 ч. 1 ЦПК України). Аналогічні положення передбачені й ст. 195 КАС України.

Установлено, що ОСОБА_1 є матір’ю ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, і у листопаді 2008 р. – березні 2009 рр. отримувала в Управлінні допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, не більшому за 130,00 грн. (а.с. 7-9).

Свої вимоги позивачка пред’явила, ґрунтуючись на положеннях Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» (далі – Закон №2811-ХІІ). Закон (ст. 15) у редакції, що була чинною у 2007 р., передбачав надання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. Проте, Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (ст. 71 п. 14), що набрав чинності з 01.01.2007 р., дію ст. 15 ч. 1 і п. 3 Прикінцевих положень Закону № 2811-ХІІ на 2007 рік було зупинено, а ст. 56 бюджетного Закону було встановлено, що у 2007 р. така допомога здійснюється у розмірі, що дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 грн. для незастрахованих осіб та не менше 23% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому КМ України.

Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) зупинення дії ст. 15 ч. 1 і п. 3 Прикінцевих положень Закону № 2811-ХІІ та абзац 3 частини 2 ст. 56 бюджетного Закону визнано неконституційними.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (Розділ ІІ п. 23), що набрав чинності з 01.01.2008 р., ст. 15 ч. 1 Закону № 2811-ХІІ і п. 3 Прикінцевих положень цього Закону викладено в таких редакціях: «допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень»; «допомога… надається у розмірі, що дорівнює різниці між: з 01.01.2008 р. – 50%, з 01.01.2009 р. – 75%, з 01.01.2010 р. – 100% прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців», ці положення не визнавалися неконституційними.

Порядком призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми, затвердженим Постановою КМ України від 27.12.2001 р. № 1751 (п.п. 17-24, далі – Порядок), Законом № 2811-ХІІ (ст. 5) визначено, що призначення і виплата зазначеної допомоги здійснюється органами соціального захисту населення.

Право позивачки на одержання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку виникло у 2008 р. Позивачка не посилалася на обставини, факти, які б свідчили про те, що на момент виникнення права на одержання зазначеної допомоги вона була застрахована у системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, не надала відповідних доказів суду, про витребування таких – не клопотала. З цих підстав позов не заявлявся. Тож підстав для застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» немає, як не має значення і посилання на цей Закон у позовній заяві та в рішенні суду, яким позов вирішено виходячи з норм Закону № 2811-ХІІ.

Отже, розмір допомоги у 2008-2009 рр. визначався з урахуванням чинної у цей період редакції ст. 15 ч. 1 Закону № 2811-ХІІ і п. 3 Прикінцевих положень цього Закону, а відповідні доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу. Та обставина, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» (ст. 46) було передбачено призначення і здійснення державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірах і порядку, визначених КМ України, на встановлене не впливає.

Суд першої інстанції вищенаведеного не врахував і припустився помилки в застосуванні норм матеріального права.

Щодо інших доводів скарги апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Закон України № 2811-ХІІ визначає джерелом покриття витрат на виплату державної допомоги сім’ям з дітьми кошти Держбюджету України (ст. 4).

Держава відповідальна перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції України). Держава, її органи, посадові особи повинні діяти добросовісно, забезпечити громадянину можливість реалізації його прав і виконання обов’язків шляхом, зокрема, ясного, стабільного і несуперечливого врегулювання відповідних правовідносин, належного організаційного і матеріально-фінансового забезпечення відповідної діяльності. Врегулювання спірних відносин цим вимогам не відповідає.

Управління як юридична особа публічного права (ст. 81 ЦК України) є ланкою єдиної загальнодержавної системи соціального захисту населення і виконує покладені на нього державою функції відповідно до закону, Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30.08.2000 р. № 1035/2000, інших актів законодавства та з урахуванням Типового положення про управління праці та соціального захисту населення районної, районної у мм. Києві та Севастополі державної адміністрації, затвердженого Постановою КМ України від 30.05.2007 р. № 790. Управління є належним відповідачем у справі.

Посилання апелянта на те, що позивачка не зверталася із заявою щодо перерахунку, збільшення розміру виплат, не надавала відповідні документи і т.ін. не враховують покладених на Управління пунктами 44, 45, 57 Порядку обов’язків щодо надання особі письмових переліків документів, необхідних для виплати допомоги, роз’яснень, проведення перерахунків з урахуванням виконання цих обов’язків тощо. Доказів про дотримання Управлінням цих вимог законодавства – немає. Доводи відповідача щодо організаційних труднощів у адмініструванні виплати соціальної допомоги врахуванню не підлягають.

Позаяк позивачка скористалася своїм правом на досудове врегулювання спору і одержала від Управління негативну відповідь від 13.04.2009 р. (а.с. 8), до її позову застосовуються правила ст. 99 ч. 4 КАС України, за якими обчислення строку звернення до адміністративного суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Твердження відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до адміністративного суду за захистом безпідставні.

Відтак, з доводами апеляції щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права у частині визначення розміру допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку за період з 01.11.2008 р. по 01.05.2009 р., визнання відповідних дій Управління неправомірними та зобов’язанні вчинити дії – слід погодитись. За встановлених у справі обставин достатніх підстав для такого висновку суд не мав.

Враховуючи наведене, на підставі ст. 309 ч. 1 п. 4 ЦПК України апеляційну скаргу, оскільки для скасування постанови суду в частині відмови в позові немає, слід задовольнити частково, постанову суду першої інстанції в частині задоволення позову – скасувати, в цьому позові – відмовити.

Керуючись ст. 2 ч. 3, ст. 307 ч. 1 п. 2, ст. 309 ч. 1 п. 4, ст.ст. 314, 316 ЦПК України, Законом України від 18.02.2010 р. № 1691-VI, апеляційний суд –

вирішив:

Апеляційну скаргу Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міської ради Закарпатської області задовольнити частково.

Постанову Ужгородського міськрайонного суду від 27 листопада 2009 р. в частині задоволення позову про визнання неправомірними дій Управління праці та соціального захисту населення Ужгородської міськради щодо призначення ОСОБА_1 допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку в розмірі, нижчому за встановлений законом розмір прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років; зобов’язання відповідача нарахувати та виплатити позивачці недоплачену щомісячну допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» із врахуванням встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» і Закону України «Про Державний бюджет України на 2009 рік» - за період з 01.11.2008 р. по 01.05.2009 р. –  скасувати, у задоволенні цих вимог – відмовити.

В решті постанову суду – залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його ухвалення, є остаточним і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий                 Судді