ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
_________________________________________________________________________
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"28" липня 2010 р. Справа № 59/195-10 (н.р. 62/111-09)
вх. № 5450/4-59 (н.р. 5972/4-62)
Суддя господарського суду
при секретарі судового засідання
за участю представників сторін:
прокурора - не з"явився;
позивача - Меркулова Л.П., за довіреністю № 01-2-6/1 від 11.01.2010р.;
3-ї особи на стороні позивача - Ремінний В.І., за довіреністю № 20/3633 від 17.08.2009р.;
відповідача - не з"явився;
3-ї особи на стороні відповідача - не з"явився
розглянувши справу за позовом Прокурора Красноградського району Харківської області, м. Красноград в інтересах держави - в особі Красноградської міської ради, м. Красноград 3-я особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Управління з контролю за використанням та охороною земель в Харківській області, м. Харків
до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Красноград 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- Головне Управління Держкомзему у Харківській області , м.Харків
про стягнення 11076,04 грн.
ВСТАНОВИВ:
Прокурор Красноградського району Харківської області звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Красноградської міської ради до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення збитків, завданих самовільним зайняттям земельної ділянки площею 4646 м.кв., що знаходиться в м. Краснограді по вул. Карла Маркса, 11 в сумі 11076,04 грн.
Прокурор в призначене судове засідання не з"явився, причину неявки не повідомив.
Представник позивача в судовому засіданні підтримує позовні вимоги в повному обсязі, наполягає на задоволенні позову, через канцелярію суду в порядку ст. 22 ГПК України надав заяву (вх. 16401) про залучення до матеріалів справи Витягу з ЄДРПОУ щодо відповідача, який долучається судом. Але витребуваних ухвалою суду від 17.06.2010р. документів, в тому числі правового обгрунтування заявлених позовних вимог з урахуванням Постанови ВГСУ від 14.04.2010р. у справі № 62/111-09, не надав.
Представник 3-ї особи на стороні позивача також позовні вимоги підтримує, але вимоги ухвали суду від 17.06.2010р. не виконав.
Відповідач правом на участь представника у судовому засіданні не скористався, відзив на позовну заяву та витребуваних судом документів не надав, причину неявки не повідомив. Про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про відкладення розглчду справи від 14.07.2010р. за адресою, яка підтверджується Витягом з ЄДРПОУ.
Ухвала, направлена на адресу відповідача, повернулась до суду з відміткою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Вищий господарський суд України у п. 4 Інформаційного листа від 02.06.2006р. № 01-8/1228 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" зазначив, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "в зв"язку з закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача правом на участь представника у судовому засіданні також не скористалася, витребуваних судом документів не надала, причину неявки не повідомила. Про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, про що свідчить відмітка про направлення ухвали про відкладення розгляду справи від 14.07.2010р. за адресою 3-ї особи.
Ухвалою суду від 14.07.2010 року суд зобов’язував учасників судового процесу забезпечити в судове засідання явку своїх повноважних представників. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування та надання доказів покладений на сторони, тому суд, відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, розглядає справу за наявними в ній матеріалами.
З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача та 3-ї особи на стороні позивача, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_3 за договором купівлі-продажу від 30.04.2003 р. придбав у Колективного підприємства "Красноградська бавовняно-ткацька фабрика" нежитлові будівлі, що розташовані в м. Краснограді Харківської області по вул. К. Маркса, 11, що зазначені в п. 1 договору, огорожу, ворота та замощення (т. 1 а. с. 62).
Як зазначено в п. 1 договору купівлі-продажу від 30.04.2003 р. нежилі будівлі розташовані на земельній ділянці, що належить Красноградській міській раді.
В матеріалах справи наявний Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно Краноградським підприємством технічної інвентарізації нежитлової будівлі, що розташовані в м. Краснограді Харківської області по вул. К. Маркса, 11 на підставі договору купівлі-продажу від 30.04.2003р. за ОСОБА_3.
Як свідчать акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства від 23.06.2009р., акт обстеження земельної ділянки №001697 від 23.06.2009р., складений посадовими особами державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Харківській області, земельна ділянка за адресою м. Красноград, вул. Карла Маркса, 11 орієнтовною площею 0,4646 га самовільно зайнята для обслуговування прилеглої території нежитлових будівель, що належать відповідачеві (договір купівлі-продажу від 13.04.2003р.).
