Справа № 2-626/2010

                                                                    РІШЕННЯ

                                                            ІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

              29 липня  2010 року                                                         Верхньодніпровський районний суд

                                                                                                         Дніпропетровської області

в складі:

головуючого – судді Дігтярь Н.В.

при секретарі – Демяненко С.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Верхньодніпровськ цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3, третя особа Приватний нотаріус Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомець Василь Антонович, про визнання недійсним договору довічного утримання, та визнання права власності на Ѕ частину квартири,  

                                                                   ВСТАНОВИВ:

         6 червня 2006року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про визнання недійсним договору довічного утримання посилаючись на те, що 14 лютого 1969 року між ним та ОСОБА_5 був укладений шлюб, зареєстрований виконкомом Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 6.

     З моменту реєстрації шлюбу він з дружиною проживав в квартирі АДРЕСА_1. З початку в квартирі була прописана його дружина, а з 14.08.1995 року в цю квартиру прописався і він. До 1990 року ця квартира належала та стояла на балансі ВАТ «Верхньодніпровський крохмале-патоковий комбінат».

       В 1990 році між ним та дружиною була досягнута домовленість про купівлю вищезазначеної квартири за спільні кошти. На виконання цієї угоди 07.08.1990 року між його дружиною та ВАТ “Верхньодніпровський КПК” був укладений договір про купівлю- продаж даної квартири. Гроші ними були сплачені до підписання угоди.

       Приблизно в серпні 2006 року з ним трапився інсульт, у нього відібрало руку і ногу. Оскільки його дружина по старості не могла його доглядати, його в вересні 2006 року забрала доглядати невістка ОСОБА_6 в с.Холодіївку П'ятихатського району.

       Так як за станом здоров”я він постійно змушений був звертатись за медичною допомогою до Лихівської дільничної лікарні, йому стали відмовляти в наданні такої допомоги, в зв'язку з тим, що він був прописаний в іншому районі, тому з 24.10.2006 року він змушений був виписатись з сел.Дніпровського та прописатись у своєї невістки в с.Холодіївка.

       Але навіть після того як він виписався з сел.Дніпровське він неодноразово приїздив до своєї дружини, спілкувався з нею, у них були добрі стосунки.

        ІНФОРМАЦІЯ_1 року його дружина померла.

        Після смерті дружини він звернувся до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини і за його запитом дізнався, що квартира, яку вони купили разом з дружиною, вже їй не належить, а належить відповідачам по справі на підставі договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу 04.06.2007 року. Таким чином належна йому з дружиною квартира була таємно, без його згоди та погодження як співвласника, відчужена на користь відповідачів, ні за яких умов він не дав би згоди дружині на відчуження належної їм квартири, що й стало підставою звернення до суду.

        16 липня 2010року позивач доповнив свої позовні вилоги вимогами про визнання за ним права власності на 23/100 часини домоволодіння, розташованого за адресою АДРЕСА_1, що становить Ѕ частину цього домоволодіння, посилаючись на те, що  спірне домоволодіння було ними з покійною дружиною придбане в період зареєстрованого шлюбу, тому він має право власності на половину вказаного майна.

    В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

     Відповідач ОСОБА_7, її представник, відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з”явились повторно, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки до суду не повідомили, доказів поважності причин неявки суду не надали.

          Під час попереднього розгляду справи відповідачі проти позовних вимог ОСОБА_1 заперечували, посилаючись на те, що квартира належала померлій ОСОБА_5, про що свідчить розписка позивача, що він не має претензій до спірної квартири.  

      Третя особа приватний нотаріус Верхньодніпровського районного  нотаріального округу Питомець В.А. пояснив суду, що в червні 2007 року до нього звернулися ОСОБА_5 та відповідачі по справі- ОСОБА_3. та ОСОБА_2 з проханням оформити договір довічного утримання між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 і ОСОБА_2 Він перевірив всі подані йому документи- право власності на квартиру, паспорт заявниці, в якому відсутній штамп про реєстрацію шлюбу. Крім того ОСОБА_5 пояснила, що в шлюбі не перебуває, про що також написала йому письмову заяву, тому підстав перевіряти у відділі РАЦСу наявність реєстрації шлюбу у нього не було. Після чого оформив договір довічного утримання.

     Вислухавши пояснення осіб, що приймали участь у розгляді справи, свідків, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині визнання договору довічного утримання недійсним підлягають задоволенню частково, а позовні вимоги про визнання права власності на Ѕ частину домоволодіння підлягають задоволенню в повному обсязі за слідуючими підставами:

      14.02.1969 року між позивачем  та ОСОБА_5 був укладений шлюб, зареєстрований виконкомом Дніпровської селищної ради Верхньодніпровського району Дніпропетровської області, про що був зроблений актовий запис за № 6, що підтверджується довідкою Дніпровської селищної ради.

