Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 6194 / 10 Головуючий у 1 інстанції: Махиборода Н.О.
Суддя-доповідач: Денисенко Т.С.
У Х В А Л А
Іменем України
«12»серпня 2010 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Боєвої В.В.
Суддів: Денисенко Т.С.
Приймака В.М.
При секретарі: Семенчук О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя на постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2009 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати надбавки до пенсії, як дитині війни, -
В С Т А Н О В И Л А:
У жовтні 2008 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя про поновлення пропущеного строку для звернення до суду, визнання протиправними дій та зобов’язання вчинити дії щодо перерахунку та виплати надбавки до пенсії, як дитині війни .
В позовній заяві зазначав, що відповідно до ст. 1 Закону України від 18.11.2004 року „Про соціальний захист дітей війни” вона має статус дитини війни. Згідно ст.. 6 цього Закону з 01.01.2006 року повинна виплачуватись соціальна допомога в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком. На протязі з 2006 року по теперішній час така соціальна допомога не виплачувалась. Вважає ці дії відповідача такими, що суперечать чинному законодавству. Про порушення 1ого прав він дізнався з засобів масової інформації. З цих підстав просила відновити йому строк для звернення до суду, визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо нездійснення перерахунку та невиплати йому надбавки до пенсії та зобов’язати відповідача здійснити йому перерахунок та виплату недоплаченої щомісячної суми допомоги „Дітям війни” з 2006-2008 роки.
Постановою Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2009 року позовні вимоги задоволено частково.
Визнано незаконною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя щодо не своєчасного перерахунку та виплати ОСОБА_4 пенсії в розмірі, передбаченому ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року та зобов’язано УПФУ в Ленінського району м. Запоріжжя перерахувати та виплатити ОСОБА_4 пенсію відповідно до ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” за період часу з 09.07.2007 року по 31.12.2007 року.
В решті позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням суду, Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить постанову суду скасувати та винести нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
При перегляді справи в апеляційному порядку колегією суддів встановлено, що предметом спору у даній адміністративній справі є право позивача на отримання у 2006-2008 році передбаченого ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, та захист цього права від порушень з боку органів пенсійного фонду, які полягають у бездіяльності суб’єкта владних повноважень,, уповноваженого державою на надання визначених Законом України „Про соціальний захист дітей війни” пільг.
Судом першої інстанції встановлено, і цього не заперечують сторони у справі, що позивач має статус „дитини війни”, що надає йому право на отримання пільг та державної соціальної підтримки, які встановлені Законом України „Про соціальний захист дітей війни”, утому числі і ст.. 6 цього Закону, якою встановлено право на підвищення пенсії, яка нараховується та сплачується особам, які мають статус „дитини війни”, на 30% мінімальної пенсії за віком.
На порушення вимог діючого законодавства у 2007 році вказана надбавка до пенсії позивачеві не призначалася, не нараховувалася та не виплачувалася.
Відповідно до Преамбули Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування накопичу вального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Аналіз норм ст. 58 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, п. 15 Положення „Про Пенсійний фонд України”, ст.. ст.. 21, 22, 87 Бюджетного кодексу України дають можливість зробити висновок про те, що обов’язок по нарахуванню та виплаті доплати до пенсії, яка передбачена ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, позивачу (який має статус дитини війни) – покладено на відповідні територіальні управління Пенсійного фонду України за місцем проживання позивача.
Оскільки функції з призначення, виплати пенсій, надбавок, підвищень та доплат діючим законодавством покладено на органи Пенсійного фонду України, тому відповідач у справі, заперечуючи проти адміністративного позову, відповідно до вимог ч. 2 ст. 71 КАС України , повинен був довести правомірність своєї бездіяльності щодо своєчасного не нарахування та несплати позивачу надбавки до пенсії, яка передбачена ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, але таких доказів відповідачем під час розгляду справи суду не було надано.
Правовий статус дітей війни, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки, встановлює Закон України „Про соціальний захист дітей війни”.
Відповідно до ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.
На час розгляду цієї справи судом розмір мінімальної пенсії за віком визначений лише ст.. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” і згідно цієї норми мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність.
Частиною 1 ст. 2 Закону України „Про прожитковий мінімум” передбачено, що прожитковий мінімум застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної плати та мінімальної пенсії за віком.
Доводи апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин розміру мінімальної пенсії за віком, оскільки це суперечить вимогам ст.. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” - колегія суддів вважає безпідставними з огляду на наступне.
Частиною 2 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” передбачено застосування мінімального розміру пенсії за віком виключно для визначення розміру пенсій призначених згідно з цим Законом (ч.1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”).