За результатами перевірки державним інспектором по контролю за використанням та охороною земель був складений протокол про адміністративне правопорушення (№ 006017 від 23.06.2009 р.) відносно підприємця ОСОБА_3 за самовільне зайняття земельної ділянки.
Посадовими особами державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Харківській області було винесено припис № 007740 від 23.06.2009 р., яким відповідача було зобов’язано усунути виявлені порушення.
Красноградський районний відділ Харківської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру" листом від 28.08.2009р. №380/17-40 повідомив, що у Державному реєстрі земель право власності чи право користування на земельні ділянку за адресою вул. Карла Маркса, 11 у м. Красноград за ОСОБА_3 не зареєстровано.
У матеріалах справи наявний розрахунок розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки, здійснений головним спеціалістом державної інспекції з контролю за використанням та охороною земель у Харківській області Мужевським Д.В., з якого випливає, що розмір заподіяної шкоди становить 11076,04 грн. Розрахунок завданих збитків зроблений відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву родючого шару ґрунту без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України № 963 від 25.07.2007 р.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.
Згідно ч.1 ст. 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.
Поняття “самовільне зайняття земельної ділянки” визначено ст.1 Закону України “Про державний контроль за використанням та охороною земель” від 19.06.2003 р. №963 (в редакції Закону України від 15.04.08р.). Згідно цієї норми самовільне зайняття земельної ділянки –це будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
З викладеного вбачається що необхідною умовою застосування ст.212 ЗК України (на яку посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог) є встановлення факту “самовільного зайняття земельної ділянки”. В свою чергу обов’язковою ознакою цього є, зокрема, відсутність відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду).
З урахуванням ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України (судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень) обов’язок по доведенню вказаних обставин (відсутності відповідних рішень) покладений на позивача.
З матеріалів справи вбачається, що цей обов’язок позивачем не виконаний –наявність в діях відповідача складу господарського правопорушення “самовільне зайняття земельної ділянки”позивачем не доведено.
Натомість обставини справи свідчать, що спірна земельна ділянка буда передана відповідачеві позивачем на законних підставах – одночасно із нерухомим майном розташованим на ній, котре було придбане відповідачем на підставі договору купівлі-продажу від 30.04.2003р. Відповідно положень оостаннього ОСОБА_3 придбав у Колективного підприємства "Красноградська бавовняно-ткацька фабрика" нежитлові будівлі, що розташовані в м. Краснограді Харківської області по вул. К. Маркса, 11, що зазначені в п. 1 договору, огорожу, ворота та замощення (т. 1 а. с. 62).
Це майно не було збудовано самовільно на цій ділянці, а знаходилось на ній на легітимних підставх, про що свідчить факт реєстрації цього майна у встановленому законом порядку (див. витяг про реєстрацію права власноті на нерухоме майно виданий Краноградським ПТІ "Інвентаризатор" від 06.03.2003р. № (т. І а.с. 64)
Такі обставини унеможливлюють висновок про самовільне зайняття відповідачем спірної земельної ділянки. Відтак у суду відсутні підстави для застосування ст.212 ЗК України, а отже і відсутні правові підстави для задоволення позову.
Разом з тим, суд зауважує, що у відповідності до ч.1 ст. 2 Закону України „Про плату за землю” використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.
Суб’єкти, котрі сплачують земельний податок визначені ч. 2 ст. 2 Закону України „Про плату за землю”. Ними є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції. Суб’єкти, котрі сплачують плату за землю у вигляді орендної плати визначені ч. 4 ст. 2 Закону України „Про плату за землю”, це – орендарі земельних ділянок.
Згідно ст. 125 Земельного кодексу України право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації. Приступати до використання земельної ділянки до встановлення її меж у натурі (на місцевості), одержання документа, що посвідчує право на неї, та державної реєстрації забороняється.
Відповідно ст. 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України. Право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону.
З наведених правових норм випливає, що кожний користувач землі в Україні зобов’язаний сплачувати плату за користування землею. При цьому, в разі якщо користування здійснюється на умовах оренди – плата справляється у вигляді орендної плати, в усіх інших випадках користування державною землею (а також, стосовно власників землі, власною – землею) – плата справляється у вигляді податку на землю.
Такий висновок суду узгоджується з позицією ВАСУ, висловленою в абз. 2 п.3 Роз’яснення „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом права власності на землю і землекористування” від 27.06.2001 р. N02-5/743 та позицією ВГСУ висловленою в п.2 Оглядового листа від 16.11.2001 р. N 01-8/1228, де зокрема зазначається, що власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (стаття 15 Закону України "Про плату за землю"). У разі переходу прав на будівлю або споруду плата за землю справляється з дня виникнення права власності або права користування будівлями або спорудами.
