Справа №22ц-9395/10                          Головуючий в I інстанції – Галічий В.М.

Категорія - 27                                    Доповідач - Котушенко С.П.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

4 серпня 2010 року колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

            головуючого - Петренко І.О.

        суддів - Козлова С.П.,  Котушенко С.П.

        при секретарі - Кермовій Л.К.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 4 червня 2010 року за позовом публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про звернення стягнення та виселення і зустрічним позовом про визнання договору іпотеки недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

В квітні 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з уточненим в ході розгляду справи позовом до ОСОБА_1 і ОСОБА_2 про звернення стягнення та виселення.

Позивач зазначав, що 20 травня 2005 року між ним та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №DNHDGK01270020, за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 29 500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19 травня 2025 року та зобов’язалася щомісячно надавати банку кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та інших витрат.

У забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором 20 травня 2005 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки № DNHDGK01270020, згідно з яким відповідачка передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

Посилаючись на неналежне виконання позичальником умов договору, а також на своє право достроково вимагати повернення кредиту, позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу «ПриватБанком» з укладенням від імені відповідачки договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також з наданням банку всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу. Також позивач просив виселити відповідачів з неповнолітньою дитиною з квартири АДРЕСА_1 зі зняттям їх з реєстраційного обліку.

Ухвалами від 22 червня та 29 грудня 2009 року суд залучив до участі в справі в якості третіх осіб орган опіки та піклування Індустріальної районної у м.Дніпропетровську ради і сектор громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Індустріальнго РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області.

У лютому 2010 року відповідачі звернулись до суду з зустрічним позовом про визнання договору іпотеки недійсним, вказуючи на те, що на укладення цього договору не було отримано дозволу органу опіки та піклування, чим порушено право їх малолітньої дитини.

Рішенням Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 4 червня 2010 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк»  задоволено, а в задоволенні зустрічного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення як незаконного і необгрунтованого та про ухвалення нового рішення.

Вивчивши доводи скарги, перевіривши їх матеріалами справи, колегія суддів не знаходить передбачених ст.ст.309-311 ЦПК України підстав для задоволення апеляційної скарги.

Судом встановлено, що 20 травня 2005 року між ЗАТ КБ «ПриватБанк»  та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір за умовами якого відповідачка отримала кредит у розмірі 29 500 доларів США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 19 травня 2025 року та зобов’язалася щомісячно надавати банку кошти (щомісячний платіж) для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, комісією та інших витрат.

У забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором 20 травня 2005 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір іпотеки, згідно з яким відповідачка передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основними зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною 3 ст. 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено способи звернення стягнення на предмет іпотеки: на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно зі ст.ст.38, 39 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом права на продаж предмета іпотеки.

 При цьому рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд може встановити спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Встановивши, що умови кредитного договору ОСОБА_1 належно не виконувала, суд першої інстанції обґрунтованого задовольнив позов банку та відмовив в задоволенні позову про визнання договору іпотеки недійсним.

Розглядаючи виниклий спір, суд першої інстанції в досить повному обсязі встановив права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав належну оцінку доказам в їх сукупності. Ухвалене судом рішення відповідає матеріалам справи та вимоги закону.

Доводи апеляційної скарги про те, що при укладенні договору іпотеки були порушені права дитини, оскільки договір укладений без дозволу органу опіки і піклування не є підставою для скасування рішення з огляду на таке.

Відповідно до ч. 6 ст. 203 ЦК України правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Недодержання в момент вчинення правочину стороною цих вимог є підставою його недійсності (ч. 1 ст. 215 ЦК України).

Згідно зі ст. 17 Закону України “Про охорону дитинства” батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування укладати договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або спеціальній реєстрації, відмовлятися від належних дитині майнових прав, здійснювати розподіл, обмін, відчуження житла, зобов'язуватися від імені дитини порукою, видавати письмові зобов'язання.

Таким чином, батьки не мають права без дозволу органу опіки і піклування розпоряджатися майновими правами дітей.

Однак, як встановлено судом, неповнолітня донька відповідачів майнових прав щодо забезпеченої договором іпотеки квартири не мала, відтак, для укладання цього договору дозвіл органу опіки і піклування законом не вимагається.

Стаття 12 Закону України “Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей”, який вимагає попередньої згоди органу опіки і піклування для здійснення будь-яких правочинів стосовно нерухомого майна, права користування якими мають діти, не може бути застосована до спірних правовідносин, оскільки договір укладено 20 травня 2005 року, а зазначений закон набрав чинності з  1 січня 2006 року і відповідно до загальних правил дії закону в часі немає зворотної дії (ст. 58 Конституції України).

Інші приведені в апеляційній скарзі доводи не мають правового значення для вирішення спору, висновки суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав до висновку про неправильність застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів -    

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Індустріального районного суду м.Дніпропетровська від 4 червня 2010 року  залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів.  

ГОЛОВУЮЧИЙ:

СУДДІ: