Справа № 22ц-7637 Головуючий у 1 інстанції Писанець Н.В.
Категорія 52 Доповідач Біляєва О.М.
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
08 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Кондратьєвої О.М.,
при секретарі Суліма Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Красноармійського міського голови, відділу культури Красноармійської міської ради, комунального підприємства «Міський парк культури та відпочинку», третя особа – Красноармійська міська рада, - про визнання розпоряджень про звільнення незаконними, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди за апеляційними скаргами ОСОБА_2, Красноармійського міського голови на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2010 року,
в с т а н о в и в :
В серпні 2008 року ОСОБА_1 пред’явила в суд даний позов, посилаючись на те, що з 10 жовтня 2006 року вона займала посаду директора Комунального підприємства «Міський парк культури та відпочинку» відділу культури Красноармійської міської ради.
Наказом відділу культури Красноармійської міської ради від 20 червня 2008 року № 51 вона звільнена з посади на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за грубе порушення трудових обов’язків, якими є: не виконання рішення виконкому Красноармійської міської ради від 19 березня 2008 року № 121 щодо встановлення пандусу в кінотеатрі «Мир»; несвоєчасна виплата заробітної плати; несвоєчасна та неякісна підготовка атракціонів до роботи у весняно-літній період 2008 року; експлуатація атракціонів підвищеної безпеки без наявності відповідного дозволу.
Вважає наказ необґрунтованим, оскільки законні підстави для звільнення відсутні. Незаконним звільненням їй завдано моральну шкоду.
З урахуванням уточнень позовних вимог позивачка просила визнати незаконними розпорядження Красноармійського міського голови № 13рго від 05 березня 2010 року та № 17рго від 26 березня 2010 року в частині її звільнення за пунктом 1 статті 41 КЗпП; поновити на попередній посаді; стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу та компенсацію в відшкодування моральної шкоди 20000 гр.; витрати на правову допомогу 7000 гр.
Справа розглядалась судами неодноразово.
Останнім рішенням Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2010 року позов задоволено частково: визнано незаконними розпорядження Красноармійського міського голови № 13рго від 05 березня 2010 року та № 17рго від 26 березня 2010 року в частині звільнення ОСОБА_1. Поновлено ОСОБА_1 на посаді директора КП «Міський парк культури та відпочинку» з 05 липня 2008 року. Стягнуто з КП «Міський парк культури та відпочинку» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу 35257 гр. 28 коп. Стягнуто з Красноармійського міського голови на користь позивача в відшкодування моральної шкоди 10000 гр., судові витрати 7000 гр.; на користь держави витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 30 гр.
Позивач ОСОБА_1 та Красноармійський міський голова звернулися до апеляційного суду зі скаргами на вказане рішення.
ОСОБА_1 не згодна з рішенням в частині визначення розміру компенсації в відшкодування моральної шкоди, оскільки вважає, що 10000 гр. не відповідають характеру та тривалості її моральних страждань. Суд не врахував, що вона вживала заходи для позасудового урегулювання спору, але відповідачі ухилялися від поновлення її на роботі. Зокрема, після ухвалення оскаржуваного рішення вона не була допущена до виконання своїх обов’язків за усним розпорядженням Красноармійського міського голови. Невиконання судового рішення завдає їй додаткових моральних страждань. Просила рішення в частині визначення розміру компенсації моральної шкоди змінити та стягнути на її користь 20000 гр. з урахуванням принципу справедливості.
Відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати судове рішення та відмовити в позові повністю. В обґрунтування скарги зазначив, що судом помилково зроблений висновок про відсутність в діях ОСОБА_1 ознак грубого порушення трудового законодавства з тієї підстави, що експлуатація атракціонів підвищеної безпеки здійснювалась без відповідного дозволу в період знаходження позивача на лікарняному. Суд не врахував, що звітами про рух квитків встановлено факт експлуатації з 07 по 14 червня 2008 року, тобто в період роботи ОСОБА_1 Суд також не прийняв до уваги, що факт бездіяльності позивача щодо виконання рішення виконкому від 19.03.2008 року № 121, а саме не встановлення пандусу в кінотеатрі «Мир», був підтверджений позивачем в судовому засіданні. Суд не зважив на те, що акти виконавчого комітету, прийняті у межах його повноважень, є обов’язковими для виконання підприємствами, установами, організаціями, які знаходяться на території міста. Висновки суду про те, що порушення трудового законодавства, зокрема щодо несвоєчасної виплати заробітної плати, виникли внаслідок тяжкого фінансового становища підприємства, а позивачкою приймалися заходи до погашення заборгованості, спростовуються письмовими доказами про надходження грошових коштів. Судом не надано належної правової оцінки тому факту, що міський парк отримував протягом 2008 року дотацію в сумі 137 тис. гр. та фінансову підтримку на заробітну плату 55 тис. гр. Визнаючи незаконними розпорядження міського голови, суд не прийняв до уваги, що розпорядженням внесені зміни до наказу про звільнення. Крім того, дата звільнення змінена, тому термін застосування дисциплінарного стягнення не сплинув. Апелянт вважає стягнення з міського голови моральної шкоди необґрунтованим, так як безпосереднє звільнення позивача з посади було здійснено на підставі наказу відділу культури; а також позивачем не надано доказів підтвердження наявності такої шкоди та необґрунтовано розмір заявлених позовних вимог. Стягнення судових витрат, зокрема на правову допомогу, безпідставне, оскільки відсутні докази щодо фактичної оплати такої допомоги та розмір 7000 гр. суперечить постанові КМУ від 27.04.2006 року № 590.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник адвокат ОСОБА_4 просили задовольнити подану позивачем скаргу; апеляційну скаргу відповідача відхилити.
