Справа №2-949/09
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
“29” грудня 2009 р. м. Київ
Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
Головуючого – судді Коваленко І.В.
при секретарі Карпенко І.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Орган опіки та піклування Дніпровського району м. Києва, Житлово-експлуатаційна контора №408 про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності та визначення порядку користування жилим приміщенням,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3, звертаючись з позовом до ОСОБА_4, просила суд визначити порядок окремого користування 2-х кімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_1 наступним чином: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 - дальню кімнату, площею 15,2 кв.м, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - прохідну кімнату площею 15,2 кв.м; зобов'язати Відповідача користуватись загальними частинами квартири - туалетом, ванною та кухнею на засадах добросусідства на загальних підставах; заборонити Відповідачу вчиняти будь-які дії, які б обмежили право користування квартирою для ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, у тому числі заміняти без згоди Позивачів замки на вхідних дверях в квартиру; виділити ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 в натурі ѕ частини квартири АДРЕСА_1 - в розмірі 22,8 кв.м житлової площі та 11.64 кв.м загальної площі, загалом 34,44 кв.м; розділити обліковий рахунок по сплаті комунальних послуг для спірної квартири: ј частку витрат віднести на користь Відповідача, а ѕ частки витрат - віднести на користь Позивачів. Крім того, позивач просила стягнути з відповідача на її користь витрати, пов'язані з розглядом справи.
Представник позивача – ОСОБА_6 у судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі, з підстав, викладених у позовній заяві та надав пояснення аналогічні за змістом, викладених у позовній заяві.
Відповідач ОСОБА_4 у судовому засіданні позовні вимоги визнав частково, подав до суду письмові заперечення, в яких просив суд визначити порядок окремого користування 2-х кімнатною квартирою за адресою АДРЕСА_1 наступним чином, а саме виділити йому та ОСОБА_3 - окрему дальню кімнату, а ОСОБА_1 та ОСОБА_2 суміжню першу кімнату. Просив суд врахувати, що у позивача ОСОБА_1 є власне житло, де остання проживає з новою сім'єю після розлучення з ним, до складу її нової сім'ї входять двоє двохрічних дітей; в окремій кімнаті спірної вкартири він зробив ремонт, старшим дітям потрібні комфортні умови для занять; а також те, що у нього немає іншого житла, крім спірної квартири. (а.с.28-29).
Представник відповідача – ОСОБА_7 позовні вимоги визнав частково та надав пояснення аналогічні поясненням відповідача.
Уповноважені представники третіх осіб – ЖЕК-408 Комунального підприємства «Дирекція з управління та обслуговування житлового та нежитлового фонду» Дніпровської районної у місті Києві ради та Органу опіки та піклування Дніпровського району м. Києва, в судове засідання не з’явились, надали суду письмові клопотання про розгляд справи у відсутності їх уповноваженого представника та винести рішення у відповідності до чинного законодавства.
Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та його представника, відповідача, дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2, ОСОБА_3, на праві спільної сумісної власності в рівних долях належить квартира АДРЕСА_1 (а.с.6)
Відповідно до частини першої ст.368 Цивільного кодексу України спільна сумісна власність двох або більше осіб без визначення часток кожному з них у праві власності є спільною сумісною власністю.
За нормою частини першої та другої ст.369 Цивільного кодексу України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всі співвласників.
Дана правова норма кореспондується з положеннями ст. 150 Житлового кодексу України, відповідно до якої визначено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатись цією власністю на свій розсуд: проживати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Як роз’яснено в п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року №20, квартира, якає спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення із самостійними виходами, які можуть використовуватись як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщенням квартири, якщо про це заявлено позов.
Як вбачається з позовних вимог, ОСОБА_1 просить визначити порядок окремого користування 2-х кімнатною квартирою за адресою: АДРЕСА_1, що є у спільній сумісній власності сторін, наступним чином: ОСОБА_5 та ОСОБА_2 виділити у користування дальню кімнату, площею 15,2 кв.м, а ОСОБА_4 та ОСОБА_3 - прохідну кімнату площею 15,2 кв.м; виділити ОСОБА_1, ОСОБА_3, ОСОБА_2 в натурі ѕ частини квартири АДРЕСА_1 - в розмірі 22,8 кв.м житлової площі та 11.64 кв.м загальної площі, загалом 34,44 кв.м., допоміжні приміщення та приміщення побутового призначення цієї квартири просила залишити в загальному користуванні.
Разом з тим, відповідно до частини першої ст. 159 Житлового кодексу України предметом договору найму в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, може бути як ізольоване, так і неізольоване жиле приміщення (кімната, зв’язана з іншою кімнатою спільним входом, а також частина кімнати. Не можуть бути самостійним предметом договору найму приміщення, непридатні для проживання (підвали тощо), а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора та ін.).
