Справа № 22-ц-395/2010      Головуючий у 1-й інстанції: Левченко Т.А.

Категорія - 27      Суддя-доповідач - Хвостик С.Г.

РІШЕННЯ  

Іменем України  

02      березня 2010 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного
суду Сумської області в складі:

головуючого - Попруги С.В.

суддів      - Хвостика С.Г., Криворотенка В.І.,

3      участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2

на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 17 вересня 2009 року та додаткове рішення цього ж суду від 24 грудня 2009 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, про стягнення боргу за договорами позики,-

ВСТАНОВИЛА:  

У березні 2009 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначав, що між ним та ОСОБА_3 були укладені в простій письмовій формі у вигляді розписок договори позики від 13 серпня 2007 року на суму 1000 євро зі строком повернення 23 серпня 2007 року і договір позики від 23 серпня 2007 року на суму 2500 євро зі строком повернення 01 вересня 2007 року. Відповідач ОСОБА_3 у встановлений договорами строк грошові кошти йому не повернув.

За захистом порушеного права він змушений був звернутися з позовом до суду. Ухвалою Зарічного районного суду м. Суми від 26 листопада 2007 року між сторонами була визнана мирова угода на умовах повернення відповідачем боргу в розмірі 24920 грн. до 17 грудня 2007 року, а провадження у справі було закрито. Оскільки до визначеного терміну борг не був повернутий, позивач звернувся до Зарічного ВДВС Сумського міського управління юстиції із заявою про примусове виконання ухвали суду про визнання мирової угоди.

Станом на березень 2009 року відповідач борг не повернув, тому позивач, остаточно уточнивши свої вимоги, просив суд стягнути з відповідача на його користь майнові збитки, як різницю від курсових коливань євро станом на момент визнання мирової угоди та на 03 серпня 2009 року в розмірі 13177 грн. 50 коп.; відсотки за користування позикою станом на 03 серпня 2009 року в розмірі 382607 грн. 75 коп.; інфляційні за користування позикою станом на 01 серпня 2009 року в розмірі 15239 грн. 00 коп., а також проценти за прострочення повернення позики.

Рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 17 вересня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1649 грн.

Додатковим рішенням Зарічного районного суду м.Суми від 24 грудня 2009 року позовні вимоги ОСОБА_2 про стягнення процентів за просторочення виконання грошового зобов'язання задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 три проценти річних в розмірі 1219 грн. 75 коп. та судові витрати в розмірі 81 грн.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення місцевого суду та ухвалити нове про повне задоволення заявлених ним позовних вимог (або у разі неможливості постановлення нового рішення - направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції), як ухвалене на підставі неповноти  з'ясування обставин, які  мають

 значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, порушення норм процесуального та матеріального права.

Зазначає, що суд помилково не вважав курсові коливання іноземної валюти євро, у якій була видана позика відповідачу, збитками в розумінні ст.22 ЦК України. Необґрунтованим є висновок про те, що виплата процентів за користування грошовими коштами можлива лише фізичній особі-підприємцю на підставі Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», який надає фінансові послуги. Відмовивши в нарахуванні інфляційних за користування позикою, суд не мотивував свій висновок про те, що індекси інфляції можуть використовуватись тільки для проведення перерахунків грошових сум, визначених у національній валюті, тобто в гривні.

Крім цього, вважає, що справу розглянуто з порушенням правил її територіальної підсудності та невиконанням вимог п.1 ч.І ст. 116 ЦПК України щодо передачі справи за місцем знаходження відповідача в м.Харкові, оскільки під час розгляду справи в суді з'ясувалось його нове місцезнаходження.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення від 24 грудня 2009 року позивач зазначає, що суд, в порушення вимог ч.2 ст.625 ЦК України, не вважав договірними процентами сплату 50 євро за кожний день прострочення виконання грошового зобов'язання, як це передбачено у розписці від 11 січня 2008 року, тому просить вказане рішення суду в частині стягнення процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання змінити, стягнувши на його користь з відповідача 382607 грн. 75 коп. з розрахунку 50 євро за кожний день прострочення виконання зобов'язання за період з 01 вересня 2007 року по 03 серпня 2009 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2 і його представника ОСОБА_4 про задоволення апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи і  перевіривши судові рішення в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів знаходить, що апеляційна скарга на рішення суду від 17 вересня 2009 року, як і апеляційна скарга на додаткове рішення від 24 грудня 2009 року, підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

