Справа № 2-1971/2010 року

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26  липня  2010 року Первомайський міськрайонний суд Харківської області в складі: головуючого судді Библів С.В. при секретарі Герасименко Н.Ф., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Первомайському Харківської області цивільну справу за позовом   ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області про визнання неправомірною бездіяльність за зобов’язання вчинити певні дії, -

встановив:

Позивачка звернулася до Первомайського міськрайонного суду Харківської області з позовом, в якому просить суд визнати неправомірною бездіяльність та стягнути з Управління пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області невиплачену йому  пенсію з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком як дитині війни за період з 01.01.2006 року по день ухвалення рішення суду.

 В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона є пенсіонеркою за віком, має статус «дитина війни»; всупереч діючого законодавства відповідачем з 01.01.2006 року  і до тепер  не виплачувалася доплата до пенсії в розмірі 30 відсотків від мінімальної пенсії за віком, тому вона була змушена звернутися до суду з зазначеним позовом.  

          В судове засідання  позивачка не з»явилася, про час та місце судового засідання повідомлялася належним чином, однак до суду надійшла заява, в якій вона просить розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.

В судове засідання відповідач свого представника не направив, про час, місце та дату розгляду справи був повідомлений належним чином, до суду надав письмові заперечення та просив  розглянути справу за відсутності його представника. Згідно заперечень, відповідач позов не визнав, в задоволенні позову просив відмовити. В обґрунтування  своїх доводів зазначив наступне:

      Відповідач вважає дії Управління Пенсійного фонду щодо невиплати позивачу доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни ” правомірними через невизначеність на законодавчому рівні органу, на який покладено обов’язок здійснення таких виплат особам, які мають статус дитини війни, за рахунок яких коштів повинні здійснюватися ці виплати та який розмір мінімальної пенсії за віком необхідно застосовувати при обчисленні таких доплат. Враховуючи, що механізм реалізації положень статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» відсутній, то вирішити питання про реалізацію вказаного положення можливо лише шляхом внесення змін до Закону України «Про соціальний захист дітей війни». При цьому відповідач зазначив, що необґрунтованість доводів позову щодо застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування ”, оскільки розмір мінімальної пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених за цим Законом.

Суд вирішив можливим розглянути справу у відсутність сторін, на підставі наявних у справі  доказів.  

Суд дослідивши матеріали справи, проаналізувавши  докази у їх сукупності, вважає, що  позов підлягає задоволенню частково  з наступних підстав.  

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі наданих доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Позивачка   ОСОБА_1 народилася   ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно із ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дитиною війни є особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років. Відповідно, позивачка є дитиною війни в розумінні Закону України «Про соціальний захист дітей війни», що не заперечується відповідачем. Даний факт підтверджується копією посвідчення позивачки НОМЕР_1 від  13.11.1990 року (а.с. 5) з проставленим штампом «Дитина війни».

Враховуючи зазначений статус позивачки, суд зазначає, що її соціальний захист регулюється Законом України «Про соціальний захист дітей війни».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком.  

Виходячи з того, що позивачка є дитиною війни, суд вважає, що на неї повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний захист дітей війни», в тому числі й право на підвищення пенсії на 30% мінімальної пенсії за віком, як передбачено статтею 6 зазначеного Закону.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених цим Законом, здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

На думку суду позивачка поставила не конкретні вимоги щодо стягнення недоплаченої пенсії з її підвищенням, бо суд не повноважний визначати конкретний розмір підвищення до пенсії позивачки у грошовому вимірі, оскільки не може перебирати на себе функцію здійснення перерахунку та нарахування пенсії замість органу, якому надані такі повноваження, а у даному випадку це УПФУ в Первомайському районі Харківської області. Більш конкретно та коректно необхідно вести мову про визнання неправомірною бездіяльність УПФУ та зобов’язання перерахувати та виплатити недоплачену пенсію.

