Справа № 22-ц-176/2010 Головуючий в суді першої інстанції: Жаворонок В.П.
Категорія - 37 Суддя-доповідач: Хвостик С.Г.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2010 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Сумської області в складі:
головуючого – Маслова В.О.,
суддів – Хвостика С.Г., Криворотенка В.І.
з участю секретаря судового засідання – Чуприни В.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні апеляційного суду Сумської області апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4
на рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 14 грудня 2009 року
у справі за позовом ОСОБА_3 до Держави Україна в особі головного управління Державного казначейства України в Сумській області, Тростянецької державної нотаріальної контори, державних нотаріусів Зіньковського Івана Михайловича, Гребіник Олександра Дмитровича, Тростянецької центральної районної лікарні, ОСОБА_7, ОСОБА_8, про визнання заповіту недійсним, -
в с т а н о в и л а:
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 14 грудня 2009 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено за пропуском строку позовної давності.
Зазначене рішення суду в апеляційному порядку оскаржили позивач та його представник.
В апеляційних скаргах вони посилаються на порушення судом норм процесуального та матеріального права, неповноту з’ясування обставин справи, просять оскаржуване рішення суду скасувати, постановивши нове, яким задовольнити позов.
Узагальнюючи свої доводи, апелянти зазначають, що суд діяв упереджено при розгляді справи, не врахував, що оскаржуваний заповіт підписано особою, яка діяла без згоди та доручення померлої ОСОБА_7, а також те, що заповіт не містить даних про час його складання – саме з цих підстав вони оскаржували вказаний правочин і вважають, що вказана невідповідність заповіту вимогам закону має породжувати його недійсність.
Про вказані порушення закону позивач дізнався від фахівця в галузі права у вересні 2009 року, тому з того часу і має відраховуватись строк позовної давності, чого також безпідставно не прийняв до уваги суд, про що йдкться в апеляційній скарзі.
Заслухавши суддю – доповідача, пояснення позивача ОСОБА_3 та його представника ОСОБА_4 про задоволення їх апеляційних скарг, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційних скарг , колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.
Відповідно до ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 та ОСОБА_7 зареєстрували шлюб у 1975 році.
За час подружнього проживання у них народилися син ОСОБА_9 і дочка ОСОБА_10, які на даний час є повнолітніми.
Також за сумісні кошти вони у 1983 році придбали будинковолодіння поАДРЕСА_1 і зареєстрували його на ОСОБА_3
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла.
Напередодні, 13 лютого 1998 року ОСОБА_7 склала заповіт, згідно з яким все своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, вона заповідала дітям ОСОБА_7 та ОСОБА_8. в рівних частинах кожному (т.1, а.с.34).
Заповіт був складений в Тростянецькій центральній районній лікарні, де ОСОБА_7 знаходилась на лікуванні, та був посвідчений головним лікарем Тростянецької ЦРЛ Сумської області.
Як вбачається з копії заповіту, він був підписаний не ОСОБА_7, а на її особисте прохання та в присутності головного лікаря – ОСОБА_11 в зв'язку з тяжким станом здоров’я ОСОБА_7
Раніше, ще у червні 2000 року позивач звертався до суду з різними вимогами, в тому числі і про визнання заповіту недійсним.
Рішенням Тростянецького районного суду Сумської області від 12 вересня 2001 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Сумської області від 16 листопада 2001 року, було встановлено, що заповіт, складений ОСОБА_7 13 лютого 1998 року і посвідчений головним лікарем Тростянецької ЦРЛ, відповідає вимогам чинного на той час законодавства, при його складанні та посвідченні не було виявлено порушень законодавства, заповіт складено дієздатною особою, а тому він є дійсним.
Після касаційного перегляду вказані судові рішення були залишені без змін ухвалою Верховного Суду України від 30 жовтня 2003 року.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, що є тепер предметом розгляду, місцевий суд керувався ст.ст.76,80 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) та вважав, що позивач без поважних причин пропустив трирічний строк для звернення до суду за захистом свого права, що є підставою для відмови в задоволенні заявлених вимог.
Колегія суддів знаходить такий висновок суду обґрунтованим.
Частиною 3 ст.10, ч.1 ст.60 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім обставин, від доказування яких сторона підлягає звільненню.
Відповідно до ст.ст.76,80 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) перебіг строку позовної давності починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. При цьому, для даної категорії справи загальний строк позовної давності встановлюється у три роки (ст.71 ЦК УРСР).
Закінчення строку позовної давності до пред’явлення позову є підставою для відмови в позові.
З матеріалів справи вбачається і судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 про можливість визнання недійсним оспорюваного заповіту, складеного 13 лютого 1998 року, з підстав незазначення в ньому дати його складання та причин і обставин непідписання його самим заповідачем дізнався на початку вересня 2009 року під час звернення до фахівця за правовою допомогою.
Суд першої інстанції обґрунтовано вважав вказані позивачем причини пропуску строку позовної давності неповажними, зазначаючи, що він був обізнаний про правила оформлення, посвідчення та чинності заповітів, в тому числі і заповіту, за який іде спір, про що свідчать матеріали цивільної справи за його позовом, згідно яких рішення місцевого суду від 12 вересня 2001 року про відмову в задоволенні позову про визнання заповіту недійсним з підстав недодержання порядку та умов його посвідчення і підписання вже набрало законної сили.
Отже, позивачем для підтвердження поважності причин не зазначено таких обставин, які б утруднювали або робили неможливим пред’явлення ним вказаного позову в установлений законом строк.
Таким чином, висновок суду першої інстанції про пропуск строку позовної давності без поважних причин ґрунтується на вимогах закону та відповідає матеріалам справи.
Інші доводи апеляційних скарг висновків суду також не спростовують і не містять посилань на такі порушення норм матеріального та процесуального права, що б могли бути підставою для заміни чи скасування рішення суду.
За таких обставин, коли суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає, тому апеляційну скаргу необхідно відхилити.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315 ЦПК України, колегія суддів, -
у х в а л и л а:
Апеляційні скарги ОСОБА_3 та представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 відхилити, а рішення Тростянецького районного суду Сумської області від 14 грудня 2009 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і з цього часу може бути оскаржена протягом двох місяців до Верховного Суду України.
Головуючий: підпис
Судді: підписи
З оригіналом згідно:
Суддя Апеляційного суду
Сумської області: Хвостик С.Г.