Справа № 22ц-11276 Головуючий у 1 інстанції Філь О.Є.
Категорія 51 Доповідач Біляєва О.М.
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
29 липня 2010 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Висоцької В.С.,
суддів Біляєвої О.М., Осипчук О.В.,
при секретарі Огурцовій С.О.,
за участю представника відповідача Малиновського Д.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до відкритого акціонерного товариства «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1», третя особа – Відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Красноармійську, - про відшкодування моральної шкоди, заподіяної ушкодженням здоров’я при виконанні трудових обов’язків, за апеляційною скаргою відповідача на рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2010 року,
В С Т А Н О В И В :
Рішенням Красноармійського міськрайонного суду від 10 червня 2010 року позов задоволено частково: з відповідача на користь ОСОБА_2 в відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я при виконанні трудових обов’язків, стягнуто 17000 гр.
Відповідач звернувся до Апеляційного суду Донецької області з апеляційною скаргою на зазначене рішення, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
В обґрунтування скарги відповідач посилався на те, що суд при розгляді справи не врахував положення ч. 2 ст. 237-1 КЗпП України, згідно з якою порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Проте Законом України від 23 лютого 2008 року «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» норми щодо відшкодування моральної шкоди були виключені; на теперішній час відсутній будь-який нормативний акт, який би визначав порядок відшкодування моральної шкоди, що фактично унеможливлює таке відшкодування. Крім того, розмір моральної шкоди не обґрунтований ні доказами, ні законодавством. Суд також не зважив на те, що позивач визнаний винним у нещасному випадку, тому з боку відповідача відсутні порушення, які б могли призвести до заподіяння моральних страждань. Позивач без поважних причин пропустив строк звернення до суду.
Представник відповідача Малиновський Д.В. доводи апеляційної скарги підтримав, просив скаргу задовольнити.
Апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін з таких підстав.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов, виходив з того, що позивач працював у відповідача. Під час виконання трудових обов’язків 05 листопада 2009 року стався нещасний випадок, внаслідок якого ОСОБА_2 отримав травму в області лоба та нижньої губи справа, що потягло стійку втрату працездатності на 50%, яка вперше встановлена висновком МСЕК від 19 лютого 2010 року. Ушкодженням здоров’я позивачеві завдана моральна шкода, яку повинен відшкодувати роботодавець, згідно зі ст.237-1 КЗпП України.
Суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення на його користь моральної шкоди підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці.
Власник або уповноважений ним орган повинен впроваджувати сучасні засоби техніки безпеки, які запобігають виробничому травматизмові.
Судом встановлено і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_2 працював у відповідача гірником підземним з повним робочим днем у шахті. 05 листопада 2009 року під час виконання позивачем трудових обов’язків стався нещасний випадок, за наслідками якого проведено розслідування та складено акт за формою Н-1 № 80. Висновком МСЕК від 19 лютого 2010 року позивачу вперше встановлено 50% втрати професійної працездатності та визнано його інвалідом третьої групи в зв’язку з трудовим каліцтвом строком до 01 березня 2011 року (ас. 4-5, 7-9).
Актом форми Н-1 № 80 від 09 листопада 2009 року встановлено, що нещасний випадок стався внаслідок обвалення породи. Причинами нещасного випадку є особиста необережність потерпілого; не приведення робочого місця в небезпечний стан. Порушення вимог законодавства про охорону праці допущено особами, що працюють в ВАТ «ВК «Шахта «Красноармійська-Західна № 1», в тому числі позивачем (ас. 8-9).
Ці обставини відповідачем не спростовані.
Таким чином, частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що відповідач не створив позивачеві безпечних умов праці, унаслідок чого він отримав травму, яка потягла за собою стійку втрату професійної працездатності.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди. Відшкодування такої шкоди провадиться тоді, коли порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв’язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань, або втрати нормальних життєвих зв’язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв’язку між попередніми умовами.
Відповідно до вимог ст.9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров’я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Однак, із Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» виключена частина 3 статті 34 відповідно до положень Закону України від 23 лютого 2007 року № 717-У «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».
Оскільки Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України на час виникнення спірних правовідносин, в зв’язку із зміною спеціального закону, не відповідав за завдану моральну шкоду, то у разі отримання працівником трудового каліцтва в цей період таку шкоду позивачу, законні права якого порушено, повинен відшкодовувати роботодавець, згідно з правилами ст.237-1 КЗпП України.
Вина підприємства підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві за формою Н-1.
Відповідачем не надано доказів щодо відсутності його вини в заподіянні позивачеві моральної шкоди внаслідок ушкодження здоров’я.
Визначений судом розмір моральної шкоди 17000 гр. відповідає тяжкості ушкодження здоров’я позивача.
Суд врахував вимоги розумності та справедливості, характер та тривалість моральних страждань позивача в зв’язку з трудовим каліцтвом; істотність вимушених змін у життєвих стосунках потерпілого. Ушкодження здоров’я завдає фізичні та моральні страждання потерпілому, вимагає від нього додаткових зусиль для організації життя.
Доводи скарги про пропуск позивачем строку звернення до суду безпідставні.
Виходячи з наведеного, апеляційний суд вважає, що вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність позовних вимог. При цьому судом дотримано вимоги цивільного процесуального закону, повно, всебічно та об’єктивно з’ясовані обставини справи та їм дана належна оцінка. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду.
Згідно зі ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу, а рішення суду залишає без змін.
Керуючись ст.ст.307 ч.1 п.1, 308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд,
У Х В А Л И В :
Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Вугільна компанія «Шахта «Красноармійська-Західна № 1» відхилити.
Рішення Красноармійського міськрайонного суду Донецької області від 10 червня 2010 року залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двох місяців з часу набрання законної сили.
Головуючий
Судді