Що стосується вимог позивачки про зобов’язання відповідача виплачувати їй у 2006 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то суд вважає, що зазначені вимоги не підлягають задоволенню за таких підстав:

Законом України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року дію ст.6 зазначеного Закону на 2006 рік  зупинено.

 Законом України „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року, який набрав чинності 15.03.2006 року, до статті 110 Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” було внесено зміни, якими встановлено, що пільги дітям війни, передбачені ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” у 2006 році запроваджуються поетапно, за результатами виконання бюджету у першому півріччі, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за погодженням з Комітетом Верховної Ради України з питань бюджету.

 Проте, у 2006 році пільги, встановлені ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”  запроваджені не були.

 Закони України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 19.01.2006 року неконституційними не визнані та діяли протягом 2006 року.

Таким чином, відповідно до вищезазначених Законів, у відповідача не було підстав нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст.6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, оскільки до 15.03.2006 року дію зазначеної норми було зупинено, а потім передбачені нею виплати не запроваджені.

Крім того, надаючи перевагу Законам України „Про Державний бюджет на 2006 рік” від 20.12.2005 року та „Про внесення змін до Закону України„ Про Державний бюджет на 2006 рік ” від 19.01.2006 року, суд виходить з того, що з акони є актами єдиного органу законодавчої влади – Верховної Ради України. Конституція України не встановлює пріоритету в застосуванні того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає такого закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Конституційний Суд України у п. 3 мотивувальної частини рішення від 03.10.1997 року № 4-зп (справа про набуття чинності Конституцією) зазначив: „Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше”.

Виходячи із системного аналізу наведених норм законодавства, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог позивачки, які стосуються виплат доплати до пенсії за 2006 рік. Відповідачі по справі протягом 2006 року діяли у відповідності з діючим законодавством та не мали підстав здійснювати позивачці щомісячні доплати до пенсії, оскільки до 15.03.2006 року дія ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» була зупинена, а з 15.03.2006 року здійснення доплат, визначено у інший спосіб, тобто поставлено в залежність від виконання у другому півріччі 2006 року Закону України «Про Державний бюджет на 2006 рік».  

Що стосується вимог позивачки про зобов’язання відповідача виплачувати їй у 2007 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то суд вважає, що зазначені вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме - з 09.07.2007 року і до кінця року за таких підстав:

відповідно до п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» статтю 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» зупинено на 2007 рік.

Рішенням Конституційного суду України у справі за конституційним поданням 46 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 29, 36, частини другої статті 56, частини другої статті 62, частини першої статті 66, пунктів 7, 9, 12, 13, 14, 23, 29, 30, 39, 41, 43, 44, 45, 46 статті 71, статей 98, 101, 103, 111 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.07р. пункт 12 статті 71  Закону України «Про Державний бюджет на 2007 рік»  було визнано такими, що не відповідає Конституції України (є не конституційними).  

Пунктом 5 зазначеного Рішення Конституційного суду України визначено, що рішення має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв'язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначених законів, що визнані неконституційними.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 Конституції України закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані не конституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

    Таким чином, положення п. 12 ст. 71 Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» від 19.12.2006 р. № 489-V втратило чинність 09 липня 2007 року.

    Виходячи з приписів ч.2 ст.152 Конституції України та дати ухвалення рішення Конституційним Судом України УПФУ в Первомайському районі Харківської області  повинно було нараховувати та сплачувати позивачці доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” з 09.07.2007 року, оскільки  з моменту ухвалення Конституційним Судом України рішення щодо неконституційності пункту 12 статті 71 Закону України „Про Державний бюджет України”, ця норма втратила чинність та не підлягала застосуванню. Отже, відповідач з 09.07.2007 року мав діяти у відповідності з приписами діючої норми ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”, нараховувати та здійснювати позивачці  відповідні доплати.

Що стосується вимог позивачки виплачувати їй у 2008 році щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то суд вважає, що зазначені вимоги підлягають частковому задоволенню за таких підстав.

