Справа № 2а-2203
2009 рік
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 липня 2009 року Ленінський районний суд м. Луганська в складі:
Головуючого судді Бугери О.В.,
При секретарі Тихенькій А.О., Поповій М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Луганської обласної ради про визнання незаконним та скасування рішення Луганської обласної ради від 29.05.2008 року № 22/11 «Про затвердження тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення»,
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулась до суду із зазначеним позовом, в обгрунтування якого вказала, що вона проживає за адресою АДРЕСА_1 та є споживачем послуг з централізованого водопостачання та водовідведення. Рішенням Луганської обласної ради від 29.05.2008 року № 22/11 були затверджені нові тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. З зазначеним рішенням вона, як споживач послуг не згодна, вважала, що зазначене рішення прийнято поза межами компетенції обласної ради. Посилалась на те, що жодним законом України не віднесено до відання обласної ради встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення. як і на інші житлово-комунальні послуги, як це передбачено Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Також посилалась на те, що органи місцевого самоврядування можуть затверджувати ціни (тарифи) на житлово-комунальні послуги в розмірі економічно обгрунтованих витрат на їх виробництво, як це передбачено вимогами Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, але в зазначеному рішенні, що оскаржується, відсутнє посилання на будь-які розрахунки економічно обгрунтованих витрат, висновки Державної інспекції з контролю за цінами або її територіальних органів. А також зазначала, що рішенням відповідачем затверджено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що надаються підприємством приватної форми власності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганськвода». Вважала, що внаслідок прийняття зазначеного рішення грубо порушені її права як споживача, рішення прийнято поза межами повноважень відповідачем, упереджено, недобросовісно та нерозсудливо, оскільки зазначеним рішенням були суттєво підвищені тарифи на послуги без врахування інтересів споживачів. Просила рішення визнати незаконним та скасувати.
В судовому засіданні позивач не була присутня, представник позивача позовні вимоги підтримав, зазначив, що відповідач вийшов за межі своєї компетенції затвердив тариф щодо визначеної послуги для підприємства приватної форми власності.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив в позові відмовити, подав письмові заперечення, які долучені до справи. В обгрунтування своїх заперечень посилався на те, що ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», яка визначає перелік питань, що можуть розглядатись обласними радами, не є вичерпною. Вказана норма Закону лише визначає, що обласні ради зобов’язані розглядати питання, вказані в ній, виключно на своїх пленарних засіданнях, та розгляд цих питань не може бути делегований будь-яким іншим органам. Окрім того, посилався на те, що відповідно до вимог п. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004 року до повноважень органів місцевого самоврядування віднесено встановлення цін/тарифів у сфері житлово-комунальних послуг. Ця норма також підтверджується статтею 14 цього ж закону, згідно до якого залежно від порядку затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги вони розділяються на три групи: 1) житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджуються спеціально уповноважені центральні органи виконавчої влади; 2) житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які затверджують органі місцевого самоврядування для надання на відповідній території (що знаходить своє відображення в спеціальних нормах); 3) житлово-комунальні послуги, ціни/тарифи на які визначаються виключно за договором (домовленістю сторін) . Посилався на те. що відповідно до п. 2 ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до власних повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад відноситься встановлення тарифів на оплату комунальних послуг, які надаються підприємствами і організаціями комунальної власності відповідної територіальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами, організаціями, які не належать до комунальної власності. У зв’язку з тим, що зазначене питання не врегульовано, посилався на п. 2 ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Законом України від 15.07.1997 року № 452/97-ВР, згідно до якої орган місцевого самоврядування має право вирішувати будь-яке питання, що не виключене з їх компетенції і рішення якого не доручено жодному іншому органу. Вважав, що за таких обставин при прийнятті рішення обласна рада діяла в межах свої повноважень, також зазначав, що дані обставини підтверджуються рішеннями судів, що набрали законної сили. Окрім того, тарифи, що були розроблені ОКП «Компанія «Луганськвода» були перевірені Державною Інспекцією з контролю за цінами в Луганській області, були отримані відповідні висновки щодо їх економічного обгрунтування.