Суд також зазначає, що відсутність у особи, котра здійснює фактичне користування землею передбачених ст. 126 Земельного кодексу України документів свідчить не про те, що така особа не є користувачем землі, а про те, що ця особа здійснює користування землею незаконно.
З урахуванням викладеного з обставин справи суд вбачає, що Відповідач здійснює використання зазначеної у позові земельної ділянки без наявності необхідних, передбачених законодавством, документів. Факт використання підтверджується наявними у справі доказами щодо розміщення та експлуатації на цих земельних ділянках нерухомого майна, належного на праві власності Відповідачу, не спростовується у відзивах на позов.
Проте, суд вважає, що Прокурор та Позивач неналежним чином визначили підстави та предмет позову у даному разі. Про це також прямо зазначається у Постанові ВГСУ від 14.04.2010р. у даній справі № 62/111-09, де зокрема вказано: "такий користувач здійснює фактичне користування з зобов"язанням сплатити за період користування у поточному році податок на землю" (т.ІІ а.с. 106).
Проте, задоволення вимог щодо стягнення плати за землю у вигляді земельного податку (якщо кваліфікувати вимоги таким чином) унеможливлено відсутністю доказів, які б підтверджували правильність та обґрунтованість нарахування земельного податку. Форми Зведеного розрахунку суми земельного податку, Довідки до уточненого Розрахунку та Порядку їх подання до органу державної податкової служби затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 26.10.2001р.N434. Згідно п.п. 2, 3 зазначеного Наказу Розрахунок податку складається на підставі даних державного земельного кадастру за станом на 1 січня поточного року і щороку подається власниками землі та/або землекористувачами до органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки до 1 лютого поточного року з розбивкою річної суми земельного податку рівними частками за місяцями, а землекористувачами - виробниками товарної сільськогосподарської і рибної продукції - з розбивкою річної суми на дві рівні частки. До податкового розрахунку додаються наступні додатки: додаток 1 - "Відомості про наявність документів на землю"; додаток 2 - "Звіт про пільги на земельний податок"; додаток 3 - "Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки сільськогосподарського призначення"; додаток 4 - "Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким встановлено грошову оцінку"; додаток 5 - "Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки населених пунктів, яким не встановлено грошову оцінку"; додаток 6 - "Розрахунок суми земельного податку на земельні ділянки несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів". В даному разі цих документів прокурором та позивачем не надано. Надані замість них розрахунки плати за землю зроблені Близнюківським селищним головою не відповідають за формою та змістом розрахункам, затвердженим Наказом Державної податкової адміністрації України від 26.10.2001р.N434 і тому не можуть бути прийняті судом в якості належного доказу розміру земельного податку.
Задоволення вимог прокурора щодо стягнення плати за землю у вигляді земельного платку унеможливлено також тим, що прокурор всупереч вимог ухвал суду (від 17.06.2010р., від 14.072010р.) не уточнив свої позовні вимоги в цій частині з урахуванням Постанови ВГСУ від 14.04.2010р. у справі № 62/111-09. Належним чином оформленого клопотання про вихід за межі позовних вимог матеріали справи також не містять. Це у відповідності до приписів ст. 83 ГПК України унеможливлює вихід суду за межі позовних вимог.
Так само (внаслідок відсутності правових та документальних підстав позову) відсутні в даному разі підстави для стягнення з відповідачів плати за землю у вигляді відшкодування вартості майна набутого, збереженого без достатньої правової підстави (ст. 1212-1215 ЦК України).
За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не відповідають вимогам чинного законодавства України і є необґрунтованими.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. Втім враховуючи звільнення позивача від сплати державного мита пунктом 35.ч.1 ст.4 Декрету КМУ “Про державне мито” державне мито в даному разі не стягується.
На підставі викладеного, на підставі ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції, ст.ст. 123-126, 206 Земельного кодексу України, ст.ст. 2, 15 Закону України "Про плату за землю", ст. 1212 Цивільного кодексу України, керуючись, ст. ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44-49, 75, 82–85 ГПК України, суд –
ВИРІШИВ:
В задоволенні позову відмовити повінстю.
Суддя
/Повний текст рішення
підписано 30.07.2010р.
Справа № 59/195-10 (н.р № 62/111-09)/