          Відповідно до п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України » текст статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» викладено в наступній редакції:

«Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ) до  пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у розмірі надбавки, встановленої для учасників війни. Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до цього Закону та Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.»

Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 року за № 10-рп2008 року, у справі за конституційними поданнями Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень ст.. 65 розділу 1, пунктів 61,62,63,66 розділу 2, пункту 3 розділу 3 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України » і 101 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ст. 67 розділу 1, п.п. 1-4, 6-22, 24-100 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України » (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення п.п. 41 розділу 2 Закону України «Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України ».

Рішення Конституційного Суду України має преюдиціальне значення для судів загальної юрисдикції при розгляді ними позовів у зв»язку з правовідносинами, які виникли внаслідок дії положень статей зазначеного закону, що визнані неконституційними. Рішення  Конституційного Суду України є обов»язковим до виконання на території України, остаточним і не може бути оскаржене.

Виходячи з викладеного УПФУ в Первомайському районі Харківської області з 22.05.2008 року повинно було нараховувати та сплачувати позивачу доплату до пенсії, передбачену ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції, яка діяла до 01.01.2008 року, у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.  

З 01.01.2008 року по 21.05.2008 року позивачу нараховувалось та виплачувалось зазначене підвищення відповідно до встановленого розміру, що підтверджується інформацією, наведеною в письмових запереченнях  УПФУ в Первомайському районі Харківської області та відповідної довідки.

Таким чином, до ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто до 22.05.2008 року, відповідач, здійснював позивачу доплати, передбачені ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» в редакції від 01.01.2008 року, тобто діяв на підставі та у відповідності з діючою нормою зазначених законів, а тому позовні вимоги щодо стягнення підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком з 01.01.2008 року по 21.05.2008 року задоволенню не підлягає.

Виходячи з приписів ч. 2 ст. 152 Конституції України та дати ухвалення Конституційним Судом України рішення, відповідач з 22.05.2008 року відповідно до ст.. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» повинен був нараховувати та здійснювати виплату позивачу відповідного підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальних пенсій за віком.  

   Що стосується вимог позивачки про зобов’язання відповідача виплачувати їй з 01.01.2009 року по день ухвалення рішення суду щомісячну надбавку до пенсії в розмірі 30% мінімальної пенсії за віком, то суд вважає, що зазначені вимоги підлягають задоволенню за таких підстав.

В ч.1 ст. 54 Закону України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 №835-VI /далі Закон №835-VІ/ зазначено, що у 2009 році прожитковий мінімум на одну особу та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, в  розмірах, що діяли у грудні 2008 року. Законом України «Про Державний бюджет на 2009 рік» ніяких змін до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» не вносилось, так само як і Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік».

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

Згідно ч. 1 та ч. 9 ст. 8 ЦПК України суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов"язковість яких надана Верховною Радою України. Забороняється відмова в розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини.

Таким чином, доводи відповідача, в частині неврегульованості на законодавчому рівні порядку здійснення доплат особам, які мають статус дітей війни не може бути підставою для їх не здійснення   або відмови в задоволенні позову.  

 Щодо доводів стосовно відсутності підстав для застосування до спірних правовідносин ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 року № 1058-ІV, суд зазначає наступне.

            Сторонами по справі не заперечується, що позивачка, відповідно до ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни” має право на отримання доплати до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком.

            За чинним законодавством розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, передбаченими ст. 28 Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, іншого нормативно-правового акта, який би визначав цей розмір або встановлював інший розмір, немає.

            З огляду на викладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо застосування положення ч.3 ст. 28 зазначеного Закону, з якої випливає, що мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини 1 цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом, оскільки наявність такої норми та відсутність іншого мінімального розміру пенсії за віком не є підставою для відмови в реалізації позивачем конституційної гарантії, встановленої ст. 46 Конституції України та права на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст. 6 Закону України „Про соціальний захист дітей війни”.

