справа №2-2200/2010 рік
РІШЕННЯ
Іменем України
05 серпня 2010 р. м. Керч
Керченський міський суд Автономної Республіки Крим в складі:
головуючого судді – Цветкова О. Я.
при секретарі – Пшеничній Г. О.,
за участю:
позивача ОСОБА_1 та її представника ОСОБА_2,
представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Керчі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про витребування майна шляхом стягнення його вартості,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до Керченського міського суду АР Крим з позовом до ОСОБА_4 про витребування майна шляхом стягнення вартості та судових витрат. Позовні вимоги мотивовані тим, що нею 21.12.2006 р. був придбаний холодильник вартістю 2879,93 грн., а 24.05.2007 р. велотренажер вартістю 1835,00 грн. З квітня 2008 р. по вересень 2009 року вона проживала разом з відповідачем однією сім’єю, від спільного життя народилась дитина. Проживали на квартирі, яку наймали, тому вказані речі зберігали у гаражі знайомого відповідача. Після закінчення спільного проживання просила відповідача допомогти їй забрати вказані речі, втім відповідач вказав, що продав їх без її відома. Звернення до органів внутрішніх справ не дали результатів, тому позивач змушена звернутись до суду з вказаним позовом. Просить стягнути з відповідача вартість велотренажера у розмірі 1835,00 грн. та холодильника у розмірі 2879,93 грн. та стягнути з відповідача судові витрати.
У судовому засіданні позивач та її представник ОСОБА_2 вимоги підтримали, просили задовольнити їх у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала з підстав, зазначених у письмових запереченнях, пояснила, що вказані речі відповідач дійсно продав та віддав отримані з продажу гроші у розмірі 3500,00 грн. позивачу, що було також підтверджено перевіркою, яку працівники міліції проводили за зверненням позивача та за результатами якої було відмовлено у порушенні кримінальної справи. Пояснила також, що позивачем не доведено факт самовільного продажу вказаних речей та розпорядження відповідачем отриманими грошима на власний розсуд. Просила у задоволенні позову відмовити.
Вислухавши пояснення позивача та представників сторін, дослідивши матеріали справи та матеріали перевірки за зверненням ОСОБА_1, суд дійшов висновку про те, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач 21.12.2006 р. придбала холодильник вартістю 2879,93 грн., а 24.05.2007 р. велотренажер вартістю 1835,00 грн., що підтверджується квитанцією, товарним чеком (а.с.4,5), гарантійними талонами на придбані товари та не заперечується сторонами.
З квітня 2008 р. по вересень 2009 року позивач проживала разом з відповідачем однією сім’єю, від спільного життя народилась дитина. Проживали на квартирі, яку наймали, тому вказані речі зберігали у гаражі знайомого відповідача. Після закінчення спільного проживання просила відповідача допомогти їй забрати вказані речі, втім відповідач вказав, що продав їх.
Вказані обставини визнані сторонами та підтверджені проведеною перевіркою, за результатами якої було відмовлено в порушенні кримінальної справи (а.с.6).
Втім, у матеріалах перевірки є письмові пояснення ОСОБА_4 та ОСОБА_5, з яких вбачається, що отримані з продажу велотренажера та холодильника гроші у розмірі 3500 грн. ОСОБА_4 в присутності ОСОБА_5 віддав ОСОБА_1
Вказані обставини позивачем не спростовані та не надано доказів, що спростовували б письмові пояснення, надані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 працівникам міліції при проведенні перевірки. Тому у суду відсутні підстави ставитись критично до пояснень вказаних осіб.
Отже, ОСОБА_4 з огляду на вказані обставини не може відповідати за цим позовом, оскільки він віддав позивачу вартість проданих ним велотренажера та холодильника у розмірі 3500 грн.
Посилання позивача на те, що 3500 грн. не відповідає дійсній вартості проданих речей суд не бере до уваги, оскільки на час продажу вказаний речей вони перебували у вжитку вже два роки, тому немає підстав для стягнення первинної вартості вказаних товарів.
Відповідно до ст.ст. 10, 60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає доведеним, у тому числі й поясненнями, наданими ОСОБА_4 та ОСОБА_5 працівникам міліції при проведенні перевірки, факт передавання відповідачем власниці велотренажера та холодильника їх вартості у розмірі 3500 грн., а посилання позивача на те, що відповідач не передавав їй грошей, суд не бере до уваги.
За таких обставин суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню, припущення позивача про те, що ОСОБА_4 розпорядився грошима, отриманими за належні їй речі суд не бере до уваги з огляду на вимоги ст.ст. 58, 59 ЦПК України про належність та допустимість доказів, оскільки вони не доведені доказами у сенсі ст. 61 ЦПК України.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 213-215 ЦПК України, суд –
ВИРІШИВ:
У задоволенні позову ОСОБА_1 – відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення .
Повний текст рішення виготовлений 06 серпня 2010 р.
Суддя О. Я. Цветков