Справа №2-2130/10  

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ  

28 травня 2010 року Дніпровський районний суд м. Києва у складі:  

Головуючої судді       Коваленко І.В.  

при секретарі     Карпенко І.П.  

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та зобов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати і виплатити 30% надбавку до пенсії як дитині війни, -  

  ВСТАНОВИВ:  

  Позивач звернувся до суду з вказаним позовом до відповідача, просить визнати неправомірними дії, а саме відмову відповідача щодо невиплати з січня 2006 року щомісячної соціальної допомоги в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком та зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва нарахувати та виплатити пенсію з урахуванням доплати виходячи з розміру 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» за період з 01.01.2006 року по 01.04.2010 року, який згідно розрахунку позивача становить 5534,10 грн. Також позивач просить призначити їй щомісячне підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». В обгрунтування своїх вимог позивач зазначив, що є «дитиною війни» в розумінні ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» і має право на пільги, передбачені цим Законом. Зокрема, посилаючись на ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни», позивач вважає, що вона має право на отримання щомісячної доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком. Позивач також вказав, що бездіяльність відповідача грубо порушила його законні права, позбавила права отримувати щомісячну доплату до пенсії в належному розмірі, що свідчить про нехтування правами громадян з боку відповідача. Також позивач просить суд відшкодувати витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги у розмірі 300,00 гривень та судового збору і витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 176,00 гривень.  

В судовому засіданні позивач позов підтримала в повному обсязі та просила його задовольнити.  

В судове засідання представник відповідача не з'явився, надав суду заперечення проти позову, в яких позовні вимоги не визнав, зазначивши, що відповідач діяв в межах повноважень, наданих йому законами України та підзаконними нормативно-правовими актами. Зокрема, відповідач зазначив, що ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» передбачено, що фінансування виплат по даному Закону проводиться з державного бюджету України, який затверджує Верховна Рада України, разом з тим п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та п.41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік» було зупинено на 2007, 2008 роки дію ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни». Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнано неконституційними, зокрема положення п.12 ст.71 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2007 рік» та Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року №10-рп/2008 у справі №1-28/2008 , визнано неконституційними, зокрема положення п.4 1 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік» , разом з цим, законом не визначено величину мінімальної пенсії за віком, що застосовується для обчислення підвищення пенсії особам, яким встановлено статус «дитини війни», у зв'язку з цим вимоги позивача за період 2007 рік відповідач вважає безпідставними.  

Крім того, Рішення КСУ не мають зворотної дії в часі, а тому зазначені положення Закону, якими зупинено дію ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", втратили чинність з моменту прийняття вказаного Рішення, а тому вимоги позивача за період з 1.01.2008 року по 22.05.2008 року є безпідставними. За цей період відповідачем позивачу здійснювалось нарахування та виплата надбавки у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, на підставі абз.4 п.20 ст. 14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». З 22 травня 2008 року відповідач здійснює нарахування та виплату позивачу 10% надбавки на підставі Постанови КМУ №530 від 28.05.2008 у таких розмірах з 22.05.2008 року - 48,1 грн., з 1.07.2008 року - 48,2 грн. та з 1.10.2008 року і по теперішній час - 49,8 грн. В частині вимог позивача за період протягом 2006 року відповідач вважає попущеним 3-х річний строк позовної давності. За вказаних вище обставин, відповідач вважає свої дії правомірними, а вимоги позивача необгрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.(а.с.27)  

Заслухавши пояснення позивача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами шляхом дослідження письмових доказів в матеріалах справи, суд приходить до наступного.  

На підставі наявних в матеріалах справи даних, судом встановлені наступні обставини, які не заперечуються сторонами: позивач ОСОБА_1, знаходиться на обліку в Управлінні Пенсійного фонду  

України в Дніпровському районі м. Києва, має статус «Дитина війни», отримує пенсію за віком. З 01.01.2008 і по 22.05.2008 відповідачем на виконання ст.6 ЗУ «Про соціальний захист дітей війни» в порядку, врегульованому шляхом внесення змін до ЗУ «Про державний бюджет України на 2008 рік» та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» та на підставі абз.4 п.20 ст.14 ЗУ «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» позивачу здійснювалось нарахування та виплата надбавки у розмірі 10% від прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. З 22 травня 2008 року відповідач здійснює нарахування та виплату підвищення до пенсії на підставі Постанови КМУ №530 від 28.05.2008 у таких розмірах з 22.05.2008 - 48,1 гривні, з 1.07.2008 - 48,2 гривні та з 1.10.2008 і по теперішній час - 49,8 гривень. Н арахування та виплата позивачу на підставі ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" доплати до пенсії в розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком відповідачем за період з січня 2006 року і по даний час не здійснювалось.  

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.  

Відповідно до ст.8 Конституції України діє принцип верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з питань захисту прав людини.  