          Суд вважає за можливе застосувати саме частину 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», оскільки в даному випадку мінімальний розмір пенсії за віком використовується не для визначення розміру будь-якої пенсії, а лише як коефіцієнт для визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, передбаченої Законом України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки цей закон передбачає в якості критерію визначення розміру щомісячної доплати до пенсії, що на думку суду, не суперечить вимогам частини 3 статті 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування».  

Крім того, суд вважає безпідставними посилання відповідача на відсутність коштів щодо забезпечення виплат зазначеної доплати до пенсії.

        Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про рівень пенсії і щомісячного довічного грошового утримання) зміст прав і свобод людини - це умови і засоби, які визначають матеріальні та духовні можливості людини, необхідні для задоволення потреб її існування і розвитку. Обсяг прав людини - це кількісні показники відповідних можливостей, які характеризують його множинність, величину, інтенсивність і ступінь прояву та виражені у певних одиницях виміру.

Звуження змісту прав і свобод означає зменшення ознак, змістовних характеристик можливостей людини, які відображаються відповідними правами та свободами, тобто якісних характеристик права. Звуження обсягу прав і свобод - це зменшення кола суб'єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав і свобод, тобто їх кількісної характеристики.

Враховуючи те, що позивачка є дитиною війни, вона наділена державою певним правовим статусом, який включає в себе й право на додаткові елементи соціального захисту, зокрема право на отримання надбавки до пенсії.

Наділивши дітей війни зазначеною соціальною гарантією, держава таким чином взяла на себе публічне зобов'язання забезпечити належний матеріальний рівень осіб, які є дітьми війни.

Тобто, між позивачкою і державою встановлено певний правовий зв'язок у визначеній сфері життєдіяльності, який характеризується наявністю зобов'язання держави забезпечити соціальний захист дітей війни.

Статтею 22 Конституції України визначено, що конституційні права і свободи  гарантуються.  При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.  Таким чином, держава взяла на себе зобов’язання забезпечити реалізацію громадянами своїх конституційних прав.

За змістом ч.1 ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості та в інших випадках, передбачених законом.  

      Суд вважає безпідставними заперечення відповідача щодо не визначеності на законодавчому рівні питання відносно органу, на який покладено обов ' язок здійснення виплат підвищення до пенсії особам, які мають статус дитини війни.  

Пенсійний фонд України діє у відповідності до Положення „Про Пенсійний фонд України», затвердженого Указом президента України від 01.03.2001 року № 121\2001  і здійснює свої повноваження на підставі п.15 зазначеного положення через створені в установленому порядку його територіальні управління.  

Відповідно до Закону України „Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» рішення про призначення та перерахунок пенсій приймаються районними управліннями Пенсійного фонду України за місцем проживання пенсіонерів. Територіальним управлінням Пенсійного фонду України за місцем проживання   ОСОБА_1 - є Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі .

За таких обставин, суд приходить до висновку, що обов’язок по перерахуванні та виплаті доплати до пенсії позивачки, передбаченої Законом України “Про соціальний захист дітей війни» покладено на Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі за місцем проживання позивачки.

Законом України «Про соціальний захист дітей війни» реалізовано конституційне право на соціальний захист громадян, які мають статус «дитина війни», серед яких їм надано право на отримання 30% доплати до пенсії.

Суд звертає увагу сторін на те, що реалізація особою права, що пов’язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних та чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актів національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань, тобто посилання органами державної влади на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань судом не приймається до уваги. Так, наприклад, у справі «Кечко проти України» Європейський Суд з прав людини констатував, що не приймає аргумент Уряду щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатись на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов’язань.

