Справа № 2-А-519/2009/1231
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
15 квітня 2009 р. суддя Стаханівського міського суду Луганської області Ромашка В.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської Ради Луганської області про визнання дій суб’єкта владних повноважень неправомірними, покладення зобов’язання перерахування грошової допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, стягнення недоплаченої суми допомоги, третя особа у справі Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності,
ВСТАНОВИВ:
Звертаючись до суду, позивач зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 вона народила дитину та отримує від відповідача допомогу по догляду за нею до досягнення трирічного віку. Вважає, що допомога їй виплачується у розмірі, який не відповідає розміру, визначеному діючим законодавством, зокрема Законом України „Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням".
Відповідачем позов не визнано. Надано письмові заперечення, у яких зазначено, що позивачеві у справі дійсно призначено допомогу по догляду за дитиною до 3 років, як застрахованій особі. Розмір виплат позивачеві у справі відповідає розмірам, визначеним Законом „Про Державний бюджет України на 2008 р."
Явку сторін було визнано необов’язковою.
Позивач надала заяву про розгляд справи за своєї відсутності, у судове засідання не з’явилася.
Представник відповідача, що є суб’єктом владних повноважень, у судове засідання не з’явився.
Третьою особою заперечень за позовом не надано, у судове засідання представник третьої особи не з’явився, про участь у справі цією особою не заявлено.
На підставі досліджених доказів, суд вважає доведеними наступні обставини у справі:
Позивач у справі є громадянкою України, і має право на отримання державної допомоги по догляду за дитиною до досягнення трирічного віку, що підтверджується ксерокопією паспорта на ім’я позивача у справі (ар.с. 9,10), ксерокопією свідоцтва про народження дитини (ар. с.5). Ксерокопією свідоцтва про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на ім’я позивача у справі (ар.с. 13), копією трудової книжки на ім’я позивача (ар.с. 16-19), довідкою на ар. с 14 підтверджено що позивач є застрахованою особою. Довідкою про доходи (ар.с. 7), ксерокопією звернення позивача у справі до УПСЗН (ар.с. 3) та копією відповіді на неї відповіді УПСЗН (ар.с. 4) підтверджено, що позивачеві у справі відповідачем у справі виплачується допомога по догляду за дитиною до досягнення трьох років у розмірі, про який позивач зазначає за текстом позовної заяви Розмір виплат та підстава для виплат не оспорюється і тому, на підставі ч. 2 ст. 72 КАС України ці обставини судом вважаються такими, що не підлягають доказуванню.
Оцінюючи доводи позивача та відповідача з урахуванням доведених обставин у їх сукупності, суд виходить з того, що між сторонами у справі склалися правовідносини, які регулюються Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 р. № 2811-XII, Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107, Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240, Постановою КМУ від 27.12.2001 р. № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми».
Частиною першою статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», передбачено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до б років.
Законом України «Про Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 року № 107, який набрав чинності з 01.01.2008 р., внесено зміни до частини 1 статті 15 Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми», відповідно до яких допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 130 гривень. Внесені зміни не розглядались Конституційним Судом України щодо їх конституційності. Статтею 4 Закону України "Про державну допомогу сім’ям з дітьми» передбачено, що покриття витрат на виплату державної допомоги сім’ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. Пунктом 3 Перехідних положень Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» визначено, що розмір державної допомоги сім’ям з дітьми, передбаченої статтею 15 Закону, визначається Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік у відсотковому відношенні до прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку з поступовим наближенням до прожиткового мінімуму, але при цьому не може бути нижчим за величину, що дорівнює 25 відсоткам зазначеного прожиткового мінімуму, а з 1 січня 2006 року - 50 відсоткам цього прожиткового мінімуму.
Статтею 43 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240, визначено, що допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, але не менше розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтю 43 виключено, у назві і тексту Закону слова «народженням та» виключено. Тобто, після внесених змін період по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку не є страховим випадком. Означені зміни до цього Закону Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.08 р. № 10-рп/2008 визнані такими, що не відповідають Конституції України. Таким чином, стаття 43 цього Закону діє з 22.05.2008 року в редакції: «допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається застрахованій особі в розмірі, що встановлюється правлінням Фонду, але не менше розміру прожиткового мінімуму». Порядок виплати вказаної допомоги визначено статтею 50 цього Закону, відповідно до якої матеріальне забезпечення та соціальні послуги в зв’язку з витратами, зумовленими народженням застрахованим особам призначаються та надаються за основним місцем роботи за рахунок сплачених застрахованою особою страхових внесків.
Зважаючи на те, що позивач у справі є застрахованою особою, суд вважає, що Управління соціального захисту населення відповідачем у спірних правовідносинах бути не може, поза як йому не делеговано повноваження щодо розпорядження коштами Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Така допомога має призначатися за місцем основної роботи, відповідно до ст. 6,50 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240 у відповідності до Порядку призначення та виплати, затвердженого Постановою КМУ від 27.12.2001 р. № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми».
З огляду на наведене, суд вважає слушними заперечення відповідача у справі у частині того, що вимоги з приводу розміру виплат належить спрямувати до роботодавця та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності. Однак ці особи не є суб’єктами владних повноважень і компетенція адміністративного суду на спори з зазначеними особами не поширюється. Вимоги може бути заявлено у цивільному позові, скерованому до загального суду.
Таким чином, відповідач у справі щодо позивача у справі діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та Законами України і підстави для задоволення вимог до нього немає.
Оцінюючи доводи позивача щодо призначення допомоги у розмірі прожиткового мінімуму на майбутні періоди, суд виходить з того, що предметом судового розгляду за адміністративним позовом є порушені (на думку позивача) права, свободи чи інтереси. Вважати, що діями чи бездіяльністю відповідача у майбутньому будуть порушуватися права, свободи чи інтереси позивача підстав немає, оскільки невідомо, як буде вирішуватися питання про розмір та підстави виплати допомоги на законодавчому рівні у майбутньому.
Вирішуючи питання щодо судових витрат, суд приймає до уваги, що відповідно до ч. 1,2 ст. 94 КАС України якщо рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету). Якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб’єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов’язані з залученням із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач у справі, на користь якого ухвалено рішення, який є суб’єктом владних повноважень судових витрат не поніс.
Керуючись ст. 4,17,70,71,72,87,94,99,158,159,160,162,163 КАС України, Законом України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» від 21.11.1992 р. № 2811-XII, Законом України «Державний бюджет України на 2008 рік» від 28.12.2007 р. № 107, Законом України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18.01.2001 р. № 2240, Постановою КМУ від 27.12.2001 р. № 1751 «Про затвердження Порядку призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми» суд
ПОСТАНОВИВ:
Відмовити ОСОБА_1 у позові до Управління праці та соціального захисту населення про визнання дій неправомірними, покладення зобов’язання перерахування недоплаченої допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та покладення зобов’язання нарахування сум допомоги у майбутньому у розмірі відповідно до прожиткового мінімуму у повному обсязі.
Постанову може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд м. Стаханова шляхом подачі у десятиденний строк заяви про апеляційне оскарження та апеляційної скарги безпосередньо протягом двадцяти днів по тому.