У первісному рішенні в частині відмови в задоволенні вимоги про стягнення майнових збитків, заподіяних позивачу внаслідок різниці коливань іноземної валюти - євро станом на 26 листопада 2007 року, коли судом була визнана мирова угода і відповідач зобов'язався добровільно повернути бог у гривнях, визначеного в грошовому еквіваленті до євро, і станом на 03 серпня 2009 року, коли позивач уточнив суму відшкодування майнових збитків, суд першої інстанції послався на те, що вказана вимога не може вважатися як майновий збиток у розумінні ст.22 ЦК України.

Проте з таким висновком суду погодитись не можна.

Зокрема, ч.2 ст. 22 ЦК України, на яку послався позивач при обґрунтуванні позовної вимоги, передбачено, що збитками є, в тому числі і витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Виходячи з матеріалів справи, станом на 26 листопада 2007 року, коли Зарічний районний суд м.Сум визнав мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, за умовами якої відповідач зобов'язався в добровільному порядку в строк до 17 грудня 2007 року погасити борг перед позивачем і повернути йому отриманий за договорами позики грошовий еквівалент в іноземній валюті (3500 євро), що підлягав сплаті в гривнях (24920 грн.), сума сплати в національній валюті визначалась за офіційним курсом до євро на той день, який складав 07 грн. 12 коп.

Під час розгляду в місцевому суді вимог по даній справі станом на 03 серпня 2009 року, коли ОСОБА_2 уточнив суму позовних вимог, офіційний курс іноземної валюти - євро збільшився і становив 10,885 грн. за 1 євро.

 Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином, тобто належним виконанням зобов'язання для відповідача є повернення позики у строки, в розмірі та у валюті, як це було визначено договорами.

Ураховуючи, що відповідач взяті у позивача в борг за договорами позики 3500 євро не повернув, то станом на 03 серпня 2009 року сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначена в еквіваленті до євро має становити 38097 грн. 50 коп.

А приймаючи до уваги обставини того, що сума стягнення боргу згідно з умовами мирової угоди становить 24920 грн., тому для відновлення свого порушеного права, тобто для повернення 3500 євро, позивач мусить зробити витрати в більшому розмірі, ніж домовлено за мировою угодою, яка не виконана з вини відповідача.

Всього різниця між коливаннями іноземної валюти - євро становить 13177 грн. 50 коп. (38097 грн. 50 коп. - 24920 грн.), що є майновим збитком для позивача.

Оскільки судом першої інстанції в цій частині розв'язання позову не застосовано закон, який підлягав застосуванню (ст.22 ЦК України), а також висновки суду не відповідають обставинам справи, тому рішення суду в частині відмови у стягненні майнових збитків необхідно скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити і стягнути з відповідача на користь позивача заподіяні майнові збитки в сумі 13177 грн. 50 коп.

Що стосується висновку місцевого суду за первісним рішенням про відмову у задоволенні вимог про стягнення на користь позивача відсотків за користування позикою та інфляційних виплат за прострочку виконання грошового зобов'язання, то на думку колегії суддів, він ґрунтується на вимогах закону.

Зокрема, ч.1 ст.1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 5 розділу VIII «Прикінцевих положень» закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що до приведення законодавства у відповідність із цим законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечать цьому закону, якщо інше не передбачено цим законом.

Відповідно до положень зазначеного закону надання коштів (грошових) у позику є фінансовою послугою (п.6 ст.4 цього закону), фінасова послуга надається з метою отримання прибутку, різновидом якого є проценти (п.5 ч.1 ст.1 Закону). Фінансові послуги надаються фінансовими установами, а також фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, якщо це прямо передбачено законом. Отже, в інших випадках, а виходячи з матеріалів справи, позика надавалась однією фізичною особою іншій, надання грошових коштів на умовах позики зі сплатою процентів за користування позикою не допускається.

Також суд вірно визначився і з тією позицією, що не було підстав для стягнення інфляції, оскільки норма ст.625 ч.2 ЦК України щодо сплати боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції поширюється лише на випадки прострочення виконання грошового зобов'язання, яке визначене договором у гривні, оскільки ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні і саме на цю валюту розповсюджується індекс у інфляції (індекс споживчих цін), а як вбачається з розписок, що містяться в матеріалах справи, відповідач позичив у позивача кошти в іноземній валюті (3500 євро).

