ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ
ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15.08.2006 Справа № 16/144
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Неклеси М.П. (доповідач)
суддів: Павловського П.П. , Чус О.В.
за участю : секретаря судового засідання Мацекос І.М.
представників сторін:
від позивача: Поліковський С.Р.
від відповідача представник в судове засідання не з’явився, про час та місце повідомлений належним чином (а.с.70)
розглянувши апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства “Ливарник”, м. Павлоград на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2006р. у справі № 16/144
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого об’єднання “Укрспецзалізшляхбуд”, м. Дніпропетровськ
до Відкритого акціонерного товариства “Ливарник”, м. Павлоград Дніпропетровської області
про стягнення 467 583 грн. 56 коп.
та за зустрічним позовом Відкритого акціонерного товариства “Ливарник”,
м. Павлоград Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю виробничого об’єднання “Укрспецзалізшляхбуд”, м. Дніпропетровськ
про визнання договору позики від 19.04.2004р. недійсним
В С Т А Н О В И В:
03.05.2006р. товариство з обмеженою відповідальністю виробниче об’єднання “Укрспецзалізшляхбуд” звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відкритого акціонерного товариства “Ливарник” про стягнення 467 583 грн. 56 коп., що складає 452 000 грн. 00 коп. –боргу з урахуванням індексу інфляції, який виник відповідно до умов договору позики від 19.04.2004р., укладеного між сторонами, та 15 583 грн. 56 коп. –3% річних.
08.06.2006р. відкрите акціонерне товариство “Ливарник” звернувся до господарського суду Дніпропетровської області із зустрічним позовом до товариства з обмеженою відповідністю виробничого об’єднання “Укрспецзалізшляхбуд” про визнання недійсним договору позики від 19.04.2004р.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2006р. у справі №16/144 (суддя Загинайко Т. В) первісний позов задоволений повністю. Стягнуто з ВАТ “Ливарник” на користь ТОВ ВО “Укрспецзалізшляхбуд” 452 000грн. 00коп. –боргу з урахуванням індексу інфляції, 15 583 грн. 56 коп. –річних, 4 675 грн. 84 коп. витрат по сплаті держмита та 118 грн. 00 коп. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу. У задоволені зустрічного позову відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, відповідач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2006р. скасувати у зв’язку з порушенням судом норм процесуального і матеріального права.
11.08.2006р. від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв’язку з його відрядженням до м. Києва. Доказів відрядження не надано. Суд вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача за наявними матеріалами.
Розглянувши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування господарським судом Дніпропетровської області норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, суд знаходить, що апеляційна скарга ВАТ “Ливарник” не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно зі статтею 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторони (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості; договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
19.04.2004р. між товариством з обмеженою відповідальністю виробничим об’єднанням “Укрспецзалізшляхбуд” (позикодавцем) та відкритим акціонерним товариством “Ливарник” (позичальником) було укладено договір позики. Пунктами 1.1, 1.2 договору передбачено, що позикодавець передає у власність позичальнику грошові кошти у сумі 400 000 грн. 00 коп., а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів. Договір позики є безпроцентним і безоплатним.
Відповідно до пунктів 3.1, 3.2 зазначеного договору позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на банківський рахунок позикодавця; строк повернення позики до 31.12.2004р.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позики від 19.04.2004р. ТОВ ВО “Укрспецзалізшляхбуд” було перераховано ВАТ „Ливарник” 400 000 грн. 00 коп., що підтверджується платіжним дорученням від 27.04.2004р. №260, але в строк визначений договором позика повернута не була.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтями 1049, 1050 Цивільного кодексу України визначено, що позичальник зобов”язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі) у строк та порядку, встановлені договором. Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов”язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Тобто, боржник, якій прострочив виконання грошового зобов”язання, на вимогу кредитора зобов”язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно дійшов висновку щодо стягнення суми основного боргу , інфляційних сум та 3% річних.
Ствердження відповідача щодо невідповідності спірного договору нормам законодавства про фінансові послуги , а саме Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, суд вважає неспроможними, оскільки відповідно до статті 4 Закону надання коштів у позику вважається фінансовою послугою. Пунктом 5 частини 1 статті 1 Закону визначено, що фінансовою послугою є операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. З тексту спірного договору не вбачається, що позикодавець мав на меті отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.
Крім того, чинне законодавство України надає право на надання фінансових послуг як фінансовим установам, так і юридичним особам. Послуга по наданню позики за рахунок власних коштів не входить у перелік фінансових послуг, що підлягають обов’язковому ліцензуванню. Відповідно до Положення “Про надання окремих фінансових послуг юридичними особами –суб’єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами” тільки систематичне (більше трьох разів протягом календарного року) надання фінансових послуг потребує взяття на облік в Держфінпослуг і отримання відповідної довідки. Тобто, ТОВ ВО “Укрспецзалізшляхбуд” –юридична особа, яка по своєму статусу не є фінансовою установою, мало законне право надати разову фінансову допомогу з надання коштів у позику.
Таким чином, місцевий суд правильно дійшов до висновку про неможливість застосування Закону України “Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг” для вирішення питання про недійсність договору позики від 19.04.2004р., укладеного між сторонами.
Посилання відповідача на ту обставину, що ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.12 2001р. було порушено провадження у справі №Б15/235/01 про банкрутство ВАТ “Ливарник”, а у відповідності до норм пункту 13 статті 13 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” керівник або орган управління боржника виключно за погодженням з розпорядником майна укладає угоди, зокрема щодо одержання та видачі позик (кредитів), тому вказана угода щодо отримання позики боржником була укладена в порушення приписів даної норми, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки, як вбачається з листування відповідача з розпорядником майна ( а.с. 52,53) питання щодо укладення договору позики було узгоджено.
Отже, колегія суддів доходить висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено ті обставини, на які він посилається, тоді як відповідно до вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається , як на підставу своїх вимог і заперечень.
Таким чином, суд не вбачає підстав передбачених статтею 104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни рішення господарського суду, оскільки вважає, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджено обставини справи, яким дана належна правова оцінка, а висновки суду ґрунтуються на залучених до справи доказах та відповідають вимогам закону.
Керуючись ст. ст. 101-103,105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
П О С Т А Н О В И В:
Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Ливарник”, м.Павлоград на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2006р. у справі №16/144 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 30.06.2006р. у справі №16/144 залишити без змін.
Головуючий М.П.Неклеса
Судді П.П.Павловський
О.В. Чус