Правовідносини, що виникають в процесі реалізації права на отримання надбавки до пенсії основані на принципі юридичної визначеності. Зазначений принцип не дозволяє державі посилатися на відсутність певного нормативного акта, який визначає механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституційних та інших актах. Як свідчить позиція Суду ЄС  у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office)  принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов’язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов’язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов’язана з іншим принципом –відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов’язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію, в даному випадку це надання дітям війни надбавок до пенсії, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, зокрема, щодо фізичних осіб без завчасного повідомлення про зміни в такій політиці чи поведінці, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у фізичних осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Враховуючи, що держава взяла на себе обов’язок щодо виплати позивачці 30%  доплати до пенсії та поклала виконання цього обов’язку на центральний орган виконавчої влади – Пенсійний фонд України, який діє через свої місцеві органи, що входять в систему його органів, але вони не вчинили жодної дії для нарахування цих коштів та їх виплати, суд вважає, що вони не виконали свої повноваження без поважних причин.

Крім того, відповідачем не доведено та не надано суду доказів щодо вчинення будь-яких дій для забезпечення виконання покладеного на нього обов’язку щодо нарахування та виплати позивачці доплати до пенсії у розмірі 30% від мінімальної пенсії за віком.  

Суд вважає необхідним, визнати неправомірною бездіяльність УПФУ в Первомайському районі Харківської області щодо виконання з 22 травня 2008 року по 26 липня 2010  року  приписів статті 6 Закону України  «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до  порушення прав позивача  на своєчасне нарахування та отримання доплати до пенсії.  

Стосовно  вимоги позивача про зобов’язання відповідача в подальшому проводити виплати пенсії з підвищенням її на 30 відсотків мінімальної пенсії за віком суд має за необхідність відмовити в цьому позивачу та роз’яснити, що чинним законодавством  не передбачено вирішувати спори на майбутнє.

Стосовно вимоги позивачки про поновлення їй строку для звернення до суду за захистом своїх прав, то суд не вважає за необхідне розглядати дане питання, оскільки, з урахуванням положень ст. 257 ЦК України, не вбачається такого пропущення, а неправомірна бездіяльність відповідача почалася з 07.09.2007 року.

Судові витрати по справі підлягають розподілу у відповідності до ст. 88 ЦПК України.  

Керуючись ст.ст. 2, 4, 10-11, 15, 60, 88, 208-233 ЦПК України, ст.ст.1, 257 Цивільного кодексу України, ст.ст.8, 19, 22, 46, 75, 92, 152 Конституції України, ст.ст. 6, 7 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого Указом Президента України від 01.03.2001 року за № 121/2001, Закону України «Про Державний бюджет України на 2006 рік»  Закону України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (справа про соціальні гарантії громадян) № 6-рп/2007 від 09.07.2007 року, Законом України «Про державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 28.12.2007 року №107-УІ, Рішенням Конституційного Суду України №10-рп/2008 від 22.05.2008 року, Законом України «Про встановлення прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати» №1646-VI від 20.10.2009 року, ст.46 Бюджетного кодексу України, Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 №835-VI, суд -

вирішив:

 Позов   ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області про визнання бездіяльність неправомірною та зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

 Визнати неправомірною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Первомайському районі Харківської області щодо не виконання з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 26 липня 2010  року приписів статті 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», яка призвела до порушення прав  ОСОБА_1  на своєчасне нарахування та отримання підвищення до пенсії.  

Зобов’язати Управління Пенсійного Фонду України в Первомайському районі Харківської області провести перерахунок пенсії    ОСОБА_1 з 09 липня 2007 року по 31 грудня 2007 року, з 22 травня 2008 року по 26 липня 2010 року з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком з розрахунку, встановленого ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове пенсійне страхування», виходячи виключно із законодавчо встановлених розмірів мінімальної пенсії за віком, та провести її виплату з урахуванням виплачених сум.

 В іншій частині позовних вимог позивачу відмовити у задоволенні.

               Стягнути з Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1 04 гривні 25 копійок понесених ним витрат по сплаті судового збору..

               Стягнути з Державного бюджету України на користь  ОСОБА_1 18 гривень 50 копійок понесених ним витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

               Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Харківської області через Первомайський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня його проголошення заяви про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

                      Суддя