Представники відповідачів та третьої особи Радченко В.І. та Кіш Ю.А. просили задовольнити скаргу міського голови; апеляційну скаргу позивача відхилити.
Апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню, апеляційна скарга Красноармійського міського голови підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п.4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що звільнення ОСОБА_1 з підстав, передбачених ст. 41 п.1, п.1-1 КЗпП України, проведено без дотримання вимог законодавства. Факт експлуатації об’єктів підвищеної небезпеки без наявності відповідного дозволу був встановлений Красноармійською міжрайонною прокуратурою 03 червня 2008 року, тобто в період непрацездатності позивача, що виключає її відповідальність за вказане порушення. В судовому засіданні не знайшло підтвердження невиконання ОСОБА_1 розпорядження Красноармійського міського голови щодо встановлення пандусу в кінотеатрі «Мир», оскільки термін виконання розпорядження встановлено до 01 липня 2008 року, а в строк до 15.05.2008 року позивач зобов’язана була активізувати роботу, в зв’язку з цим нею були вжиті заходи, виконані роботи з підготовки проектної документації, ОСОБА_1 зверталась до відділу культури про порушення клопотання перед міським головою про цільове виділення коштів.
Судом встановлено одноразове порушення позивачкою трудових обов’язків, яке виявилося у несвоєчасній та неякісній підготовці атракціонів до роботи у весняно-літній період 2008 року. Проте враховуючи, що таке порушення було виявлено під час планової перевірки 24 квітня 2008 року, в період з 17 по 26 травня 2008 року ОСОБА_1 перебувала у відпустці, а з 27 травня по 09 червня 2008 року – на лікарняному, строк притягнення до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення пропущено.
Перевіряючи підстави звільнення позивачки за пунктом 1-1 ст. 41 КЗпП України, суд встановив, що несвоєчасна виплата зарплати виникла внаслідок тяжкого фінансового становища підприємства, однак ОСОБА_1 вживалися заходи до погашення заборгованості. Фінансова підтримка надавалася нерегулярно та мала цільове призначення.
Крім того, суд встановив, що в 2008 році позивачка звільнена неналежним органом – відділом культури Красноармійської міської ради. На час видання розпоряджень міським головою пройшло більше шести місяців з дня вчинення проступку.
Суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягнув середній заробіток за час вимушеного прогулу та на підставі ст.ст. 23, 1167 ЦК України компенсацію в відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.
Однак повністю погодитись із таким висновком суду не можна з огляду на таке.
Статтею 41 КЗпП України передбачені додаткові підстави розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу з окремими категоріями працівників за певних умов.
Пунктом 1 ч.1 указаної статті передбачено, що трудовий договір може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку одноразового грубого порушення трудових обов’язків, зокрема, керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу).
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що наказом відділу культури Красноармійського міської ради № 80 від 09 жовтня 2006 року ОСОБА_1 була призначена директором Комунального підприємства «Міський парк культури та відпочинку» з 10 жовтня 2006 року. Наказом відділу культури № 51 від 20 червня 2008 року її звільнено з 20 червня 2008 року за грубе порушення трудових обов’язків, за несвоєчасну виплату заробітної плати на підставі п-1.1 ст.41 КЗпП України (а. с. 5-6 т. 1).