Суд вислухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
Порядок затвердження тарифів на послуги по теплопостачанню регламентовано Законом України "Про житлово-комунальні послуги", та Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні.
Основні засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування, систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні визначено у Законі України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р. № 280/97-ВР.
Стаття 19 Конституції України зобов’язує органи державного управління та органи місцевого самоврядування їх посадових осіб діяти тільки з підстав, в межах повноважень та в спосіб, які передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 4 ст. 140 Конституції України визначено, що органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, є районні та обласні ради.
Відповідно до статті 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл. селищ, міст.
Згідно до ст. 5 зазначеного закону визначено систему місцевого самоврядування, яка включає в себе: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 зазначеного закону визначено, що обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст, у межах повноважень, визначених Конституцією України, цим та іншими законами, а також повноважень, переданих їм сільськими, селищними, міськими радами, а частиною 4 зазначеної статті встановлено, що порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.
Відповідно до глави 4 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначено повноваження районних і обласних рад. Згідно до ст. 43 зазначеного закону визначено перелік питань, що вирішуються виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради. Зазначений перелік не є вичерпним. Частиною 2 зазначеної статті визначено, що районні і обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, віднесені до їх відання цим та іншими законами.
Рішенням 22 сесії п’ятого скликання Луганська обласна рада 29 травня 2008 року прийняла рішення «22/11 «Про затвердження тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, рішення було прийнято керуючись ч. 4 ст. 140 Конституції України. ч, 2 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. ст. . 7,14,31,32 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності». Указу Президента України від 28.12.2007 року № 1324/2007 «Про концепцію ціноутворення у сфері житлово-комунальних послуг», Постанови Кабінету Міністрів України від 12.07.2006 року № 959 «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення», враховуючи клопотання обласної державної адміністрації, у зв’язку з необхідністю приведення у відповідність розрахунків складових витрат у собівартості послуг з централізованого водопостачання та водовідведення до фактичного рівня цін, що затверджені на державному рівні, з метою збереження функціональної діяльності ОКП «Компанія «Луганськвода» і забезпечення стабільного водопостачання, /а.с. 72-74/.
Позивач посилається на те, що жодним законом України не віднесено до відання обласної ради право встановлення тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, як і на інші житлово-комунальні послуги. Вважає, що зазначене право віднесено до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських рад, відповідно до ст. 28 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».
З зазначеним посиланням позивача не можна погодитись. Відповідно до вимог ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі. Суд може запропонувати надати додаткові докази або витребувати додаткові докази за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи. В ході судового розгляду справи представником відповідача було подано копії судових рішень, а саме ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 12.05.2009 року за позовом ОСОБА_2, де предметом оскарження також було зазначене рішення обласної ради. Відповідно до ухвали було встановлено, що районні та обласні ради можуть розглядати і вирішувати на пленарних засіданнях й інші питання, ніж це передбачено ч. 1 ст. 43 Закону України «Про місцеве самоврядування», які віднесенні до їх відання цим та іншими законами. Суд визнав слушним посилання відповідача - Обласної ради на те, що згідно до п. 2 ст. 4 Європейської хартії місцевого самоврядування, ратифікованої Законом України від 15.07.1997 року № 452/97-ВР, органи місцевого самоврядування в рамках закону мають повне право вирішувати будь-яке питання, яке не виключене з їх компетенції і рішення якого не доручене жодного іншому органу. Визначено, що обласна рада при прийнятті рішення діяла в межах своїх повноважень.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 70 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Відповідно до ч. 1 статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Також суд, вважає, що не заслуговують уваги доводи позивача щодо необґрунтованості тарифу. Правові та організаційні засади реалізації державної політики у сфері господарської діяльності регламентовані Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".
Судом встановлено, що рішення яке оскаржується є регуляторним акту, а тому порядок його прийняття регламентується нормами Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності».
Згідно ст. 1 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» регуляторний акт: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб, і який або окремі положення якого, спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб’єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.