         Згідно повідомлення Верхньодніпровського відділу РАЦС запису про розірвання шлюбу  до актового № 6 від 14 лютого 1969 року про укладення шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_5. Крім того в дослідженому в судовому засіданні паспорті ОСОБА_1 в графі сімейний стан є відмітка про реєстрацію шлюбу з ОСОБА_5, паспорт видавався в січні 2001 року. Таким чином судом встановлено, що позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5 з  14.02.1969 року і шлюб між ними в установлено законом порядку не розривався.

          Причини з яких в паспорті ОСОБА_5 відсутній запис про реєстрацію шлюбу, та в зв”язку з чим паспорт виданий на ім”я ОСОБА_5., а не ОСОБА_5., суд  встановити не може. Згідно актового запису про реєстрацію шлюбу як дружині так і чоловіку після реєстрації шлюбу були присвоєні прізвища ОСОБА_1 та ОСОБА_5. Згідно наданої суду копії паспорта на ім”я ОСОБА_5, він виданий в вересні 2002 року без відмітки про реєстрацію шлюбу. Однак відсутність в її паспорті запису про реєстрацію шлюбу не є доказом того, шлюб між нею та позивачем розірвано, так як це спростовується довідкою про реєстрацію шлюбу та повідомлення Верхньодніпровського РАЦС, що шлюб між  ними не розривався.

    Згідно договору купівлі-продажу квартири від 07.08.1990 року ОСОБА_5 купила у Верхньодніпровського крохмало-патокового комбінату квартиру, що складається з частини  шлакоблочного жилого будинку загальною площею 61.2кв.м. з надвірними спорудами, що складає 23/50 частини від цілого домоволодіння, розташованого в АДРЕСА_1. Дана квартира була  куплена ОСОБА_10 в період перебування у зареєстрованому шлюбі з позивачем, так як на той час шлюб між нею та позивачем вже був укладений і не розривався і доказів розірвання між ними шлюбу суду не надано.

     Відповідно до ст.22 КпШС України який діяв на час укладення цієї угоди, майно, набуте подружжям за час шлюбу є їх спільною власністю, кожний із подружжя має рівні права щодо володіння, користування і розпорядження цим майном.

       Судом встановлено, що наймачем вищезазначеної квартири ОСОБА_5 була ще до реєстрації шлюбу з ОСОБА_1, що ним не заперечується, у власність дана квартира набута нею в період шлюбу і набута дана квартири по оплатній угоді договору-купівлі продажу, тому суд робить висновок про те, що квартира є саме спільною сумісною власністю подружжя, так як договір купівлі-продажу квартири хоч і укладався з одним із подружжя, а саме ОСОБА_5, але укладався в інтересах сім”ї.

          Посилання сторони відповідачів на розписку ОСОБА_1 від 8 березня 1991року про те, що  він не має претензії до квартири ОСОБА_5 не є доказом того, що квартира була придбана особисто ОСОБА_5 на її особисті кошти, які вона мала до укладання шлюбу з позивачем.

          Згідно дослідженої в судовому засіданні домової книги по АДРЕСА_2 вбачається, що позивач ОСОБА_11 зареєстрований там з 05.05.1965 року і відмітки про його зняття з реєстрації не має, хоча з 14 серпня 1995р він був зареєстрований в спірній квартирі, що підтверджується домовою книгою. Починаючи з 2006 року він проживав в АДРЕСА_1, що підтверджується відміткою про його реєстрацію в паспорті.  

       Факт проживання та користування  позивачем спірною квартирою підтверджується також і розрахунковими книжками за комунальні послуги, в деяких із них вказується на кількість проживаючих в квартирі  2 чоловіки, та на наявність пільги, а так як ОСОБА_1 є учасником бойових дій згідно поданого суду посвідчення, то ці пільги мав саме він. Тому, що доказів про наявність пільг по оплаті комунальних послуг за ОСОБА_5 суду не надано.

