УХВАЛА
Іменем України
8 липня 2010 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ЛЕСКА В.В., ЧУЖІ Ю.Г.
при секретарі МОЛНАР Е.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Справа № 22ц-2489/10 Номер рядка статистичного звіту: 57
Головуючий у І-й інстанції БЕДЬО В.І.
Доповідач КОНДОР Р.Ю. Шемета Йосипа Йосиповича до Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області про зобов’язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу «дитині війни», за апеляційною скаргою Управління ПФУ в м. Ужгороді на постанову Ужгородського міськрайонного суду від 30 березня 2009 р., -
встановив:
Пенсіонер ОСОБА_1, 1936 р.н., у січні 2009 р. звернувся до суду із зазначеним адміністративним позовом до Управління ПФУ в м. Ужгороді. Мотивував тим, що він має статус «дитини війни» відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а ст. 6 Закону передбачено, що цій категорії громадян пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. Зупинення дії цієї норми Закону у певні періоди часу незаконне, оскільки суперечить положенням ст. 22 Конституції України, що підтверджується рішеннями Конституційного Суду України. Неправомірно бездіючи, відповідач зазначену державну соціальну допомогу не нараховував і не виплачував, за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2007 р. така недоплата становить 2733,30 грн. Строк на звернення до суду за захистом порушених неконституційними актами прав позивач пропустив з поважних причин, дізнавшись про ці факти із засобів масової інформації. Просив визнати поважною причину пропуску строку звернення до суду, поновити його, зобов’язати відповідача нарахувати йому як «дитині війни» щомісячну державну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за період 2006-2007 рр. в сумі 2733,30 грн.
Постановою Ужгородського міськрайонного суду від 30.03.2009 р. позов задоволено частково: зобов’язано відповідача провести нарахування та виплату ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» за період з 09.07.2007 р. по 31.12.2007 р. включно. В решті позову – відмовлено.
Відповідач порушує в апеляції питання про скасування постанови та повну відмову в позові внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права. Вказує, зокрема, що законом питання виплати зазначеної допомоги належно не врегульоване, відсутні джерела виплат, кошти для цього, і, крім того, виплати мають здійснюватися за рахунок Держбюджету України, а не з бюджету ПФУ, тому відповідач діяв правомірно.
Позивачем постанова не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді, взявши до уваги, що сторони про розгляд справи повідомлялися, особисто або їх представники до суду не з’явилися, про причини неявки не повідомили, розглянувши на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність сторін, обговоривши їх доводи, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.
Установлено, що пенсіонер ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України, йому станом на 02.09.1945 р. було менше 18 років, на нього поширюються гарантії соціального захисту, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон № 2195-IV). У редакції, що була чинною станом на 01.01.2006 р., Закон (ст. 6) передбачав, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
У подальшому Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 77 п. 17), Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (ст. 71 п. 12, ст. 111), дія ст. 6 Закону № 2195-IV зупинялася, її редакція змінювалася, а у 2006 р. ці пільги для дітей війни фактично не було запроваджено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007, що має преюдиціальне значення у даних правовідносинах, зупинення дії ст. 6 Закону № 2195-IV на 2007 р. визнано неконституційним.
Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» установлено, що призначення, перерахунок, виплату пенсій з урахуванням також положень ст. 28 ч. 1, інші соціальні виплати (доплати, надбавки, підвищення тощо), фінансування цих виплат, покладено на Пенсійний фонд України, його підрозділи, одним з джерел формування бюджету ПФУ є кошти Держбюджету України (зокрема, ст.ст. 5, 6, Розділи VI, VIII, ст.ст. 71, 72 Закону). Такий спосіб фінансування узгоджується з вимогами ст. 7 Закону № 2195-IV. Розміри прожиткового мінімуму на 2007 р. встановлено бюджетним Законом на 2007 рік (ст. 62) з урахуванням положень Закону України «Про прожитковий мінімум» (зокрема, ст.ст. 1, 2). Відповідач неправомірно бездіяв, спірні соціальні виплати не нараховував і не виплачував.
На застосуванні однорічного строку звернення до адміністративного суду за захистом (ст. 99 ч. 2, ст. 100 ч.ч. 1, 2 КАС України) в суді першої інстанції відповідач не наполягав.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ст.ст. 3, 46, 58, 152 Конституції України, суд дійшов вірного висновку щодо права позивача на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом № 2195-IV, з урахуванням раніше виплачених сум за період з 09.07. по 31.12.2007 р.
Таким чином, суд першої інстанції вирішив справу з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду враховують пріоритет закону по відношенню до підзаконних нормативних актів, час дії відповідних актів законодавства, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, яким суд дав вірну оцінку і відповідно до вимог ст.ст. 8, 159, 161 КАС України ухвалив законну і обґрунтовану постанову, яку доводи апеляції не спростовують. Посилання апелянта на неналежну врегульованість даного питання, відсутність коштів і т.ін. – необґрунтовані та не можуть бути підставою для відмови позивачу у захисті його прав, визначених Законами України.
Відтак, з урахуванням положень ст. 2 ч. 3, ст. 303 ч. 1 ЦПК України і на підставі ст. 308 цього Кодексу апеляцію слід відхилити, постанову суду – залишити без змін.
Керуючись ст. 2 ч. 3, ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, Законом України від 18.02.2010 р. № 1691-VI, апеляційний суд –
ухвалив:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Ужгороді Закарпатської області відхилити, постанову Ужгородського міськрайонного суду від 30 березня 2009 р. – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двох місяців з цього дня може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Судді