Підставою звільнення, згідно з наказом, є несвоєчасне виконання рішення виконкому від 19 березня 2008 року № 121 «Про хід виконання розпорядження міського голови від 16.06.2007 року № 179рг «Про затвердження заходів щодо захисту прав осіб з обмеженими фізичними можливостями», рішення виконкому від 16.04.2008 року № 203 «Про хід виконання розпорядження міського голови від 19.03.2008 р. № 121», а саме: не встановлення пандусу в кінотеатрі «Мир»; численні порушення трудового законодавства (ст. 46 Конституції України, Кодексу законів про працю України, Законів України «Про оплату праці», «Про внесення змін в деякі законодавчі акти України у відношенні забезпечення своєчасної виплати заробітної плати» та інші), у тому числі несвоєчасна виплата заробітної плати та інше; а також несвоєчасна та неякісна підготовка атракціонів до роботи в весняно-літній період 2008 року; експлуатація атракціонів підвищеної небезпеки без наявності відповідного дозволу.
Розпорядженнями Красноармійського міського голови від 05 березня 2010 року № 13рго та від 26 березня 2010 року № 17рго до вказаного наказу було внесено зміни, згідно з якими ОСОБА_1 звільнено з посади директора КП «Міський парк культури та відпочинку» за всі вище перелічені порушення на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України з 05 липня 2008 року (ас. 114, 115 т. 2).
В судовому засіданні підтверджено, що підставою звільнення позивачки за п. 1 ст. 41 КЗпП стали всі зазначені порушення.
Аналізуючи порушення, які стали підставою звільнення ОСОБА_1 за п. 1 ст. 41 КЗпП України, суд приходить до висновку, що вони носять тривалий характер.
Так, одним з порушень, що потягло звільнення, зазначено не виконання рішення виконкому від 19 березня 2008 року № 121 «Про хід виконання розпорядження міського голови від 16 червня 2007 року № 179рг «Про затвердження заходів щодо захисту прав осіб з обмеженими фізичними можливостями» та рішення виконкому від 16 квітня 2008 року № 203 «Про хід виконання розпорядження міського голови від 19.03.2008 року № 121», а саме: не встановлення пандусу в кінотеатрі «Мир».
За таких підстав питання щодо облаштування входу до приміщень допоміжними засобами розглядалось виконавчим комітетом неодноразово, тому не можна вважати, що невиконання цих робіт є одноразовим грубим порушенням трудових обов’язків.
Щодо експлуатації атракціонів без відповідного дозволу, то суд також вважає, що таке порушення не можна вважати одноразовим.
Як видно з матеріалів справи, 03 червня 2008 року Красноармійським міжрайонним прокурором внесено припис директору КП «Міський парк культури та відпочинку» щодо зупинення діяльності атракціонної техніки до отримання відповідного дозволу. Останній день попереднього дозволу 02.06.2008 року (ас. 90-91 т. 1).
Згідно з письмовими запереченнями відповідача, які подавалися неодноразово (ас. 37-40 т.1, 116-117 т. 2), експлуатація атракціонів без відповідного дозволу здійснювалась з 02 по 20 червня 2008 року, що і стало підставою для звільнення.
Таким чином, відповідач застосовує дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення за порушення, яке має тривалий характер.
Не можна погодитись з тим, що несвоєчасна та неякісна підготовка атракціонів до роботи в весняно-літній період 2008 року є одноразовим грубим порушенням трудових обов’язків, оскільки така робота має проводитись постійно.
Суд приходить до висновку, що з боку позивачки було відсутнє одноразове грубе порушення трудових обов’язків, оскільки вказані порушення мають тривалий характер. Звільнення неможливе за п. 1 ст. 41 КЗпП, якщо порушення має тривалий, а не разовий характер.
Крім того, у випадку винних дій керівника підприємства, установи, організації, внаслідок чого заробітна плата виплачувалася несвоєчасно, діючим законодавством передбачено самостійну підставу розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу – п. 1-1 ст. 41 КЗпП.
Таким чином, суд вважає, що ОСОБА_1 звільнена за п. 1 ст. 41 КЗпП України з порушенням діючого законодавства, тому вимоги про скасування розпоряджень та поновлення на посаді директора підлягають задоволенню.
В силу частини 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Суд першої інстанції, вирішуючи позовні вимоги щодо середнього заробітку за час вимушеного прогулу, помилково керувався положеннями ст. 117 КЗпП України, яка до спірних правовідносин не застосовується.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу обчислюється відповідно до положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 з наступними змінами та доповненнями (далі – Порядок).
Пунктом 2 (абзаци 3, 4) Порядку передбачено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов’язана відповідна виплата. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.
Так, позивач звільнена з 05 липня 2008 року. Останні календарні місяці, що передують події, - травень-червень 2008 року.