        Відповідно до ст.21 КпШС України кожен із подружжя вільний у виборі місця проживання. Таким чином навіть факт окремого проживання подружжя не вказує на відсутність між ними подружніх відносин. Неможливість мешкати разом, починаючи з дня погіршення здоров'я позивача, підтвердили суду представник позивач- жінка його сина ОСОБА_6, яка пояснила, суду, що після інсульту у позивача, він перестав володіти рукою та ногою, був лежачим, ОСОБА_5 подзвонила, що вона не може за ним доглянути в силу свого похилого віку, а ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2р народження і станом на 2006рік їй було майже 70 років, і попрохала забрати ОСОБА_1, тому вона змушена була забрати позивача о себе. Також пропонувала ОСОБА_5 поїхати з ними але та відмовилася, посилаючись, що не покине квартиру без нагляду.

       Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_12 та ОСОБА_13, пояснили суду, що подружжя ОСОБА_1 весь час проживали дружно, сварок та скандалів, що приводили до неможливості спільного проживання між ними не виникало. Після того, як у позивача стався інсульт, ОСОБА_5 було неможливо доглядати його, бо він був лежачим, тому його забрала невістка. Вони самі ОСОБА_5 допомагали по господарству, хоча вона й сама ще ходила до магазину та готувала їжу. Свідок ОСОБА_14 пояснила, що ОСОБА_1 надав їй довіреність, за якою вона отримувана його пенсію, та пересилала йому. А коли попросив віддати пенсію ОСОБА_5, вона прийшла до неї, в неї був накритий святковий стіл та знаходилася ОСОБА_3.

ОСОБА_13 також пояснила, що коли вона побачила весною 2007р у ОСОБА_5 ОСОБА_3, та сказала, що хоче укласти договір довічного утримання тому вона припинила ходити до неї. А коли ОСОБА_5 подзвонила, що вона прийшла, і вона прийшла, то застала ОСОБА_5 замкнуту, більше вона її до смерті не бачила. Хоронити ОСОБА_5 забрали в с.Холодіївку, так розпорядився ОСОБА_1.

         Представник  позивача пояснила, що на день смерті ОСОБА_15 ОСОБА_1 перебував з нею, біля трьох днів, і померла вона при ньому, про договір довічного утримання нічого не повідомляла, що заперечує пояснення, що вони не підтримували стосунків.

        Сімейним законодавством, що діяло на час купівлі ОСОБА_5 квартири, не передбачалась можливість встановлення роздільного проживання подружжя і ОСОБА_11 та ОСОБА_5, його не встановлювали. Тому суд не може зробити висновок про роздільне проживання подружжя на час купівлі квартири по вулиці Садовій.  Окремо вони почали проживати  з 2006 року, вимушено, коли ОСОБА_1 за станом здоров»я змушений був виїхати на проживання в с. Холодіївка,  але навіть тоді він періодично приїздив до ОСОБА_5 та підтримував з нею відносини,  що підтверджується показаннями свідків .

       ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_5, померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть.

     Судом також встановлено, що коли ОСОБА_5 померла, ОСОБА_1 забрав дружину та поховав за місцем його проживання в с.Холодіївка, надавав кошти на проведення поховання, що підтверджується наданими довідками.

       Після смерті ОСОБА_5 позивач ОСОБА_1 звернувся до державного нотаріуса з заявою про прийняття спадщини і за його запитом дізнався, що квартира, яку вони купили разом з дружиною, вже їй не належить, а належить відповідачам по справі на підставі договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу 04.06.2007 року.

     Із дослідженого в судовому засіданні договору довічного утримання від 04.06.12008 року встановлено, що ОСОБА_5 передала ОСОБА_2 та ОСОБА_7 квартиру по АДРЕСА_1 з метою отримання від них послуг по її утриманню. На час укладання договору ОСОБА_5 було 80 років.

      Нотаріусом надана копія заяви ОСОБА_5 в якій вона стверджує, що в шлюбі не перебувала і не перебуває, ні з ким не проживала та не проживає однією сім”єю без укладення шлюбу. Ця заява та відсутність у паспорті ОСОБА_5 штампу про реєстрацію шлюбу дали змогу нотаріусу оформити договір довічного утримання без згоди позивача. Тому дії нотаріуса не можуть бути неправомірними, так як ОСОБА_5 сама ввела в оману нотаріуса щодо свого сімейного стану, або на той час в силу віку та стану здоров”я помилялась відносно свого сімейного положення та належності  особисто їй кварти.

      На час укладення договору довічного утримання на відносини між ОСОБА_1. та ОСОБА_5 поширювалась дія Сімейного кодексу України.

    Згідно ст.60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що хоч один з них не мав з поважної причини самостійного заробітку.

    Окреме проживання на той час ОСОБА_1 та ОСОБА_15, викликане поважними причинами, а саме хворобою та тим що в силу  похилого віку вони вже не могли доглядати одне за одним і самі потребували догляду. Проте окреме їх проживання не є підставою для припинення подружніх відносин, так як відповідно  до ст. 56 СК України дружина та чоловік мають право на вільний вибір місця свого проживання.