Таким чином, не можуть бути самостійним предметом договору найму: жиле приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте розміром менше від встановленого для надання одній особі, частина кімнати або кімната, зв’язана з іншою кімнатою спільним входом, а також підсобні приміщення (кухня, коридор, комора).
Відповідно до технічного паспорту зазначена квартира загальною площею 45,9 кв. м складається з двох жилих кімнат житловою площею – 15,6 кв.м, 14,8 кв. м, та місць загального користування – коридор (3,8 кв.м), ванна (2,5 кв.м), кухня (7,4 кв.м), кладовка (0,5 кв.м), балкон (0,8 кв.м) (а.с.77-78).
Відповідно до положень ст. 370 Цивільного кодексу України співвласники мають право на виділ у натурі частки майна, що є у спільній сумісній власності.
У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.
У відповідності до положень частини другої ст. 364 Цивільного кодексу України якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливими (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
З огляду на викладене, суд вважає, що з врахуванням вимог позивача, яка просить виділити в її користування та в користування її неповнолітньої дочки ізольовану жилу кімнату площею 14,8 кв. м, при цьому іншому співвласнику та неповнолітньому сину залишається в користуванні прохідна жила кімната 15,6 кв.м, однак ця кімната не є ізольованою, такий порядок користування спірною квартирою є неможливим, оскільки не відповідає нормам житлового законодавства, порушує права та законні інтереси інших співвласників спірної квартири, яким є відповідач по справі та неповнолітній син – ОСОБА_3, в даному випадку при виділенні позивачу з дочкою дальної жилої кімнати, а відповідачу разом з його сином прохідної жилої кімнати, які пов’язані спільних входом, тобто одна з них (15,6 кв.м) є прохідною, ущемляються житлові права відповідачів, оскільки такий порядок користування житловими кімнатами унеможливить окреме проживання як відповідача так і неповнолітніх дітей сторні в цих жилих кімнатах, враховуючи їх сімейне становище та вік неповнолітніх дітей, в той же час інший порядок користування позивачем запропоновано не було, відповідачі із запропонованим порядком користування не погоджуються.
За нормою статті 4 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Відповідно до частини першої ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Під час судового розгляду справи позивач не заперечував, що в спірній квартирі не проживає, не виконує обов’язки щодо утримання житла, не несе витрати по оплаті житлово-комунальних послуг, в той же час позивач не навів ґрунтованих підстав, які мали підтвердити той факт, що відповідачі чинять перешкод для його проживання в квартирі, також позивач не заявляв вимог про усунення перешкод в користуванні спірною квартирою, тому у суду відсутні підстави для здійснення аналізу взаємовідносин сторін по справі, пов’язаних з користування спірним житловим приміщенням, та надавати оцінку діям відповідачів щодо здійснення з їх боку перешкод позивачу в користування спірною квартирою, що у сукупності всіх обставин справи мало слугувати підставою для вирішення питання, чи має місце в розрізі даного спору порушення прав іншого власника житлового приміщення, яким є позивач по справі, та чи наявні підстави для захисту прав власника в судовому порядку, виходячи з предмету позову.
Також суд не вбачає підстав для задоволення вимог позивача ОСОБА_1 щодо виділення в натурі позивачу та її неповнолітнім дітям - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 3/4 частин квартири АДРЕСА_1, оскільки позивачем не надано належних доказів, які б мали підтвердити технічну можливість виділення частини квартири в натурі, будь-яких клопотань про витребування таких доказів позивачем протягом розгляду судової справи не заявлялось, як і клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.
Оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Орган опіки та піклування Дніпровського району м. Києва, Житлово-експлуатаційна контора №408 про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності та визначення порядку користування жилим приміщенням є необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню в повному обсязі.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст.364, 368, 369, 370 Цивільного кодексу України, ст.ст. 150, 159 Житлового кодексу України, п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» від 22 грудня 1995 року №20, ст.ст. 1, 4, 10, 11, 58, 60, 88, 208, 212-215, 218 Цивільного процесуального кодексу України, суд
в и р і ш и в:
В позові ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітніх дітей ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, треті особи Орган опіки та піклування Дніпровського району м. Києва, Житлово-експлуатаційна контора №408 про виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності та визначення порядку користування жилим приміщенням - відмовити .
Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду міста Києва у 20-ти денний термін з дня подачі заяви про апеляційне оскарження, яка подається на протязі 10-ти днів після винесення рішення суду.
С у д д я