Згідно з довідкою відповідача, ОСОБА_1 у травні відпрацювала 9 днів, за які нараховано 659 гр. 46 коп. (оклад 439,64 + надбавка 219,82); у червні – 8 днів, за які нараховано 594 гр. 44 коп. (396,29 + 198,15). Середньоденна заробітна плата - 73 гр. 76 коп. = (659,46+594,44):17.
Судом першої інстанції при визначенні середнього заробітку не було прийнято до уваги, що з 01 жовтня 2008 року відбулося підвищення заробітної плати в 1,36 рази (1611 гр. : 1182 гр.). Таким чином, з 01 жовтня 2008 року середньоденна заробітна плата – 100 гр. 53 коп.= 73,76 гр. х 1,36.
Середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 липня 2008 року по 08 липня 2010 року складає 49034 гр. 15 коп.: з 06.07.2008 року по 30.09.2008 року – 4499 гр. 36 коп.=73,76 гр. х 61 р.д.; з 01.10.2008 року по 08.07.2010 року – 44534 гр. 79 коп. = 100 гр.53 коп. х 443 р.д.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Вирішуючи вимоги про відшкодування моральної шкоди, суд неправильно застосував норми Цивільного Кодексу, оскільки спірні правовідносини регулюються трудовим законодавством.
Судом встановлено, що звільнення позивача незаконно, порушення її законних прав призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків.
Доводи скарги відповідача про те, що позивачем не доведено факт заподіяння моральної шкоди, не заслуговують на увагу.
Сам факт порушення відповідачем встановлених законом трудових прав особи є підставою для задоволення позовних вимог про відшкодування моральної шкоди.
Розмір компенсації в відшкодування моральної шкоди 10000 гр. визначений судом з урахуванням конкретних обставин справи, характеру та тривалості моральних страждань позивача, вимог розумності та справедливості.
Апеляційний суд вважає цей розмір достатнім та обґрунтованим, підстав для збільшення розміру компенсації не має.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо незгоди з розміром компенсації не заслуговують на увагу.
Моральна шкода підлягає стягненню з Комунального підприємства «Міський парк культури та відпочинку» відділу культури Красноармійської міської ради, яке є юридичною особою та з якою позивач перебувала у трудових відносинах.
Відповідно до вимог ст. 84 ЦПК України витрати, пов’язані з оплатою правової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони. Стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, згідно з ч. 1 ст. 88 ЦПК.
З матеріалів справи видно, що позивач несла витрати з оплати правової допомоги адвоката ОСОБА_4, які підтверджено документально. Правова допомога складається з консультацій; підготовки позовної заяви; неодноразових уточнених позовів в зв’язку з внесенням змін до наказів та розпоряджень відповідача; апеляційної скарги; участі в судових засіданнях першої та апеляційної інстанцій на протязі майже двох років.
Суд вважає, що витрати на правову допомогу, понесені позивачкою підлягають повному відшкодуванню за рахунок КП «Міський парк культури та відпочинку».
Згідно зі ст. 88 ЦПК України, з КП «Міський парк культури та відпочинку» на користь держави стягуються судовий збір 498 гр. 84 коп. (49034,15 х 1% + 8 гр. 50 коп.). та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи 120 гр.
Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.2, 309, 316 ЦПК України , апеляційний суд
В И Р І Ш И В :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Апеляційну скаргу Красноармійського міського голови задовольнити частково.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 31 березня 2010 року скасувати та ухвалити нове рішення наступного змісту:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати незаконними розпорядження Красноармійського міського голови № 13рго від 05 березня 2010 року та № 17рго від 26 березня 2010 року.
Поновити ОСОБА_1 на посаді директора Комунального підприємства «Міський парк культури та відпочинку» відділу культури Красноармійської міської ради з 05 липня 2008 року.
Стягнути з Комунального підприємства «Міський парк культури та відпочинку» відділу культури Красноармійської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 06 липня 2008 року по 08 липня 2010 року 49034 гр. 15 коп.; в відшкодування моральної шкоди 10000 гр.; понесені позивачем витрати на правову допомогу 7000 гр.
Стягнути з Комунального підприємства «Міський парк культури та відпочинку» на користь держави судовий збір 498 гр. 84 коп. (розрахунковий рахунок 31411537700004; отримувач – місцевий бюджет м. Донецька Ворошиловського району; ЄДРПОУ- 34686537; МФО – 834016; банк – ГУ ДКУ в Донецькій області), витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи 120 гр. (розрахунковий рахунок – 31213263700004; отримувач – Державний бюджет, м. Донецьк, Ворошиловський район; ЄДРПОУ – 34686537; МФО – 834016; банк – ГУ ДКУ в Донецькій області).
В решті позову відмовити.
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржено безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з дня набрання чинності.
Головуючий
Судді