      Відповідно до ст.369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності здійснюється за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Правочин щодо  розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

       Доказів про те, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, існувала домовленість про інший порядок володіння користування і розпорядження майном суду не надано.

      Оцінюючи розписку ОСОБА_1, яку він писав в присутності свідка про те, що він ніяких претензій до квартири ОСОБА_5. не має, суд не може визнати її як таку, що має юридичну силу та правові наслідки, чи встановлює інший порядок щодо володіння, користування та розпорядження спірною квартирою, так як  невідомо кому і при яких обставинах вона написана. Крім того відповідно до ст.т.9, 10 ЦК України ( в редакції 1963 року), ст. 27 ЦК України правочин, що обмежує можливість фізичної особи мати не заборонені  законом цивільні права та обов'язки, є нікчемним. Тобто дана розписка обмежує права позивача ОСОБА_1, в той час як законодавством передбачено, що ніякий орган, посадова, особа, чи особа  відносно сама до  себе  не може обмежити в правоздатності. Тому написання ОСОБА_1 такої розписки  не призводить до позбавлення його права спільної сумісної власності на  спірну квартиру, так як вона є нікчемною. Нікчемним правочин є в силу закону і визнання його таким в судовому порядку не потрібно.

      Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

      Ч.1 ст.215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, що встановлені ч. 1 ст. 203 ЦК України

      Так як ОСОБА_5 в момент укладення договору довічного утримання недотримала вимог закону, щодо одержання згоди ОСОБА_1 на укладення цього правочину, тобто на розпорядження квартирою, що перебувала у їх спільній сумісній власності, суд вважає, що такий правочин повинен бути визнати недійсним.

     Проте вирішуючи питання щодо обсягу недійсності даного правочину, суд вважає, що він повинен бути визнаний недійсним частково, а саме в розмірі укладення договору довічного утримання на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1. Так як виходячи з того, що дана квартира належала позивачеві та ОСОБА_5. на справі спільної сумісної власності, а частки подружжя в спільному  сумісному майні є рівними, то кожному із них належало по Ѕ частині спірної квартири.

      Відповідно до ст.744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона  (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом  довічно.

      Як встановлено в судовому засіданні ОСОБА_5 за віком та стану здоров”я потребувала постійного догляду, це не заперечується ні сторонами, та  підтверджується показаннями свідків. усіма свідками, допитаними в судовому засіданні, які пояснювали, що вона останнім ча

     Тому суд робить висновок про те, що ОСОБА_5 без згоди ОСОБА_1 могла розпорядитись тією частиною майна, а саме квартири, що належала їй у праві спільної сумісної власності. Відповідно  1/2 частину квартири вона могла передати у власність відповідачам з метою одержання догляду, а на 1/2 частину цієї квартири, що належала у праві спільної сумісної власності ОСОБА_11, для передачі її  відповідачам за договором довічного утримання повинна була отримати згоду позивача. Але цього не зробила, ввівши в оману і  нотаріуса, що посвідчував договір довічного утримання і відповідачів, яким передала квартиру.

       Відповідно до ч.2 ст.216 ЦК України у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов”язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину.

        Таким чином позивачу ОСОБА_1 підлягає поверненню у власність 1\2 частину квартири АДРЕСА_1.

   Оскільки згідно з договором купівлі-продажу квартири від 07.08.1990 року ОСОБА_5І,, належало 23/50 частини домоволодіння, а саме квартири АДРЕСА_1 за позивачем потрібно визнати право вланості на 23/100 домоволодіння- квартири АДРЕСА_1.

        Керуючись ст.ст.10, 60, 212, 213, 214, 215 ЦПК України, суд -

                                                                       ВИРІШИВ:

        Позовні вимоги ОСОБА_1  задовольнити частково.

        Визнати частково недійсним договір довічного утримання, укладений 04 червня 2007 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Верхньодніпровського районного нотаріального округу Питомець В.А. та зареєстрований в реєстрі 856 в розмірі передачі права власності на Ѕ частки 23/50 частки домоволодіння- квартиру АДРЕСА_1.

        Визнати за ОСОБА_1 право власності на 23/100 частини домоволодіння, а саме квартири АДРЕСА_1

         Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Дніпропетровської області.

         Заява про оскарження рішення може бути подана протягом десяти днів з дня його оголошення. Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів після подачі заяви про оскарження рішення суду  або протягом десяти днів після оголошення рішення суду.

Головуючий