УХВАЛА
Іменем України
29 липня 2010 року м. Ужгород
Апеляційний суд Закарпатської області в складі
головуючого судді КОНДОРА Р.Ю.
суддів ПАВЛІЧЕНКА С.В., КОЖУХ О.А.
при секретарі ПЛАВАЙКО Т.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ужгороді цивільну справу за позовом Справа № 22ц-2885/10 Номер рядка статистичного звіту: 57
Головуюча у І-й інстанції БОЛЬШАКОВА О.О.
Доповідач КОНДОР Р.Ю. Дудаш Марії Василівни до Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області про зобов’язання нарахувати щомісячну державну соціальну допомогу «дитині війни», за апеляційною скаргою Управління ПФУ у Виноградівському районі на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2009 р., -
встановив:
Пенсіонерка ОСОБА_1, 1938 р.н., 29.10.2008 р. звернулася до суду із зазначеним адміністративним позовом до Управління ПФУ у Виноградівському районі. Мотивувала тим, що вона має статус «дитини війни» відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», а ст. 6 Закону передбачено, що цій категорії громадян пенсії підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком. Зупинення дії цієї норми Закону у певні періоди часу незаконне, оскільки суперечить положенням ст. 22 Конституції України, що підтверджується рішеннями Конституційного Суду України. Неправомірно бездіючи, відповідач зазначену державну соціальну допомогу не нараховував і не виплачував, за період з 01.01.2006 р. по 31.12.2007 р. така недоплата становить 2733,30 грн. Строк на звернення до суду за захистом порушених неконституційними актами прав позивачка пропустила з поважних причин, дізнавшись про ці факти із засобів масової інформації. Просила визнати поважною причину пропуску строку звернення до суду, поновити його, зобов’язати відповідача нарахувати їй як «дитині війни» щомісячну державну допомогу у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком та забезпечити її виплату за період 2006-2007 рр. у сумі 2733,30 грн.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.10.2009 р. позов задоволено частково: визнано бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачці соціальної допомоги у розмірі, встановленому ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» протиправною, зобов’язано відповідача провести нарахування та виплату з 29.10.2007 р. по 31.12.2007 р. включно ОСОБА_1 підвищення до пенсії у розмірі 30% мінімальної пенсії за віком на підставі положень ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» з урахуванням проведених виплат. В решті позову – відмовлено, стягнуто з Держбюджету України на користь позивачки 1,70 грн. сплаченого судового збору.
Відповідач порушує в апеляції питання про скасування постанови та повну відмову в позові внаслідок неправильного застосування судом норм матеріального права. Вказує, зокрема, що законом питання виплати зазначеної допомоги належно не врегульоване, відсутні джерела виплат, кошти для цього, і, крім того, виплати мають здійснюватися за рахунок Держбюджету України, а не з бюджету ПФУ, тому відповідач діяв правомірно.
Позивачкою постанова не оскаржується.
Заслухавши доповідь судді, узявши до уваги, що сторони про розгляд справи повідомлялися, особисто або їх представники до суду не з’явилися, про причини неявки не повідомили, розглянувши на підставі ст. 305 ч. 2 ЦПК України справу у відсутність сторін, обговоривши їх доводи, перевіривши матеріали справи, суд приходить до такого.
Установлено, що пенсіонерка ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянкою України, їй станом на 02.09.1945 р. було менше 18 років, на неї поширюються гарантії соціального захисту, встановлені Законом України «Про соціальний захист дітей війни» (далі – Закон № 2195-IV). У редакції, що була чинною станом на 01.01.2006 р., Закон (ст. 6) передбачав, що дітям війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються на 30% мінімальної пенсії за віком.
У подальшому Законом України «Про Державний бюджет України на 2006 рік» (ст. 77 п. 17), Законом України «Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2006 рік"», Законом України «Про Державний бюджет України на 2007 рік» (ст. 71 п. 12, ст. 111), дія ст. 6 Закону № 2195-IV зупинялася, її редакція змінювалася, а у 2006 р. ці пільги для дітей війни фактично не було запроваджено.
Рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2007 р. № 6-рп/2007 у справі № 1-29/2007, що має преюдиціальне значення у даних правовідносинах, зупинення дії ст. 6 Закону № 2195-IV на 2007 р. визнано неконституційним.
Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» установлено, що призначення, перерахунок, виплату пенсій з урахуванням також положень ст. 28 ч. 1, інші соціальні виплати (доплати, надбавки, підвищення тощо), фінансування цих виплат, покладено на Пенсійний фонд України, його підрозділи, одним з джерел формування бюджету ПФУ є кошти Держбюджету України (зокрема, ст.ст. 5, 6, Розділи VI, VIII, ст.ст. 71, 72 Закону). Такий спосіб фінансування узгоджується з вимогами ст. 7 Закону № 2195-IV. Розміри прожиткового мінімуму на 2007 р. встановлено бюджетним Законом на 2007 рік (ст. 62) з урахуванням положень Закону України «Про прожитковий мінімум» (зокрема, ст.ст. 1, 2). Відповідач неправомірно бездіяв, спірні соціальні виплати не нараховував і не виплачував.
Пропуск однорічного строку звернення до адміністративного суду за захистом з урахуванням положень ст. 99 ч. 2, ст. 100 ч.ч. 1, 2 КАС України, якщо його судом не поновлено і на застосуванні строку наполягає одна із сторін, є підставою для відмови в позові. За заявою відповідача судом цей строк застосовано, у цій частині постанова суду не оспорюється. У порядку, передбаченому ст. 11 ч. 2, ст. 162 ч. 2 КАС України, суд вийшов за межі позовних вимог шляхом визнання бездіяльності відповідача протиправною.
З огляду на викладене та з урахуванням положень ст.ст. 3, 46, 58, 152 Конституції України, суд дійшов вірного висновку щодо права позивачки на здійснення перерахунку підвищення до пенсії у розмірах, визначених Законом № 2195-IV, з урахуванням раніше виплачених сум за період з 29.10. по 31.12.2007 р.
Таким чином, суд першої інстанції вирішив справу з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Висновки суду враховують пріоритет закону по відношенню до підзаконних нормативних актів, час дії відповідних актів законодавства, відповідають обставинам справи та ґрунтуються на досліджених у судовому засіданні доказах, яким суд дав вірну оцінку і відповідно до вимог ст.ст. 8, 159, 161 КАС України ухвалив законну і обґрунтовану постанову, яку доводи апеляції не спростовують. Посилання апелянта на неналежну врегульованість даного питання, відсутність коштів і т.ін. – необґрунтовані та не можуть бути підставою для відмови позивачці у захисті її прав, визначених Законами України.
Відтак, з урахуванням положень ст. 2 ч. 3, ст. 303 ч. 1 ЦПК України і на підставі ст. 308 цього Кодексу апеляцію слід відхилити, постанову суду – залишити без змін.
Керуючись ст. 2 ч. 3, ст. 307 ч. 1 п. 1, ст.ст. 308, 314, 315 ЦПК України, Законом України від 18.02.2010 р. № 1691-VI, апеляційний суд –
ухвалив:
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України у Виноградівському районі Закарпатської області відхилити, постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 5 жовтня 2009 р. – залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але протягом двох місяців з цього дня може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України.
Головуючий Судді