Відсутність підстав для застосування мінімального розміру пенсії за віком, який встановлено ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, до правовідносин , що виникають внаслідок визначення розміру пенсій на підставі інших Законів ніж вищезазначений, дає підстави стверджувати про наявність прогалин у законодавчому регулюванні виплат, передбачених ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” громадянам, які мають статус дитини війни, при цьому прогалина полягає в частині відсутності механізму визначення мінімальної пенсії за віком, від розміру якої на 30% мають підвищуватись виплати громадянам, які мають статус дитини війни, пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, дітям війни.
Нормами чинного процесуального законодавства, зокрема п. 4 ст. 8 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішення адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини, а п. 7 ст. 9 КАС України передбачено, що у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).
Вищенаведені обставини, норми чинного процесуального законодавства свідчать про те, що застосування судом першої інстанції у якості розрахункової величини для обчислення мінімальної пенсії за віком розміру прожиткового мінімуму, який обчислено відповідно до норм ч. 1 ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” є правильним, оскільки у даному випадку судом першої інстанції застосовано аналогію закону, а статтею 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” передбачено, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищується на 30% мінімальної пенсії за віком.
Аналіз норм ст.. 111 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”, п. 12 ст. 71 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” дає можливість зробити висновок стосовно того, що нормами Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” дійсно зупинялася дія ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, але норми Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік” звужуючи обсяг права дітей війни, водночас залишали незмінним зміст права дітей війни на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, на 30% мінімальної пенсії за віком.
Але рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 року № 6-рп/2007 визнані такими, що не відповідають Конституції України ( є неконституційними) певні норми законодавства України, у тому числі, п. 12 ст. 71 та ст.. 111 Закону України „Про державний бюджет України на 2007 рік”.
Таким чином, з прийняттям Конституційним Судом України рішення №6-рп від 09.07.2007 року та рішення 28/2008 ( №10-рп/2008) від 22.05.2008 року положення Закону України „Про державний бюджет України на 2008 рік”, які призупиняли дію ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” визнані неконституційними, то під час вирішення спору необхідно застосовувати положення Закону з урахуванням його дії в часі за принципом пріоритету тієї норми, яка стала діяти пізніше, тобто положення ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.
Постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року № 530 „Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян” є підзаконним нормативним актом і не повинна застосовуватись відповідачем як така, що суперечить Закону, який має вищу юридичну силу.
Доводи відповідача про відсутність коштів і порядку розрахунку підвищення до пенсії не є підставою для скасування правильного по суті судового рішення з огляду на можливість відповідача звернутися за встановленням порядку виконання судового рішення.
З урахуванням наведених обставин постанова відповідає вимогам закону і скасуванню чи зміні не підлягає.
При цьому необхідно зазначити, що розмір підвищення до пенсії особам, які мають статус „дитини війни”, передбачений ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, повинен обчислюватись виходячи з розміру прожиткового мінімуму встановленого для осіб, що втратили працездатність, який встановлено чинним законодавством на кожний бюджетний рік, а саме 2007 р.,
Виходячи зі змісту ч. 3 ст. 150 Конституції України – рішення Конституційного Суду України є обов’язковими до виконання на території України, у тому числі є обов’язковим до врахування усіма судами України при вирішенні спорів, тому колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, вирішуючи по суті заявлені позивачем позовні вимоги, прийшов до правильного висновку про необхідність захисту прав позивача шляхом визнання бездіяльності відповідача неправомірною та зобов’язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачу надбавку до пенсії, згідно ст.. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” починаючи з 09.07.2007 року (дата прийняття рішення Конституційним Судом України) по 31.12.2007 року в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з п. 2 Рішення Конституційного Суду України №15-рп/2000 від 14.12.2000 року, в якому міститься роз’яснення стосовно того, що закони та інші правові акти або їх окремі положення, визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи об’єктивно, повно та всебічно з’ясовано усі обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної справи, та застосовано до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, норми матеріального права, які регулюють саме ці правовідносини і ухвалено законне рішення, яким позовні вимоги позивача задоволені частково, порушень чи неправильного застосування норм матеріального чи процесуального права, які б потягли за собою скасування чи зміну оскаржуваної судової постанови, судовою колегією під час розгляду даної справи не встановлено, тому колегія суддів вважає за необхідне постанову суду першої інстанції у даній адміністративній справі залишити без змін.
Доводи апеляційної скарги відповідача спростовуються дослідженими судом доказами та не можуть бути підставою для скасування постанови суду, а тому апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 304-1,307, 308, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,
У Х В А Л И Л А:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Запоріжжя відхилити.
Постанову Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 06 лютого 2009 року по цій справі залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий: Судді: