Справа № 22-1613 Головуючий по 1-й інстанції:
Категорія-30 суддя- Янчук Т.О.
Доповідач: суддя - Сукманова Н.В.
УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 лютого 2007року м. Донецьк
Апеляційний суд Донецької області у складі головуючого:
судді Новодворської О.І.
суддів: Сукманової Н.В. , Кіянової С.В.
при секретарі Писаревій Ю.Г.
з участю позивачів ОСОБА_1, ОСОБА_2, відповідачки ОСОБА_3, її
представника ОСОБА_4., представника органу опіки та піклування Гнеденко В.М.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщення апеляційного суду в м. Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 на рішення Будьонівського районного суду м.Донецька від 28 листопада 2006 року у справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про виселення із квартири, та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1, ОСОБА_2, треті особи КП „ Ремонтник „ Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Будьонівської в м. Донецьку Ради про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням та вселення ,-
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1., ОСОБА_2. подали апеляційну скаргу на рішення Будьонівського районного суду м.Донецька від 28 листопада 2006 року , яким позовні вимоги ОСОБА_3. задоволені , вирішено усунути перешкоди в користуванні жилим приміщенням та вселити ОСОБА_3. ,та її сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 народження в квартиру №АДРЕСА_1 в м. Донецьку. В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1. та ОСОБА_2. до ОСОБА_3. про виселення із квартири відмовлено.
Просили рішення суду скасувати та постановити нове рішення про задоволення їх позовних вимог , а в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3. - відмовити у повному обсязі, оскільки , висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи , бо вони не погоджувались на вселення ОСОБА_3. в їх квартиру, вона не провадила сплати за комунальні послуги, і не має права на проживання в їх квартирі у зв*язку з чим порушується їх право власності на жиле приміщення. Судом також не було враховано, що квартира складається з двох кімнат у одній з яких проживає вона , а в іншій її чоловік, який хворий
на туберкульоз. Крім того, ОСОБА_3. забезпечена житлом у будинку своїх батьків. Вважають, що ОСОБА_3. була членом сім*ї їх померлого сина , який був власником 14 частини квартири , а не всієї квартири і тому права користування всією спірною квартирою не має. Рішення суду про задоволення позовних вимог , щодо усунення перешкод у користуванні жилим приміщенням вважають позбавленням їх права власності на зазначену квартиру.
Вислухавши доповідача, учасників процесу , перевіривши матеріали цивільної справи , апеляційний суд, приходить до наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3. та син позивачів ОСОБА_6. з
1998 року проживали в незареєстрованому шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_1 в них народився син
ОСОБА_5 . Сім*я проживала в квартирі №АДРЕСА_2 в м.
Донецьку , після продажу якої вони вселилися в квартиру № АДРЕСА_1 в м. Донецьку , яка належала ОСОБА_1. та її сину ОСОБА_6. по 1/2 частині де і мешкали до дня смерті ОСОБА_6., позивачі не заперечували проти цього.
Позивачі ОСОБА_1. та ОСОБА_2. проживали у буд.АДРЕСА_3 в м. Донецьку та після того, як їх син захворів, наприкінці 2004 року , поселилися в спірну квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6. помер. Після його смерті відкрилась спадщина , і ОСОБА_1 стала власницею 4/6 частини квартири , ОСОБА_2. - 1/6 частини , і їх онук ОСОБА_5 також на 1/6 частини спірної квартири.
Мешкаючи в одній квартирі , позивачі поставили питання про виселення відповідачки відповідно зі ст. 116,157 ЖК україни.
Відповідно п.4 ст. 156 ЖК України до членів сім*ї власника будинку (квартири ) належать особи , зазначені в ч.2 ст. 64 ЖК України це є дружини наймача їх діти і батьки . Членами сім*ї наймача може бути визнано й інших осіб , якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
В ч. 4 ст. 156 ЖК України також зазначено, що припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири ) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.
Згідно зі ст. 157 ЖК України , членів сім*ї власника жилого будинку (квартири )
може бути виселено у випадках, передбачених ч.1 ст.116 ЖК України відповідно до якої , якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи , які проживають разом з ним,систематично руйнують чи псують жиле приміщення , або використовують його не за призначенням , або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання із ними в одній квартирі чи в одному будинку , а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними , виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.
В п.17 Постанови Пленуму Верховного суду України від 12.04.1985 року № 2 „ Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України „ зазначено, що при вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК України осіб, які систематично порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючий антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні , якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі , зокрема, заходи попередження , що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ , адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу, вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів , товариськими
судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або проживання відповідача ( незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).
Однак, позивачі поставивши питання про виселення в обгрунтування своїх вимог не надали відповідних доказів, які передбачені вищезазначеним законом, на підставі чого судом першої інстанції було правильно відмовлено ОСОБА_1. та ОСОБА_2. у задоволенні їх позовних вимог.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3. про усунення перешкод в користуванні спірним жилим приміщенням та вселення в нього, суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що вона була членом сім*ї власника квартири - померлого ОСОБА_6. і є матір*ю ОСОБА_5. , який також є власником 1/6 частини квартири , і вона зобов*язана у відповідності зі ст. 12 Закону України „ Про охорону дитинства „ виховувати дитину, піклуватися про її здоров*я , фізичний , духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей , поважати гідність дитини, готувати до самостійного життя та праці.
Перевіривши доводи апеляційної скарги в межах оскарження, а вони вже перевірялись , як при розгляді справи судом першої інстанції, так і були перевірені апеляційним судом, який прийшов до висноку ,що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права і тому підстав для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1. та ОСОБА_2. немає.
Таким чином, розглядаючи справу, суд всебічно, повно і об'єктивно, згідно з наданими доказами розглянув спір, прийняв правильне рішення.
Керуючись ст.ст. 307ч.1.п. 1,308, 313-315 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 -відхилити.
Рішення Будьонівського районного суду м.Донецька від 28 листопада 2006 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двох місяців з дня набрання законної сили безпосередньо до суду касаційної інстанції.