ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Головуючий по 1-ій інст. Шелест С.Б. Справа № 22а-697/07
Господарський суд Івано-Франківської обл. (справа № А-10/223) Рядок статзвіту № 48
Доповідач: Шавель Р.М.
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 серпня 2007 року м.Львів
Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Шавеля Р.М.,
суддів: Улицького В.З. та Обрізка І.М.,
при секретарі - Федаш О.Л.,
з участю осіб, які взяли участь у справі:
від позивача - Андрейко В.М., довіреність № 7972/А/10 від 08.08.2007р.,
від відповідача-2 - ОСОБА_2, довіреність від 18.09.2006р.,
розглянула у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Богородчанському районі Івано-Франківської обл.
на постанову господарського суду Івано-Франківської обл. від 26.03.2007р. у справі № А-10/223
за позовом Державної податкової інспекції в Богородчанському районі Івано-Франківської обл. до
відповідача-1 - Товариства з обмеженою відповідальністю “Сетор-Крон”,
та відповідача-2 - Приватного підприємця ОСОБА_1,
про визнання недійсним господарського зобов'язання, яке виникло на підставі договору від 04.01.2005р., -
в с т а н о в и л а:
Позивач - Державна податкова інспекція в Богородчанському районі Івано-Франківської обл. звернулася до суду з позовом, в якому, з врахуванням здійснених під час розгляду доповнень (а.с.50-51, 88), просить у визначеному ст. 208 ГК України порядку визнати недійсним договір купівлі-продажу від 04.01.2005р., укладений між відповідачами, та стягнути в дохід держави з ТзОВ “Сетор-Крон” кошти у сумі 264800 грн., отримані внаслідок укладення спірного договору.
Постановою господарського суду Івано-Франківської обл. від 26.03.2007р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.
Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що визнання в судовому порядку недійсними установчих документів ТзОВ “Сетор-Крон”, його свідоцтва про державну реєстрацію і свідоцтва платника ПДВ не може бути достатньою підставою для визнання вчинених цим відповідачем з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагент за договором може нести відповідальність лише за наявності вини.
Санкції ч.1 ст. 208 ГК України не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших загальнообов'язкових платежів) однієї із сторін договору; для застосування таких санкцій необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Обставини справи свідчать про фактичне виконання спірного договору купівлі-продажу, тобто реальне настання наслідків, що обумовлені ним, у зв'язку з чим відповідач-2 фактично сплатив продавцю в ціні товару ПДВ.
В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази наявності в ТзОВ “Сетор-Крон” податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору. Також суду не було надано доказів того, що укладаючи оспорюваний договір купівлі-продажу, сторони діяли з метою, яка суперечить інтересам держави та суспільства.
Постанову суду оскаржив позивач, який, покликаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
Апелянт вважає, що суд першої інстанції не врахував і не дав належної оцінки тому, що постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.08.2006р. установчі документи та свідоцтво платника ПДВ визнані недійсними з моменту винесення постанови, якою встановлено, що вказане підприємство за юридичною адресою не знаходиться; особа, яка вказана як засновник підприємства, не має відношення до підприємницької діяльності підприємства.
Таким чином, установчі документи ТзОВ “Сетор-Крон” не відповідають вимогам чинного законодавства, діяльність підприємства з моменту його державної реєстрації здійснювалася протиправно. Дії невстановлених осіб, які здійснювали діяльність від імені ТзОВ “Сетор-Крон”, використовували установчі документи, печатку підприємства з метою, що суперечить інтересам держави та суспільства, ведуть до порушення встановленого державного порядку дотримання законності в сфері оподаткування.
В обгрунтування наведених доводів також покликається на роз'яснення, що містяться в п.7.3. постанови Пленуму ВС України № 1056 від 25.07.2002р.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача на підтримання апеляційної скарги та заперечення представників відповідача, перевіривши матеріали справи та апеляційну скаргу в межах наведених у ній доводів, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, 04.01.2005р. між ТзОВ “Сетор-Крон” (продавець) та ПП ОСОБА_1 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу, згідно умов якого ПП ОСОБА_1 придбала кран шаровий ДУ 1000 РУ 80 за ціною 264800 грн., в т.ч. ПДВ 44133 грн. 33 коп. (а.с. 7).
На виконання укладеного договору сторонами були оформлені накладна НОМЕР_1 від 04.01.2005р. (а.с. 11), довіреність серії НОМЕР_2 від 15.03.2005р. (а.с. 10), квитанція до прибуткового касового ордеру від 02.02.2005р. (а.с. 13), видана податкова накладна від 04.04.2005р. (а.с. 12), а також здійснені відповідні записи в книзі обліку придбання товарів, робіт, послуг ПП ОСОБА_1 (а.с. 16-18).
Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 28.08.2006р. у справі № 2-5622/16 установчі документи, свідоцтво платника ПДВ і свідоцтва про державну реєстрацію ТзОВ “Сетор-Крон” скасовані з моменту постановлення судового рішення - з 28.08.2006р. (а.с. 114-116).
Вказана постанова суду відповідно до ухвали апеляційного суду м. Києва від 10.10.2006р. (а.с.117) набрала законної сили.
Факт виконання спірного договору ПП ОСОБА_1 стверджується актом позапланової документальної перевірки № НОМЕР_3 від 16.02.2006р. (а.с. 95-98), з якого також вбачається, що ПДВ було сплачене відповідачем в ціні товару.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що саме по собі скасування у судовому порядку установчих документів ТзОВ “Сетор-Крон”, його свідоцтва платника податку на додану вартість і свідоцтва про державну реєстрацію не є підставою для визнання спірного договору таким, що укладений з метою суперечною інтересам держави та суспільства.
Відповідно до ч.1 ст. 18 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Судом першої інстанції встановлено, що на момент укладення спірного договору ТзОВ “Сетор-Крон” перебувало в Єдиному державному реєстрі, мало свідоцтво платника податку на додану вартість.
Скасування в судовому порядку після виконання оспорюваного правочину установчих документів ТзОВ “Сетор-Крон”, його свідоцтва про державну реєстрацію і свідоцтва платника податку на додану вартість не може бути достатньою підставою для визнання вчинених цим відповідачем з іншими суб'єктами господарювання юридично значимих дій недійсними, оскільки його контрагент за договором може нести відповідальність лише при наявності вини.
Цивільний кодекс України, який набрав чинність 1 січня 2004 року, серед правових наслідків вчинення правочину, який порушує публічний порядок, не встановлює санкцій аналогічних тим, які були встановлені ст. 49 Цивільного кодексу УРСР.
Разом з тим, такі санкції за укладення угоди (вчинення господарського зобов'язання) з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, встановлені Господарським кодексом України.
Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу /ГК/ України - господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Отже, необхідними умовами для визнання угоди недійсною є її укладення з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, та наявність умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Однак для прийняття рішення про визнання угоди недійсною необхідно встановлювати, у чому конкретно полягало завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона) усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася,і суперечність її мети інтересам держави та суспільства, і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.
Таким чином для визнання зобов'язання таким, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, закон вимагає наявність наступних умов:
1 - вина фізичних осіб, які підписували договір, що проявляється у формі умислу, який спрямований на приховування доходів від оподаткування;
2 - такий умисел повинен виникнути до моменту укладення договору;
3 - мета укладення такого договору - приховування доходів від оподаткування.
Відсутність хоча б однієї з них не дає підстав стверджувати, що зобов'язання вчинялося з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави (в розглядуваній справі - з метою незаконного відшкодування ПДВ).
Як вбачається з обставин справи, судом першої інстанції не встановлено зазначених умов, а апелянтом не доведено, що на момент здійснення правочину (укладення угоди) та його виконання відповідачі мали намір на укладення правочину всупереч інтересам держави або суспільства.
Також обґрунтовано суд першої інстанції прийняв до уваги й ту обставину, що в матеріалах справи є відсутні докази наявності у відповідача-1 податкового зобов'язання або податкового боргу, що виникли внаслідок виконання спірного договору та інших доказів, які б підтверджували факт заподіяння державі збитків у вигляді несплачених податків.
Довідка ДПІ в Голосіївському районі м. Києва № 128/7/23-902 від 12.01.2006р. про відсутність податкової звітності ТзОВ “Сетор-Крон” з серпня 2004р. не може братися до уваги і бути доказом по справі, оскільки не підписана уповноваженою особою (а.с. 8).
Слід також підкреслити, що санкції, встановлені ч.1 ст. 208 ГК України, не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину.
З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування постанови колегія суддів не вбачає і вважає, що апеляційну скаргу на неї слід залишити без задоволення.
Керуючись ст.ст. 195, 200, п.1 ч.1 ст. 205, ст. 206 КАС України, колегія суддів -
у х в а л и л а:
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Богородчанському районі Івано-Франківської обл. на постанову господарського суду Івано-Франківської обл. від 26.03.2007р. залишити без задоволення, а вказану постанову господарського суду - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили.
Головуючий Р.М.Шавель
Судді В.З.Улицький
І.М.Обрізко