Справа № 2-А-776/2009/1231
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 квітня 2009 р. Стахановський міський суд Луганської області у складі
головуючого судді Ромашки В.П.
при секретарі Єтєпньовій А.О.
за участю
позивача ОСОБА_1
розглянувши у судовому засіданні у приміщенні суду м. Стаханова справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської Ради про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень неправомірною та стягнення недоплаченої суми щорічної допомоги,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернувся до суду 06.04.09 р. і у позовній заяві зазначив, що він є ветераном - інвалідом війни другої групи та має право на отримання щорічно до 5 травня допомоги у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається у розмірі прожиткового мінімуму, однак відповідач виплачує йому щорічно суму, що не відповідає цьому розміру. Загалом за 2004 - 2007 р.р. йому було недоплачено щорічної допомоги на суму 13353 грн. Дії відповідача є неправомірними.
Відповідачем позов не визнано, надано письмові заперечення у яких зазначено, що нарахування щорічної одноразової допомоги провадилося у межах бюджетних асигнувань. Крім того, позивачем пропущено визначений ст. 99,100 КАС України строк на звернення до суду.
У судовому засіданні позивач позов підтримав у повному обсязі, заявив, що додати до тексту позовної заяви йому нічого та уточнив, що він є інвалідом першої групи, а не другої, як написано у позовній заяві. Раніше не звертався до суду, бо не знає законів.
Від відповідача надійшла заява про розгляд справи у відсутності його представника.
Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд вважає, що позов задоволенню не підлягає. При цьому керується наступним:
Суд вважає доведеним, що позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів першої групи, ця обставина підтверджена ксерокопією Посвідчення на ар.с. 6, оригінал якого оглянуто у судовому засіданні та паспорту на ар. с.4. Щодо розрахунків, зроблених позивачем, суд бере до уваги, що вони відповідачем не оспорюються і на підставі ч. 3 ст. 72 КАС України - вважає доведеним виплату допомоги у тих розмірах, про які зазначено позивачем.
До правовідносин, що склалися, слід застосовувати Конституцію України, Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Закон України «Про Державний бюджет України» на відповідний рік. Згідно з ч. 5 ст. 13
Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» учасникам війни щорічно до 5 травня виплачується допомога у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком. Згідно з ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» розмір мінімальної пенсії за віком встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму визначеного законом для осіб, що втратили працездатність. Законами «Про Державний бюджет України» на відповідні роки було визначено мінімальний прожитковий мінімум на 2004 р. (Закон від 11.05.04 № 1704-IV) - 284 грн 69 коп, на 2005 г. (від 23.12.04 № 2285-IV) -332 грн, на 2006 р. (20.12.05 № 3235-IV) - 359 грн. Станом на 05.05.07 р. розмір прожиткового мінімуму для осіб, що втратили працездатність (Закон від 19.12.06 № 489-V зі змінами, внесеними Законом від 15.03.07 № 749-V) становив 406 грн., а для визначення мінімального розміру пенсії він повинен збільшуватися на один відсоток. Таким чином мінімальній розмір пенсії повинен становити 410 грн 06 коп. (тобто 406 грн. + 4 грн 06 коп). Розмір мінімального прожиткового мінімуму на травень 2008 р. було визначено у сумі 481 грн. Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 20-рп/2004, від 09.07.07 р. № 6-рп/07 та від 22.05.08 р. № 10-рп/2008 р визнано таким, що не відповідає Конституції України внесення змін до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту» Законами України „Про державний бюджет України на 2007 р." та „Про державний бюджет України на 2008 р.". визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) норми Законів України „Про державний бюджет України на 2004 р., „Про державний бюджет України на 2007 р.", якими Кабінету Міністрів надано право встановлювати розмір виплат ветеранам війни в межах державних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України. Рішення Конституційного Суду України є обов’язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскарженим. Згідно з ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність. Позивачеві у справі виплати було здійснено у періодах, коли була чинною норма відповідного Закону України „Про державний бюджет України". Крім того, суд враховує, що згідно зі статтею 75 Конституції України Верховна Рада України є єдиним органом законодавчої влади в Україні. Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу. Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини рішення від З жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше». За змістом частини третьої статті 150 Конституції України рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України. Отже, за наявності декількох законів, норми яких по-різному регулюють конкретну сферу суспільних відносин, під час розв’язання спорів у цих відносинах суди повинні застосовувати положення закону з урахуванням дії закону в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка прийнята пізніше.
За наведених обставин, суд вважає, що доводи позивача, про те, що розмір виплаченої йому допомоги не відповідає тому, який мав би бути виплаченим, не можна вважати слушними.
Вирішуючи питання про відновлення строку на звернення за судовим захистом та оцінюючи заперечення відповідача у цій частині суд враховує, що ст. 99,100 КАС України визначено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Якщо законом встановлена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то обчислення строку звернення до суду починається з дня, коли позивач дізнався про рішення суб’єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень. Пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін, якщо суд не визнає причину пропуску строку поважною. Досудовий порядок врегулювання спору (звернення до вищестоящої по відношенню до відповідача установи зі скаргою) позивач у справі не використовував. Виплати проведено один раз на рік до 05 травня, річний строк звернення до суду має відраховуватися від 05.05.08 р. Позивач просить поновити пропущений строк, посилаючись на те, що він є особою похилого віку, а питання порушення прав ветеранів ніде не висвітлювалося. Суд підстав для поновлення строку не вбачає. При цьому суд виходить з того, що об’єктивно позивачеві нічого не заважало дізнатися про обсяг своїх прав раніше, шляхом звернення до фахівця у галузі права, що, власне, зроблено ним при зверненні до суду з дійсним позовом. Відповідно до ст. 57 Конституції України усі законодавчі акти, які стосуються прав та обов’язків громадян підлягають обов’язковому оприлюдненню і оприлюднюються, що є обставиною загальновідомою і, відповідно до ч. 2 ст. 73 КАС України, не потребує доказування. Відповідач у справі наполягає на відмові у позові саме з причини пропуску строку, а тому за вимогами на період до 05.05.08 р. позивачеві має бути відмовлено за пропуском встановленого законом однорічного строку для звернення до суду
Керуючись ст. 11. 10 ч. 1 ст. 3, ст. 6,94,99, ч. 3 ст. 122, ст. 158,159,161,162,163 КАС України, Конституцією України, Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантіях їх соціального захисту», Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» та Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 р.» від 19.12.06 № 489-V зі змінами, внесеними Законом від 15.03.07 № 749-V. Рішеннями Конституційного Суду України від 01.12.2004 р. № 20-рп/2004, від 09.07.07 р. № 6-рп/07 та від 25.05.08 р. № 10-рп/08 суд
ПОСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 у позові до Управління праці та соціального захисту населення Стаханівської міської Ради про визнання бездіяльності суб’єкта владних повноважень неправомірною та стягнення недоплаченої суми щорічної допомоги за період 2004-2008 р.р. відмовити у повному обсязі.
Постанову може бути оскаржено до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд м. Стаханова шляхом подачі у десятиденний строк заяви про апеляційне оскарження та протягом двадцяти днів потому - апеляційної скарги.