Згідно ч. 2 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Відповідно до статті 7 ч. 2 Закону України „Про житлово-комунальні послуги" саме до повноважень органів місцевого самоврядування у сфері житлово-комунальних послуг належить встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги відповідно до закону.
Тобто, орган місцевого самоврядування лише затверджує тариф на підставі розрахунків, що проводиться відповідними організаціями.
Як вбачається із наданих відповідачем доказів. Начальником Державної інспекції з контролю за цінами в Луганській області Віскі ним Г.Б. було розглянуто документи надані ОКП «Компанія Луганськвода» та відповідно до висновку № 65 від 12 лютого 2008 року, висновку № 66 від 12 лютого 2008 року, керуючись постановою Кабінету Міністрів України України «Про затвердження Порядку формування тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення» від 12.07.2006 року № 959, визначено, що тариф є економічно обґрунтованим.
Відповідно до ст. 35 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» оприлюднення з метою одержання зауважень і пропозицій проектів регуляторних актів, прийняття яких належить до компетенції виконавчих органів сільських, селищних, міських, районних у містах рад проводиться до внесення цих проектів на розгляд засідання відповідного виконавчого органу ради.
Статтею 36 Закону України «Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності» встановлено, що регуляторний акт не може бути прийнятий або схвалений уповноваженим на це органом чи посадовою особою місцевого самоврядування, якщо наявна хоча б одна з таких обставин: відсутній аналіз регуляторного впливу; проект регуляторного акта не був оприлюднений.
Відповідно до ст. 11 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що громадські слухання у сфері житлово-комунальних послуг проводяться в порядку, визначеному статутом територіальної громади. Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов’язковому розгляду органами місцевого самоврядування.
Відповідно до зазначених Законів 28.02.2008 року в газеті «Наша газета» № 28-29 було опубліковано оголошення про оприлюднення проекту рішення обласної ради, зазначено на можливість подання зауважень та пропозицій, визначено строки подання зауважень та пропозицій.
Але суд вважає, що заслуговують уваги доводи позивача щодо затверджено тарифи на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що надаються підприємством приватної форми власності - Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганськвода». Пунктом 5 оспорюваного рішення визначено, що ТОВ «Луганськвода», якому передано відповідно до рішення від 21.03.2008 року № 21/5 «Про результати концесійного конкурсу» передано цілісний майновий комплекс ОКП «Компанія Луганськвода» в концесію, застосовувати тарифи, що затверджені п. 1 рішення, що оспорюється, до затвердження тарифів, що буде надаватись ТОВ «Луганськвода».
Як вбачається з довідки № 140142 з єдиного державного реєстру підприємств та організацій України Товариство з обмеженою відповідальністю «Луганськвода» є приватною не фінансовою корпорацією, що внесено до даних ЄДРПОУ- 23.04.2008 року.
Тобто, фактично зазначеним рішенням було встановлено тариф для приватного підприємства, що не передбачено Законом України «Про житлово-комунальні послуги». Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні».
Відповідно до вимог ст. 162 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити адміністративний позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб’єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення. У зв’язку з чим, суд вважає, що рішення є незаконним та підлягає скасуванню.
Керуючись ст. 6, ч. 2 ст. 19,41,46,47 Конституції України, ст. ст. 3. 21 ЦК України, ст. ст. 2. 6,8-9,71,159-163 КАС України, Закону України " Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 року N 280/97-ВР, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 1875-IV від 24.06.2004 року, Порядку формування тарифів на послуги централізованого водопостачання та водовідведення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2006 року № 959, суд, -
ПОСТАНОВИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати незаконним та скасувати рішення Луганської обласної ради від 29.05.2008 року № 22/11 «Про затвердження тарифів на послуги з централізованого водопостачання та водовідведення».
Вступна та резолютивна частини постанови були оголошені - 30.07.2009 року. Мотивувальна частина постанови виготовлена - 04 серпня 2009 року. Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду. Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана в строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.