Відповідно до ч.І ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

Таким чином, щомісячна доплата до пенсії для дітей війни є формою соціального забезпечення громадян, які відповідно до спеціального закону, є дітьми війни. Тобто, фактично ця щомісячна надбавка є формою реалізації конституційного права громадян, які є дітьми війни, на соціальний захист.  

Відповідно до ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Дію положення ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» на 2006-2007 роки зупинено Законами України «Про державний бюджет України на відповідні роки», а застосування законів, дію яких зупинено не допускається.  

У зв'язку з виключенням п.17 ст.77 Закону України «Про державний бюджет на 2006 рік» від 20.12.2005 року відповідно до Закону України Про внесення змін до Закону України «Про державний бюджет України на 2006 рік» від 19.01.2006 року дію ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» було відновлено в межах виконання бюджету на відповідний рік.  

Таким чином, дії відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу вказаного підвищення до пенсії за 2006 рік відповідно до Закону України «Про соціальний захист дітей війни» є правомірними, оскільки він керувався Законом України «Про державний бюджет України на 2006 рік», положення якого неконституційними не визнавалися.  

Рішенням Конституційного Суду України у справі №1-29/2007 за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29,36 частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7,9,12,13,14,23,29,30,39,41,43,44,45,46 статті 71, статей 98,101,103,111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) від 09.07.07 №6-рп/2007 року (далі -Рішення КСУ), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційними) пункт 12 статті 71 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік», яким зупинено на 2007рік дію статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», з урахуванням статі 111 Закону України «Про державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 року №489.  

Крім того, згідно Рішення КСУ визначено, що зупинення законом про Державний бюджет дії інших законів України щодо надання пільг, компенсації і гарантії, внесення змін до інших законів України, встановлення іншого (додаткового) правового регулювання відносин, ніж передбачено законами України, не відповідає статтям 1,3 частині другій статті 6, частині другій статті 8, частині другій статті 19, статтям 21,22, пункту 1 частини другої статті 92, частинам першій,другій, третій статті 95 Конституції України.  

А тому, Верховна Рада України не повноважена при прийнятті закону про Державний бюджет України включати до нього положення про внесення змін до чинних законів України, зупиняти дію окремих законів України та/або будь-яким чином змінювати визначене іншими законами України правове регулювання суспільних відносин.  

Водночас, пунктом 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі №18/183-97 за конституційним зверненням ОСОБА_1 щодо офіційного тлумачення частини п'ятої статті 94 та статті 160 Конституції України (справа про набуття чинності Конституцією України) від 03 жовтня 1997 року №4-зп зазначається, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайно є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.  

Таким чином, дії відповідача до набуття чинності Рішення КС України від 09.07.07 №6-рп/2007 року є правомірними, оскільки він керувався останнім у часі нормативно-правовим актом - Законом України «Про державний бюджет України на 2007 рік».  

Відповідно ст.7 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни" фінансове забезпечення державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок Державного бюджету України.  

Поряд з цим, у справі "Кечко проти України" Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.  

Таким чином реалізація особою права, яке пов'язане з отриманням бюджетних коштів і базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян на соціальний захист, в тому числі й на отримання надбавки до пенсії, яка прямо передбачена законом, а тому вважає в цій частини доводи відповідача безпідставними.  

Правовідносини, що виникають у процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Відповідно до позиції Суду ЄС у справі 41/74 уап Оиуп   V.   Ноте Отїісе, цей принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії.  

Відповідно до ст.22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  

Частиною 3 ст. 46 Конституції України встановлено, що пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Іншими словами, пенсії та інші види соціальних виплат що є єдиним джерелом існування не можуть бути нижче від прожиткового мінімуму, який встановлюється законом.  

Відповідно до ст.2 Закону України "Про прожитковий мінімум", прожитковий мінімум застосовується зокрема для: встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком, визначення розмірів соціальної допомоги, допомоги сім'ям з дітьми, допомоги по безробіттю, а також стипендій та інших соціальних виплат виходячи з вимог Конституції України та законів України; формування Державного бюджету України та місцевих бюджетів.  

Відповідно до ч.І ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" мінімальний розмір пенсії за віком за наявності у чоловіків 25, а у жінок - 20 років страхового стажу встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Відповідно до ч.З цієї статті вказаний мінімальний розмір пенсії за віком застосовується виключно для визначення розмірів пенсій, призначених згідно з цим Законом.  

Враховуючи вищевикладене, виходячи з положень ст.6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" та ч.І ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", суд вважає за можливе та належне застосування для визначення розміру щомісячної доплати до мінімальної пенсії за віком розмір прожиткового мінімуму, оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам ч.З ст.28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а іншого мінімального розміру пенсії законодавством не передбачено.  

У зв'язку з чим, суд вважає безпідставним та необгрунтованим протилежні доводи відповідача в цій  

частині.  

Таким чином позивач має право та законні підстави для отримання підвищення до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

Доводи відповідача щодо пропуску 3-го строку позовної давності в частині стягнення коштів за 2006 рік є безпідставними, оскільки положення ЦК України щодо строків позовної давності для захисту цивільних прав та інтересів не можуть бути застосовані для захисту соціальних прав особи, для захисту яких чинним законодавством не встановлено строків позовної давності.  

Оскільки положення п.12 ст.71 ЗУ "Про Державний бюджет України на 2007 рік" та п.41 розділу II «Внесення змін до деяких законодавчих актів України» ЗУ «Про Державний бюджет України на 2008 рік», якими було зупинено відповідно на 2007 рік та 2008 рік дію ст.6 ЗУ "Про соціальний захист дітей війни", визнані неконституційними відповідно Рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 та №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, які не мають зворотної дії в часі, вимоги позивача за 2007 та 2008 підлягають частковому задоволенню за періоди починаючи відповідно з 09.07.2007 та з 22.05.2008 -часу відновлення дії ст.6 Закону. З огляду на що, доводи позивача про неконституційність вищевказаних положень законів України про Держаний бюджет з моменту набрання ними чинності є безпідставними і такими, що не грунтуються на чинному законодавстві України.  

При цьому, оскільки, як встановлено протягом судового розгляду, позивачеві з 22.05 2008 року і по даний час підвищення до пенсії виплачувалось у розмірах відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №530 від 28.05.2008, вимоги позивача про зобов'язання відповідача провести нарахування позивачеві державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі, визначеному ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за 2008 рік і до 1 квітня 2010 року підлягають частковому задоволенню з урахуванням проведених відповідачем за цей період виплат.  

На підставі вищевикладеного, суд приходить до висновку про протиправність бездіяльності відповідача, зокрема щодо відмови у нарахуванні та виплаті, позивачу щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» у період з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, з 1 січня 2009 року по 1.04.2010 року включно та, виходячи з встановлених обставин справи, вважає наявними законні підстави для часткового задоволення вимог, а саме щодо перерахування та виплати позивачу щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням проведених виплат за вищевказані періоди.  

Вимоги позивача про призначення щомісячного підвищення до пенсії як дитині війни відповідно до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» задоволенню не підлягають як безпідставні, оскільки право позивача на дану соціальну виплату встановлено та гарантовано законом і здійснюється у встановленому законом порядку, а відповідно до ст.ст. 1, З ЦПК України судом здійснюється захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів, що виключає їх захист на майбутнє.  

Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню понесені та документально підтверджені судові витрати відповідно до задоволених вимог у розмірі 176 гривень 00 коп., які складаються з судового збору у сумі 56 грн. 00 коп. та витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн. 00 коп.(а.с. 1, 2).  

Щодо вимоги позивача, про відшкодування за рахунок відповідача витрат, понесених на оплату послуг з правової допомоги, суд приходить до наступного. Відповідно до ч. 1 ст. 56 ЦПК правову допомогу може надавати особа, яка є фахівцем у галузі права і за законом має право на надання правової допомоги. У матеріалах справи відсутні належні докази, що правова допомога надана позивачу фахівцем у галузі права.  

Копія рахунку АК ТОВ «Надія» за надання правових послуг, якому позивачем згідно копії квитанції сплачено 300,00 гривень, а також акту прийому-передачі послуг від 03.03.2010 року та довідки про надані послуги від 03.03.2010 року, не є належним доказом того, що позивачу надано послуги особою, яка є фахівцем в галузі права і за законом має право на надання такої допомоги.(а.с.18-23).  

Виходячи з положень ч.І ст.56 та ст.ст.84, 88 ЦПК України витрати позивача на правову допомогу стягненню не підлягають у зв'язку з їх необґрунтованістю, оскільки позивачем не надано належних доказів того, що правова допомога надана позивачу фахівцем в галузі права.  

Керуючись ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст.28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», ст.ст. 6. 10-11, ст.ст.57-60, ст.84, ст.88, ст.208, ч.І-З ст.209, ст.ст.212-215. ст.218, ст.223, ст.292, 294 ЦПК України, суд-  

  ВИРІШИВ:  

  Позов ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі м. Києва про визнання дій неправомірними та забов'язання суб'єкта владних повноважень нарахувати і виплатити 30% надбавку до пенсії як дитині війни -   задовольнити частково.  

Визнати бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва щодо відмови в нарахуванні ОСОБА_1 щомісячної державної соціальної 30% надбавки до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» - протиправною.  

Зобов'язати Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі міста Києва нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячну державну соціальну 30% надбавку до пенсії як дитині війни у відповідності до ст.6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням проведених виплат за наступні періоди: з 9 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року включно, з 22 травня 2008 року по 31 грудня 2008 року включно, з 1 січня 2009 року по 01 квітня 2010 року включно.  

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Дніпровському районі місті Києва на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 176,00 гривень.  

В задоволенні іншої частини вимог - відмовити.  

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду м.Києва. Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються Апеляційному суду м. Києва через Дніпровський районний суд м.Києва.  

  СуДДЯ   СУіС   Ј^и>-4