Додатковим рішенням від 24 грудня 2009 року Зарічний районний суд м.Сум стягнув з відповідача на користь позивача три проценти річних від простроченої за договорами позики суми за період з 18 грудня 2007 року по 03 серпня 2009 року, тобто з наступного дня після невиконання мирової угоди і по день розгулу справи в суді, що становить 1219 грн. 75      коп., керуючись при цьому вимогами ч.2 ст.625 ЦК України.

Щодо визначення періоду прострочення виконання грошового зобов'язання, за який у     відповідач має нести відповідальність, то на думку колегії суддів, суд першої інстанції  

помилився, не врахувавши увесь період прострочення повернення боргу, тобто з 01 вересня 2007 року і до вирішення цього питання в суди (03 серпня 2009 року).

Зокрема, зобов'язання перестає діяти в разі його припинення з підстав, передбачених договором або законом (ч.1 ст.598 ЦК України).

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Саме по собі ухвалення судового рішення щодо задоволення вимог кредитора (ухвала суду про визнання мирової угоди і закриття провадження у справі), виконання якого не здійснено, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання та не позбавляє позивача права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 ЦК України.

Отже, право, яке захищає суд, повинно існувати на день прийняття судового рішення.

Ураховуючи, що грошове зобов'язання стало не виконуватись відповідачем з 01 вересня 2007 року, то станом на вказаний позивачем період (03 серпня 2009 року) сума стягнення за прострочку виконання має становити 1395 грн. 90 коп., а не 1219 грн. 75 коп., як зазначив у рішенні суд.

З урахуванням викладеного, колегія суддів знаходить за необхідне для розрахунку
трьох відсотків річних узяти період часу з 01 вересня 2007 року (з того дня, коли сума
грошового зобов'язання в розмірі 3500 евро стала боргом) по 17 грудня 2007 року (по день
невиконання мирової угоди).      

 Таким чином, калькуляція вказаних вище процентів за прострочення виконання зобов’язання буде такою: 24920 грн. *   0,03 %   *   86 днів затримки, поділене на 365 днів = 176 грн. 15 коп.      

Отже, сума в розмірі 176 грн. 15 коп. є тим розміром процентів за прострочення виконання грошового зобов'язання, який необхідно достягнути з відповідача, а всього сума стягнення повинна становити 1395 грн. 90 коп. (176 грн. 15 коп. + 1219 грн. 75 коп.).

Інші доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і не містять посилань на такі порушення норм процесуального чи матеріального права, що б могли бути підставою для зміни чи скасування рішення суду, в тому числі і щодо стягнення простроченої суми з урахуванням не 3 % річних, а 50 євро в день, так як іншого розміру ні законом, ні договором не встановлено, а розписка від 11 січня 2008 року таким договором не є.

Також справа розглянута з дотриманням правил підсудності.

За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив додаткове рішення від 24 грудня 2009 року з порушенням норм матеріального права, недостягнувши 3 % річних від простроченої суми за увесь період, тому таке рішення підлягає зміні в сторону збільшення суми стягнення.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.п. 2,3, 309 ч.1 п.п.3, 4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

                                            ВИРІШИЛА:  

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Зарічного районного суду м.Суми від 17 вересня 2009 року задовольнити частково.

Рішення Зарічного районного суду м.Суми від 17 вересня 2009 року в даній справі в частині відмови у стягненні майнових збитків скасувати.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 13177 грн. 50 коп. заподіяних майнових збитків.

В   іншій   частині   рішення   Зарічного районного суду м.Суми від 17 вересня 2009 року в даній справі щодо відмови в задоволенні інших позовних вимог залишити без змін.

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Зарічного районного суду м.Суми від 24 грудня 2009 року задовольнити частково.

Додаткове рішення Зарічного районного суду м.Суми від 24 грудня 2009 року в даній справі змінити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 1395 грн. 90 коп. за прострочення виконання грошового зобов'язання.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

  Головуючий: підпис

 Судді: підписи

  З оригіналом згідно:  

  Суддя Апеляційного суду  

Сумської області:                 Хвостик С.Г.